ТОП 10:

Тема 2. Дидактичні основи використання інформаційних телекомунікаційних технологій у навчально-виховному процесі



Тема 2. Дидактичні основи використання інформаційних телекомунікаційних технологій у навчально-виховному процесі

Тема 3. Психолого-педагогічні умови застосування ІКТ в початковій школі.

Тема 5.Застосування мультимедійних презентацій у навчальному процесі.


Тема 1.Вступ до курсу. Функції освіти в період становлення інформаційного суспільства

Лекція №1-2.Вступ до курсу. Функціїосвіти вперіодстановленняінформаційногосуспільства.

Мета: ознайомити студентів зы змістом курсу, поняттям «інформаційне суспільство» та місцем освіти в ньому; розвивати мотивацію до оволодіння ІКТ та застосування їх в подальшій професійній діяльності, позитивну «Я-концепцію» майбутнього вчителя; виховувати інформаційну культуру.

Навчальний час: 4 год.

Обладнання: мультимедійна презентація, комп’ютер, проектор.

План лекції:

1. Вступ до курсу «Інформаційні технології в професійній діяльності вчителя початкових класів».

2. Інформатизація суспільства.

3. Місце освіти в інформаційному суспільстві.

Ключові поняття: інформація, інформаційне суспільство, освіта.

 

Література:

1. Головань М. Інформатична компетентність: сутність, структура та становлення / М.Головань // Інформатика та інформаційні технології в навчальних закладах. - 2007. - № 4. - С. 62 - 69.

5. Державний стандарт початкової загальної освіти [Електронний ресурс]. - Режим
доступу: http://www.mon.gov.ua/education/average

6. Закон України “Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 - 2015 роки” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2007, № 12. - С. 102.

7. Зборовский Г. Е. Образованиекак ресурс информационногообщества / Г. Е. Зборовский, Е. А. Шуклина // Социс. - 2005. - № 7. - С.12 - 58.

 

10. Кивлюк О. Використання інформаційно-комунікаційних технологій в системі навчальних дисциплін початкової школи / О.Кивлюк // Початкова школа. - 2004. - №4. -С. 34 - 35.

11. Концепція інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів, комп’ютеризації сільських шкіл // Комп’ютер у школі та сім’ї. - 2001. - №3. - С.3-10.

 

12. Національна доктрина розвитку освіти України у XXIстолітті. - К.: Шкільний світ, 2001. - 16 с.

13. Новиков А.М. Постиндустриальноеобразование: Публицистическаяполемическаямонография. - М.: Издательство «Эгвес», 2008. - 136 с.

14. Рибалко О. Молодший школяр і комп’ютер / О.Рибалко // Комп’ютер у школі та сім’ї. - №5. - 2010. - С. 21 - 24.

15. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів. - К.: Генеза, 2002. - 368 с.

 

Основний зміст

 

Питання 1. Курс розроблений для майбутніх вчителів початкових класів і тих, хто безпосередньо працює в школі. Він може бути корисним усім сучасним педагогам – справжнім фахівцем своєї справи.

Нині розвиток суспільства характеризується інформатизацією всіх сфер суспільного життя. Це стосується й освіти. Сучасний учитель втратив монополію на знання, адже кожна дитина може знайти будь-яку інформацію в Інтернеті. Тому Ви як майбутні учителі та батьки маєте знати методику роботи дитини з комп’ютером та Інтернетом, володіти уміннями організувати безпечну та раціональну взаємодію дитини з інформаційним світом.

Основна мета курсу – допомогти учасникам ефективно використовувати інформаційно-комунікаційні технології в навчально-виховному процесі початкової школи, забезпечити професійне зростання комп’ютерної грамотності та мотивувати до подальшого саморозвитку в даному напрямі.

Курс складається з трьох змістових модулів:

Змістовий модуль 1. Інформатизація початкової освіти.

Змістовий модуль 2.Діяльність вчителя початкових класів в інформаційному суспільстві.

Змістовий модуль 3.Педагогічний потенціал Інтернет-ресурсів і його використання у навчальному процесі в початковій школі.

По закінченню курсу Ви знатимете:

• основні тенденції інформатизації освіти,

• вимоги до вчителя початкових класів в інформаційному суспільстві,

• правила та норми роботи молодшого школяра з комп’ютером,

• основні способи використання інформаційно-комунікаційних технологій у своїй професійній діяльності.

Ви зможете:

• зробити уроки та виховні заходи більш цікавими та продуктивними завдяки засобам ІКТ,

• ефективно використовувати основні програмні пакети Windows: Word, PowerPoint, Ехсеl, Ассеss, Мouvi Макег,

• впевнено застосовувати нову техніку,

• добирати та створювати програмні дидактичні засоби,

• навчити дітей адекватно сприймати комп’ютер,

• організовувати безпечну роботу дитини в Інтернет-просторі,

• продуктивно використовувати педагогічні можливості ІКТ.

 

Питання 2.На сучасному етапі розвитку суспільства, як показують численні наукові дослідження (Р.С.Гуревич, М.І.Жалдак, О.В.Картунов, В.О.Кудін), характерним є процес перетворення інформації, знань в один із найважливіших ресурсів суспільства, який усе більше визначає і рівень розвитку, і напрям прогресу суспільства, його структур, систем, інститутів.

Суспільство, в якому інформація стає найголовнішим ресурсом, що визначає розвиток як виробничих відносин, так і продуктивних сил, і має всі необхідні для цього (якісно і кількісно) інформаційні магістралі й інформаційні потоки (ІП), ресурси, методи, технології, засоби, називають інформаційним суспільством (О.В.Картунов, С.П.Кудрявцева, В.В.Колос, С.О.Семеріков, Н.Т.Тверезовська, І.О.Теплицький, О.Б.Щолок). Науковці наголошують, щокомп’ютеризація в усіх сферах людського життя зумовила виникнення ІС, основою соціальної динаміки в якому є не традиційні матеріальні, а інформаційні ресурси (ІР) (наука, знання, інтелектуальні здібності, ініціатива, організаційні чинники). На думку дослідників, в ІС зростає частка людей розумової праці, а процес створення та одержання нових знань та інформації є складовою їхнього робочого часу. Освіту сьогодні розглядають як „спосіб оволодіння ефективними засобами отримання інформації та набуття навичок самоосвіти” .

Хто володіє інформацією – той володіє світом. Для багатьох країн світу ця метафора стає реальністю. XXI століття – період панування інформації, розвитку інформаційних технологій, побудови ІС. На думку американського соціолога і найбільш впливового економіста М.Кастельса, термін інформаційне суспільство підкреслює роль інформації в суспільстві у найширшому значенні – як передавання знань. Оскільки в даний історичний період генерування, оброблення та передавання інформації стали фундаментальними джерелами продуктивності і влади, М.Кастельс пропонує вживати термін „інформаціональне суспільство”, який вказує на атрибут специфічної форми соціальної організації, в якій завдяки новим технологічним умовам джерело продуктивності полягає в технології генерування знань, обробки інформації і символьної комунікації. Специфічним для інформаціонального способу розвитку, на думку науковця, є вплив знання на саме знання як головне джерело продуктивності.

Українські науковці все частіше вживають термін інформаційне суспільство і зазначають, що ”планетарне співтовариство переходить у нову стадію – стадію ”інформаційного соціуму”, яка характеризується, насамперед, різким зростанням ролі знань”. Погоджуючись із тим, що „реальні світові процеси ескпоненційного росту обсягів інформації, потреба та реальне збільшення сфери послуг, перехід праці в основній своїй масі на високоінтелектуальні основи, зростання ролі високоякісної освіти свідчать про те, що людство рухається саме до інформаційного суспільства”, ми надалі використовуватимемо саме цей усталений в Україні термін.

Оптимістичною є думка, що „процес входження в інформаційний простір йде досить бурхливо, і в Україні існують усі передумови для успішного розвитку інформаційних технологій, інтеграції у світовий інформаційний простір”. Проте ”від людини сьогодні вимагається не стільки володіння якоюсь спеціальною інформацією, скільки уміння орієнтуватися в інформаційних потоках, бути мобільною, освоювати нові технології, самонавчатися, шукати і використовувати відсутні знання чи інші ресурси”.

Проблематика розвитку ІС, як і багато інших актуальних проблем сучасності, багатовимірна, комплексна й інтегративна. Це означає, що успіх її розв’язання залежить від скоординованості зусиль політологів, соціологів, психологів, культурологів. Тому проблеми розвитку суспільства треба розглядати з системних позицій, що до цього часу було прерогативою лише соціологів, політологів і філософів. Політолог О.В.Картунов, наприклад, звертаючи увагу наукової громадськості на те, що „виникнення глобального ІС та проблеми його формування в Україні вимагають модернізації всіх сфер суспільного життя, і насамперед – освітянської”, пропонує теоретико-методологічною основою модернізації освіти вибрати інформаціональну парадигму (informationalparadigm), яка йде на зміну інформаційній парадигмі (informationparadigm). На думку О.В.Картунова, інформаціональна парадигма вже значно модернізувала основні процеси генерування знань і засобів комунікації тих держав, де успішно формується ІС (Японія, США, Скандинавські та деякі інші країни). Аналіз зарубіжних досліджень дозволив українському політологу визначити основні положення інформаціональної парадигми:

- інформаційне суспільство – це суспільство, засноване на знаннях;

- основний чинник зростання національного продукту – це прогрес знання і технологій;

- джерело продуктивності полягає у технології генерування знань, обробки інформації;

- осьовим принципом постіндустріального суспільства є величезна соціальна значимість теоретичного знання та його нова роль як спрямовуючої сили соціальних змін;

- знання і кваліфікація стають предметом влади й неодмінною умовою для входження в еліту.

Усі названі положення визначають нову роль вищої освіти і педагогічної еліти в розвитку ІС. Проте педагогічних праць, у яких розглядалися б питання розвитку постіндустріального суспільства, нині недостатньо. Науковці переконані, що „реформування суспільства стає неможливим без реформи системи освіти” , але залишається невисвітленою роль науки, освіти і педагогічних кадрів в становленні ІС.

Звісно, швидкі темпи розвитку суспільства зумовлюють і швидкі зміни у вимогах до кваліфікації та особистісних якостей фахівців різних його сфер. Розглянемо детальніше структурні компоненти суспільства і роль учителя в процесі розвитку найважливіших із них. У теоретичному розумінні суспільства, його сутнісних засад присутні різноманітні філософські погляди. Сучасні філософи трактують суспільство як форму організації життєдіяльності людей, як тип соціальної інфраструктури, як історичний процес зміни різних суспільств. Згідно із сучасним філософським вченням, основні функції суспільства такі:

1) збереження та відновлення життя членів суспільства;

2) підтримування стабільного функціонування соціальної організації життя;

3) культивування вищих духовних потреб у членів суспільства.

Очевидно, що всі ці функції суспільство спроможне виконувати лише за допомогою науки й освіти. Оскільки сучасне суспільство постійно розвивається і, до того ж, швидкими темпами, то наука й освіта також мають встигати, а то й випереджати цей розвиток.

У сучасному ІС наука постає в трьох проявах:

· як сукупність знань, відомостей, інформації;

· як діяльність із продукування таких знань;

· як сукупність соціальних угрупувань, колективів, інститутів та установ, що забезпечують здійснення зазначеної діяльності.

ІС формує новий клас, так званий knowledge-class, представники якого володіють знаннями та інформацією, вміло їх пристосовують до життя, одержують від цього вигоду, і „стратегія нашої держави саме й повинна полягати в тому, щоб сформувати такий knowledge-class з усіх прошарків сучасного суспільства” . Стає очевидним, що лише культурна, освічена і добре проінформована людина зможе відповідати сучасному рівневі розвитку цивілізації.

У пошуку шляхів підготовки молоді до життя і продуктивної діяльності в умовах ІС науковці значні надії покладають на формування нової ІК, що є ”одним із найважливіших компонентів загальнолюдської культури і характеризує матеріальний і духовний рівень розвитку суспільства”. І.О.Теплицький і С.О.Семеріков вказують на ”чільну роль розвитку основних компонентів інформаційної культури особистості як абсолютно необхідного фактору виживання й ефективного використання можливостей інформаційного суспільства”.

Враховуючи, що ІС є відкритою, нелінійною, кільцевою системою, вслід за німецьким соціологом Н.Луманом спробуємо застосувати синергетичний підхід у дослідженні процесу розвитку суспільства. Синергетика – наука про процеси самоорганізації, підтримки й розпаду структур різної природи (фізичної, хімічної, біологічної тощо). Вона акцентує увагу на тому, що утворення структури як єдиного цілого неможливе без узгодженої взаємодії її частин.

До структурних одиниць суспільства належать: освіта, наука, культура, релігія, політика, природа, виробництво, соціум, окремий індивід. З точки зору синергетики розвиток системи забезпечують почергові збурення в окремих частинах системи завдяки невідповідності загальному стану системи або під впливом зовнішніх чинників. Одним із таких зовнішніх кардинальних за своєю природою чинників стала інформаційна революція, що проникла в усі галузі суспільного й особистого життя громадян, включаючи науку, культуру, виробництво тощо. Науковці зазначають, що зважаючи на роль знань та культури, одне з головних місць в інформаційній цивілізації займає освіта , „збільшується роль науки в методичних системах навчання, адекватних рівневі суспільних знань та розвитку інформаційно-комунікативних і виробничих технологій”.

Привертає увагу той факт, що в умовах інформаційної революції почали створюватися нові стилі пізнання, нові типи знань, відбуватися глибокі зміни в системі знань, що мовою синергетики можна назвати біфуркаціями в освіті. Розгляньмо детальніше особливості освіти і її нову роль в ІС. Ми лише частково погоджуємося з твердженням О.А.Біди про те, що ”освіта народу завжди була і буде важливим показником рівня розвитку суспільства” , оскільки в умовах інформаційного суспільства, освіта є не лише показником, а й найголовнішим чинником його розвитку, який „визначає соціальну ефективність суспільства”.

Питання 3. Роль освіти на сучасному етапі розвитку України визначають завдання її переходу до демократичної і правової держави, до ринкової економіки, необхідність подолання небезпеки відставання країни від світових тенденцій економічного і суспільного розвитку. Це призводить до необхідності вивчення проблем освіти, переосмислення її ролі в становленні нового ІС, яке містить ті самі структурні компоненти, що й індустріальне, але характеризується наявністю кризових моментів у кожному з них, високим рівнем нестійкості. Оскільки „розрив, що виник між традиційними формами культури і утворюваною інформаційною культурою, закріплює в суспільстві стан нестійкості”, то, як справедливо зазначає Н.І.Сащак, „на стадії загостреної нестійкості суспільних процесів проблеми освіти потребують спеціального осмислення” .

Вища освіта нині стає обов’язковим етапом у розвитку людини. Про зростання престижності вищої освіти в Україні свідчить збільшення кількості студентів у ВНЗ III-IV рівнів акредитації . Проте динамізм сучасної цивілізації, посилення ролі особистості в суспільстві й виробництві, зростання її потреб, гуманізація та демократизація суспільних відносин, інтелектуалізація праці, швидка зміна техніки і технологій та інші тенденції зумовили необхідність заміни формули “освіта на все життя” формулою “освіта впродовж усього життя”.

Традиційна освіта останніми десятилттями готувала фахівців, головним чином, для вже наявних технологій. Вища школа прилаштовувалася до запитів життя, потреб виробництва, науки і культури. Дійсно, якщо темпи розвитку суспільства незначні, то система освіти об’єктивно відтворює стійкі зв’язки і відношення, що притаманні процесу відтворення життя суспільства. Дидактична модель такого процесу поступово включала в навчальну практику окремі коректуючі елементи, враховуючи зміни, що відбувалися в реальному житті. Це проявлялося в послідовному оновленні змісту навчання, у збільшенні переліку дисциплін, ускладненні самої організаційної моделі навчання.

Нині ми спостерігаємо різке збільшення темпів розвитку суспільства. Починається радикальна переоцінка суспільної практики: докорінні зміни відбуваються в системі розподілу праці, вносяться корективи в механізм відтворення життя суспільства. Стрімкий розвиток супроводжують ускладнення, які викликані нерівномірністю процесів, що відбуваються у різних галузях суспільної практики, змінюється рівень вимог, які пред’являють випускникам ВНЗ і системі освіти в цілому. Сучасні масштаби діяльності окремих фахівців такі, що їхні помилки дорого коштують суспільству, а інколи і безповоротно змінюють вихідний стан у тій чи іншій галузі людської діяльності.

На сучасному етапі розвитку України освіта, в її нерозривному, органічному зв’язку з наукою, стає все більш могутньою рушійною силою економічного зростання, підвищення ефективності і конкурентоспроможності народного господарства, що робить її одним із найважливіших чинників національної безпеки і добробуту країни, благополуччя кожного громадянина. В ІС освіта стає своєрідним виробником інтелектуального капІКТалу, а тому потенціал освіти може бути використаний для консолідації суспільства, збереження єдиного соціокультурного простору країни, подолання етнонаціональної напруженості і соціальних конфліктів на засадах пріоритету прав особистості, рівноправності національних культур і різних конфесій, обмеження соціальної нерівності.

Усі ці вимоги ІС до освітньої галузі спричинили появу таких головних завдань сучасної освіти як фундаментанізація, гуманізація, гуманітразація, технологізація, комп’ютеризація навчання тощо (Г.П.Васянович, В.Ю.Биков, С.У.Гончаренко, Р.С.Гуревич, М.І.Жалдак, І.А.Зязюн, В.Г.Кремень В.О.Кудін, Н.Г.Ничкало, С.О.Сисоєва, П.В.Стефаненко та ін.). Ці напрями нині поширені майже в усіх країнах світу, проте кожна з них констатує кризу освітньої практики, кризу цивілізації, кризу людини загалом.

Тривалий час термін освіта трактували як цілеспрямовану пізнавальну діяльність людей з одержання знань, умінь і навичок або з їхнього вдосконалення. Метою освіти сьогодні є залучення індивіда до досягнень людської цивілізації, ретрансляція і збереження її культурного надбання, створення нової культури. У процесі навчання відбувається передавання тим, хто навчається, накопиченого попередніми поколіннями досвіду і підготовка до самостійної творчої діяльності у вибраній сфері занять. Нині всіма визнано, що подібно до того, як освіта на певному історичному етапі є благом суспільства або держави, вона також, за певних умов, перетворюється на соціальне й індивідуальне благо для індивіда. Сучасні соціальні теорії, в тому числі концепція розвивального навчання, виходять із того, що об’єктом визначення освітніх перспектив є людина, її здатність до соціалізації.

Визначаючи роль інтелектуальної праці, науки й освіти в становленні України, І.Є.Тарапов зазначає, що „головною метою освіти людини, яка вступає в самостійне життя, є правильно сформована і розвинена людська особистість: здатність до творчої праці і пошуку нових рішень, постійна потреба в поповненні запасу знань і навичок, у тому числі й у галузі одержуваної кваліфікації, високі моральні якості – любов до людей, спротив до насилля, вміння будувати свої стосунки із співтовариством людей на основі співробітництва, а не антагонізму” . Тільки за таких умов, зазначає науковець, вища освіта досягає своїх головних цілей, виконує свою головну функцію.

Отже, освіта виконує роль провідного чинника соціально-економічного розвитку. Сьогодні вища школа готує фахівців до життя в суспільстві, яке характеризується великою динамічністю і зростанням ролі людського чинника. Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим у більш розвинений соціальний простір вступає людина, тим більших стартових ресурсів вимагає її діяльність. Ця обставина ускладнює процес і технологію соціалізації людини, передбачає збільшення її власних особистісних затрат на цей процес. Необхідність докладання зусиль визначає формування певного індивідуального ставлення до процесу соціалізації, що може виявитися як позитивним, так і негативним.

Задоволеність людини працею, розумне поєднання моральних і матеріальних стимулів формують творчий підхід особистості до своїх професійних і громадських обов’язків. Саме тому головною метою української освіти, на думку академіка АПН України Н.Г. Ничкало, є “створення умов для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, формування поколінь, здатних навчатися впродовж життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства, а також сприяти консолідації української нації, інтеграції нашої держави в європейський і світовий простір”.

Цілком очевидно, що головна роль у такому процесі відводиться педагогам. Зростають вимоги не лише до загальнопрофесійного і загальнокультурного рівня вчителя, а й рівень його відповідальності перед суспільством. Тому майбутній учитель має усвідомлювати складність, глибину і велич завдань, які він покладає на свої плечі. Він має бути переконаний, що готовий до такого виду діяльності, а якщо ще не готовий, то повинен знати, як досягти такої готовності.

Сучасність ставить перед системою педагогічної освіти вимоги, щоб учитель міг постійно перебувати в освітній системі, неперервно удосконалюючи свої знання й уміння, мав можливість безупинного особистісного зросту, обумовленого діяльністю, пов’язаною з участю в освітньому процесі. На жаль, жодна із цих вимог нинішньою традиційною системою педагогічної освіти поки що не виконується. Крім того, панівна в технології освіти антропологічна парадигма припускає, що мета освіти, навчання і виховання полягає в зовнішньому, форматувальному впливі суспільства на особистість засобами освітньої системи.

З іншого боку, процеси глобалізації освіти загострюють вимоги, що пред’являються до сучасного вчителя. Серед них: обов’язкове знання іноземної мови, вміння самостійно здобувати інформацію, користуватися ІКТ.

Інформатизація пов’язана з народженням нового світу, з новими індивідуальними, соціальними та науковими технологіями, з новими алгоритмами розвитку цивілізації. Інформатизація одночасно є і наслідком цих глибинних процесів, і їх необхідною умовою. Без засвоєння ІКТ людина не зможе відчувати себе комфортно в ІС. Створення засобів масової інформації переконливо показало, яким величезним може бути наш розвиток і вдосконалення, і одночасно нагадало, наскільки згубним і непередбачуваним може бути їхнє антилюдське, агресивне застосування. У педагогічних публікаціях вже зустрічаються застереження, що „маючи фактично необмежений доступ до інформації, здатна професійно, соціально, дозвіллєвосамоактуалізуватися через мережу Інтернет особистість поступово втрачає безпосередні контакти з соціальним середовищем. Хибне уявлення її незалежності від соціального оточення не сприяє формуванню громадянського суспільства, удосконаленню суспільних відносин, розвитку національної соборності та унікальності країни” .

Посилена відповідальність людини за все, що відбувається на Землі, по-новому ставить питання навчання і виховання кожного члена суспільства, організації системи його професійної підготовки і постійного професійного вдосконалення. Освіта і виховання стають головним стрижнем, основою розвитку людства. Лише спираючись на систему освіти і виховання, які постійно вдосконалюються, людство зможе подолати глобальні помилки, допущені попередніми поколіннями, відкрити шлях до створення квІКТучої цивілізації на Землі.

Очевидно, що вітчизняна система освіти є важливим чинником забезпечення місця Україні серед провідних країн світу, її міжнародного престижу як країни, що володіє високим рівнем культури, науки, освіти. Кожна держава розуміє, що від якості освіти, яка функціонує в конкретному суспільстві, багато в чому залежать темпи його економічного і полІКТичного розвитку. Якщо проаналізувати світовий досвід, то можна зробити висновок, що за всіх часів найбільш конкурентоздатними й економічно потужними були країни, які найбільше коштів вкладають в освіту. Так, наприклад, більшість міжнародних експертів погоджуються з твердженнями, що економічні успіхи США, Німеччини і Японії пов’язані з високою ефективністю їх початкових і середніх шкіл, системи освіти загалом.

Вимоги суспільства до освіти зосереджені в системі принципів державної освітньої полІКТики. У даний час освітня полІКТика в Україні будується на таких принципах, що визначають основні напрями і пріоритети освітньої політики, а також характер освіти в нашій країні:

1) гуманістичний характер освіти;

2) пріоритет загальнолюдських цінностей;

3) право особистості на вільний розвиток;

4) загальнодоступність освіти;

5) адаптивна система освіти до потреб учнів чи студентів;

6) світський характер освіти в державних установах;

7) свобода і плюралізм в освіті;

8) демократичний, державно-суспільний характер управління і самостійність освітніх установ.

Стрімкий розвиток науки і пов’язаних з нею технологій виробництва, досить швидке впровадження ІКТ у всі галузі народного господарства, культуру і побут поставили на порядок денний питання про реформування структури і змісту освіти. Серед основних напрямів освітньої реформи можна виділити:

а) демократизацію системи навчання і виховання;

б) гуманітразацію і гуманізацію освіти;

в) комп’ютеризацію навчального процесу;

г)інтернаціоналізацію освіти.

У процесі їхньої реалізації передбачається:

1) видозмінити організацію і технологію навчання, зробити учня і студента повноцінними суб’єктами освітнього процесу. Сьогодні по-справжньому ефективною може бути названа лише така модель освіти, в рамках якої відбувається відхід від авторитарного стилю поведінки педагога, зниження його ролі як джерела інформації і підвищення ролі учня в процесі освоєння одержуваної ним інформації;

2) по-іншому підійти до вироблення критеріїв ефективності результатів освіти – ними повинні стати не лише одержані знання, вміння й навички, а й рівень творчого та етичного розвитку особистості. Це вкрай необхідно в світлі глобальних проблем, що поставили перед людством проблему його виживання в XXI столітті.

В Україні нині відбувається становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження в світовий освітній простір. Цей процес супроводжують істотні зміни в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу. Відбувається зміна освітньої парадигми: пропонуються новий зміст і нові підходи до освіти. Українська система освіти знаходиться на переломному етапі свого розвитку, оскільки, з одного боку, здійснюється її модернізація, виходячи із завдань внутрішнього розвитку даної підсистеми суспільства, а з іншого, – для інтеграції України в європейське співтовариство необхідний перехід до нової парадигми, що відповідає економічним і соціальним потребам ІС, заснованого на знаннях, а також вимагає вирішення низки найскладніших завдань, які потребують не лише значних матеріальних ресурсів, а й чІКТкої концептуалізації і теоретичного осмислення. Виходячи з цих положень, науковці наголошують, що діяльність у галузі вищої освіти має бути більш адекватною вимогам часу, коли нові можливості сполучені з новими завданнями і глибокими перетвореннями. Нам імпонує думка, що „мірилом навчання має стати ефективність подолання проблемних ситуацій і здатність подавати результат у вигляді, прийнятному для суспільства”.

Незважаючи на значні успіхи цивілізованих держав у розвитку освіти, науковці оцінюють її нинішній стан як кризовий. Кризу в сфері освіти пов’язують, насамперед, із відставанням педагогічної системи від темпів розвитку суспільства. Потреба забезпечити відповідність освіти вимогам сучасності набула нового звучання і належить до низки невідкладних завдань. Головне завдання полягає в тому, щоб переосмислити місію вищої освіти, зокрема, з огляду на потребу суспільства в організації неперервної освіти фахівців. Національна Доктрина розвитку освіти України і новий Закон України „Про вищу освіту” визначають головну мету української системи освіти – створити умови для розвитку й самореалізації кожної особистості, формувати покоління, здатне вчитися протягом усього життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.

Проблемами відповідності освіти вимогам часу в Україні опікуються С.У.Гончаренко, Р.С.Гуревич, І.А.Зязюн, І.М.Козловська, Н.Г.Ничкало, С.О.Сисоєва, Г.С.Тарасенко, Л.О.Хомич та ін. Аналіз перспектив розвитку країни, окреслених у їхніх працях, дозволяє припустити, що суспільство XXI столІКТтя буде орієнтованим на зростаючі можливості знання й інформації. Це вимагає істотних змін у системі освіти, зокрема в професійній.

Отже, пріоритетними завданнями в галузі освіти є забезпечення базової освіти для всіх і розширення можливостей неперервної освіти. Ця мета узгоджується з необхідністю відновлення й удосконалення освіти на всіх рівнях, включаючи вищу освіту. Як і раніше, головне завдання полягає в тому, щоб зробити вищу освіту доступною для всіх на основі повної рівності і в залежності від здібностей кожного.

Отже, до нових функцій, які має виконувати освіта в ІС, відносимо такі:

o створення умов для неперервної самоосвіти і самовдосконалення;

o забезпечення доступу до світових ІР;

o інтернаціоналізація процесу навчання;

o розвиток навичок творчої ІД.

Одним із напрямів удосконалення вищої освіти, на нашу думку, має стати диверсифікованість її структури, типів, рівнів і змісту освітніх програм, форм і методів навчання. Диверсифікованість дозволить задовольнити всі зростаючі потреби ІС у вищій освіті, адекватно реагувати на мінливі запити ринку праці. Одним із головних засобів удосконалення системи освіти є її інформатизація. Розгляньмо цей процес детальніше.

 

Питання для самоперевірки

1. Що називають інформаційним суспільством?

2.Назватиосновніфункціїсуспільства.

3. Роль освіти насучасномуетапірозвиткуУкраїни?

4. Вказатипринципи. основнінапрями і пріоритетиосвітньоїполітики.

5. Основнінапрямівосвітньоїреформи.


Основний зміст

Питання 1.Традиційний зміст педагогічної освіти концентрується в одноманітних джерелах – підручниках і посібниках, інколи в методичних рекомендаціях, основне призначення яких – трансляція студентам відібраного змісту. Прогресуюче збільшення обсягу і доступності освітньої інформації, яка є у Web-середовищі, на CD- і DVD-носіях, в електронних книгах та віртуальних бібліотеках, дозволяє використати дані, в яких немає єдиного інформаційного джерела, що значно розширює потенційне освітнє середовище. Наприклад, застосування в ролі навчальних посібників „web-quests” – тематично підібраних гіпертекстових матеріалів із посиланнями на локальні чи глобальні ресурси, дозволяє студентам максимально індивідуалізувати освітню траєкторію навчання.

Українські науковці визнають, що „проблема використання інформаційно-телекомунікаційних технологій набула глобального характеру”, а „запровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, окрім усього іншого, є обов’язковою передумовою формування інформаційного суспільства в широкому розумінні”. На думку Р.С.Гуревича, стрімкий розвиток ІКТ є невід’ємним атрибутом ІС, і саме вони „надають людині можливість керувати інформацією, одержувати до неї доступ і використовувати її, а також розповсюджувати знання в усі галузі модельної діяльності, забезпечуючи тим самим появу економіки та суспільства, заснованих на інформації та знаннях” .

Історія розвитку ІКТ характеризується швидкою зміною концептуальних уявлень, технічних засобів, методів і сфер застосування. В умовах ринкової економіки і конкуренції досить актуальним для більшості фахівців, у тому числі педагогів, психологів, логопедів, стало вміння користуватися ІКТ. Стрімкий розвиток цих технологій, що відповідають інтересам молодої людини, яка вже не уявляє своє життя без ПК, з одного боку, і реформи освіти, з іншого, по суті не залишають учителю іншого вибору, окрім як рішуче їх упроваджувати в освітній процес.

У дослідженні специфіки ІД вчителя О.М.Гончарова акцентує на необхідності його вмінь використовувати такі засоби:

· сканери, цифрові камери, графічні планшети, пристрої для підготовки текстової, графічної, звукової та відеоінформації;

· інформаційно-пошукові системи, банки даних, розподілені ресурси Інтернет;

· електронні документи з гіперзв’язками;

· технології мультимедіа;

· власні мультимедійні засоби навчального призначення;

· системи „віртуальний клас”;

· електронну пошту, телеконференції.

Проте, як показують наші дослідження, таких умінь на сьогоднішній день стає вже замало. Вони є необхідною, але не достатньою умовою ефективної професійної діяльності вчителя. Робота з інформаційними джерелами, вміння знайти необхідну інформацію, грамотно її проаналізувати і використати – все це стає одним із основних видів пізнавальної діяльності майбутніх учителів початкових класів. Швидкий розвиток комп’ютерних телекомунікацій у світі за останні роки, відносна доступність ІКТ формують навчально-матеріальну базу для виконання завдань, поставлених перед системою освіти, а нові інформаційні технології перетворилися на могутній інструмент вивчення навколишнього світу. Виникають принципово нові можливості підвищення ефективності використання ПК через розробку і впровадження навчальних систем. На думку багатьох фахівців, які займаються використанням ІКТ в навчанні, подібний процес навчання може привести як до оволодіння комп’ютерною грамотністю, так і до підвищення ефективності самого процесу навчання. Тому до складу комп’ютерного навчання має бути включена наочна основа використання комп’ютера з урахуванням специфіки викладання предмету.

Педагогічна праця вчителя початкових класів переважно заснована на перетворенні інформації, тому практичні застосування ІКТ різноманітне: підготовка навчально-методичних матеріалів, оформлення наочного приладдя, створення нових форм навчання, проведення психолого-педагогічних досліджень, оформлення службової документації тощо.

Проблемі використання ІКТ присвячена сьогодні значна кількість наукових досліджень: щорічно проводяться десятки науково-практичних конференцій, захищаються кандидатські і докторські дисертації. Серед останніх особливої уваги заслуговують дисертаційні дослідження І.М.Богданової “Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів на основі застосування інформаційних технологій”, М.І.Жалдака “Система підготовки вчителя до використання інформаційних технологій у навчальному процесі”, І.М.Пустиннікової “Сучасні інформаційні технології в підготовці вчителя фізики”, Д.С.Карпова “Педагогическиеусловияформированияинтереса к овладениюинформационнымитехнологиями у студентовгуманитарныхспециальностейпедвузов”, Л.Л.Макаренко „Комп’ютерна грамотність як складова професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи” та ін. Але в кожній з них студент розглядається як пасивний споживач готової комп’ютерної продукції.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.24.209.47 (0.031 с.)