Загальні засади дослідження обставин, які пом’якшують покарання

Обставинам, які пом’якшують покарання, в науці кримінального права присвячено чимало досліджень. Найчастіше питання про них розглядаються в контексті робіт, об’єктом дослідження яких є кримінальна відповідальність або покарання чи призначення покарання, зокрема у працях М.М. Бабаєва, М.І. Бажанова, Г.С. Гавєрова, О.С. Горєліка, В.І. Зубкової, Ю.О. Красікова, Г.А. Крігера та інших. Значна увага обставинам, які пом’якшують покарання приділяється, також у підручниках Загальної частини Кримінального права, а також в наукових та науково-практичних коментарях до Кримінального кодексу [1-31].

Досліджуючи обставини, які пом’якшують покарання, науковці в своїх роботах піднімають питання про їх правову природу, місце серед загальних засад призначення покарання, поняття, значення, класифікацію, зміст кожної із обставин, які пом’якшують покарання, передбаченої законом про кримінальну відповідальність, про можливість урахування судами при призначенні покарання як таких, що пом’якшують покарання, тих чи інших обставин, не закріплених у законі. Проте, незважаючи на такі широкі дослідження, у науці кримінального права не вироблено єдиної концепції щодо поняття та значення обставин, які пом’якшують покарання.

Зміст норм, що регулюють звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, зазначають автори цієї позиції, свідчить про те, що суд, вирішуючи питання про звільнення, керується тими самими критеріями, що і при призначенні покарання – враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, пом’якшуючі та обтяжуючі обставини, а тому вони є засобами індивідуалізації не лише покарання, але і відповідальності в цілому [2-30]. Крім того, ці обставини закріплюються у статтях Особливої частини КК, у так званих „складах злочинів з пом’якшуючими обставинами”. Відмінність правової природи обставин, які пом’якшують покарання, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 65, ч. 1 ст. 66, КК України та пом’якшуючих обставин, передбачених у статтях Особливої частини КК, переконливо обґрунтовано у науковій літературі та закріплено у чинному КК України. Обставини, передбачені в статтях Особливої частини КК України, є специфічними ознаками складу злочину та у сукупності з іншими ознаками визначають типовий для цього злочину ступінь його тяжкості і змінюють кваліфікацію вчиненого щодо основного складу злочину. Вони є інструментом в руках законодавця, за допомогою якого він конструює нові склади злочинів [6, 19]. Тобто в статтях Особливої частини КК пом’якшуючі обставини виконують роль ознак складу злочину та впливають на кримінальну відповідальність. Обставини, які пом’якшують покарання, закріплені в п. 3 ч. 1 ст. 65, ч. 1 ст. 66 КК України, лежать поза межами відповідних складів злочинів та на кваліфікацію злочину не впливають. Крім того, в ч. 3 ст. 66 КК України закріплено, що якщо будь-яка з обставин, яка пом’якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує. Це положення свідчить про різну правову природу зазначених двох груп обставин.

Досліджуючи обставини, які пом’якшують покарання, в першу чергу, необхідно визначитись з їх поняттям.

Винний – це людина, визнана судом винною у вчиненні злочину, а тому для характеристики його особи враховуються лише ті властивості, які мають кримінально-правове значення. При призначенні покарання враховуватися мають саме ті властивості особи винного, які мають значення для призначення покарання, необхідного і достатнього для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Перелік властивостей особи винного, які повинні враховуватися судами при призначенні покарання, наведено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання”, де в п. 3 зазначається, що суд, досліджуючи дані про особу винного, повинен з’ясувати його вік, стан здоров’я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи, навчання, його минуле (зокрема, наявність незнятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім’ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо [12].

Аналіз переліку обставин, які пом’якшують покарання, передбаченого ч. 1 ст. 66 КК України, а також інших обставин, які не визначені у переліку, але враховуються судом при призначенні покарання як такі, що пом’якшують покарання, на підставі ч. 2 ст. 66 КК України, свідчить про те, що частина цих обставин характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину (наприклад, вчинення злочину із перевищенням меж крайньої необхідності), частина - особу винного (наприклад, вчинення злочину неповнолітнім, позитивна виробнича або побутова характеристика особи винного), але більша частина цих обставин виходить за межі ступеня тяжкості вчиненого злочину та особи винного, як, наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких сімейних, особистих чи інших обставин, вчинення злочину жінкою у стані вагітності, з’явлення із зізнанням, добровільне відшкодування завданого збитку тощо. Врахування цих обставин при призначенні покарання можна пояснити наявними у нашому суспільстві морально-етичними нормами, виходячи з яких, особа, яка вчинила злочин, за наявності тих чи інших обставин заслуговує поблажливого ставлення до себе з боку суду при призначенні покарання.

Отже, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного, обставини, які пом’якшують покарання, та обставини, які обтяжують покарання, є самостійними складовими загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1ст. 65 КК України, які, однак, нерозривно пов’язані між собою і повинні враховуватися судом при призначенні покарання у сукупності.

Таким чином, обставини, які пом’якшують покарання, є самостійною складовою загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 К України. Вони здійснюють свій пом’якшувальний вплив при призначенні судом покарання, на підставі наявних у суспільстві морально-етичних норм, виходячи із яких особа, яка вчинила злочин, за наявності відповідних обставин, заслуговує поблажливого ставлення до себе. Обставини, які пом’якшують покарання, як обставини конкретної кримінальної справи, можуть бути ознаками складу злочину у складах злочинів з пом’якшуючими обставинами, елементами підстав звільнення від кримінальної відповідальності та покарання або засобами індивідуалізації покарання. Саме в останній якості вони і виступають у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України та ч. 1 ст. 66 КК України.

В п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України складовою однієї із загальних засад призначення покарання передбачено врахування обставин, які пом’якшують покарання. Проте закон не визначає яким чином, в якому порядку та обсязі повинен враховувати суд ці обставини, щоб уникнути помилок при призначенні покарання. Визначено лише загальний напрямок їх впливу при призначенні покарання. Тобто у КК України кримінально-правове значення обставин, які пом’якшують покарання, повною мірою не конкретизовано.

Як уже зазначалося, згідно з ч. 1 ст. 69 КК України суд може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за конкретний вид злочину, за умови наявності у справі декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, умотивувавши своє рішення.

Підставою призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або переходу до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за конкретний вид злочину, у ч. 1 ст. 69 КК визнано наявність декількох обставин, що пом’якшують покарання. Встановивши наявність „декількох” обставин, які пом’якшують покарання, підставою для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, закон не розкриває цей кількісний показник. Його зміст розкрито у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання”, де в п. 8 вказано, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за цей злочин, або перехід до іншого, більш м’якого виду основного покарання, або непризначення обов’язкового додаткового покарання (ст. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання [12].

У кримінально-правовій літературі виділяють кількісні та якісні характеристики обставин, які пом’якшують покарання, за наявності яких суд може призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом.

Кількісна характеристика – обставин, які пом’якшують покарання, має бути декілька. Якісна характеристика – у своїй сукупності вони повинні істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто зменшувати ступінь його суспільної небезпеки до такого рівня, який виходить за межі злочинів цього виду [13]. В абзаці другому п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання” закріплено, що суд у кожному конкретному випадку застосування ст. 69 КК зобов’язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом’якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК.

Крім того, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року, яке є остаточним і не може бути оскаржене, Верховна Рада України повинна привести положення ст. 69 КК України у відповідність до цього Рішення.

РОЗДІЛ 2