Поняття і види спеціального суб’єкту злочину

Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа (ч. 2 ст. 18 КК).Ознаки спеціального суб'єкта завжди доповнюють обов'язкові ознаки загального суб'єкта. Такими ознаками, наприклад, є ознаки громадянства для суб'єкта державної зради (ст. 111 КК); ознаки службової особи для суб'єкта одержання хабара (ст. 368 КК). Ці додаткові ознаки можуть прямо вказуватися в тексті диспозиції конкретної статті або безпосередньо випливати з тексту відповідної кримінально-правової норми. Наприклад, у ч. 1 ст. 371 КК, яка передбачає відповідальність за завідомо незаконне затримання або незаконний привід, не зазначено, хто є суб'єктом цього злочину. Однак зі змісту цієї статті можна встановити, що ним можуть бути працівники правоохоронних органів, які наділені правом затримувати осіб чи здійснювати їх привід.У деяких випадках, ознаки спеціального суб'єкта можуть бути вказані тільки в частині статті КК, що передбачає кваліфікуючі ознаки злочину. Так, за ч. З ст. 206 КК склад протидії законній господарської діяльності може бути кваліфікованим, коли це діяння вчинюється службовою особою з використання службового становища, тобто спеціальним суб'єктом.Ознаки спеціального суб'єкта, доповнюючи ознаки загального суб'єкта злочину, звужують коло осіб, які можуть підлягати кримінальній відповідальності. Напр.: суб‘єктом злочину одержання хабара (ст.168) може бути лише посадова особа; суб‘єктом військових злочинів може бути лише військовослужбовець; суб‘єктом державної зради (ст.56) може бути лише громадянин України; суб‘єктом порушення вимог законодавства про охорону праці (ст.135) може бути лише особа, на яку були покладені обов‘язки щодо відповідальності за дотримання правил техніки безпеки на виробництві. У теорії кримінального права особу зі спеціальними ознаками суб‘єкта, передбаченими у конкретній кримінально-правовій нормі, прийнято називати спеціальним суб‘єктом, на відміну від поняття “загальний суб‘єкт”, для якого характерними ознаками завжди є осудність і певний вік.

Поняття та ознаки суб’єктивної сторони злочину

 

 

Суб‘єктивна сторона складу злочину – це процес мислення, бажання і волі людини, в якому відображуються її об‘єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов‘язані з вчиненням злочину.. Суб‘єктивна сторона складу злочину – це внутрішня сутність діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психиці осудної особи під час вчинення нею передбаченого законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками (елементами) суб‘єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину. Тоді для кваліфікації того чи іншого злочину виняткове значення має встановлення зв‘язку зовнішнього прояву поведінки людини з її психічним станом. У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психіки людини, а в основному, інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини – умислу і необережності. Водночас кримінальний закон в окремих випадках вказує на особливий емоційний стан людини як ознаку суб‘єктивної сторони складу злочину. Напр., умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.95); умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання (ст.103). Із цього приводу Пленум ВС України у п.24 постанови від 01.04.94 №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров‘я людини” вказав, що “судам необхідно мати на увазі, що суб‘єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачена ст.95 або 103 КК, характеризуються не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для кваліфікації таких дій винного за вказаними статтями необхідною умовою є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

 

Поняття та зміст вини

\

 

Основною і обов‘язковою ознакою суб‘єктивної сторони кожного злочину є вина особи. принцип кримінальної відповідальності за наявності вини законодавчо сформульований у КУ, в ст.62 якої говориться: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”. Вина – це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності. Вина – це завжди умисел або необережність. Лише за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяльності) можна говорити про склад злочину як підставу кримінальної відповідальності. Вина – це лише психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке нею вчиняється. У ст.3 КК встановлено, що “кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчинені злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння”. Передумовою вини є осудність особи, яка вчинила злочин, і досягнення нею встановленого щодо кримінальній відповідальності за такий злочин віку. Тобто два елементи складу злочину – суб‘єкт і суб‘єктивна сторона – становлять суб‘єктивну підставу кримінальної відповідальності і тим самим створюють єдину підставу кримінальної відповідальності, якою є склад злочину. Чинне кримінальне законодавство України розрізняє дві форми вини при вчиненні злочину: вину у формі умислу (ст.8) і вину у формі необережності (ст.9).

 

Поняття та види умислу

Відповідно до ст.8 злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо припускала настання цих наслідків. Дві характерні ознаки умислу: інтелектуальна і вольова. Інтелектуальна: 1)усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; 2) передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова ознака: наявність у суб‘єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення. Залежно від поєднання інтелектуальної у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак умисел: прямий і непрямий (евентуальний). Прямий: 1) особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння; 2) передбачає настання суспільно небезпечних наслідків; 3) бажає їх настання. Непрямий умисел: 1) особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння; 2) передбачає його суспільно небезпечні наслідки; 3)свідомо при пускає їх настання. Підстава розмежування двох умислів: прямий – особа бажає настання наслідків, непрямий – виявляє байдужість до таких наслідків, не бажає, але свідомо допускає їх настання. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчиненого діяння означає, що особа розуміє не лише фактичні обставини, які стосуються об‘єкта і об‘єктивної сторони складу певного злочину, а й його суспільну небезпечність.. Різновиди умислу: визначений (бажання досягти конкретного злочинного наслідку), невизначений (винний передбачає суспільно небезпечні наслідки лише у загальних рисах), альтернативний (особа передбачає і бажає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків). Із урахуванням емоційної сторони вчиненого злочину і часу формування умислу: заздалегідь обдуманий; такий, що виник раптово, та афектований. Заздалегідь обдуманий: 1) виникає у винного ще до початки вчинення злочину; 2) найважливіші дії і умови, які будуть мати значення для успішного здійснення злочинного наміру, обдумуються завчасно. Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину, тобто винний здійснює свій злочинний намір одразу ж після його виникнення. Афектований умисел виникає у процесі сильного душевного хвилювання (афекту) раптово, під впливом тих чи інших обставин, найчастіше внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання (п.4 ст.40), викликаного неправомірними діями потерпілого, є обставиною, що пом‘якшує відповідальність, а у деяких випадках – обов‘язковою ознакою так званого привілейованого складу злочину (ст.95, 103).

 

35. необережність та її види

До злочинів, які можуть вчинені з необережності, належать, як правило, ті, обов‘язковою ознакою котрих є наявність суспільно небезпечних наслідків (злочини з матеріальним складом). Відповідно до ст.9 КК злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. За змістом ст.9 охоплює два види необережної вини: злочинну самонадіяність (1 – особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності: інтелектуальний момент, 2 – особа легковажно розраховує на відвернення цих наслідків: вольовий момент) і злочинну недбалість (1- особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності; 2 – особа повинна була передбачати такі наслідки; 3 – могла їх передбачати). Злочин вважається вчиненим за злочинної самонадіяності, коли особа: 1) передбачає лише можливість суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності; 2) розраховує на реальні сили (знання, досвіт, вміння, фізичні сили, сили природи) або конкретні обставини (технічні засоби, дії інших сил тощо), які дозволяють уникнути настання суспільно небезпечних наслідків; 3) її розрахунки були легковажними (невиправданими), і такі наслідки настали. При злочинній самонадіяності відсутнє свідоме допущення шкідливих наслідків, оскільки винний сподівається, хоча й легковажно, на певні конкретні обставини, здатні їх відвернути, цим злочинна самонадіяність відрізняється від непрямого умислу, який є надією на везіння, а не на конкретні обставини. Злочинна недбалість виявляється у непередбаченні винним суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності. Іншими ознаками, притаманними недбалості, є обов‘язок і можливість особи передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння. Обов‘язок бути уважним і розсудливим при вчиненні певних дій, передбачити можливість настання їх шкідливих наслідків покладається на громадян законом, спеціальними нормами і правилами, які регулюють службову або професійну діяльність, тощо.