Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого (П. 7 ч. 1 ст. 66 кк України)

Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, у кримінально-правовій літературі розглядається як складна обставина, яка пом’якшує покарання, обов’язковими ознаками якої є:

1) на момент вчинення злочину особа перебувала у стані сильного душевного хвилювання;

2) такий стан був викликаний неправомірними або аморальними діями потерпілого;

3) злочин вчинено проти тієї особи, неправомірні або аморальні дії якої викликали у винного стан сильного душевного хвилювання [10].

В кримінально-правовій літературі сильне душевне хвилювання досить часто ототожнюється з психологічним поняттям „афекту” [3]. Психологи ж розрізняють поняття „афект”, яке належить до психологічних категорій, та поняття „сильне душевне хвилювання”, яке належить до правових категорій, і містить, крім афекту, також інші психічні стани. Стан сильного душевного хвилювання може виражатися в різних за інтенсивністю емоційних станах: емоційної напруженості, емоційного збудження, афективному стані, фізіологічному афекті. Фізіологічний афект, стан емоційної напруженості, емоційного збудження, афективний стан розуміються як емоційні стани, які можуть виникнути у психічно здорової людини в стані конфлікту [17]. Фізіологічний афект – це найвищий ступінь стану сильного душевного хвилювання, його пік. Під фізіологічним афектом у науковій літературі розуміють такий, що раптово виникає, відносно короткочасний, інтенсивний та бурхливий емоційний процес вибухового характеру, що є реакцією на сильний зовнішній збудник і може дати непідкорену свідомому вольовому контролю розрядку в дії. Він характеризується раптовістю виникнення, короткочасністю протікання, вкрай інтенсивними емоціями, що спрямовують поведінку особи, звуженням свідомості та зниженням контролю над своїми діями. Звуження свідомості призводить до зниження здатності особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Однак стан фізіологічного афекту повністю не позбавляє особу спроможності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Вона зберігає здатність при напруженні всієї своєї волі стримати себе, хоча їй і здається, що подолати цей стан неможливо. Стан емоційної напруженості, емоційного збудження, афективний стан – нижчі ступені стану сильного душевного хвилювання – це короткочасні стани психіки, які не досягають ступеня фізіологічного афекту, але через вплив негативної інтенсивної емоції, що займає домінуюче становище у свідомості людини, знижують здатність особи усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними [17].

Неправомірна або аморальна поведінка потерпілого певною мірою може провокувати вчинення злочину. Така поведінка створює обстановку, яка сприяє вчиненню злочину, ніби підштовхує винного до опору проти посягань на честь, гідність, життя, здоров’я, власність його чи його близьких або інших осіб. Безумовно, будь-які протиправні або аморальні дії викликають справедливе обурення людини, пов’язані із певною емоційною напругою, і, в залежності від інтелектуального рівня особи, його характеру, темпераменту, інших особистісних характеристик, можуть спровокувати вчинення особою злочину, не викликаючи при цьому сильного душевного хвилювання [12]. Визнання судом вчинення злочину внаслідок неправомірних або аморальних дій потерпілого обставиною, яка пом’якшує покарання, у кримінально-правовій літературі обґрунтовується тим, що потерпілий певною мірою сам провокує вчинення злочину своєю негативною поведінкою. Відповідна поведінка потерпілого прискорює та підсилює шкідливий характер злочинного процесу, грає стимулюючу роль у розвитку причинного зв’язку, створює безпосередні умови для вчинення злочину. Особа опиняється в умовах, до яких вона психологічно не підготовлена. Рішення про вчинення злочину приймається не через переконаність в його правильності, а тому, що особа не володіє достатньою витримкою та не може ретельно його обдумати.

Виходячи із вищенаведеного, в кримінально-правовій літературі було висловлено пропозицію включити до законодавчого переліку обставин, які пом’якшують покарання, „вчинення злочину внаслідок неправомірних або аморальних дій потерпілого, що стали приводом для вчинення злочину”. Ця обставина за своїм змістом охоплює вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, співвідноситься з ним як загальне та конкретне поняття. Крім того, встановлення стану сильного душевного хвилювання вимагає застосування спеціальних знань та проведення відповідних експертиз, що значно ускладнює та затягує роботу слідчих органів [5].

Таким чином, коли особа вчиняє злочин внаслідок неправомірних або аморальних дій потерпілого, її свідомість і воля певним чином обмежуються. Тому особа, яка вчинила злочин, під впливом таких дій, на нашу думку, заслуговує поблажливого ставлення до себе, а отже, і пом’якшення покарання.

Вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності (п. 8 ч. 1 ст. 66 КК України)

Згідно з ч. 1 ст. 39 КК України не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Умовами правомірності крайньої необхідності, виходячи із змісту ст. 39 КК України, у кримінально-правовій літературі визначаються:

1) наявність небезпеки заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам;

2) неможливість усунення наявної небезпеки іншим шляхом, окрім заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам;

3) при усуненні небезпеки не допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Метою вчинення відповідних дій при перевищенні меж крайньої необхідності є не досягнення певного суспільно-небезпечного результату, а усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави. Крім того, слід враховувати, що основною зовнішньою причиною вчинення діяння, пов’язаного із заподіянням більш значної шкоди, є сукупність неординарних чинників: небезпеки, що безпосередньо загрожувала правоохоронюваним інтересам, та обстановки, у якій наявну небезпеку не можна було усунути інакше як шляхом заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам [12].

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК України (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК України)

Сучасні структура і динаміка злочинності характеризується постійним зростанням рівня організованої злочинності, яка з кожним роком набуває нових небезпечних форм. Це вимагає від держави значного підвищення ефективності боротьби з організованою злочинністю шляхом активного використання усіх методів. На практиці боротьба з організованою злочинністю повинна здійснюватися шляхом спеціальних оперативно-розшукових заходів. Згідно зі ст. 13 Закону України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, при здійсненні боротьби з організованою злочинністю, мають право, якщо інших заходів для розкриття організованої злочинності та притягнення винних до відповідальності недостатньо, використовувати штатних і нештатних негласних співробітників, які вводяться під легендою прикриття в організовані злочинні угруповання. Шкода або збитки, завдані діями негласного співробітника під час виконання доручення, відшкодовуються за рахунок державного бюджету. Негласний співробітник не несе відповідальності за завдані ним шкоду або збитки, якщо його дії були необхідними для виконання доручення. Відповідно до ст. 14 Закону, для здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право залучати до співробітництва учасників організованих злочинних угруповань на підставі письмового доручення та відповідно до нормативних актів Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України. Учасник організованого злочинного угруповання може бути частково або повністю звільнений від кримінальної відповідальності та покарання, якщо він у процесі оперативно-розшукової діяльності, досудового слідства чи судового розгляду справи сприяє викриттю організованих злочинних угруповань та вчинених ними злочинів, притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню шкоди фізичним та юридичним особам і державі. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року оперативні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, управління державної охорони органів і установ, Державного департаменту України з питань виконання покарань, розвідувального органу Міністерства оборони України, на підставах, передбачених ст. 6 Закону, мають право здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з останнім, із збереженням в таємниці достовірних даних щодо їх особистості.

РОЗДІЛ 3