Контракт як особливий вид трудового договору, сфера його застосування

Контракт визначається як особливий вид ТД, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Відмінність трудового контракту від трудового договору визначається за наступними критеріями:

· у трудовому договорі подається більш повна конкретизація взаємних прав і обов’язків сторін трудових правовідносин;

· контракт укладається тільки в письмовому вигляді;

· сфера дії контракту визначається законом (тобто контракт може бути укладений тільки в тих випадках, якщо це прямо зазначено у певному нормативно-правовому акті);

· у контракті визначаються права, обов’язки й відповідальність сторін, а також умови матеріального забезпечення й умови праці працівників;

· у контракті можливе встановлення додаткових підстав припинення трудових відносин;

· у контракті сторони можуть передбачити можливість відшкодування конкретного морального збитку.

Контракт може містити положення щодо основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних (у формі винагороди за підсумками роботи за рік, премій за спеціальними системами і положеннями, як компенсації та інші грошові матеріальні виплати, не передбачені актами чинного законодавства або які встановлюються понад передбачені зазначеними актами норми).

Сторонам надається право визначення порядку встановлення розміру заробітної плати. Для підвищення зацікавленості працівника рекомендується встановлювати не мінімальний розмір майбутньої заробітної плати з наступним її підвищенням, а передбачити середній рівень з визначенням випадків її збільшення або зменшення. У будь-якому разі виплати, що встановлюються контрактом, не повинні бути меншими, ніж це передбачено чинним законодавством, угодами і колективним договором та залежати від виконання умов контракту.

Строк контракту є однією з його умов, і оскільки контракт — це завжди строковий договір, то лише з огляду на цю обставину його можна вважати угодою, що в основі своїй погіршує правове становище працівника. Нагадаємо, що загальне правило (ч. 2 ст. 23 КЗпП) проголошує укладення трудового договору на невизначений термін.

Термін контракту визначається за угодою сторін. Тому у самому контракті вони можуть ередбачити будь-яку тривалість трудових відносин, аж до автоматичної пролонгації його на наступний строк, якщо жодна із сторін не виявить бажання припинити контракт за п. 2 ст. 36 КЗпП після закінчення терміну договору.

Закінчення строку, на який було укладено контракт, є лише однією з підстав для припинення існуючих на його основі трудових правовідносин. Контракт може бути розірваний і достроково за наявності інших підстав, визначених чинним законодавством (статті 36, 37, 39, 40, 41 КЗпП). У ч. З ст. 21 КЗпП передбачено, що за угодою сторін у самому контракті можуть передбачатися умови розірвання договору, в тому числі дострокового.

Сфера застосування контракту визначається законами України. А отже, контракт можна укласти тільки у тому випадку, якщо дозвіл на його укладення з відповідною категорією працівників прямо передбачений відповідним законом. А тому, якщо чинними законами не передбачена можливість укладення контракту, роботодавець і працівник не вправі укласти контракт, хоч би він і укладався при повному погодженні сторін і відсутності будь-якого тиску з боку роботодавця.

Чинними законодавчими актами України передбачено достатньо широке коло осіб, щодо яких можливе застосування контрактної форми трудового договору. На сьогодні до законодавчих актів, які дозволяють застосування контрактної форми трудового договору при прийнятті на роботу працівників, зокрема належать Господарський кодекс (ст. 46); закони "Про фізичну культуру і спорт" (статті 232, 233); "Про угоди про розподіл продукції'" (ст. 35); "Про товарну біржу" (ст. 12); “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (ст. 42); "Про споживчу кооперацію" (п. 2 ст. 14); "Про Службу безпеки України" (статті 19, 20); "Про сільськогосподарську кооперацію" (статті 15, 17, 35); "Про професійно-технічну освіту" (ст. 24); "Про пожежну безпеку" (ст. 19); "Про освіту" (статті 20, 54); "Про нотаріат" (ст. 13); "Про наукову і науково-технічну діяльність" (ст. 24); "Про місцеві державні адміністрації" (ст. 36); "Про міліцію" (ст. 17); "Про концесії" (частини 1, 2 ст. 18); "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (ст. 19); "Про залізничний транспорт" (ст. 15); "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (статті 11, 17); "Про адвокатуру" (ст. 8) тощо.

 

27. Суміщення професій (посад) та його значення.

Ч.1 ст 105 КЗпП передбачає суміщення професій (посад), тобто можливість виконання працівником на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи.

Суміщення професій (посад) допускається в тих випадках, коли працівник за своєю кваліфікацією може забезпечити якісне виконання як основної, так і суміщуваної (додаткової) роботи.

За працівниками, які зайняті на основній роботі зі шкідливими, небезпечними та важкими умовами праці і які суміщують професії (посади), зберігаються встановлені законодавством відповідні пільги (додаткові відпустки, скорочена тривалість робочого часу, безплатна видача спецодягу, спецвзуття, інших засобів індивідуального захисту, знешкоджувальних засобів, лікувально-профілактичного харчування тощо) незалежно від того, чи встановлено такі пільги для суміщуваної професії (посади).

Працівникам, яким зазначені пільги не передбачені законодавством за основною роботою, але передбачені за суміщуваною професією (посадою), такі пільги надаються тільки за ті робочі дні, в які працівник працював за суміщенням не менше половини робочого дня.

Слід зазначити, що доручати працівникові роботу за суміщуваною професією (посадою) слід з урахуванням, зокрема, частини третьої статті 22 КЗпП, якою передбачено, що законодавством можуть встановлюватися вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника, та статті 251 КЗпП, якою встановлено обмеження щодо спільної роботи родичів на підприємстві, в установі, організації.

Суміщення слід відрізняти від сумісництва, оскільки це різні поняття, які регулюються різними нормами законодавства про працю.

Так, сумісництво передбачає виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

 

28. Трудовий договір про роботу за сумісництвом.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час у одного і того ж або різних роботодавців.

Законодавство встановлює ряд обмежень для укладення трудового договору з сумісниками. Так, Законом України від 16 грудня 1993 р. "Про державну службу" забороняється деравним службовцям займатися підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або бути повіреними третіх осіб у справах державного органу, де вони працюють, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики). Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" передбачено, що не мають права працювати за сумісництвом керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їх заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

Також керівники державних підприємств, установ і організацій разом з профспілковими комітетами можуть запроваджувати обмеження на сумісництво щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаються на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обме-ження також поширюються на осіб, які не досягли 18 років, і вагітних жінок.

Цією ж постановою обмежено тривалість роботи за сумісництвом. Вона не може тривати більше 4 годин на день або повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

Оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу. Працівники-сумісники мають право на відпустку нарівні з іншими працівниками. Оплата відпустки чи виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться їм на загальних підставах у відповідності із Законом України від 15 листопада 1996 р. "Про відпустки".