Мета і підстави застосування запобіжних заходів

1. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

2. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

1. Перелік запобіжних заходів, передбачених у КПК, дає змогу уповноваженим суб'єктам обрати найбільш ефективний з них, ураховуючи при цьому особливості кожного вчиненого кримінального правопорушення, та досягти мети їх застосування. Законодавцем передбачено три форми реалізації останньої:

1) забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків;

2) запобігання спробам будь-якого перешкоджання здійсненню кримінального провадження;

3) забезпечення можливості виконання процесуальних рішень, у тому числі вироку суду.

Більш детально про перешкоджання зазначається у пп. 1-4 ч. 1 коментованої статті. Так, наприклад, про намір переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду можуть свідчити такі дані, як придбання проїзних документів, зняття з різного роду реєстраційних обліків, раптове звільнення з роботи, розпродаж майна тощо.

Про можливість перешкоджати повному, всебічному та неупередженому проведенню досудового розслідування може свідчити здійснення особою погрози, підкуп, умовляння свідків і потерпілих, схилення їх до дачі неправдивих показань; спроби викрадення, знищення, фальсифікації речових доказів і документів; вплив на спеціалістів та експертів тощо.

На наявність даних про те, що особа може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у якому підозрюється, обвинувачується, може свідчити наявність інформації, отриманої в результаті проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій про вчинення особою протиправної діяльності (підготовку до вчинення кримінального правопорушення, придбання предметів для вчинення злочинної діяльності), наявність попередніх судимостей, зв'язки з антигромадськими елементами, надходження до правоохоронних органів заяв та повідомлень про те, що особа здійснює підготовку до нового кримінального правопорушення.

Одного лише зазначення в клопотанні про застосування запобіжних заходів обставин про те, що підозрюваний, обвинувачений не виконують покладених на них процесуальних обов'язків, а також намагаються чи намагатимуться переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду чи вчиняти інші дії, спрямовані на протидію розслідування, недостатньо. Зазначене повинне підтверджуватися відповідними матеріалами, які має дослідити слідчий суддя при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу.

Фактичні підстави застосування запобіжних заходів - це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною особою кримінального правопорушення.

2. У частині 2 коментованої статті як підстави до застосування запобіжних заходів законодавець наголошує на двох елементах:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, яка визначається з урахуванням тяжкості вчиненого злочину чи кримінального проступку та характеристики підозрюваного, обвинуваченого. Для цього встановлюється наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення й відповідно їй повідомляється про підозру у вчиненні конкретного кримінального правопорушення;

2) наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений може перешкоджати будь-яким чином здійсненню кримінального провадження або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчинення того, у якому він підозрюється, обвинувачується. Зазначене повинно підтверджуватися матеріалами кримінального провадження, зокрема, показаннями свідків, потерпілих, отриманою інформацією в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій тощо.

Безсумнівним є той факт, що необґрунтоване застосування запобіжного заходу, неправильний його вибір, відмова скасувати його, коли в ньому відпала подальша необхідність, повинно розглядатися як несправедливість щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного). У зв'язку із цим недопустимо застосовувати запобіжний захід або погрожувати його застосуванням за відмову дати показання або подати будь-які докази, примушувати його до інших дій, що не входять до кола процесуальних обов'язків. Спроби компенсувати недоліки і неповноту досудового розслідування шляхом жорсткості запобіжних заходів не можуть бути виправдані жодною метою.

Стаття 178

Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу

 

1. При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

1. Під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд поряд з підставами, зазначеними у ст. 177 КПК, зобов'язаний врахувати і деякі інші обставини.

Перш за все встановити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення. Для цього слід врахувати обтяжуючі та пом'якшуючі обставини (статті 66,67 КК), ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення в конкретних умовах місця і часу його вчинення.

По-друге, необхідно оцінити суворість покарання, що загрожує відповідній особі у разі доведення та визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому варто керуватись ст. 12 КК, а також брати до уваги обставини, які відповідно до чинного законодавства впливають на кримінальну відповідальність особи, а саме:

- кримінальна відповідальність за незакінчений злочин (ст. 16 КК);

- добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17 КК);

- відповідальність співучасників (ст. 29 КК);

- відповідальність організаторів та учасників та учасників організованої групи чи злочинної організації (ст. 30 КК);

- добровільна відмова співучасників (ст. 31 КК);

- правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву (ст. 35 КК);

- необхідна оборона (ст. 36 КК);

- уявна оборона (ст. 37 КК);

- затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК);

- крайня необхідність (ст. 39 КК);

- фізичний або психічний примус (ст. 40 КК);

- виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК);

- діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42 КК);

- виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).

Слід також звернути увагу на обставини, що характеризують особу підозрюваного (обвинуваченого), минулу його діяльність, тяжкість інкримінованого злочину чи кримінального проступку.

Вік, здоров'я, сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого також можуть суттєво вплинути на обрання конкретного запобіжного заходу. До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних жінок, що утримують грудних дітей, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

Важливе значення мають відомості, що характеризують підозрюваного, обвинуваченого як члена суспільства:

- міцність соціальних зв'язків у місці постійного проживання, у тому числі наявність у підозрюваного, обвинуваченого родини й утриманців;

- зв'язки з антигромадськими елементами;

- спосіб життя - зловживання алкогольними напоями або наркотичними засобами тощо.

Позитивну оцінку може справити наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання, певного роду занять тощо.

Факторами, які формують репутацію підозрюваного, обвинуваченого і впливають на обрання запобіжного заходу, є: події з його біографії, наприклад, участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, участь у бойових діях при виконанні інтернаціонального обов'язку або в складі миротворчих сил ООН, наявність поранень при виконанні службового або громадського обов'язку, державних нагород, почесних звань тощо.

Підлягає врахуванню також і майновий стан підозрюваного, обвинуваченого з метою подальшого вирішення питання про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, можливості обрання запобіжного заходу у вигляді застави тощо.

Про можливість виправлення та належної майбутньої соціалізації особи свідчить наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого, строк відбування покарання в місцях позбавлення волі, час перебування на волі після звільнення (судимості, погашені у встановленому порядку, враховуються при характеристиці репутації підозрюваного, обвинуваченого).

Якщо особа раніше вже притягувалась до кримінальної відповідальності, то на вибір запобіжного заходу впливає й дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, які застосовувалися раніше. Зокрема, важливе значення при обранні запобіжного заходу мають дані про недотримання обов'язків, покладених на підозрюваного, обвинуваченого, зміна запобіжного заходу на більш жорсткий тощо.

Не менш важливою обставиною, яка підлягає врахуванню під час обрання запобіжного заходу, є наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, що само собою виключає можливість обрання більш м'яких запобіжних заходів з метою забезпечення реалізації завдань кримінального провадження.

Обставиною, яка оцінюється при обранні запобіжного заходу, є розмір майнової шкоди у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також достатність наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини. Такий розмір оцінюється з урахуванням показань потерпілого, заявленого цивільного позову тощо.

Згідно з новим КПК коло зазначених обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, значно розширено порівняно з КПК 1960 р. Вони повинні ретельно аналізуватися під час вирішення питання, наприклад, про тримання особи під вартою, а також при застосуванні запобіжних заходів щодо неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних жінок або самотніх матерів, багатодітних батьків тощо.

 

Стаття 179

Особисте зобов'язання

 

1. Особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

2. Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов'язки та роз'яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

3. Контроль за виконанням особистого зобов'язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

1. Особисте зобов'язання як запобіжний захід застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і має наслідком для підозрюваного, обвинуваченого виконання ряду обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК, а саме:

1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю або за викликом у зв'язку з реалізацією завдань кримінального провадження, зокрема, для проведення процесуальних дій;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/ або місця роботи;

4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;

5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;

6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;

9) носити електронний засіб контролю.

Зазначені у ч. 1 коментованої статті процесуальні обов'язки підозрюваного, обвинуваченого здебільшого стосуються обмеження щодо передбаченого ст. 33 Конституції України права на свободу пересування та вільного вибору місця проживання чи перебування і право вільно залишати територію України.

Так, місцем тимчасового перебування визначається місце, де особа перебуває у зв'язку із проїздом, відрядженням, лікуванням, відпусткою, навчанням та ін. Це може бути готель, санаторій, будинок відпочинку чи інші подібні приміщення, а також житлові приміщення, що не є місцем постійного проживання громадянина.

Тимчасове переміщення особи з одного району до іншого у межах міста, що має районний поділ, порушенням особистого зобов'язання не є. Однак необхідно враховувати заборону слідчого судді, суду на відвідування визначених місць, якщо така заборона передбачена в особистому зобов'язанні.

Місце постійного проживання особи визначається за офіційною його реєстрацією паспортною службою органів внутрішніх справ.

Під місцем постійного проживання слід розуміти житловий будинок, квартиру, службове житло, спеціалізовані будинки (гуртожиток, готель-притулок, спеціальний будинок для самотніх старих, будинок-інтернат для інвалідів, ветеранів та ін.), а також інше житлове приміщення, в якому громадянин проживає за договором найму (піднайму), оренди або на інших підставах, визначених законодавством України.

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті про роз'яснення підозрюваному, обвинуваченому покладених на нього обов'язків складається протокол роз'яснення підозрюваному (обвинуваченому) обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 179 та ч. 5 ст. 194 КПК.

У разі невиконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого процесуальних обов'язків вирішується питання про застосування більш суворого запобіжного заходу. Крім цього, на відміну від КПК 1960 р. законодавцем передбачається за невиконання обов'язків також накладення грошового стягнення у розмірі від 0,25 до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. З КПК розмір мінімальної заробітної плати визначається як грошова сума, що дорівнює місячному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія.

КЗпП та ЗУ "Про оплату праці" закріплено, що це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за простій, некваліфіковану працю, нижче якого не може встановлюватись оплата праці за виконану працівником місячну норму робіт. Відповідно до п. 5 ст. 38 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати встановлено у ЗУ про Державний бюджет на відповідний рік. Єдиним винятком було "визначення" у 2010 р. розміру мінімальної заробітної плати відповідно до прожиткового мінімуму, який визначається ЗУ "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати".

Законодавцем чітко розподілено повноваження стосовно здійснення контролю за додержанням виконання особистого зобов'язання. Так, за підозрюваним контроль здійснює слідчий, за обвинуваченим - прокурор. Слідчий та прокурор мають право доручити здійснення контролю за виконанням умов запобіжного заходу співробітникам інших підрозділів ОВС, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, які здійснюють супроводження у кримінальному провадженні. Зазначені працівники при виявленні порушень повинні інформувати слідчого, прокурора.

 

 

Стаття 180

Особиста порука

 

1. Особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

2. Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який обирає запобіжний захід. Наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру.

3. Поручителю роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.

4. Поручитель може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність. У такому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про заміну йому запобіжного заходу на інший.

5. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення в розмірі:

1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м'яке покарання, - від двох до п'яти розмірів мінімальної заробітної плати;

2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, - від п'яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;

3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;

4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п'ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.

6. Контроль за виконанням зобов'язань про особисту поруку здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

1. Особиста порука є не тільки заходом попередження спроб підозрюваного, обвинуваченого ухилитись від органів досудового розслідування, але й однією з процесуальних форм залучення громадськості до перевиховання правопорушників. Відповідно до кримінального процесуального законодавства України поручителі зобов'язані забезпечити виконання всіх передбачених ч. 5 ст. 194 КПК обов'язків підозрюваного, обвинуваченого.

Істотна відмінність цього запобіжного заходу від особистого зобов'язання (й деяких інших запобіжних заходів) полягає в тому, що реалізація особистої поруки передбачає менше обмеження прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого, ніж інші запобіжні заходи. Вони перебувають під виховним впливом людей, близьких їм по роботі, місцю проживання або пов'язаних з ними родинними зв'язками тощо.

2. Кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, який приймає рішення про обрання цього запобіжного заходу. Відразу ж законодавцем встановлюються обмеження щодо мінімальної кількості поручителів. На відміну від КПК 1960 р., в якому було передбачено не менше двох поручителів, наразі визначено, що у кримінальному провадженні може бути залучено і одного поручителя, якщо він заслуговує на особливу довіру. Під особливою довірою до особи слід розуміти те, що вона користується авторитетом у суспільстві, раніше належним чином виконувала роль поручителя тощо. Це питання повинно вирішуватися окремо в кожному випадку, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та особу підозрюваного, обвинуваченого.

Поручителями можуть виступати повнолітні громадяни, які завдяки своїм високим моральним якостям, чесному ставленню до праці і виконанню громадських обов'язків мають авторитет у колективі або за місцем проживання і реально спроможні забезпечити належну поведінку і виконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов'язків.

3. У протоколі роз'яснення підозрюваному, обвинуваченому та його поручителю (поручителям) обов'язків, передбачених частинами 3,4, 5 ст. 180, ч. 5 ст. 194 КПК, зазначаються відомості про оголошення поручителю, у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.

4. Частиною 4 коментованої статті передбачено право поручителя відмовитись від взятих на себе зобов'язань. Причини відмови не конкретизовано, це може бути й неналежна поведінка підозрюваного, обвинуваченого, переїзд поручителя в інше місце проживання чи його тривале відрядження тощо. Поручитель повинен виконати одну умову - забезпечити явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи суду для вирішення питання про зміну йому запобіжного заходу на інший. Ці дії повинні бути виконані до моменту виникнення підстав, які можуть потягти настання відповідальності поручителя.

5. У разі невиконання поручителем взятих на себе зобов'язань на нього накладається грошове стягнення залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення від 2 до 50 розмірів мінімальної заробітної плати залежно від тяжкості кримінального правопорушення.

6. Частина б коментовано? статті чітко розподіляє повноваження стосовно здійснення контролю за додержанням виконання особистої поруки. Так, на стадії досудового розслідування контроль здійснює слідчий, а під час судового провадження - прокурор. Слідчий та прокурор мають право доручити здійснення контролю за виконанням умов запобіжного заходу співробітникам інших підрозділів ОВС, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, які здійснюють супроводження у кримінальному провадженні. Зазначені працівники при виявленні порушень повинні інформувати слідчого, прокурора.

 

Стаття 181

Домашній арешт

 

1. Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

2. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

3. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

4. Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

5. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.

6. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

У КПК запроваджено новий, раніше невідомий вітчизняному законодавству запобіжний захід - домашній арешт. У той самий час слід зазначити, що домашній арешт як запобіжний захід - обмеження волі у вигляді ізоляції за місцем проживання, з призначенням варти чи без такої, передбачав КПК УРСР 1922 р.

Відповідно до положень коментованої статті домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Виходячи з ідеї нового КПК та переліку запобіжних заходів, домашній арешт буде застосовуватись у тих випадках, коли застава є занадто м'яким запобіжним заходом, а тримання під вартою - занадто суворим.

2. Домашній арешт може бути застосований лише у тому випадку, якщо за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Якщо ж санкція статті передбачає більш м'яке покарання, цей вид запобіжного заходу не застосовується. Особливістю обрання цього запобіжного заходу є й те, що домашній арешт може бути обрано лише під час провадження досудового слідства при розслідуванні злочинів. Ці обмеження випливають також зі змісту ст. 299 КПК, де зазначено про заборону його застосування під час провадження дізнання при розслідуванні кримінальних проступків.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту може бути обраний лише слідчим суддею, судом на підставі клопотання прокурора, слідчого, погодженого з прокурором.

3. Відповідно до ч. 3 коментованої статті рішення про обрання домашнього арешту приймається у формі ухвали слідчого судді, суду, яка повинна бути надіслана для виконання тому органу внутрішніх справ, під юрисдикцією якого перебуває місце проживання підозрюваного.

4. Частина 4 коментованої статті встановлює обов'язок органу внутрішніх справ при надходженні ухвали слідчого судді, суду про обранім запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту негайно поставити на облік підозрюваного, обвинуваченого. Інформація про поставлення особи на облік заноситься до спеціального журналу, в якому зазначаються строк дії ухвали, відомості про підозрюваного, обвинуваченого, відповідальна особа за дотримання умов запобіжного заходу.

Залежно від стадії кримінального провадження, орган внутрішніх справ повідомляє про факт постановлення на облік особи, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, слідчого - під час досудового розслідування злочину, суд - під час судового провадження.

5. Для здійснення контролю за особою та за виконанням обов'язків, покладених на неї під час досудового розслідування, працівники органів внутрішніх справ мають право з'являтися за місцем проживання цієї особи, а також вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань. Зазначені перевірки не повинні порушувати нормальних умов життя громадян та здійснюватися, як правило, вдень. Винятки можуть бути в тому випадку, коли в органів внутрішніх справ наявна інформація про порушення особою, до якої застосовується запобіжний захід, його умов.

Порівняно з КПК 1960 р. запроваджується принципово новий спосіб здійснення контролю за підозрюваним - застосування електронних засобів контролю. Метою їх використання є забезпечення безумовного виконання обов'язків підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього у зв'язку із застосуванням домашнього арешту.

5. Законом чітко встановлюються строки можливого застосування домашнього арешту - до двох місяців. При особливій необхідності, пов'язаній із складністю кримінального провадження, цей строк може бути продовжений до шести місяців, але вказаний строк є граничним. Після цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

 

Стаття 182

Застава

 

1. Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

2. Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб'єкту господарювання, що су державній або комунальній власності.

3. При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному, обвинуваченому роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю -у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків.

У разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз'яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув'язнення.

4. Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

5. Розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно.

6. Підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов'язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. Зазначені дії можуть бути здійснені пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу. З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов'язані виконувати покладені на них обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

7. У випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

8. У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

9. Питання про звернення застави в дохід держави вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця, в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. Неприбуття в судове засідання зазначених осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду питання, не перешкоджає проведенню судового засідання.

10. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.

11. Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково зве<