Наявність на утриманні винного у вчиненні злочину дитини або іншої непрацездатної особи

Досить часто суди, на підставі ч. 2 ст. 66 КК України, обставиною, яка пом’якшує покарання, визнають наявність на утриманні винного у вчиненні злочину малолітньої або неповнолітньої дитини чи інших непрацездатних осіб (дружини, чоловіка, батьків тощо). В кримінально-правовій літературі наявність на утриманні винного дитини або іншої непрацездатної особи розуміється як надання винним відповідним особам матеріального забезпечення, яке є основним джерелом існування для них. Крім того, наявність на утриманні винного дитини означає, що особа бере безпосередню участь у її вихованні та здійсненні щодо неї інших батьківських обов’язків. Наявність на утриманні винного інших непрацездатних осіб, окрім їх матеріального забезпечення, означає також, що винний здійснює догляд за ними, якщо ці особи потребують стороннього догляду [5].

Таким чином, на нашу думку, наявність на утриманні винного дитини або іншої непрацездатної особи не може бути визнано при призначенні покарання ні обставиною, яка пом’якшує покарання, ні даними про особу винного, але повинно враховуватися як показник позитивної характеристики винного у побуті.

Відвернення винним у вчиненні злочину шкідливих наслідків вчиненого злочину

У п. 1 ч. 1 ст. 40 КК України 1960 року було закріплено таку обставину, що пом’якшує відповідальність, як „відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину”. У законодавчому переліку обставин, які пом’якшують покарання, встановленому КК України 2001 року, ця обставина не передбачена. Проте вона враховується у судовій практиці на підставі ч. 2 ст. 66 КК України. У кримінально-правовій літературі відвернення винним у вчиненні злочину шкідливих наслідків вчиненого злочину розуміється як втручання винним своїми активними діями у розвиток подій з метою не допустити настання тяжких наслідків злочину. При цьому відзначається, що винним вже виконано склад злочину, а потім він вчиняє дії, спрямовані на попередження шкоди, яка ще не настала (у злочинах з формальним складом, де наслідки злочину не є ознакою складу злочину), або вживає заходів по відверненню більш тяжкої шкоди (наприклад, коли винний завдає тілесних ушкоджень особі, а потім відвозить потерпілого у лікарню або сам надає йому медичну допомогу, і тим самим відвертає настання смерті потерпілого; або винний вчиняє підпал, чим завдає потерпілому збитків у великому розмірі, але вживає заходів по ліквідації пожежі, що почалася, чим відвертає завдання збитків в особливо великому розмірі). Отже, відвернення шкідливих наслідків вчиненого злочину є можливим при вчиненні не будь-якого злочину. Така можливість виникає, зокрема, тоді, коли вчинений закінчений злочин створює можливість настання шкідливих наслідків. Відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину можливе як власними силами суб’єкта, так і силами або за допомогою третіх осіб, але обов’язково за ініціативою винного [6].

Відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину дуже тісно пов’язане із добровільною відмовою при незакінченому злочині. Проте добровільна відмова передбачає відмову від розпочатої злочинної діяльності у формі готування чи замаху, тобто від доведення злочину до кінця. У злочинах з формальним складом особа не вчиняє всіх дій, які складають об’єктивну сторону. В матеріальних складах добровільна відмова можлива також і на стадії закінченого замаху, коли між вчиненням всіх необхідних дій і настанням суспільно небезпечних наслідків, як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони, є певний проміжок часу. У такому випадку добровільна відмова виражається у формі відвернення винним настання шкідливих наслідків злочину. Крім того, добровільна відмова можлива лише в умисних злочинах, а відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину можливе і при необережному злочин. Відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину означає, що суб’єкт вчинив закінчений злочин, тобто повністю виконав об’єктивну сторону складу злочину, і настали передбачені складом злочину суспільно небезпечні наслідки, але потім винний вживає заходів для попередження можливих шкідливих наслідків, які знаходяться за межами складу злочину.

Відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину слід також відрізняти від добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (компенсації моральної шкоди). В останньому випадку злочином уже було завдано збитків чи заподіяно шкоду, тобто настали шкідливі наслідки вчиненого злочину, і винна особа добровільно вчиняє дії, спрямовані на відновлення того стану, який мав місце до вчинення злочину. При відверненні шкідливих наслідків вчиненого злочину винний втручається у розвиток причинового зв’язку і не допускає настання певних шкідливих наслідків злочину. Така позитивна посткримінальна поведінка винного, відповідно, є більш суспільно корисною, ніж діяльність, спрямована на усунення наслідків, які вже настали.

Суди на підставі ч. 2 ст. 66 КК України визнають такими, що пом’якшують покарання також і інші обставини, зокрема, складне матеріальне становище винного, негативні умови виховання неповнолітнього, який вчинив злочин, сумлінне виконання винним своїх обов’язків на роботі чи у навчанні, наявність у винної особи державних нагород, звання ветерана праці, участь у бойових діях, від вчинення злочину тяжкі наслідки не настали, істотних збитків не завдано, потерпілим є член сім’ї винного чи інша близька людина, винний є сиротою чи напівсиротою тощо. Проте, як правило, це є або конкретизація тих обставин, які передбачені ч. 1 ст. 66 КК України (наприклад, „складне матеріальне становище винного”, або „негативні умови виховання неповнолітнього, який вчинив злочин”, є конкретизацією такої обставини як вчинення злочину під впливом тяжкої сімейної, особистої чи іншої обставини (обставин); або дані, які належать до позитивної характеристики особи винного, як то „сумлінне виконання своїх обов’язків на роботі чи у навчанні”, „наявність у винної особи державних нагород, звання ветерана праці”, „участь у бойових діях”; або – до ступеня тяжкості вчиненого злочину, наприклад, „від вчинення злочину тяжкі наслідки не настали” або „істотних збитків не завдано”. Інколи суди враховують як такі, що пом’якшують покарання, обставини, які за умов, що мають місце, взагалі не можуть бути визнані пом’якшуючими. Як свідчить аналіз судової практики, врахування обставин, які пом’якшують покарання, на підставі ч. 2 ст. 66 КК України судами практично не мотивується. Тобто наявність невичерпного переліку обставин, які пом’якшують покарання, призводить як до помилок, так і до свідомих порушень з боку суду.

Наявність невичерпного переліку обставин, які пом’якшують покарання порушує принципи рівності усіх осіб перед законом, єдності судової практики, гуманізму та справедливості. Тому перелік обставин, які пом’якшують покарання, на нашу думку, повинен бути вичерпним.

ВИСНОВКИ

Обставинам, які пом’якшують покарання, в кримінально-правовій науці присвячено чимало досліджень про правову природу цих обставин, місце в системі загальних засад призначення покарання, поняття, значення, класифікацію, зміст кожної із обставин, які пом’якшують покарання, передбаченої кримінальним законом, про можливість врахування судами при призначенні покарання як таких, що пом’якшують покарання, тих чи інших обставин, не закріплених у законі.

Врахування обставин, які пом’якшують покарання, за чинним КК України є складовою однієї із загальних засад призначення покарання, закріпленої в п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України. В законі ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, встановлено як самостійні складові відповідної загальної засади призначення покарання, нерозривно пов’язані між собою.

Аналіз переліку обставин, які пом’якшують покарання, передбаченого ч. 1 ст. 66 КК України, а також інших обставин, які не визначені у переліку, але враховуються судом при призначенні покарання як такі, що пом’якшують покарання, на підставі ч. 2 ст. 66 КК України свідчить про те, що частина цих обставин характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину (наприклад, вчинення злочину із перевищенням меж крайньої необхідності), частина – особу винного (наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, позитивна виробнича або побутова характеристика винного у вчиненні злочину), але більша частина цих обставин виходить за межі ступеня тяжкості вчиненого злочину та особи винного, як, наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних, особистих чи інших обставин, вчинення злочину жінкою у стані вагітності, з’явлення із зізнанням, добровільне відшкодування завданого збитку тощо. Врахування цих обставин при призначенні покарання можна пояснити наявними у нашому суспільстві морально-етичними нормами, виходячи із яких особа, яка вчинила злочин, за наявності тих чи інших обставин заслуговує поблажливого ставлення до себе з боку суду при призначенні покарання.

Отже, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, які пом’якшують покарання, є самостійними складовими загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, які, однак, нерозривно пов’язані між собою і повинні враховуватися судом при призначенні покарання у сукупності.

Обставини, які пом’якшують покарання, як обставини конкретної справи, можуть виступати у різній якості та мати різне кримінально-правове значення – ознак складу злочину з пом’якшуючими обставинами (ст.ст. 116, 117, 118, 123, 124 КК України), складових підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання (ст.ст. 45, 46, 75, 79 КК України), засобів індивідуалізації покарання (ст. 66 КК України). В контексті, в якому вони закріплені в п. 3 ч. 1 ст. 65 та в ч. 1 ст. 66 КК України, вони виступають засобами індивідуалізації покарання, а отже, їх назва повинна відповідати тому змісту, який вкладається у них в цьому випадку. Такою є назва, закріплена в чинному КК України – „обставини, які пом’якшують покарання”.

Таким чином, на нашу думку, під обставинами, які пом’якшують покарання слід розуміти обставини, що знаходяться за межами ступеня тяжкості вчиненого злочину і особи винного, але, за наявності яких, виходячи з морально-етичних норм суспільства, особа, яка вчинила злочин, заслуговує поблажливого ставлення до себе, а отже, – пом’якшення покарання.

Призначення покарання є дуже важливим етапом здійснення правосуддя, який потребує досить детальної законодавчої регламентації та для забезпечення єдності судової практики, подальшого розвитку потребує розв’язання проблема розроблення та законодавчого закріплення конкретних правил призначення судом покарання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України / В.Т. Маляренко. – К.: Фонд „Правова ініціатива”, 2003. – 156 с.

2. Кримінальне право України. Загальна часина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.

3. Кримінальне право України. Тези лекцій і практичні завдання для курсантів Київського училища міліції МВС України / За ред. В.М. Бовсуновського. – К.: Наукова думка, 1995. – 455 с.

4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Відп. ред. Кондратьєв Ю.А. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.

5. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 432 с.

6. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 2-е вид., перероб. і доп. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.

7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.

8. Кримінальний кодекс УРСР 1961 року // Відомості Верховної Ради України. – 1961р. - № 28, Ст. 342.

9. Меркулова В.О. Деякі міркування щодо співвідношення кримінальної відповідальності та покарання // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип.. 50. – 209 с.

10. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 1193 с.

11. Полтавець В.В. Деякі питання врахування судом ступеня тяжкості вчиненого злочину при призначенні покарання // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. Збірник. – Вип. 1. – 2005. – С. 101-114.

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання” // Вісник Верховного Суду України. – 2003. - № 6 (40). – С. 14-20.

13. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 2 листопада 2004 року // Вісник Конституційного Суду України. – 2004. - № 5. – С. 38-45.

14. Мельник М.І. Призначення покарання. Лекція. – К.: Укр. академія внутрішніх справ, 1994. – 37 с.

15. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997р. / За ред. В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценко. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 960 с.

16. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. – Х., 2003. – 20 с.

17. Грищук О.В. Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. – К., 2002. – 20 с.

18. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2003. – 856 с.

19. Цивільний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Кондор, 2003. – 400 с.

20. Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. – К.: Наук. світ, 2001. – 306 с.

21. Селецкий А.И., Тарарухин С.А. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением. – К.: Вища школа, 1981. – 238 с.

22. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 240 с.

23. Баулин Ю.В. Основания, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1991. – 359 с.

24. Научно-практический комментарий к Уголовному кодексу Украинской ССР. - К.: Изд-во полит. лит. Укр., 1987. – 456 с.

25. Черечукіна Л. Доказування фізіологічного афекту // Право України. – 2004. - № 6. – С. 64-64.

26. Носков Д. Понятие „аффект” в уголовном праве // Законность. – 2003. - №6. – С. 38-40.

27. Кримінологія. Підручник для студентів вищих навч. закладів / За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

28. Чаплинський К. Поняття лідера організованого злочинного угрупування // Право України. – 2002. - №7. - С. 50.

29. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Ознаки і поняття організованої групи і злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. – 2000. – №4 - С. 59-66.

30. Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року № 3341-ХІІ // ВВРУ. – 1993. - №35. – Ст. 358.

31. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІІ // ВВРУ. – 1992. - №22. – Ст. 303.

32. Закон України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16 грудня 1993 року №3721-ХІІ // ВВРУ. – 1994. - №4. – Ст. 18.