Реєстрація творів авторського права і авторських договорів

 

Як відомо, Українське агентство авторських та суміжних прав (УААСП) не проводить експертизу твору, а тільки реєструє авторство на нього у тому вигляді, в якому він представлений.

Зареєструвати авторське право можна, надіславши в УААСП заявку, що містить:

· заяву встановленої форми, викладену українською мовою;

· примірник твору;

· документ про факти i дату оприлюднення твору (за наявності);

· документ про сплату збору за підготовку до реєстрації;

· документ про сплату збору за видачу свідоцтва після рішення про реєстрацію.

При реєстрації авторського права на службовий твір, в заявці повинно бути підтвердження того, що майнове право належить роботодавцю.

Заявка на реєстрацію авторського договору надсилається також в УААСП і повинна містити:

· заяву встановленої форми, написану українською мовою;

· примірник твору;

· авторський договір про передачу майнового права на твір;

· документ, що підтверджує наявність майнових прав, які передаються;

· документ про сплату збору за підготовку договору до реєстрації.

Прийняття рішення про реєстрацію авторського права здійснюється протягом одного місяця від дати надходження заявки. Якщо заявка не відповідає встановленим вимогам, заявнику надсилається обґрунтоване рішення про відмову в реєстрації.

Заявник протягом 3-х місяців від дати одержання рішення, повинен подати документ про сплату збору за видачу свідоцтва. Відомості про реєстрацію авторського права на твір заносяться до Державного реєстру після сплати збору. Видача свідоцтва здійснюється у місячний термін після реєстрації.

Аналогічним чином реєструються договори, які стосуються майнових прав на твори.

На підставі рішення про реєстрацію авторського права чи авторського договору, відомості про них заносяться до Державного реєстру і публікуються в каталозі державних реєстрацій та в офіційному бюлетені.

За виконання процедури державної реєстрації передбачається сплата зборів у розмірах, наведених в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1 - Розміри зборів за виконання процедур державної реєстрації авторського права та авторських договорів

Найменування дій	Збір, грн.
Підготовка до реєстрації авторського права фізичної особи	55,25
Видача свідоцтва фізичній особі про реєстрацію авторського права	8,5
Підготовка до реєстрації авторського права юридичної особи	161,5
Видача свідоцтва юридичній особі про реєстрацію авторського права	25,5
Підготовка до реєстрації авторського договору фізичної особи	72,25
Підготовка до реєстрації авторського договору юридичної особи	195,5

 

Порушення авторського права або суміжних прав є підставою для судового захисту. Доказом наявності прав авторів та виконавців є матеріали заявок на реєстрацію авторського та суміжного прав, які зберігаються в УААСП протягом всього терміну охорони.

Слід наголосити, що у разі порушення авторських прав, саме їх реєстрація є тим діючим засобом судової охорони, який дозволяє звести до мінімуму судові витрати автора і забезпечити вирішення справи на його користь.

Проблемним питанням, однак, залишається той факт, що суди загальної юрисдикції, у зв’язку з великою завантаженістю та відсутністю фахівців (експертів) з питань інтелектуальної власності, не в змозі професійно займатися справами такої складної категорії. Це стає однією з причин того, що автори дуже рідко звертаються за захистом своїх прав до суду.

Отже, на сьогодні в країні існує нагальна потреба у створенні спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності – Патентного суду. До речі, такі суди існують у багатьох країнах світу.

Слід зазначити, що останніми роками в Україні здебільшого реєстрували авторські права на книги, статті, навчальні, методичні та рекламно-інформаційні матеріали, рукописи, проекти, програми, науково-технічну та конструкторсько-технологічну документацію, технічні умови, довідники, проекти теле- та радіопрограм, описи ігор, сценарії тощо.

Особливості авторського права на комп'ютерні програми

Та інтернет-твори

Якщо значних проблем з охороною і захистом переважної більшості творів літератури, науки і мистецтва не виникає, то охорона деяких специфічних об’єктів, які з’явилися в другій половині ХХ сторіччя, викликає певні труднощі. Це ствердження стосується, в першу чергу, комп’ютерних програм та Інтернет-творів.

За своєю суттю, комп'ютер, без необхідного програмного забезпечення, ні на що не здатний. Саме комп'ютерні програми забезпечують можливість діалогу між машиною і людиною. З іншого боку, комп'ютерні програми без комп'ютера – перелік, ні для чого не придатних, кодів.

Специфіка сучасних інформаційних технологій спричиняє ситуацію, коли саме комп'ютерні програми, а не комп'ютери, є найбільш вразливими щодо неправомірного використання об’єктом інтелектуальних крадіжок. Це спричиняє з одного боку безліч випадків незаконного привласнення та використання комп'ютерних програм без дозволу осіб, які мають на них авторське право - так зване комп'ютерне піратство, а з іншого – численні намагання авторів і виробників цих програм захистити своє право власності як на державному, так і на міждержавному рівнях.

Необхідність захисту прав на комп'ютерні програми виникла разом з їх появою. Щоб зрозуміти підходи до правового захисту програм тих часів, варто брати до уваги ту обставину, що вони не були легко доступними через обмежену кількість комп'ютерів та відсутність компактних засобів і зручних методів перенесення та збереження інформації. Окрім того, компанії, які виробляли комп'ютери, створювали і відповідне програмне забезпечення, яке розроблялося за власними стандартами, постачалося разом з комп'ютером і не було уніфікованим. Саме ця обставина давала змогу виробникам легко і ефективно контролювати розповсюдження своїх програм, в зв’язку з чим порушень прав власності на комп'ютерні програми практично не існувало. Найбільш перспективні і оригінальні комп'ютерні програми могли стати хіба тільки об'єктами промислового шпигунства.

Ситуація суттєво змінилася наприкінці сімдесятих років минулого століття з появою персональних комп'ютерів. Комп’ютерні програми стали доступними не лише для великих фірм, а й для представників малого бізнесу і приватних осіб. Невдовзі програмне забезпечення почали створювати не тільки виробники комп’ютерів, а й інші незалежні компанії та програмісти - фізичні особи. За таких умов зріс рівень піратства і зменшилася зацікавленість у розробці та просуванні на ринок комп'ютерних програм, так як вони перестали приносити очікувані прибутки. Піратство ж набуло міжнародного характеру. Серед держав, в яких спостерігається активне комп’ютерне піратство, є як економічно розвинені – розробники левової частки світового ринку комп'ютерних програм (США, Канада, Японія), так і країни, економіка яких розвивається (Китай, Росія, Україна, Малайзія тощо). В зв’язку з цим виникла потреба в ефективному захисті прав на програми.

У більшості держав комп'ютерні програми віднесені до об’єктів авторського права, тому що виражені знаками, подібними на слова і зовнішнім виглядом нагадують літературні твори. Охорона комп'ютерних програм на міжнародному рівні здійснюється нормами авторського права.

Перший прецедент використання норм авторського права щодо комп’ютерних програм мав місце на Філіппінах, де програми зарахували до категорії наукових творів, що охороняються згідно положень Бернської конвенції та Угоди з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS). Перший Закон про авторське право на комп'ютерні програми був у 1980 році прийнятим у США. Приклад підтримали Австралія, Франція, ФРН, Японія, Великобританія, Іспанія, Канада і Китай.

Нагадаємо, що під правом автора на комп'ютерну програму розуміється виключне право дозволяти або забороняти використовувати її в будь-якій формі і будь-яким способом. Використання авторського права дає змогу контролювати копіювання і продаж програм, гарантуючи автору певні фінансові надходження. Така охорона є простою, доступною і охоплює всі комп'ютерні програми.

Відомо, що система авторського права забезпечує охорону твору у тому вигляді, в якому він представлений – ніяких вимог до форми вираження комп'ютерних програм немає, охороняється не форма твору, а його вигляд. Програма підлягає охороні, якщо вона оригінальна, у тому розумінні, що є результатом власної інтелектуальної діяльності автора.

У більшості країн правова охорона виникає після створення комп'ютерних програм і не потребує реєстрації. Щоправда, в деяких країнах така реєстрація все ж існує. Наприклад, у Франції програми можна зареєструвати в Асоціації інженерів і вчених, у США – не тільки зареєструвати, але й депонувати. У разі судового процесу, депоновані твори виступають як докази, що дозволяє визначити, про що іде мова – оригінал, копію чи підробку.

Депонування в УААСП є необхідним засобом правового захисту комп'ютерних програм в Україні.

Специфіка програмних продуктів призводить до того, що норми авторського права не можуть захистити від запозичення реалізованих в них логічних принципів, побудови алгоритмів програм тощо. Той факт, що програми пишуться згідно з алгоритмами на одній з мов програмування, рядок за рядком, став одним з головних критеріїв їх зарахування до літературних творів. У 70-80-х роках минулого століття це було цілком логічним. Однак, комп'ютерні програми суттєво відрізняються від літературних творів за функцією, дією та призначенням.

Сьогодні одну комп'ютерну програму створюють сотні людей, кожен з яких в межах службового завдання та суворої відповідності стандартним інструкціям працює над конкретним її фрагментом. Таким чином організований процес майже не залишає місця для вияву творчої індивідуальності автора. Сучасні тенденції у програмуванні свідчать про перехід від мов програмування (Basic, Fortran, Paskal) до їх візуальних засобів (Visual Basic, Delphi), що дає автору можливість не тільки записувати програму, як літературний твір, а й використовувати для її створення елементи конструювання з готових блоків та форм.

В зв’язку з цим суть програми перестає бути зв’язаною з її виглядом (як в літературному творі), а представляє собою послідовність технологічних операцій у вигляді команд для комп’ютера. Тому цілком логічно, щоб програми охоронялись патентним правом, так як комп'ютерна програма набуває вигляд об'єкту винаходу на спосіб (сукупність дій, порядок, умови та режими їх виконання).

З іншого боку, аналізуючи різні об'єкти авторського права, можна прийти до висновку, що кожний з них створений людиною, безпосередньо сприймається також людиною через органи відчуття, породжуючи певні асоціації. Тобто, кінцевим користувачем об'єкту авторського права завжди є людина. Комп'ютерні ж програми не підпадають під наведені ознаки – у вигляді слів, цифр і кодів вони не породжують у людини ніяких асоціацій, а кінцевим користувачем програми є комп'ютер.

В зв’язку з цим у багатьох країнах застосовується системний підхід до охорони програм, який містить норми, як авторського, так і патентного права.

В Японії і Франції були спроби створити спеціальні системи охорони комп'ютерних програм. США, Канада, Японія, Франція дозволяють розглядати заявки на винаходи, які містять програми. Таким чином, патент на винахід автоматично захищатиме програму, що входить до його складу. Особливо гнучкий підхід до патентування програм демонструють США, де на базі Мічиганського університету створено спеціальний інститут з проблем патентування комп'ютерних програм. В США і в Японії в патентні закони були введені пункти стосовно охорони винаходів, які містять комп'ютерні програми. Спеціальні правила з експертизи винаходів, пов'язаних з програмами, встановлено також патентними відомствами Австралії і Канади.

Не дивлячись на те, що Великобританія, Італія, Німеччина, Швеція наполягають на непатентоздатності комп'ютерних програм, в Європі щорічно видаються десятки тисяч патентів на винаходи, які містять комп'ютерні програми. Проблема щодо прийняття відповідного законодавства про захист програмних продуктів у європейських країнах може негативно вплинути на конкурентоспроможність європейської електронно-обчислювальної техніки на світовому ринку.

З вищевикладеного стає зрозумілим, що використання Бернської конвенції для класифікації комп'ютерних програм як літературних творів не є коректною, а їх захист нормами авторського права не є достатнім. Вочевидь, комп'ютерні програми, як унікальний інтелектуальний продукт, для трансформації в об’єкт інтелектуальної власності потребують захисту спеціальним законодавством або комбінованими нормами патентного і авторського прав.

Для того, щоб переконатися, що проблема патентування комп’ютерних програм є доволі непростою, подивимося на неї дещо під іншим кутом зору. Один із антиаргументів щодо доцільності патентування звучить приблизно так: отримавши охоронний документ на свій твір, автор стає монополістом з його використання на довгі роки і може на свій розсуд забороняти використовувати його іншими. А якщо мова йде про стратегічні комп'ютерні програми, які могли б принести неабияку користь людству? А якщо вони стосуються охорони здоров’я і можуть допомогти вилікувати десятки тисяч людей? А якщо комп’ютерні програми блокуватимуть розвиток світової комп’ютерної системи?

Напрошується наступний висновок- вводити захист комп'ютерних програм за допомогою патентування доцільно і необхідно, однак при цьому слід суттєво зменшити термін дії патенту на подібні об’єкти.

В користь цього висновку говорить той факт, що комп'ютерні програми, на відміну від інших творів науки або мистецтва, що мають вічну цінність, швидко морально старіють. Через 5-10 років після створення, програми навряд чи будуть актуальними і прибутковими. Ким, для прикладу, сьогодні використовується створена ще у 1995 році операційна система Windows-95? Здебільшого тільки тими, хто через брак коштів, користуються морально застарілими комп’ютерами.

Проблема втрати авторами винагороди за унікальність своїх інтелектуальних продуктів виникає тому, що результатами їхньої інтелектуальної праці починають користуватися інші за рахунок наповнення ринку підробками. Вирішенням цієї проблеми може стати запропонована схема. Автору комп’ютерної програми надається виключне право її комерційного використання впродовж 1-2 років, після чого за винагороду він продає дозвіл на використання програми всім бажаючим.

Обмеження терміну захисту дасть змогу надати комп'ютерним програмам статус надбання людства. Це суттєво розширить коло легальних користувачів, що, в свою чергу, сприятиме подальшому науково-технічному прогресу (за аналогією з патентним правом на винаходи).

Таким чином, можна констатувати, що власник прав на комп’ютерну програму має право здійснювати або дозволяти:

· випуск програми у світ;

· відтворення програми у будь-якій формі і будь-якими способами;

· модифікацію програми, у тому числі, переклад програми з однієї мови на іншу (втім, автори ставляться до саморобних модифікацій своїх програм лояльно – адже це тільки підвищує популярність програм).

Серед користувачів поширена думка, що комп’ютерні програми в некомерційних цілях можна використовувати безкоштовно – це дозволяє закон. Але дозволу безкоштовного використання програм у “домашніх” цілях немає, тільки автор вирішує, на яких умовах можна користуватися його програмою. Дозволом на використання програми є ліцензійна угода.

Розглянемо другий, споріднений комп’ютерним програмам вид творів – Інтернет-твори – електронні файли, наповнені музикою, фільмами, текстами, малюнками, фотографіями тощо, які розташовані в мережі Інтернет. Існує хибна думка про те, що ці твори до авторського права відношення не мають, мовляв, статус таких творів не є визначеним, автори є невідомими, а самі твори можна легко і безкарно копіювати.

Насправді, інтернет-твори, без ніяких сумнівів, належать до творів науки, літератури і мистецтва і охороняються авторським правом, хоча у законодавстві на це немає прямого посилання. Це підтверджує і Закон, який передбачає можливість появи у майбутньому нових об’єктів авторського права. Адже, авторське право поширюється на всі твори, які є результатом творчої діяльності людини, можуть існувати у будь-якій матеріальній формі і стосується, як опублікованих, так і неоприлюднених творів.

Інтернет-твори повністю відповідають названим вимогам – вони є результатом творчості людини і фіксуються у зображувальній, письмовій або іншій матеріальній формі.

Слід вказати, що уже існує і механізм захисту від неправомірних посягань на інтернет-твори. Він є такий самий, як і для інших подібних об’єктів – судовий процес. Як докази, у суді можуть використовуватись покази свідків (практично завжди до публікації автор показує твір знайомим), докази експертів (фахівців, обізнаних в проблемі), а також речові докази, які з’явилися при роботі над створенням комп’ютерного сайту. Викрадений сайт завжди з’являється в мережі пізніше від оригінального. Тому авторське право на сайт завжди можна довести при умові офіційного засвідчення цього факту керівником однієї з пошукових систем (“Рамблер”, “Яндекс” тощо).

Суміжні права виконавців

Творчість виконавців -осіб, які грають на музичних інструментах, співають, танцюють, читають, декламують або якось інакше беруть участь у виконанні літературних, музичних або художніх творів, і є посередниками між авторами та глядачами або слухачами, охороняється, як суміжні права.

Для виникнення прав виконавців не потрібно виконувати будь-які формальності. Ці права породжує сам факт виконання твору.

Законом передбачено наступні критерії для надання охорони суміжних прав:

· виконання вперше відбулося в Україні;

· виконання зафіксовано на фонограмі або включено у передачу організації мовлення.

Виконавець має на свій твір монопольне право, яке складається з майнових та немайнових прав. Виконання охороняється незалежно від його якості та достойності.

Термін охорони майнових прав складає 50 років після першої фіксації виконання. Особисті права виконавців, як і права авторів, охороняються безстроково. До останніх належать:

P право на ім’я,

P право на охорону своїх виступів від спотворення,

P право на сповіщення свого імені при виконанні твору.

Для ознайомлення третіх осіб щодо своїх прав та запобігання їх порушенню, власник може використати знак охорони суміжних прав: літера “R” у колі, ім’я виконавця та рік першого оприлюднення фонограми. Відсутність цього знаку не позбавляє виконавця захисту, але іноді ускладнює докази при порушенні його прав.

Свої майнові права виконавці, як і автори, можуть передавати іншим особам на основі договорів, в яких обумовлюються терміни дії, розміри винагороди та інші умови.

Охорона інтелектуальної власності у сфері музичного виконання є одним з найбільш поширених та складних питань правового регулювання суміжних прав. Значний технічний прогрес, пов’язаний з розвитком цифрових технологій, призвів до масового виробництва та незаконної торгівлі піратською аудіопродукцією.

Так, за даними Міжнародної федерації фонографічної індустрії, кожен третій запис є контрафактним, а обсяги щорічного продажу піратської продукції на початку XXI століття оцінюється в 4 – 5 млрд. доларів.

Яким же чином володільці суміжних прав можуть отримувати винагороду?

Суб'єкти господарювання (кафе, ресторани, театри, клуби, кіноконцертні зали, дискотеки, стадіони, казино, санаторії, готелі, магазини тощо)для отримання додаткових прибутків (музичний супровід їх діяльності сприяє збільшенню кількості відвідувачів) можуть використовувати фонограми і відеограми без дозволу їх виконавців і виробників, але обов'язково з виплатою належної останнім винагороди.

Так як і виконавці і виробники фонограм та відеограм мають отримувати винагороду за будь-яке публічне виконання їх творів, телерадіокомпанії також повинні сплачувати винагороду за використання фонограм і відеограм.

Розмір винагороди за використання чужих творів (для закладів як з платним, так і з безплатним входом) складає 1% від доходів, одержаних з діяльності, у процесі якої використовувалися фоно- або відеограми, або 2-5% від суми витрат на зазначений вид використання у разі відсутності доходів. Залежно від характеру, тривалості використання фоно- чи відеограм, розмір винагороди може бути зменшений за погодженням з суб'єктами прав на ці твори або організаціями колективного управління їхніми майновими правами (ОКУ).

ОКУ визначаються Державним департаментом інтелектуальної власності і призначені для управління майновими правами виробників та виконавців творів (фоно- і відеограм), яке полягає у зборі винагород за користування творами з суб'єктів господарювання та розподілу їх між володільцями авторських та суміжних прав. Винагороди сплачуються суб’єктами господарювання не напряму виробникам та виконавцям, а виключно через названі організації, яких в Україні налічується 10. Основними організаціями цього типу є:

· Всеукраїнське об'єднання суб'єктів авторських і суміжних прав “Оберіг”

· Український музичний альянс

· Українська ліга музичних прав

Суб'єкти господарювання, а також власники авторського або суміжного права, можуть укласти договір про збір та виплату винагороди з однією з цих організацій.

В інших країнах Європи винагорода за використання фонограм у закладах громадського харчування часто є одною з основних для виконавців та виробників. Для прикладу, у 2004 році у Франції збір винагород в кафе і ресторанах за використання фонограм склав понад 20 млн. євро.

Заклади громадського харчування Угорщини виплачують винагороду ОКУ у розмірі, що дорівнює збору за авторські права плюс 20% від цього збору за суміжні права.

У Чехії ставки винагород, що виплачують кафе, бари, ресторани залежать від наявності апаратури, яка використовується у цих закладах. Наприклад, щомісячна винагорода складає 50 крон, якщо є радіо, 90 крон – якщо встановлено телевізор, 100 крон – у разі наявності музичної апаратури. Окрім цього, існують знижки, які стосуються збору винагород з міст і селищ, у залежності від кількості населення.

Україна враховує існуючий досвід та продовжує, хоч і поволі, впроваджувати багаторічні традиції інших країн світу, де захист прав авторів, виконавців, виробників фоно- та відеограм, інших творчих людей знаходиться на високому рівні. Позитивно оцінювати рівень захисту прав українських виконавців і виробників фоно- та відеограм поки що передчасно.

Без згоди виконавців та без виплати їм винагороди твори можуть виконуватися:

· під час публічних офіційних церемоній

· при озвучування коротких уривків творів

· при використанні у навчальному процесі

· при використанні в особистих цілях без отримання прибутку.

ВИНАХОДИ ТА КОРИСНІ МОДЕЛІ

 

Винаходи та корисні моделі відносяться до об'єктів промислової власності та охороняються нормами патентного права.