ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

З'ясування достовірності показань свідка



1. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.

2. Для доведення недостовірності показань свідка сторона мас право надати показання, документи, які підтверджують його репутацію, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

3. Свідок зобов'язаний відповідати на запитання, спрямовані на з'ясування достовірності його показань.

4. Свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються Ь його показаннями.

1. Серед позитивних ознак положень доказового права в КПК є те, що на досудовому розслідуванні і в судовому розгляді сторона захисту, потерпілий мають можливість впливати на формування і оцінку доказів. З цією мстою КПК наділено сторону захисту, потерпшого правом на участь у проведенні слідчих (розшукових) дій, ініціювати проведення процесуальних дій, у разі участі в них ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, застосовувати технічні засоби при проведенні процесуальних дій, оскаржувати до суду рішення та дії слідчого прокурора (ст. 42 КПК). У такий спосіб можуть перевірятися показання свідка на досудовому розслідуванні і в судовому розгляді (ст. 352 КПК) на предмет їх достовірності.

2. Категорія "достовірність" тлумачиться по-різному у філософській та процесуальній літературі, як істинне знання, що підтверджується відповідними даними, "відповідність доказів об'єктивній дійсності". Видається, що достовірним є таке знання, що не викликає сумнівів і не потребує обґрунтування. Істинне знання завжди достовірне, а також достовірне завжди істинне. Таким чином, достовірність включає істинність знання, достовірність (відповідність дійсності) і обґрунтування цієї істинності, що адресується відповідному адресату.

3. Оцінка достовірності - це процес, який відбувається в ході проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, висунення версій і прийняття процесуальних рішень. Виходячи з викладеного, оцінка достовірності показань свідка залежить:

1) від характеру показань свідка. Для цього необхідно з'ясувати, джерелом якої життєвої обставини є дані показання, чи достатньо повно підтверджуються дані факти в показаннях, чи належить подія до обставин, що підлягають доказуванню, умови сприйняття обставин, наявність потерпілого, прогалин в обґрунтуванні, логічність викладу показань і т. ін.;

2) від особи свідка, що має значення для оцінки його показань - наявність заінтересованості в результатах провадження, службових, родинних взаємин з іншими учасниками процесу, його психологічні особливості, здатність сприймати і давати правдиві показання, репутація свідка, характеристика як члена суспільства і т. ін.;

3) від співвідношення показань свідка з іншими доказами у провадженні з метою виявлення суперечностей або узгодженостей між ними.

Усе це дає можливість відповісти на два запитання: 1) чи можна вважати показання свідка достовірними; 2) чи мають місце в дійсності факти, викладені в показаннях. На досягнення такої мети і спрямовані дії сторін кримінального провадження, передбачені в коментованій статті (також див. коментар до статей 87, 88, 352 КПК).

Стаття 97

Показання з чужих слів

1. Показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке грунтується на поясненні іншої особи.

2. Суд мас право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання с допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов'язаний враховувати:

1) значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з'ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;

2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які подавалися або можуть бути подані;

3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності;

4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень;

5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;

6) співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці

7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

3. Суд мас право визнати неможливим допит особи, якщо вона:

1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу;

2) відмовляється давати показання в судовому засіданні не підкоряючись вимозі суду дати показання;

3) не прибуває на виклик до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;

4) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

4. Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.

5. Суд мас право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

6. Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.

7. У будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

1. Органи досудового розслідування та сторона захисту і потерпілий зацікавлені в отриманні доказів із першоджерел, коли особа особисто сприймала факти, що мають значення для кримінального провадження, із первинних джерел інформації. Такі докази належать до числа більш надійних, оскільки до мінімуму зводиться кількість носіїв фактичних даних і їх інтерпретаторів. Такі властивості первинних доказів зменшують вплив суб'єктивного фактору і надають їм більш переконливого характеру.

2. Використання показань з чужих слів як доказів не є загальним правилом, це виняток. У таких доказах закладена можливість помилки з причин суб'єктивного фактору. Вони формуються пізніше від первинних та на їх основі. Показання з чужих слів залежать не лише від змісту первинного джерела, а й від загальних закономірностей передачі і сприйняття інформації на кожному етапі ретрансляції. При передачі фактичних даних відбуваються їх фільтрація і зміна. Отже, в їх змісті не виключено надмірну частку суб'єктивності. Тому необхідність в їх отриманні може виникати в таких випадках: 1) коли значущість такого доказу надає додаткову і єдину можливість суду встановити істотні обставини для кримінального провадження, а також коли без наявності такого доказу неможливо довести необхідну обставину для провадження; 2) якщо використання такого доказу є виправданим у ситуації відсутності первинних доказів або їх сумнівності; 3) коли первинний доказ втрачений або його неможливо отримати; 4) коли за допомогою показань із чужих слів є можливість віднайти інші докази, до яких слід звернутися для перевірки фактів, що мають значення для кримінального провадження; 5) коли дані, отримані із показань з чужих слів, можуть служити засобом для перевірки інших доказів кримінального провадження;

6) коли показання з чужих слів може використовуватися як засіб заміни первинного доказу.

У частині 2 коментованої статті викладені умови допустимості показань з чужих слів як доказів у кримінальному провадженні. При цьому слід мати на увазі, що такі докази мають відповідати вимогам, викладеним у статтях 84 89 КПК, оскільки загальне поняття доказу включає найбільш істотні ознаки як для всіх доказів, так і для кожного окремого виду доказів. Закон виходить із реальності загального, особливого і окремого, коли встановлює вимоги для доказів при визначенні їх правової природи і процесуального режиму їх формування та перевірки.

Також частина 2 коментованої статті містить правила, якими слід керуватися суду при вирішенні питання про допустимість показань з чужих слів як доказів, незалежно від можливості допиту особи, яка надала первинні пояснення. Вони стосуються значимості таких показань для кримінального провадження, характеристики осіб, що надали первинні і похідні пояснення, умов і способів їх отримання, узгодженості з іншими доказами, наявності заінтересованості у свідків, а також можливістю перевірки показань з чужих слів шляхом допиту особи, що надала первинні пояснення.

3. Відповідно до положень ст. 97 КПК правом визнання таких доказів допустимими наділений лише суд. Це не означає, що збирати такі показання не дозволяється в стадії досудового розслідування. Згідно з п. 1 ст. 65 КПК свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження і яка викликана для надання показань. Відповідно до ст. 133 КПК слідчому та прокурору надається право викликати для допиту як свідків таких осіб. Такі докази можуть використовуватися лише в стадії досудового розслідування для прийняття відповідних процесуальних рішень.

Використання показань з чужих слів повинно відбуватися за правилами застосування непрямих доказів. Видається, що такі докази не можуть достовірно встановлювати спірні факти. На одних лише показаннях з чужих слів не можуть ґрунтуватися підозра та обвинувачення, тільки в сукупності з первинними доказами вони можуть визнаватися достатніми для прийняття судових рішень.

4. Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами. Це рішення суд приймає на підставі свого внутрішнього переконання.

5. Суд також має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

6. Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими.

7. У частині 7 коментованої статті обґрунтовано вказується на недопустимість показань з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу стосовно пояснень осіб, наданих їм під час кримінального провадження. Така заборона пов'язана з тим, що вказані особи мають у провадженні процесуальний інтерес (на стороні обвинувачення). Такі показання не можуть визнаватися доказами, оскільки отримані із неналежного процесуального джерела.

Речові докази і документи

 

Стаття 98

Речові докази

1. Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, то були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

2. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

1. Предмети, які можуть бути речовими доказами, найчастіше виявляються під час проведення слідчих (розшукових) та слідчих негласних (розшукових) дій - огляду, обшуку та ін. При цьому вони відповідно до вимог ст. 237 КПК оглядаються, можуть бути сфотографовані. Лише після того як слідчий, прокурор встановлять належність предметів до кримінального провадження (тобто, що вони були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення чи кримінального проступку або були об'єктом кримінально протиправних дій, нажиті злочинним шляхом (гроші, цінності та інші речі), або можуть бути засобами для розкриття кримінального правопорушення і виявлення винних чи для спростування обвинувачення або пом'якшення відповідальності), вони складають мотивовану постанову про приєднання предметів до справи як речових доказів.

Речові доказі, як правило, є первинними, але у деяких випадках вони можуть бути похідними. Йдеться про випадки, коли не можна вилучити на місці події слід в оригіналі без суттєвих його пошкоджень, тоді виготовляють його зліпок. Після його виготовлення з додержанням вимог закону (див. коментар до статей 104, 105 КПК), якщо копія сліду забезпечує точність відтворення його особливостей, - це також буде речовий доказ: хоча він і не є оригіналом, але буде незамінним.

Якщо отримують зразки для порівняльних досліджень (див. ст. 245 КПК), то йдеться вже не про речові докази, а про предмети (речовину), які відіграють допоміжну, інструментальну роль при експертному дослідженні і які, на відміну від речових доказів, не є незамінними.

До знарядь кримінального правопорушення можуть бути віднесені як предмети, які спеціально були виготовлені або пристосовані для вчинення злочинів чи кримінальних проступків (кастет, відмичка, обріз гвинтівки), так і предмети, які мають певне призначення в іншій сфері, не пов'язаній із злочинною діяльністю,--військовій, медичній, побутовій та ін. (пістолет, ніж, автомашина).

До предметів, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, належать предмети з матеріальними слідами злочину чи кримінального проступку, які неможливо відокремити від їх поверхні. У такому разі сліди вилучаються разом із предметом (відбитки пальців рук, зубів, взуття та ін.).

Речові докази - об'єкти кримінально протиправних дій-це предмети, на які було безпосередньо спрямоване кримінально протиправне посягання (гроші, цінності, автотранспорт, різні промислові товари).

До речових доказів коментована стаття відносить також гроші, цінності та інші речі, нажиті кримінально протиправним шляхом. Йдеться про все, що було набуто за викрадені або отримані іншим кримінально протиправним шляхом гроші і цінності (об'єкти кримінально протиправних дій). Це можуть бути гроші, отримані після реалізації матеріальних цінностей, здобутих кримінально протиправним шляхом. У такому разі це є підтвердженням такої реалізації і тут не мають значення індивідуальні ознаки отриманого в результаті таких дій.

Усі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття кримінального правопорушення, виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності, також можуть бути визнані речовими доказами. Сюди, наприклад, можна віднести знайдеш на місці події дрібні предмети (ґудзики, недопалки, часточки фарби тощо) або продукти кримінально протиправної діяльності (фальшиві гроші, акцизні марки та ін.).

2. Якщо документи містять ознаки, зазначені в частині першій коментованої статті, вони визнаються речовими доказами (див. коментар до ст. 99 КПК).

Стаття 99

Документи

1. Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

2. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

3. Сторона кримінального провадження, потерпілий зобов'язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається такс ж значення, як документу.

4. Дублікат документа (документ, виготовлений таким же способом, як І його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.

5. Для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо:

1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, якщо він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає;

2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур;

3) оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

6. Сторона кримінального провадження, потерпілий мають право надати витяги, компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю досліджувати в суді, а на вимогу суду - зобов'язані надати документи у повному обсязі.

7. Сторона зобов'язана надати іншій стороні можливість оглянути або скопіювати оригінали документів, зміст яких доводився у передбаченому цією статтею порядку.

1. У частині 1 коментованої статті даються визначення поняття документа-доказу у кримінальному провадженні. Документ-доказ повинен відповідати вимогам належності і допустимості (ст. 84 КПК). У документі мас бути вказане конкретне джерело відомостей про обставини і факти, що підлягають доказуванню з тим, щоб у випадку необхідності його можна було перевірити процесуальним шляхом.

2. Посадові та службові особи, які викладають дані в документах, повинні відповідати вимогам, що до них пред'являються, та їх компетенції. Компетенція суб'єкта, що підписує документ, похідна від компетенції того органу, який він представляє, і складається з таких елементів: сфери застосування повноважень даного органу; повноважень особи у даному органі. Особа, яка складає офіційний документ, є посадовою чи службовою особою, що діє в межах наданих їй повноважень.

3. Джерелом доказу документа є автор документа. Правове положення джерела доказів у даному випадку визначається компетенцією автора документа, яка обмежується межами його функцій. Документи можуть мати офіційний характер, якщо вони виходять від державних органів, організацій (акти ревізій, документальних перевірок і. т. ін.). Авторами документів можуть бути і громадяни, коли представляються угоди, розписки і інші акти, пов'язані з реалізацією прав та обов'язків. У діяльності слідчих органів мають місце факти отримання від громадян відео -, звукозаписів про факти вчинених кримінальних правопорушень. При вирішенні питання про залучення їх до провадження як доказів необхідно керуватися Рішенням КСУ від 20 жовтня 2011 р. у справі за поданням СБУ щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, згідно з яким ініціативне використання громадянином технічних засобів для фіксації злочинного діяння розцінюється як порушення конституційних прав особи і є підставою для визнання таких доказів недопустимими. Документ, що виходить від некомпетентного органу, посадової і службової особи, від неналежного громадянина, не може бути документом-доказом.

4. Документ-доказ має зміст і форму. Зміст документа - це дані, які відображені у документі у відповідній формі. Форма документа - це його зовнішні ознаки, матеріал, з якого він виготовлений, - папір, тканина, фотоплівка, кінострічка, магнітна стрічка з допомогою букв, телеграфних і друкарських знаків, креслень, цифр, малюнків, зображень та іншими способами, що забезпечують однозначне розуміння змісту документа колом осіб, для яких він призначений.

5. Як вбачається із змісту ст. 99 КПК, документи можуть виникати у зв'язку з кримінальним провадженням і поза його межами.

6. Вимоги, що пред'являються до документів-доказів у кримінальному провадженні: дані, що зафіксовані в документах, повинні мати значення для кримінального провадження, містити обставини, що підлягають доказуванню (ст. 91 КПК);

- документи повинні мати дані, носії яких відомі і можуть бути перевіреними, необхідні реквізити, дату, місце складення і реєстрації (прізвище, ім'я та по батькові посадовця, що його склав, необхідні підписи, штампи, печатки, супроводжувальні листи і т. ін.), анкетні дані громадянина, що його надав, і джерело інформації;

має бути дотриманий встановлений КПК порядок збирання доказів (див. коментар до ст. 93 КПК).

Стаття 100

Зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про них

1. Речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166,170-174 цього Кодексу.

2. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. Документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

4. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов'язана відшкодувати володільцю витрати, пов'язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

5. Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання.

6. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику або перелаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля.

У випадках, передбачених цією частиною, речові докази фіксуються за допомогою фотографування або відеозапису та докладно описуються. У разі необхідності може бути збережений зразок речового доказу, достатній для його експертного дослідження або інших цілей кримінального провадження.

7. У випадках, передбачених пунктами 2-4 частини шостої цієї статті, слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно зі статтями 171-173 цього Кодексу.

8. Реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

9. Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. При цьому:

1) гроші, цінності та інше майно, які належать обвинуваченому і були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, конфіскуються;

2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінальних правопорушень або винагороди за їх вчинення, конфіскується;

3) майно, яке вилучене з обігу, передасться відповідним установам або знищується;

4) майно, яке не маг ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а в разі необхідності - передасться до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;

5) гроші, цінності та інше майно, які були об'єктом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям, а в разі невстановлення їх - передаються в дохід держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

6) гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них передаються в дохід держави;

7) документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

10. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили.

1. Порядок зберігання речових доказів, поданий у коментованій статті, конкретизується у відомчих нормативних актах, основним з яких є Інструкція про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від 27 серпня 2010 р. № 51/401/649/471/23/125. Слід, проте, зазначити, що, виходячи із положень ст. 1, ч. 3 ст. 9 КПК, якщо правила, викладені у цій Інструкції, не узгоджуються із вимогами коментованої статті, вони не підлягають застосуванню.

Речові докази у разі їх виявлення передусім повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду. Після цього вони приєднуються до кримінального провадження постановою слідчого, прокурора, ухвалою суду. Надалі речові докази зберігаються з матеріалами провадження в органах досудового розслідування або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. Відповідальними за їх збереження є особа, яка проводить досудове розслідування, суддя або голова суду.

Для зберігання речових доказів у органах прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, слідчих підрозділах податкової міліції, а також у судах обладнуються спеціальні приміщення. Зазначена Інструкція від 27 серпня 2010 р. передбачає, що ці приміщення повинні бути з дверима, оббитими металом, заґратованими вікнами та обладнані пожежною та охоронною сигналізацією. Якщо такого приміщення немає (наприклад, у невеликому підрозділі), то для збереження речових доказів використовують сейфи та металеві шафи.

У разі створення спеціального приміщення для зберігання речових доказів спеціальним наказом відповідного прокурора, начальника органу внутрішніх справ, податкової міліції, органу СБУ, голови суду призначається відповідальний за збереження речових доказів, які здаються до цих приміщень. Підставою для зберігання речових доказів у таких приміщеннях є постанова слідчого, прокурора, судді.

Особа, призначена відповідальною за спеціальне приміщення, де зберігаються речові докази, веде книгу обліку речових доказів. У книзі, яка ведеться за правилами документів строгої звітності, зазначається назва речового доказу, дата його надходження, від кого надійшов, у якому провадженні предмету дається порядковий номер. Надалі там же робиться відмітка про подальшу долю конкретного речового доказу (про знищення або про передачу іншому слідчому, до суду, повернення володільцю та ін.).

2. Вилучені під час досудового розслідування або судового розгляду вогнепальна або холодна зброя, а також боєприпаси після необхідних досліджень під час проведення судових експертиз або інших слідчих дій (наприклад, впізнання), перевірки нарізної зброї за відповідними обліками передаються до органів внутрішніх справ.

Якщо йдеться про зброю та боєприпаси, які належать військовим частинам, то вони, як правило, підлягають передачі за належністю, якщо це не ускладнить проведення досудового слідства або судового розгляду справи.

3. Речові докази у вигляді вибухових речовин, вибухових пристроїв передаються на склади військових частин (наприклад, штатні вибухові пристрої - протитанкові або протипіхотні міни) або до відповідних державних установ, де є для цього спеціальні сховища (для зберігання, наприклад, промислової вибухівки).

До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі фактори - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду - шляхом вивільнення, розповсюдження або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин (див. пп. 6, 7 ППВСУ "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами" № 3 від 26 квітня 2002 р.).

4. Вироби з дорогоцінних металів, з дорогоцінним камінням, лом металів або окремо дорогоцінне каміння, а також монети з дорогоцінних металів після огляду і проведення експертних досліджень (встановлення металу, його проби, виробника продукції та ін.) реєструються у книзі обліку речових доказів і передаються на зберігання до установи банку.

Грошові суми, вилучені підчас досудового розслідування, вносяться, як правило, на депозитний рахунок органу, який їх вилучив. Вони також можуть бути передані для зберігання до установи банку.

Цінні папери, вилучені під час кримінального провадження, після з'ясування їх значення для конкретного провадження (облігації, чеки, сертифікати, акредитиви та ін.) передаються на зберігання до банку на підставі відповідної постанови із дотриманням вимог відомчих нормативних актів, які визначають порядок передачі цінних паперів до установ банків (форма листа, опис, висновок експерта або спеціаліста щодо цінних паперів та ін.).

Історичні цінності, антикваріат (які переважно потребують спеціальних умов зберігання) можуть бути передані для зберігання в музеї, картинні галереї.

5. Документи, листи та інші записи, приєднані до справи як речові докази, мають зберігатися у конвертах, вкладених між чистими аркушами паперу. Конверти опечатують і підшивають у справу. При цьому конверт нумерують як аркуш справи. Якщо приєднується велика кількість аркушів і документів, то їх вкладають до конверта, який додають до справи.

6. Продовольчі товари, які швидко псуються або вимагають спеціальних умов зберігання, негайно після огляду і перевірки їх якості передаються власнику або за рішенням суду спеціально виділеним торговельним підприємствам для реалізації, про що складається відповідний акт у трьох примірниках. Одержані від продажу грошові суми зараховуються на депозитний рахунок органу, що проводить досудове слідство, або суду.

Якщо виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують на момент повернення.

Об'єкти біологічного походження, що швидко псуються, мають бути упаковані спеціалістами (наприклад, працівниками судово-медичних експертиз) у герметично закупорювані ємності. Якщо для їх зберігання потрібні спеціальні умови, їх передають до судово-медичних установ (за узгодженням з їх керівництвом).

7. При постановленні вироків або закритті провадження на судовому слідстві обов'язково має визначитися доля речових доказів-наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, обладнання для їх виготовлення, а також прекурсорів. При цьому треба керуватися Інструкцією про порядок знищення вилучених із незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, використання яких у законному обігу визнано недоцільним, а також обладнання для їх виготовлення, затвердженою спільним наказом МВС, СБУ, Генеральної прокуратури, МОЗ, МЮ та ВСУ № 437 від 27 червня 1995 р. і зареєстрованою в МЮ за № 210/746 10 липня 1995 р. (див. пп. 6,7 ППВСУ "Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами" № 3 від 26 квітня 2002 р.).

До того як прийняти рішення щодо таких речовин, проводиться відповідна судова експертиза. Підставою для здавання державі вилученої у справі наркотичної речовини або для її знищення є постанова слідчого, прокурора (у разі закриття провадження або відмови у провадженні), ухвала суду.

Отруйні речовини та сильнодіючі препарати передаються на склади аптеко-управлінь або інших організацій, де є належні умови для їх зберігання.

Речові докази - радіоактивні матеріали (тобто будь-які матеріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу перевищують межі, установлені нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки) зберігаються відповідно до вимог Правил забезпечення збереження ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, затверджених наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 241 від 14 грудня 2000 р.

8. За загальним правилом, речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття кримінального провадження.

Документи, визнані речовими доказами, зберігаються з матеріалами кримінального провадження весь час. Однак коментована стаття передбачає можливість для заінтересованих осіб, підприємств, установ і організацій за їх клопотанням отримати необхідні копії цих документів. Якщо ці документи підроблені або сфальсифіковані, то з них не можна знімати копії з метою видачі таким особам.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.108.182 (0.016 с.)