Зворотня дія кримінального закону у часі.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення поло­жень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу Ук­раїни (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 р. (Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 2. - С. 29-34) зазначено, що суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-право­вих актів “ полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи”. Крім того, “ дія закону... не може поши­рюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом” (Рішення Конституційного Суду України у справі за консти­туційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції Ук­раїни (конституційності) Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа про податки) від 5 квітня 2001 р. (Вісник Конституційного Суду України. — 2001. — № 2. — С. 19-22).

2. Виходячи з викладеного та відповідно до ч. 1 ст. 5 КК зворотна дія за­кону про кримінальну відповідальність у часі — це поширення нового кримінального закону, яким скасована злочинність діяння або пом’якшена кримінальна відповідальність, на осіб, які вчинили відповідне діяння до набрання таким законом чинності.

Зокрема, йдеться про поширення закону на осіб:

1) які вчинили злочини, про які ще не відомо правоохоронним органам або кримінальна справа за якими ще не порушена, якщо з дня їх вчинення до дня набрання чинності новим законом не закінчилися строки давності ( ст. 49 КК);

2) щодо яких порушено кримінальну справу, що знаходиться в стадії до-судового слідства (у тому числі справа, провадження за якою зупинено);

3) кримінальна справа яких розглядається в суді, незалежно від інстанції;

4) яким винесено вирок, що не набрав законної сили, або хоча і набрав законної сили, але не обернений до виконання;

5) які відбувають покарання;

6) які звільнені від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79, 104 КК) протягом іспитового строку;

7) які відбули покарання, але мають судимість (див. коментар до ч. 1 ст. 88 КК).

Про визначення часу вчинення злочину див. коментар до ч. 3 ст. 4 КК. Злочин визнається вчиненим до набрання законом чинності, якщо до цієї юридичної події особою була вчинена дія або бездіяльність, що становить його об’єктивну сторону, незалежно від того, коли настали чи могли наста­ти суспільне небезпечні наслідки — до набрання законом чинності або після.

3. Підставою зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі відповідно до ч. 1 ст. 5 КК є скасування злочинності діяння або пом’якшен­ня кримінальної відповідальності за таке діяння. При цьому слід мати на увазі, що і скасування злочинності діяння, і пом’якшення кримінальної відпо­відальності можуть бути здійснені шляхом внесення змін як до Загальної частини КК, так і до Особливої. Вирішення питання щодо скасування зло­чинності діяння або пом’якшення кримінальної відповідальності на підставі використання підзаконних нормативно-правових актів є неможливим при застосуванні закону про кримінальну відповідальність (п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за консти­туційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлума­чення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) від 19 квітня 2000 р.) (ОДУ. - 2000. - № 39. - Ст. 1662). Про поняття зло­чинності діяння див. коментар до ч. 3 ст. 3 КК. Під скасуванням злочинності діяння слід розуміти декриміналізацію злочину, тобто переведення законо­давцем діяння з розряду злочинних до незлочинних (правомірних або пра­вопорушень іншого виду, наприклад, адміністративних проступків).

Зокрема, скасування злочинності діяння має місце у випадках:

1) вилучення із закону певного злочину (наприклад, декриміналізація при прийнятті КК 2001 р. наклепу й образи, відповідальність за які була передбачена статтями 125 і 126 КК 1960 р.);

Дія кримінального закону у просторі.

Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі базується на двох основних принципах: територіальному і громадянства. Територіальний принцип чинності (дії) закону про кримінальну відповідальність сформульований у ст. 6 КК і полягає в тому, що особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК України.

Такими особами є громадяни України, іноземці (крім тих, стосовно яких питання про кримінальну відповідальність вирішується дипломатичним шляхом), а також особи без громадянства.

Злочин вважається вчиненим на території України у випадках, коли: 1) він розпочатий і закінчений на території України; 2) він підготовлений за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України; 3) суспільно небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України (наприклад, постріл було зроблено з території Молдови, а смертельне поранення особи сталося на території України).

Поняття території України визначається нормами державного та міжнародного права. Сфера застосування закону про кримінальну відповідальність поширюється також на окремі об'єкти, які не є територією України.

Принцип громадянства (його ще називають національним) означає, що громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК).

Якщо громадянин України або особа без громадянства, яка постійно проживає в Україні, за вчинений за кордоном злочин зазнали кримінального покарання за межами України, то вони не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності за ці злочини (ч. 2 ст. 7 КК). Це положення випливає із ст. 61 Конституції України, в якій сказано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КК, у разі вчинення зазначеними особами нового злочину на території України, при його кваліфікації, призначенні за нього покарання, звільненні від кримінальної відповідальності чи покарання суд має врахувати правові наслідки вироку суду іноземної держави.

Крім розглянутих вище принципів дії закону про кримінальну відповідальність у просторі, доктрина виділяє ще два додаткових принципи:універсальний та реальний.

Універсальний принцип полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності у випадках, передбачених міжнародними договорами (ст. 8 КК).

Реальний принцип полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, підлягають кримінальній відповідальності за вчинені за її межами особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

 

Поняття та ознаки злочину

Злочином є передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК).

Кримінальне законодавство визнає злочином лише конкретну поведінку, вчинок людини у формі суспільно небезпечного діяння або бездіяльності. Думки, почуття, побажання, переконання, записи для особистого користування, скільки б вони не засуджувалися мораллю, не є злочином, оскільки вони не є діянням, вчинком.

Під дією розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Бездіяльність - це пасивна поведінка, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Ознаки злочину:

1) Передбаченість кримінальним законодавством. КК встановлює вичерпний перелік злочинів.

Не є злочином діяння, яке посягає на об'єкти, що не охороняються КК (особисті відносини між подружжям тощо). "Немає злочину, немає покарання, якщо немає відповідного закону" - відомий правовий принцип римських юристів. Наприклад, за КК (див. ст. 440) не є злочином виробництво зброї масового знищення, якщо до такого виробництва ще не міститься заборон у міжнародних договорах, або якщо такі заборони і містяться, але ці міжнародні договори не ратифіковані Верховною Радою України.

2) Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Юридичні особи за заподіяну шкоду кримінальної відповідальності не несуть. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за деякі найбільш небезпечні діяння.

Суб'єктом злочину вважається лише осудна особа, тобто така, яка під час учинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії і керувати ними.

3) Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності. Діяння, вчинене за відсутності вини, тобто за відсутності психічного ставлення особи до дії чи бездіяльності, не може визнаватися злочином.

4) Суспільна небезпечність як ознака злочину означає об'єктивну його особливу шкідливість для особи (фізичної чи юридичної), суспільства, держави, людства.

Суспільна небезпечність діянь не є раз і назавжди усталеним поняттям. її переоцінка здійснюється постійно під впливом певних негативних чи позитивних факторів (істотних обставин), які об'єктивно зумовлюють необхідність криміналізації (або навпаки, декриміналізації) певного діяння. Вказані фактори можуть бути негативним наслідком науково-технічного прогресу, екологічних, демографічних змін, соціальних реформ тощо. Так, надзвичайно високий рівень ерозії земель на території України створили підстави для криміналізації забруднення і псування земель (ст. 239 КК) і безгосподарського використання земель (ст. 254 КК). Соціальні реформи (економічна, адміністративна, судова тощо) викликали необхідність переоцінки суспільної небезпеки багатьох діянь, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, криміналізацію таких діянь, як втручання у діяльність державного діяча, посягання на життя присяжного тощо.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Умисел визнається прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Необережність поділяється на злочинну самонадіяність і злочинну недбалість.

Злочинна самонадіяність - така поведінка особи, коли вона передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна недбалість - така поведінка особи, коли вона не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. Службова недбалість (ст. 367 КК), тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоро-нюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або інтересам окремих юридичних осіб.