Обставини, які пом’якшують покарання

ОБСТАВИНИ, ЯКІ ПОМ’ЯКШУЮТЬ ПОКАРАННЯ

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП.. 2

РОЗДІЛ 1.

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБСТАВИН, ЯКІ ПОМ’ЯКШУЮТЬ ПОКАРАННЯ.. 5

РОЗДІЛ 2.

ЗМІСТ ОБСТАВИН, ЯКІ ПОМ’ЯКШУЮТЬ ПОКАРАННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ ЧИННИМ КК УКРАЇНИ.. 10

РОЗДІЛ 3.

ПРОБЛЕМИ ВРАХУВАННЯ ОБСТАВИН, ЯКІ ПОМ’ЯКШУЮТЬ ПОКАРАННЯ, НЕ ПЕРЕДБАЧЕНИХ КК УКРАЇНИ.. 23

ВИСНОВКИ.. 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 32

ВСТУП

З проголошенням незалежності Україна взяла курс на розбудову демократичної, соціальної, правової держави. Це зумовило необхідність реформування всіх сфер суспільного життя. Важливе значення в цьому процесі має вирішення проблем протидії злочинності. Одним із засобів боротьби зі злочинністю є притягнення осіб, винних у вчиненні злочину, до кримінальної відповідальності. Покарання є основною формою реалізації кримінальної відповідальності. Воно покликане виступати засобом охорони найбільш важливих суспільних відносин від злочинних посягань шляхом здійснення карального впливу на засудженого з метою його виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Призначення судом покарання об’єктивно виступає заключним етапом правосуддя. Від того, наскільки законним, справедливим та обґрунтованим буде призначене винній особі покарання, значною мірою залежить реалізація завдань кримінального законодавства. А тому необхідна детальна законодавча регламентація загальних засад призначення покарання. При призначенні покарання суд повинен застосовувати індивідуальний підхід, враховувати особливості кожного вчиненого злочину та особи, яка його вчинила. Індивідуалізація покарання є важливою вимогою принципового характеру, яка виходить із того, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо конкретної особи, яка вчинила злочин (ст.ст. 2, 18 Кримінального кодексу (далі – КК) України). Тому призначення покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, повинно максимально сприяти досягненню мети покарання. Важливу роль в індивідуалізації покарання відіграють обставини, які пом’якшують покарання.

У теорії кримінального права та в кримінальному законі обставинам, які пом’якшують покарання, приділяється значна увага, що свідчить про їх важливе кримінально-правове значення. Дослідження питань, пов’язаних із обставинами, які пом’якшують покарання, досить широко здійснювалося в науці кримінального права, зокрема в наукових працях П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Є.В. Благова, Н.Ф. Кузнєцової, В.І. Ткаченка, М.Г. Ушакової, Г.І. Чечеля та інших. Значна кількість цих наукових робіт присвячена проблемам призначення покарання, у контексті яких досліджувалися й обставини, які пом’якшують покарання. У теорії кримінального права залишаються спірними та невирішеними питання застосування обставин, які пом’якшують покарання. Потребують також вивчення питання змісту та вичерпного переліку обставин, які пом’якшують покарання, в чинному КК України.

Актуальність дослідження обставин, які пом’якшують покарання, значною мірою зумовлена також потребами судової практики, у якій нерідко спостерігаються різні підходи до врахування цих обставин при призначенні покарання.

Метою курсової роботи є з’ясування правової природи, змісту та значення обставин, які пом’якшують покарання.

Об’єктом дослідження є обставини, які пом’якшують покарання як засоби індивідуалізації покарання, їх правова природа, особливості законодавчої регламентації та врахування у судовій практиці при призначенні покарання.

Предметом дослідження є норми чинного КК України, судова практика, пам’ятки кримінального та кримінально-процесуального законодавства, доктринальні положення, що стосуються загальних засад призначення покарання та обставин, які пом’якшують покарання, а також судова практика врахування обставин, які пом’якшують покарання, при його призначенні.

РОЗДІЛ 1

РОЗДІЛ 2

Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України)

Із змісту п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України випливає, що у ньому закріплено дві самостійні обставини, які пом’якшують покарання, що мають єдину правову природу:

1) добровільне відшкодування завданого збитку

2) добровільне усунення заподіяної шкоди.

Це дії особи, яка вчинила злочин, спрямовані на ліквідацію наслідків злочину, що настали, та є формами позитивної посткримінальної поведінки особи.

Добровільне відшкодування завданого збитку у кримінально-правовій літературі розуміється, зокрема, як дії особи, яка при вчиненні злочину заподіяла збиток, спрямовані на його відшкодування без примусу з боку інших осіб [12].

Під збитками в науці кримінального права розуміються майнові втрати та витрати потерпілих осіб, тобто шкода майнового характеру, яка може бути зведена до грошового чи майнового еквівалента [24]. Конкретним вираженням збитків у кримінально-правовій літературі називають знищення майна, посівів, насаджень, втрату годувальника, заробітної плати у зв’язку з інвалідністю тощо. Відшкодування завданого збитку завжди повинно виражатися у конкретних діях особи, яка вчинила злочин. Теорія та судова практика такими діями, зокрема, визнає повернення викраденого майна, надання матеріального еквівалента втрачених потерпілим речей, виплати сум, що компенсують їхню вартість, надання потерпілому коштів, які він втратив у зв’язку із злочинним посяганням, оплату лікування завданого тілесного ушкодження тощо [8]. Таким чином, під відшкодуванням завданого збитку слід розуміти надання особою, яка вчинила злочин, потерпілому грошових коштів або майна у розмірі, еквівалентному понесеним ним втратам чи витратам.

Добровільне відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди (компенсація моральної шкоди) повинно здійснюватися особою, яка вчинила злочин. Однак, як слушно стверджується у науковій літературі, за певних об’єктивних умов, наприклад, знаходження під вартою, відсутність майнових засобів (особливо це стосується неповнолітніх), винна особа не має змоги відшкодувати збитки, усунути (компенсувати) шкоду. Тоді за її дорученням чи на її прохання такі дії можуть вчинити інші особи, як за рахунок винного, так і за власний рахунок. Для визнання таких дій обставиною, яка пом’якшує покарання, необхідно встановити у них волю та ініціативу винної особи. Якщо відшкодування завданих збитків чи усунення (компенсація) заподіяної шкоди іншими особами здійснюється за їх власною ініціативою, поза бажанням винного, такі дії не можна визнати добровільними та враховувати як обставину, яка пом’якшує покарання.

Позитивна посткримінальна поведінка особи, спрямована на усунення негативних насідків злочину, створює підстави для поблажливого ставлення до цієї особи з боку суду і, відповідно, для пом’якшення покарання.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК України (п. 9 ч. 1 ст. 66 КК України)

Сучасні структура і динаміка злочинності характеризується постійним зростанням рівня організованої злочинності, яка з кожним роком набуває нових небезпечних форм. Це вимагає від держави значного підвищення ефективності боротьби з організованою злочинністю шляхом активного використання усіх методів. На практиці боротьба з організованою злочинністю повинна здійснюватися шляхом спеціальних оперативно-розшукових заходів. Згідно зі ст. 13 Закону України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України, при здійсненні боротьби з організованою злочинністю, мають право, якщо інших заходів для розкриття організованої злочинності та притягнення винних до відповідальності недостатньо, використовувати штатних і нештатних негласних співробітників, які вводяться під легендою прикриття в організовані злочинні угруповання. Шкода або збитки, завдані діями негласного співробітника під час виконання доручення, відшкодовуються за рахунок державного бюджету. Негласний співробітник не несе відповідальності за завдані ним шкоду або збитки, якщо його дії були необхідними для виконання доручення. Відповідно до ст. 14 Закону, для здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право залучати до співробітництва учасників організованих злочинних угруповань на підставі письмового доручення та відповідно до нормативних актів Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України. Учасник організованого злочинного угруповання може бути частково або повністю звільнений від кримінальної відповідальності та покарання, якщо він у процесі оперативно-розшукової діяльності, досудового слідства чи судового розгляду справи сприяє викриттю організованих злочинних угруповань та вчинених ними злочинів, притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню шкоди фізичним та юридичним особам і державі. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року оперативні підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, управління державної охорони органів і установ, Державного департаменту України з питань виконання покарань, розвідувального органу Міністерства оборони України, на підставах, передбачених ст. 6 Закону, мають право здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з останнім, із збереженням в таємниці достовірних даних щодо їх особистості.

РОЗДІЛ 3

ВИСНОВКИ

Обставинам, які пом’якшують покарання, в кримінально-правовій науці присвячено чимало досліджень про правову природу цих обставин, місце в системі загальних засад призначення покарання, поняття, значення, класифікацію, зміст кожної із обставин, які пом’якшують покарання, передбаченої кримінальним законом, про можливість врахування судами при призначенні покарання як таких, що пом’якшують покарання, тих чи інших обставин, не закріплених у законі.

Врахування обставин, які пом’якшують покарання, за чинним КК України є складовою однієї із загальних засад призначення покарання, закріпленої в п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України. В законі ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, встановлено як самостійні складові відповідної загальної засади призначення покарання, нерозривно пов’язані між собою.

Аналіз переліку обставин, які пом’якшують покарання, передбаченого ч. 1 ст. 66 КК України, а також інших обставин, які не визначені у переліку, але враховуються судом при призначенні покарання як такі, що пом’якшують покарання, на підставі ч. 2 ст. 66 КК України свідчить про те, що частина цих обставин характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину (наприклад, вчинення злочину із перевищенням меж крайньої необхідності), частина – особу винного (наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, позитивна виробнича або побутова характеристика винного у вчиненні злочину), але більша частина цих обставин виходить за межі ступеня тяжкості вчиненого злочину та особи винного, як, наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних, особистих чи інших обставин, вчинення злочину жінкою у стані вагітності, з’явлення із зізнанням, добровільне відшкодування завданого збитку тощо. Врахування цих обставин при призначенні покарання можна пояснити наявними у нашому суспільстві морально-етичними нормами, виходячи із яких особа, яка вчинила злочин, за наявності тих чи інших обставин заслуговує поблажливого ставлення до себе з боку суду при призначенні покарання.

Отже, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного та обставини, які пом’якшують покарання, є самостійними складовими загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, які, однак, нерозривно пов’язані між собою і повинні враховуватися судом при призначенні покарання у сукупності.

Обставини, які пом’якшують покарання, як обставини конкретної справи, можуть виступати у різній якості та мати різне кримінально-правове значення – ознак складу злочину з пом’якшуючими обставинами (ст.ст. 116, 117, 118, 123, 124 КК України), складових підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання (ст.ст. 45, 46, 75, 79 КК України), засобів індивідуалізації покарання (ст. 66 КК України). В контексті, в якому вони закріплені в п. 3 ч. 1 ст. 65 та в ч. 1 ст. 66 КК України, вони виступають засобами індивідуалізації покарання, а отже, їх назва повинна відповідати тому змісту, який вкладається у них в цьому випадку. Такою є назва, закріплена в чинному КК України – „обставини, які пом’якшують покарання”.

Таким чином, на нашу думку, під обставинами, які пом’якшують покарання слід розуміти обставини, що знаходяться за межами ступеня тяжкості вчиненого злочину і особи винного, але, за наявності яких, виходячи з морально-етичних норм суспільства, особа, яка вчинила злочин, заслуговує поблажливого ставлення до себе, а отже, – пом’якшення покарання.

Призначення покарання є дуже важливим етапом здійснення правосуддя, який потребує досить детальної законодавчої регламентації та для забезпечення єдності судової практики, подальшого розвитку потребує розв’язання проблема розроблення та законодавчого закріплення конкретних правил призначення судом покарання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України / В.Т. Маляренко. – К.: Фонд „Правова ініціатива”, 2003. – 156 с.

2. Кримінальне право України. Загальна часина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.

3. Кримінальне право України. Тези лекцій і практичні завдання для курсантів Київського училища міліції МВС України / За ред. В.М. Бовсуновського. – К.: Наукова думка, 1995. – 455 с.

4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Відп. ред. Кондратьєв Ю.А. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.

5. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. – К.: А.С.К., 2001. – 432 с.

6. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 2-е вид., перероб. і доп. / Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: А.С.К., 2002. – 968 с.

7. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.

8. Кримінальний кодекс УРСР 1961 року // Відомості Верховної Ради України. – 1961р. - № 28, Ст. 342.

9. Меркулова В.О. Деякі міркування щодо співвідношення кримінальної відповідальності та покарання // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – Вип.. 50. – 209 с.

10. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003. – 1193 с.

11. Полтавець В.В. Деякі питання врахування судом ступеня тяжкості вчиненого злочину при призначенні покарання // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична. Збірник. – Вип. 1. – 2005. – С. 101-114.

12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання” // Вісник Верховного Суду України. – 2003. - № 6 (40). – С. 14-20.

13. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м’якого покарання) від 2 листопада 2004 року // Вісник Конституційного Суду України. – 2004. - № 5. – С. 38-45.

14. Мельник М.І. Призначення покарання. Лекція. – К.: Укр. академія внутрішніх справ, 1994. – 37 с.

15. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997р. / За ред. В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценко. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 960 с.

16. Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. – Х., 2003. – 20 с.

17. Грищук О.В. Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти): Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. – К., 2002. – 20 с.

18. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х.: ТОВ „Одіссей”, 2003. – 856 с.

19. Цивільний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Кондор, 2003. – 400 с.

20. Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. – К.: Наук. світ, 2001. – 306 с.

21. Селецкий А.И., Тарарухин С.А. Несовершеннолетние с отклоняющимся поведением. – К.: Вища школа, 1981. – 238 с.

22. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 240 с.

23. Баулин Ю.В. Основания, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1991. – 359 с.

24. Научно-практический комментарий к Уголовному кодексу Украинской ССР. - К.: Изд-во полит. лит. Укр., 1987. – 456 с.

25. Черечукіна Л. Доказування фізіологічного афекту // Право України. – 2004. - № 6. – С. 64-64.

26. Носков Д. Понятие „аффект” в уголовном праве // Законность. – 2003. - №6. – С. 38-40.

27. Кримінологія. Підручник для студентів вищих навч. закладів / За заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

28. Чаплинський К. Поняття лідера організованого злочинного угрупування // Право України. – 2002. - №7. - С. 50.

29. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Ознаки і поняття організованої групи і злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. – 2000. – №4 - С. 59-66.

30. Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року № 3341-ХІІ // ВВРУ. – 1993. - №35. – Ст. 358.

31. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року № 2135-ХІІ // ВВРУ. – 1992. - №22. – Ст. 303.

32. Закон України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16 грудня 1993 року №3721-ХІІ // ВВРУ. – 1994. - №4. – Ст. 18.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ ПОМ’ЯКШУЮТЬ ПОКАРАННЯ

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП.. 2

РОЗДІЛ 1.

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБСТАВИН, ЯКІ ПОМ’ЯКШУЮТЬ ПОКАРАННЯ.. 5

РОЗДІЛ 2.

ЗМІСТ ОБСТАВИН, ЯКІ ПОМ’ЯКШУЮТЬ ПОКАРАННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ ЧИННИМ КК УКРАЇНИ.. 10

РОЗДІЛ 3.

ПРОБЛЕМИ ВРАХУВАННЯ ОБСТАВИН, ЯКІ ПОМ’ЯКШУЮТЬ ПОКАРАННЯ, НЕ ПЕРЕДБАЧЕНИХ КК УКРАЇНИ.. 23

ВИСНОВКИ.. 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 32

ВСТУП

З проголошенням незалежності Україна взяла курс на розбудову демократичної, соціальної, правової держави. Це зумовило необхідність реформування всіх сфер суспільного життя. Важливе значення в цьому процесі має вирішення проблем протидії злочинності. Одним із засобів боротьби зі злочинністю є притягнення осіб, винних у вчиненні злочину, до кримінальної відповідальності. Покарання є основною формою реалізації кримінальної відповідальності. Воно покликане виступати засобом охорони найбільш важливих суспільних відносин від злочинних посягань шляхом здійснення карального впливу на засудженого з метою його виправлення, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Призначення судом покарання об’єктивно виступає заключним етапом правосуддя. Від того, наскільки законним, справедливим та обґрунтованим буде призначене винній особі покарання, значною мірою залежить реалізація завдань кримінального законодавства. А тому необхідна детальна законодавча регламентація загальних засад призначення покарання. При призначенні покарання суд повинен застосовувати індивідуальний підхід, враховувати особливості кожного вчиненого злочину та особи, яка його вчинила. Індивідуалізація покарання є важливою вимогою принципового характеру, яка виходить із того, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо конкретної особи, яка вчинила злочин (ст.ст. 2, 18 Кримінального кодексу (далі – КК) України). Тому призначення покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, повинно максимально сприяти досягненню мети покарання. Важливу роль в індивідуалізації покарання відіграють обставини, які пом’якшують покарання.

У теорії кримінального права та в кримінальному законі обставинам, які пом’якшують покарання, приділяється значна увага, що свідчить про їх важливе кримінально-правове значення. Дослідження питань, пов’язаних із обставинами, які пом’якшують покарання, досить широко здійснювалося в науці кримінального права, зокрема в наукових працях П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Є.В. Благова, Н.Ф. Кузнєцової, В.І. Ткаченка, М.Г. Ушакової, Г.І. Чечеля та інших. Значна кількість цих наукових робіт присвячена проблемам призначення покарання, у контексті яких досліджувалися й обставини, які пом’якшують покарання. У теорії кримінального права залишаються спірними та невирішеними питання застосування обставин, які пом’якшують покарання. Потребують також вивчення питання змісту та вичерпного переліку обставин, які пом’якшують покарання, в чинному КК України.

Актуальність дослідження обставин, які пом’якшують покарання, значною мірою зумовлена також потребами судової практики, у якій нерідко спостерігаються різні підходи до врахування цих обставин при призначенні покарання.

Метою курсової роботи є з’ясування правової природи, змісту та значення обставин, які пом’якшують покарання.

Об’єктом дослідження є обставини, які пом’якшують покарання як засоби індивідуалізації покарання, їх правова природа, особливості законодавчої регламентації та врахування у судовій практиці при призначенні покарання.

Предметом дослідження є норми чинного КК України, судова практика, пам’ятки кримінального та кримінально-процесуального законодавства, доктринальні положення, що стосуються загальних засад призначення покарання та обставин, які пом’якшують покарання, а також судова практика врахування обставин, які пом’якшують покарання, при його призначенні.

РОЗДІЛ 1