На відкриття географічні, археологічні, відкриття покладів корисних копалин правова охорона не розповсюджується.

Існує певне протиріччя щодо правового захисту відкриттів. Оскільки це продукт діяльності людського інтелекту, він потребує, з одного боку, належного правового захисту, скажімо, нарівні з винаходом. З іншого боку, маючи охоронний документ, подібний патенту на винахід, правоволоділець здобуде й монопольне право на використання відкриття. Але патентний захист неминуче виключить можливість користування цим продуктом інших людей. В зв’язку з цим відкриттю не надано статусу об’єкту виключних прав, ніхто не може установити монополію на використання відкриттів. Вони належать усьому світові.

Автори не мають на відкриття майнових прав, а мають тільки особисті права: право авторства та право на ім’я.

Ось, наприклад, яка ситуація склалася у генетиці, яка переживає бурхливий розвиток. Хоча майже всі інтелектуальні продукти, які фіксуються у цій галузі, належать до відкриттів, що виключає монопольне право на їх використання, тільки США, використовуючи недоліки законодавства, видали останнім часом 20 тис. патентів на винаходи і розглядають ще 25 тис. заявок на гени та генні сполуки. Патентна охорона таких об’єктів у якості не відкриттів, а винаходів, унеможливлює використання нових методів лікування та медикаментів для масової охорони здоров’я без дозволу патентовласників. Це призводить до гальмування розвитку медичної науки в цілому, залишає бідні народи без необхідної медичної допомоги. Проти системи патентування винаходів у генетиці розпочата всесвітня компанія протесту.

Над проблемою патентування відкриттів дискутують давно, безрезультатно намагаючись переконати правоволодільців відмовитися від власницького підходу до отриманих наукових результатів.

З появою вітчизняного законодавства, відкриття були виключені з переліку об’єктів інтелектуальної власності, що охороняються державою. І тільки з 2004 року відкриттю повернуто цей статус. Щоправда, цей факт ще не набув подальшого розвитку в законодавчих документах, досі не розроблена нормативно-правова база щодо захисту відкриттів, немає кваліфікованих фахівців для проведення наукової експертизи. В незалежній Україні фактично відкриття ще не реєструвалися, всі відкриття українських авторів зареєстровані в Росії Міжнародною асоціацією авторів наукових відкриттів, вартість експертизи кожної заявки складає близько 3,5 тис. доларів.

За новітній період з 1991 по 2006 роки на теренах СНД тією ж Міжнародною асоціацією зареєстровано 310 відкриттів (в т. ч. 41 – з України), переважно у галузі медицини.

У 2006 році професори Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу Е. Кузьменко, Є. Крижанівський, О. Карпенко та с.н.с. О. Журавель зробили перше не тільки в університеті, а й на Прикарпатті наукове відкриття у галузі геології, дослідивши, описавши і оприлюднивши, раніше невідомі явища, які відбуваються у масивах гірських порід, і розробивши систему прогнозування зсувів ґрунтів, яку можна застосовувати у будь-якій частині Землі.

Хоча за підступністю і катастрофічними наслідками гірські зсуви значно поступаються землетрусам, проте дошкуляють людям набагато частіше. У планетарному масштабі на їхньому руйнівному рахунку – тисячі, стертих з лиця землі, будинків, комунікацій, безліч людських жертв.

Україна має понад 20 тисяч зсувонебезпечних зон і найбільшу у світі систему газопроводів – близько 40 тисяч кілометрів. Щорічно від зсувів потерпають тисячі мешканців гірських районів, руйнуються соціальні та виробничі об’єкти, у тому числі магістральні трубопроводи.

Держава виділяє чималі кошти на подолання наслідків зсувів, тому значимість наукового відкриття, яке може передбачати, а значить, і уникнути наслідків руйнівних дій невидимих сил, звести до мінімуму результати спалахів їхньої активності, важко переоцінити. До речі, під час роботи над оформленням відкриття, автори дослідили велику ймовірність активізації зсувних процесів у Закарпатті у 2017 – 2019 роках.

Наступне амбітне завдання, яке поставили перед собою науковці університету – встановити закономірності виникнення землетрусів.

Раціоналізаторські пропозиції

Варто згадати ще один вид технічної творчості – раціоналізацію, яка за часів СРСР була дуже поширеною і давала можливість інженерно-технічним працівникам, зарплати яких були не вельми високими, отримувати вагомі надбавки до них у вигляді винагород за розробку та впровадження у виробництво раціоналізаторських пропозицій, а також премій за сприяння раціоналізації.

Термін “ раціоналізація ” означає удосконалення, покращення певного об'єкту за рахунок використання розуму (лат. rationalis – розумний). При цьому, кожна раціоналізаторська пропозиція вирішує для підприємства, на якому вона подана і впроваджена, можливо невеличке, але конкретне виробниче завдання (“вузьке місце”), яке виникає у процесі виробничої діяльності. Раціоналізаторські пропозиції спрямовані на поліпшення характеристик інструментів, машин, матеріалів, усунення окремих похибок та помилок проектувальників, конструкторів і технологів нової техніки і технологічних процесів, удосконалення організаційних рішень.

Закон України “Про власність” визнає раціоналізаторську пропозицію результатом інтелектуальної праці і відносить її до нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності.

Раціоналізаторські пропозиції — це технічні або організаційні рішення, що є новими та корисними для підприємства, якому вони подані, і передбачають зміну існуючих конструкцій виробів, процесів і технологій виробництва, складу матеріалів тощо.

Отже, раціоналізаторська пропозиція повинна мати ознаки охороноздатності::

· бути технічною або організаційною;

· бути новою для підприємства, якому вона подана;

· бути корисною, тобто при впровадженні давати економічний або інший позитивний ефект.

Від винаходу раціоналізаторська пропозиція відрізняється не технічною складністю (винахідницьким рівнем), можливістю впровадження чи меншим економічним ефектом, а тільки новизною (у винаходу вона є світовою і діє по відношенню до всіх країн, у рацпропозиції – локальна, тільки для даного підприємства).

Мета правової охорони раціоналізаторських пропозицій – встановлення таких відносин між раціоналізатором і підприємством, які б максимально сприяли масовій технічній творчості, скерованій на удосконалення виробництв на кожному підприємстві.

Технічний аспект раціоналізації полягає у постійному вдосконаленні виробництва, що дозволяє на ревний час уникнути морального і фізичного старіння основних фондів, а їх поступова еволюційна модернізація дає змогу підприємству зменшувати капітальні витрати.

Соціальний аспект раціоналізації – наявність права у працівників підприємства брати особисту участь у технічному переоснащенні виробництва.

Правовий аспект раціоналізації полягає в тому, що правова охорона раціоналізаторських пропозицій надає їх авторам певні права і пільги, яких не мають інші працівники.

Раціоналізаторські пропозиції подаються керівнику підприємства і, як правило, стосуються часткових вдосконалень процесів і техніки, до яких автор має безпосереднє відношення. Законодавством передбачена також можливість подання раціоналізаторських пропозицій і сторонніми особами.

Після розгляду пропозиції відповідними службами підприємства, керівник, на основі їх висновків, приймає рішення про впровадження або відхилення пропозиції. Однак, рішення про відхилення обов’язково має бути мотивованим.

Підприємство на основі чинних стандартів підприємства самостійно визначає порядок розгляду пропозицій, черговість впровадження і виплату авторських винагород.

За впроваджену раціоналізаторську пропозицію автори мають отримати авторську винагороду, яка залежить від економічного ефекту, що приносить інновація. Якщо ефект в грошовому еквіваленті підрахувати неможливо (наприклад, раціоналізаторська пропозиція дозволила покращити умови праці робочим двох цехів), винагорода вираховується за допомогою системи коефіцієнтів.

Зазвичай, розмір авторської винагороди визначає на свій розсуд керівник підприємства, але він має бути не меншим 10% щорічного доходу, який фактично отримує підприємство від використання раціоналізаторської пропозиції, або 2% частки собівартості продукції, що припадає на цю пропозицію (якщо ефект підрахувати важко). Винагорода виплачується раціоналізатору після закінчення кожного року використання пропозиції впродовж мінімум двох років (звісно, якщо пропозиція продовжує використовуватися).

Підприємства, яким подаються раціоналізаторські пропозиції, не отримують на них монопольних прав. Тому будь-які інші підприємства і особи мають право використовувати чужі раціоналізаторські пропозиції, незалежно від того, де і ким вони створені, головне, щоб вони були новими і корисними для них. Успішні підприємства активно використовують чужі рацпропозиції, створюючи, так звані “портфелі раціоналізаторських пропозицій”, які допомагають вдосконалювати обладнання, технологічні процеси і організацію праці.

Залученням працівників до технічної творчості, створенням сприятливих умов для впровадження результатів творчої діяльності, захистом прав раціоналізаторів опікується громадська організація Товариство винахідників і раціоналізаторів України (ТВРУ). Регіональні та міські осередкиТВРУ існують в усіх великих містах, а їх первинні організації діють на великих підприємствах.

На жаль, товариство, яке було надзвичайно активним в СРСР, в незалежній Україні не стало провідним органом держави у науково-технічній творчості, не змогло вирішити безлічі правових і виробничих проблем, які притаманні всьому народному господарстві і до цього часу залишаються неврегульованими. Це при тому, що на розв’язання цих проблем чекає ціла армія як досвідчених, так і початкуючих раціоналізаторів і винахідників.

Статистика свідчить, що, навіть при далеко не ідеальній організації масової технічної творчості, цільове впровадження раціоналізаторських пропозицій в Україні може потенційно забезпечити третину загального зростання продуктивності праці, зекономити 30–40% матеріальних та сировинних ресурсів і до 60% паливно-енергетичних.

 

Секрети виробництва

Ноу-хау (англ. know-haw – знати як) або секрети виробництва (комерційні таємниці) – це систематизовані технологічні знання та досвід, не захищені охоронними документами і зафіксовані письмово, усно або візуально.

Вперше цей термін було застосовано під час передач науково-технічних знань у США та Англії. Окрім терміну “ноу-хау” вживається й споріднений термін “шоу-хау” – “показати як”.

Часто угоди, предметом яких є ноу-хау, називають безпатентними ліцензіями.

Ноу-хау, залежно від обставин, можуть містити:

· вироби, зразки, обладнання, пристрої, комплектуючі, інструменти тощо;

· формули, розрахунки, плани, креслення, незапатентовані винаходи;

· інструкції, описи, різного роду дані, проекти, методи і ме­тодики, іншу інформацію.

Іншими словами, ноу-хау – це комерційна інформація, яка використовується, для отримання переваг над конкурентами. До такої інформації відсутній доступ на законних підставах, а тому вона має неабияку потенційну цінність і є постійним об’єктом промислового шпигунства.

На відміну від винаходів, ноу-хау в більшості країн не мають прямого правового захисту, не реєструються і не публікуються. Однак для його їх можуть бути використані загальні закони про захист репутації та чесного імені виробника, санкції проти нечесної конкуренції тощо.

Особливістю правової охорони комерційних таємниць є та обставина, що державою надається не виняткове право на їх використання, як це має місце з винаходом, а право на відшкодування заподіяних збитків, у разі незаконних методів отримання або розкриття комерційних таємниць. Одержання інформації незаконними методами (промисловим шпигунством або порушенням умов контракту про конфіденційність) вважається недобросовісною конкуренцією.

На відміну від винаходів, ноу-хау мають реальну цінність тільки в тому випадку, якщо вони надійно захищені від розголошення. При передачі ноу-хау є великий ризик розголошення конфіденційної суті виробничих секретів до укладання контракту.

Найвідоміший приклад ноу-хау – уже згадувана вище формула Coca-Cola, яка є таємницею з 1886 року, відома тільки двом особам, прізвища яких не розголошуються, зберігається у банку і може бути оприлюднена тільки за рішенням Ради директорів.

Виділяють такі групи ноу-хау:

1 Комерційні секрети – відомості виробничого, організаційного, фінансового та іншого характеру, що складають комерційну цінність і недоступні необмеженому колу осіб.

2 Технічну документацію – конструкторську, технологічну, проектну, економічну, призначену для використання при виробництві і реалізації товарів і послуг.

3 Творчі розробки – незапатентовані винаходи (скажімо, при розробці комп’ютерної техніки, де термін морального старіння іноді не перевищує кількох місяців, а розгляд заявки в рази перевищує цей термін), формули, рецепти, інженерні розрахунки, результати досліджень.

4 Знання та досвід виробничого, менеджерського, комерційного, маркетингового, кадрового, фінансового або іншого характеру.

Інжиніринг

До цієї категорії нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності належать різного роду інженерні знання, за допомогою яких надають інженерно-консультаційні послуги, до яких відносяться:

· підготовка різноманітних техніко-економічних обґрунтувань та бізнес-планів;

· розробка проектів;

· проведення спеціалізованих та випробувальних робіт;

· моніторинг виробничих та дослідницьких процесів;

· розробка рекомендацій та методик у різних галузях.

Інжинірингові послуги, які надають інжинірингові та консалтингові фірми, поділяють на дві групи:

· ті, що пов’язані з підготовкою виробничого процесу;

· ті, які забезпечують хід виробничих процесів і реалізацію продукції.