Примусові заходи виховного характеру(правова природа та види)

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97).

2. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 106).

Загальним для цих видів є те, що неповнолітній, який вчинив злочин, за підставами, передбаченими в законі, звільняється від перетерпівання засудження, від певних обмежень, встановлених кримінальним законом за цей злочин.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Цей вид є найбільш важливою особливістю кримінальної відповідальності неповнолітніх. Частина 1 ст. 97 передбачає, що неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. Під цими заходами розуміють передбачені кримінальним законом особливі заходи впливу, що не є кримінальним покаранням. За своєю юридичною природою ці заходи є заходами виховання, переконання і спрямовані на забезпечення правильного формування особистості неповнолітніх, виключення антисоціальних властивостей і навичок, попередження вчинення ними правопорушень. Обов'язковими ознаками цих заходів є: 1) передбаченість їх кримінальним законом - ч. 2 ст. 105; 2) застосування їх тільки судом; 3) застосування їх тільки до неповнолітніх, що вчинили злочин; 4) відсутність в них ознак кримінального покарання.

1) Підставою звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру є можливість виправлення неповнолітнього без призначення покарання. Можливість такого виправлення повинна випливати з оцінки поведінки неповнолітнього до і після вчинення злочину, його ставлення до навчання, роботи та інших обставин, що свідчать про невелику небезпечність особи неповнолітнього. Відповідно до ч. 2 ст. 97 примусові заходи виховного характеру можуть бути призначені особі, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

Необхідними умовами застосування таких заходів є: а) вчинення злочину вперше; б) злочин належить до категорії злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК).

2) Частина 2 ст.105 містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру:

а) застереження;

б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

г) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

ґ) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах і порядок їх залишення визначаються законом.

Застереження полягає в осудженні (осуді) суспільно небезпечної поведінки неповнолітнього, у вимозі припинити таку поведінку під загрозою застосування більш суворих заходів відповідальності.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього може, наприклад, полягати у забороні відвідувати у вечірній час парки, кафе, у вимозі сумлінно відвідувати навчальні заклади тощо. Тривалість цих обмежень визначає суд.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання за своєю суттю припускає встановлення контролю і посилення виховного впливу з боку тих осіб, що були зобов'язані в силу сімейних, виробничих або інших відносин здійснювати позитивний вплив на неповнолітнього. Саме тому цей захід може застосовуватися тільки тоді, коли батьки або колектив мають реальну можливість здійснити такий вплив, створити нормальну обстановку для неповнолітнього. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. "Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру" рекомендовано передавати неповнолітніх під нагляд батьків або осіб, що їх заміняють, лише при наявності даних про їхню спроможність забезпечити виховання. Ця ж вимога ставиться і до колективу або інших громадян. Слід при цьому мати на увазі, що закон вимагає обов'язкової згоди колективу на здійснення нагляду і проведення виховної роботи з неповнолітнім, а щодо громадян - наявність з їхнього боку відповідного прохання (п. 3 ч.2 ст.105). Як і при обмеженні дозвілля, тривалість передачі неповнолітнього під нагляд колективу, батькам або іншим особам визначається судом з урахуванням конкретних обставин справи.

Більш суворим видом примусових заходів виховного характеру є покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяний майновий збиток. Закон, проте, обмежує можливість його застосування як віком неповнолітнього, так і його матеріальним становищем: цей захід може бути застосований тільки до неповнолітніх, які досягли п'ятнадцятирічного віку і мають майно, кошти або прибуток. Найбільш суворим з аналізованих заходів є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків. Такими установами відповідно до Закону від 24 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх"' є загальноосвітні школи соціальної реабілітації, в які направляються особи від одинадцяти до чотирнадцяти років, і фахові училища соціальної реабілітації для осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Як найсуворіший з усіх заходів, передбачених ч. 2 ст. 105, цей захід може застосовуватися лише тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений іншими заходами. Строк цього заходу визначається судом, але не може перевищувати трьох років.

Відповідно до Закону від 24 січня 1995 р. основними завданнями загальноосвітніх шкіл і фахових училищ соціальної реабілітації є створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підготовки, розвитку індивідуальних здібностей, а також забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання і соціального захисту.

Виходячи з цього, закон допускає у виняткових випадках можливість тримання у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації неповнолітніх до п'ятнадцяти років, а у фахових училищах соціальної реабілітації - до дев'ятнадцяти років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 залежно від конкретних обставин вчиненого злочину і особи неповнолітнього суд може застосувати до нього одночасно кілька примусових заходів виховного характеру. Поряд з цими заходами ч. 4 ст. 105 надає право суду, якщо він вважає це необхідним, призначити неповнолітньому вихователя.

3) Частина 3 ст. 97 встановлює, що у разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються судом і він притягується до кримінальної відповідальності.

 

Поняття та предмет кримінального права

Наука кримінального права, її зміст і задачі

Принципи кримінального права (загальні та спецільні)

Поняття кримінального закону, його риси та значення

Загальна характеристика кримінального законодавства України

Побудова кримынального закону. Структура КК

Поняття і Види диспозицій особливої частини.

Тлумачення кримынального закону, йогов иди та прийоми

Дія кримінального закону у часі.