Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Суть, зміст та значення цивілізаційної парадигми для пізнання суспільних процесів.↑ Стр 1 из 11Следующая ⇒ Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Суть, зміст та значення цивілізаційної парадигми для пізнання суспільних процесів. Суспільство є однією з найбільш складних форм об’єктивної реальності. На відміну від неживої природи, суспільні процеси проходять у свідомо створеному людьми середовищі та наповненні цілеспрямованою діяльністю людей. Їх пізнання ускладнюють швидкі зміни умов та чинників, що впливають на суспільне життя, яке потребує урахування фактору часу, коли історія стає ареною їх розгортання та перебігу. Зазначенні вимоги до наукового пізнання суспільства зазвичай називають парадигмою суспільства. Парадигма (з грец. Зразок, образ)-сукупність історично сформованих методологічних, світоглядних, наукових, управлінських та ін. установ, прийнятих в певному суспільстві, як зразок, норма, рішення певної проблеми (Т. Кун). Цивілізаційна парадигма почала утверджуватись відносно недавно і спирається на фундаментальні зміни в розвитку методології науки, у застосування якісно нових загальнонаукових підходів та принципів дослідженні. Вона передбачає розгляд суспільства як об’єктивного процесу послідовного проходження стадій первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, та комуністичної суспільно-економічних формацій. В основу цивілізаційної парадигми покладено системно-синергетичний підхід (модель Лейбніца, Гьоте, дарвіна, Енштейна та ін..), яка передбачає дослідження будь-якого об’єкта як системи: 1) яка має власну структурну будову; 2) знаходиться в складі іншої системи; 3) складові цих систем взаємоповязанні і взаємозалежні; 4) головною метою системи є забезпечення цілісності, недопущенні її розпуску. Основні положенні цивілізаційної парадигми: 1) одиницею дослідженні є суспільство, що має власні, лише йому притаманні ознаки, яке розглядається як цілісне утворення, що входить до більш широких систем(сх. або зх. цивілізації). 2) Сутісними характеристиками є взаємозалежність суспільного індивіда і суспільства та емерджентні властивості суспільства (якість цілого, яка не дорівнює сумі якостей складових). 3) Суспільство, як і кожне системне утворення, має власну структуру із політичної, економічною, соціальною, та духовно-культурною підсистемами. Вони пов’язані між собою та впливають одна на одну. 4) Розвиток суспільства здійснюється через розгортання двох взаємозв’язаних процесів-диференціація(адаптація) та інтеграція(обєднання)-що забезпечують розвиток суспільства. 5) Головна мета суспільства- збереження його від розпаду як передумови існування суспільних індивідів-досягається його організацією. 6) Принцип людино центризму-посідає центральне місце людина, свідома діяльність якої виступає рушійною силою розвитку суспільства. Використання положень цивілізаційної парадигми для дослідження господарської сфери суспільства стає центральним завданням економічних наук. Так, досліджують її генезис, розвиток господарської системи На різних етапах.
Порівняльний аналіз типів господарських систем та їх змісту
Можна виділити два періоди цього процесу, де господарство виступало у привласнювальній та відтворювальній (виробничій) формах. Перше було притаманно первісному суспільству доцивілізаційної епохи. Неолітична революція привела до появи відтворювального господарства та виникнення рільництва і скотарства як важливих характеристик суспільств первісних цивілізацій (протоци-вілізацій). Формування в період так званого осьового часу (VIII-—ІІ ст. до и. є.) світових цивілізацій відкриває новий період у розвитку господарської сфери суспільств, яка змінюється під впливом як внутрішніх (економічних), так і зовнішніх (цивілізаційних) чинників. Тому в історичних формах господарств виявляються рівень суспільного поділу праці, розвиток техніки і технологій, наявні природні умови, а також форми власності на ресурси, особливості здійснення влади, економічні інститути. Індивід як центральна постать господарської сфери може виступати як член поліса— господарь домогосподарства, кріпак чи феодал, найманий працівник або підприємець .Аналіз форм господарювання доцільно розпочати з античних часів, коли з 'явилися відносно незалежний індивід і територіальна община як одна з перших форм організації суспільства Індивідів, котрі діють самостійно. їхня особиста залежність від общини відображена в общинній формі власності на землю та інші природні ресурси, необхідні для господарської діяльності. Наявний рівень розвитку поділу праці спричинив натуральний характер виробництва і спорадичний обмін. Домінування військово-політичних цілей на перше місце висувало загарбницький спосіб отримання матеріальних благ і послуг, одним з яких були раби. Основним суб'єктом господарювання став власник домашнього господарства, який особисто, з рабами та членами родини, виробляв необхідні для власного споживання блага. Поділ праці здійснювався згідно з престижністю окремих видів робіт, фізичними можливостями чоловіків та жінок різного віку. Основними формами господарювання в Афінах та Спарті були латифундії та ергастрерії, вілли та сальтуси, військово-рільничі господарства в колоніях — клерухії, господарство колона на орендованій землі та гос-подарство-пекулій, парцелярне господарство повноправного індивіда тощо. Кожній з цих форм господарювання притаманний свій статус індивідів, що господарюють, різні обсяги прав власності па ресурси, форми та способи впливу на людей в економічній сфері з боку суспільства. В їх підґрунті лежить різна форма суспільної залежності індивідів від общини. Таку систему господарювання доцільно класифікувати як общинну, маючи на увазі територіальну, а не кровно споріднену общину. В економічній системі общинного типу взаємодія між домогосподарствами мала характер співіснування, де існували вкрай обмежені та спорадичні економічні зв'язки, а домінантного значення набували зв'язки з полісом, органами державного управління господарською сферою суспільства. Перші форми господарських систем виникли внаслідок розпаду кровноспорідненої общини та появи відносно відокремленого самостійного господарювання сімей. У цей період виникли власність на засоби виробництва, що стало основою незалежного господарювання, перші форми суспільства, що об'єднують самостійних індивідів, та держави й органів державної влади як засобу впливу суспільства на індивідів. Після розпаду Римської імперії, в період раннього середньовіччя, на території Західної Європи існував общинний тип організації суспільства, який найбільш повно представляла німецька марка. Господарська система німецької марки мала низку особливостей. На відміну від античної общини, базисом якої було місто-держава — поліс, німецька община формувалась за територіальною ознакою. Тут центральну роль відігравало родинне господарство, що самостійно виробляло необхідні для життя блага. Община існувала як збори власників домогосподарств для розв'язання спільних проблем. За своєю природою община мала корпоративний характер. Основу домогосподарства утворювала алоїдальна (від нім. А1-Іосі; аі — повний і осі — володіння) форма власності на землю та майно, яка доповнювалась користуванням общинною землею для полювання, пасовищами чи лісом. Особливість власності полягала в повному володінні земельного ділянкою, рухомим і нерухомим майном, що вільно відчужується та передається у спадок. Функціями общини було створення умов функціонування домогосподарств: організація військового захисту, вирішення тяжб, організація робіт у прокладання доріг, будівництва мостів, меліоративних та культових споруд, військових укріплень тощо. Вона об'єднувала рівних, з однаковими правами, власників домогосподарств, що мали певні обов'язки перед общиною на засадах асоціації.
Характеристика господарських одиниць (форм) Розклад натурального господарства та зародження товарного господарства в країнах Західної Європи в пізньофеодальний період (кінець ХУ – початок ХУІ ст.). Еволюція господарських форм на етапі переходу від натурального до товарного господарства.
XVI — XVII ст. в еволюції європ цивілізації були періодом переходу від феод до індустр-го суспільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав у розкладі феод відносин і формуванні передумов індустріалізації господарства, зародженні інститутів ринкової економіки. Голов причиною переродж феод відносин у ринкові виступила неадекватність форм організації феод господарства умовам його відтворення й подальшого розвитку суспільства. У надрах феод суспільства відбувалася еволюція господарського розвитку в напрямі поступового витіснення натуральної форми господарства товарною. Криза натур системи господарства була початком становлення господарства ринкового типу. Розклад феод господ-ва був пов'язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства, формування великих капіталів, перетворення феод земельної власності на об'єкт купівлі-продажу, використ найманої робочої сили, посилення майнової та соц диференціації тощо. Передумови індустріалізації господарства та зародження інститутів ринкової економіки складалися в другий період європейського феодалізму в країнах Північно-Західної Європи (Англії, Нідерландах, Франції). Головними з них були: просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйнація натур форм феод господарства, ремісничих цехів, купецьких гільдій, грошова рента, становлення внутрішніх націон ринків. Створенню загальноєвроп товарного та грошового ринку сприяла між нар. торгівля. Насамперед міста відіграли важливу роль у становленні приватної власності, адже в них жили вільні люди, які не перебували в особистій залежності. Ремесло було екон базою їхньої діяльності, за результатами якої відбувався товарний обмін. Західноєвропейські міста були осередками ремесел і торгівлі. Поява міських ремісників привела до зростання продуктивності праці та якості товарів, а також до жвавого товарообміну між городянами та селянами. Зростання продуктивності праці у сільському господарстві, збільшення обсягів виробництва сільськогосп сировини і продовольства, які спостерігалися від XII століття, відокремлення ремесла від землеробства, що відбулося під впливом об'єктивного процесу суспільного розподілу праці — усе це спричинило екон відродження європейських міст. У процесі свого розвитку ремесло поступово почало переходити у стадію товарного виробництва — ремісники починають працювати на замовлення споживачів, а вироби продавати торгівцям. Формами організації такого виробництва стають регліснича майстерня, цех, мануфактура. У містах Зах Європи зароджується промислове й торговельне підприємництво. Місцеві жителі організовуються в ремісничі цехи й купецькі гільдії, а під керівництвом своїх виборних органів ведуть боротьбу проти феодалів. Тут утворюється буржуазна економіка, яка й зруйнувала феодалізм. Позбавившись особистої залежності від феодала, ремісник набував нової залежності — від корпоративності всієї цехової системи, яку, щоправда, ще не можна назвати економічною. Цехове ремесло стало одним із головних перешкод на шляху капіталістичної промисловості, тому воно повинно було поступитися менш регламентованому мануфактурному виробництву. Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву. Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво. Складні операції європ купецтва, розширення торг оборотів і безперервність торг угод покликали до життя нові установи — біржі, де купці чи їхні прикажчики могли щоденно зустрічатися й укладати комерційні та грошові угоди. Біржа стає постійним місцем зустрічі банкірів та їх агентів торговців, маклерів, комісіонерів, Пізніше почали утворюватися банківські контори та банки. Збільшення масштабів торгових операцій приводить до появи перших закритих товариств з обмеженою відповідальністю — командитних, а потім й акціонерних, які поступово починають витісняти сімейні фірми. Так виникають позасімейні господарства. Усе це свідчило про пожвавлення екон життя внаслідок розвитку нових господарських форм. 3 XIV—XV століть торговий і лихварський капітал (як один з його найстаріших вільних форм) починають проникати у виробництво. Товарно-грошові відносини набувають ширшого розвитку, виникають елементи нової, капіталістичної господарської системи. Професійні корпорації, в які об'єднувалися ремісники з метою захисту своїх інтересів. За прикладом ремісників у свої професійні корпорації — гільдії— починають об'єднуватися багаті торговці. Гільдії забезпечували своїм членам монопольні умови торгівлі, правовий захист. Іншими формами об'єднання за торгов інтересами були конвої (морські каравани, що охоронялися), пайові купецькі товариства, асоціації купців кількох міст. Особливості розвитку ринкового господарства у Німеччині та виникнення (становлення) нових форм господарювання (друга пол. ХУІІ – 60-ті роки ХІХ ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях представників історичної школи. До завоювання Наполеоном, не існувало єдиної Німецької держави, завоювання позитивно вплинули на німецькі землі, що увійшли до складу Французької імперії. У 1806 р. в Парижі правителі 36 німецьких держав підписали договір про створення Рейнського союзу, який перебував під французьким «протекторатом». Демократичні та екон реформи на цих землях прискорили формування передумов промисл перевороту: було уведено французьке цивільне право, а в 1808—1810 рр. встановлено свободу підприємницької діяльності. Вплив реформ поширився і на ті країни Німеччини, які не залежали безпосередньо від французів. Найбільше його зазнала Прусія. Головним наслідком краху старої та роздробленої Німеччини стала глибока зміна у світосприйнятті німців: на зміну ідеалізму XVIII ст. прийшов націоналізм. Населення окремих країн вперше усвідомило свою національну єдність. У 1815 р. «Священну Римську імперію» учасники Віденського конгресу замінили на Німецький союз, що був формальним об'єднанням 38 самост. німецьких держав. Між ними не було єдиного законодавства, спільних армії, фінансів, єдиної грошової системи. Замість обіцяної конституції, навколо якої повинна була об'єднатися держава, пруський король проводив політ репресії, чим примусив багатьох демократ політиків залишити Німеччину. Незважаючи на це, в економіці країни відбувалися поступові зміни. Першим досягненням став Пруський митний закон 1818р., який знищив внутр кордони між окремими провінціями, що входили до її складу, скасував усілякі заборони й обмеження у внутрішній торгівлі. У 30-х рр. XIX ст. у Нім розпочин промислова революція, яка пройшла три етапи. Кожному з них передувала певна політична подія. У 1833 р. було створено Німецький митний союз, який скасував внутр кордони між більшістю німецьких держав з населенням 25 млн. жителів. До союзу не ввійшло лише декілька північних держав і Австрія. Його створення сприяло формуванню загальнонімецького внутрішнього ринку і прискоренню економічного розвитку. Пром переворот охопив, перш за усе, текстильну промисловість. У 1846 р. в областях Розпочалося піднесення у важкій промисловості, а з появою і використанням парових двигунів зріс попит на вугілля. У першій половині XIX ст. зайнятість населення на промислових підприємствах виросла у 12 разів. Більш ніж удвічі виріс видобуток вугілля, у чотири рази збільшилась кількість працюючих на шахтах. Стрімкого розвитку набувало будівництво залізниць. У 30—40 рр. пожвавилося сільськогосподарське виробництво. Це було викликано застосуванням у юнкерських (великих феодальних землеволодіннях, на яких використовувалась праця кріпаків) та кулацьких господарствах (працювали наймані робітники) сільськогосподарської техніки — культиваторів, молотарок та жниварок, нових технологій ведення землеробства, застосуванням мінеральних добрив, вирощуванням широкого асортименту пікнічних культур. У політ житті німецьке суспільство розкололися па три групи. Ліберали, як правило, промисловці, фінансисти й державні чиновники, обстоювали ліберальну економіку та перехід Німецького союзу до конституційної федеративної монархії. Демократи — дрібні промисловці, торговці, інтелігенція, робітники й селяни, не вимагаючи скинути монархію, виступали за соціальні реформи та втручання держави в економіку, що гарантувало б захист їхніх інтересів. Консерватори— вищі державні службовці, юнкери (землевласники), офіцерський корпус і представники церкви, — прагнули зберегти все без змін. Буржуазно-демократична революція 1848 р об’єднала Німеччину навколо Прусії, де більшість населення якої були німці. Прийняття прусської конституції та утворення конституційної федеративної монархії не знищили в новій німецькій державі ні феодальну монархію, ні владу юнкерів через неузгодженість дій політичних сил. У цілому перемогли консерватори. Важливим етапом економічного розвитку Німеччини стало Створення потужної кредитно-банківської системи, характерною рисою якої було грюндерство (засновництво акціонерних банків). У організації акціонерних банків брали участь великі банкірські дома, промислові фірми. Однією з особливостей діяльності такої системи була спеціалізація цих установ по галузях економіки на окремих територіях. Німецькі банки стали одними із найнадійніших і найсолідніших у світі, чому сприяв менталітет німців, а саме — пунктуальність, обережність, педантизм, відповідальність. У середині ХІХ ст. надзвичайно загострилася класова боротьба у Німеччині. Результатом цього загострення були європейські революції 1848-1849 рр. У 40-х роках у Нім. на політичну арену виходять Маркс і Енгельс. Так, у ХІХ ст. в Нім. як реакція на марксизм і класичну школу виникає так звана історична школа. Засновниками були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Вони намагалися визначити і проаналізувати тенденції сусп. розвитку. Представники Школи заперечували загальні закони суспільно-економічного розвитку. Основоположником Школи був професор В.Рошер (1817-1894). В праці “Короткі основи курсу ПЕ з точки зору історичного методу(1843)- стверджує, що немає загальних з-нів соціальної економії, а є тільки закони розвитку економічних факторів. Р. ставить перед собою завдання доповнити і розвинути загальновизнану теорію класичної школи.
Ідеї Історичної школи найпослідовніше проводив К.Кніс (1821-1898). Його робота “Політекономія з точки зору історичного методу” була прикладом наполегливого і послідовного вирішення цієї проблеми, чого не спостерігалось у Рошера. К. вважає, що рівень економічної мудрості суспільства і теоретичні концепцїї, які відображають стан цього суспільства, є результатом певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою його подальшого прогресу. Б.Гільдебранд (1812-1878) Основна праця “Політична економія сучесностіі майбутнього”. Г. рішуче здійснює нападки на класичну політекономію: не визнає об’єктивності дії економічних законів, принципу індивідуалізму.
Післявоєнна стабілізація фінасово – грошової сфери. План Маршалла та Бреттон-Вудська угода. Від останньої третини XIX ст. до початку 1930-х років, за винятком років Першої світової війни, існувала міжнародна валютна система, відома як золотий стандарт. Вона передбачала практично фіксовані валютні курси, бо межі відхилень їх від монетного паритету були незначними. Фактор війни підірвав фінансово-грошову сферу та інвестиційну складову націон. економік європ. цивілізаціі. Німеччина пограбувала 70% промисловості окупованих країн, до цієї країни вивозили сировинні, паливні запаси нафти, металу, вугілля, продовольства. Це було серйозним бар’єром на шляху відродження економік. Стабілізувати фінасово-грошову сферу та її інвестиційну складову національних економік європейської цивілізації був покликаний план Маршалла, ініційований урядом США. Ця країна прагнула активної участі в перебудові міжнародних економічних відносин відповідно до потреб мирного часу.План Маршалла названо на честь держ секретаря США Джорджа Маршалла. Серед причин виникнення плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного екон відродження Зах Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнар товарообігу та дефіцит товарів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх торгов потоків; брак америк валюти («доларовий голод») для подолання товарного дефіциту; брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Зах Європи (загострення «холодної війни» між США і СРСР). План Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація екон співпраці. Допомогу надавали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60 %) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку».
Стосовно процесу відродження Європи план Маршалла передбачав тимчасове припинення дії принципів екон лібералізму (на чотири роки). Передбачалося зосередитися на виконанні таких завдань: модернізація інфраструктури, збільшення обсягів виробництва, більш рівномірний розподіл важкої індустрії, раціоналізація виробництва в с/г та легкій промисл, грошова і фінансова стабілізація. Принцип плану передбачав, що Європа має перебрати на себе ініціативу його реалізації в життя. Реалізація плану Марш мала низку наслідків. 1.новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи. 2. створено умови для модернізації індустріального й с/г обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах націон економік Зах Європи. 3. на стабільний рівень було виведено темпи виробництва продукції, полегшилися внутрішньоєвроп розрахунки та розрахунки із боргами країн Західної Європи. 4. відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття європ ринку збуту для США і Канади, 5. розпочалося відновлення європ середнього класу - гаранта політ стабільності і сталого розвитку. 6. було усунено загрозу комунізму для Зах Європи. У 1944р. було створено МВФ(між нар. валютний фонд). МВФ розпочав функціонування у 1947 року. Метою діяльності МВФ було сприяння розвитку міжнар торгівлі й валютної співпраці шляхом управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фінансування короткотривалих дисбалансів у міжнародних платіжних відносинах. Під час підписання «бреттон-вудської» угоди 1944р було утверджено створення стабілізаційного фонду в межах МВФ. Тоді ж було прийнято рішення про заснування міжнародної інвестиційної організації, яка дістала назву «Міжнародний банк реконструкції та розвитку» (МБРР), або Світовий банк, метою діяльності якого було надання довготермінових позик для реконструкції зруйнованих війною економік, а в подальшому — сприяння розвитку найбідніших країн світу. Бреттон-Вудська валютна система була побудована на теоретичних положеннях кейнсіанства (концеп-ція введення інститутів наднаціонального регулю-вання, надання долару статусу резервної валюти). Багато років ця система працювала досить ефек-тивно. Проте, з другої половини 60-х рр. хронічний дефіцит державного бюджету США разом із загальним дефіцитом платіжного балансу пере-творили долар на вельми нестійку валюту. Уряди зарубіжних країн почали масово позбавлятись американської валюти. Як наслідок – швидко скоротились золоті запаси США і у 1971 р. президент Р.Ніксон оголосив про припинення обміну доларів на золото. Це означало крах Бреттон-Вудської валютної системи, після чого посилилась критика кейнсіанців, як її ініціаторів. Суть, зміст та значення цивілізаційної парадигми для пізнання суспільних процесів. Суспільство є однією з найбільш складних форм об’єктивної реальності. На відміну від неживої природи, суспільні процеси проходять у свідомо створеному людьми середовищі та наповненні цілеспрямованою діяльністю людей. Їх пізнання ускладнюють швидкі зміни умов та чинників, що впливають на суспільне життя, яке потребує урахування фактору часу, коли історія стає ареною їх розгортання та перебігу. Зазначенні вимоги до наукового пізнання суспільства зазвичай називають парадигмою суспільства. Парадигма (з грец. Зразок, образ)-сукупність історично сформованих методологічних, світоглядних, наукових, управлінських та ін. установ, прийнятих в певному суспільстві, як зразок, норма, рішення певної проблеми (Т. Кун). Цивілізаційна парадигма почала утверджуватись відносно недавно і спирається на фундаментальні зміни в розвитку методології науки, у застосування якісно нових загальнонаукових підходів та принципів дослідженні. Вона передбачає розгляд суспільства як об’єктивного процесу послідовного проходження стадій первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, та комуністичної суспільно-економічних формацій. В основу цивілізаційної парадигми покладено системно-синергетичний підхід (модель Лейбніца, Гьоте, дарвіна, Енштейна та ін..), яка передбачає дослідження будь-якого об’єкта як системи: 1) яка має власну структурну будову; 2) знаходиться в складі іншої системи; 3) складові цих систем взаємоповязанні і взаємозалежні; 4) головною метою системи є забезпечення цілісності, недопущенні її розпуску. Основні положенні цивілізаційної парадигми: 1) одиницею дослідженні є суспільство, що має власні, лише йому притаманні ознаки, яке розглядається як цілісне утворення, що входить до більш широких систем(сх. або зх. цивілізації). 2) Сутісними характеристиками є взаємозалежність суспільного індивіда і суспільства та емерджентні властивості суспільства (якість цілого, яка не дорівнює сумі якостей складових). 3) Суспільство, як і кожне системне утворення, має власну структуру із політичної, економічною, соціальною, та духовно-культурною підсистемами. Вони пов’язані між собою та впливають одна на одну. 4) Розвиток суспільства здійснюється через розгортання двох взаємозв’язаних процесів-диференціація(адаптація) та інтеграція(обєднання)-що забезпечують розвиток суспільства. 5) Головна мета суспільства- збереження його від розпаду як передумови існування суспільних індивідів-досягається його організацією. 6) Принцип людино центризму-посідає центральне місце людина, свідома діяльність якої виступає рушійною силою розвитку суспільства. Використання положень цивілізаційної парадигми для дослідження господарської сфери суспільства стає центральним завданням економічних наук. Так, досліджують її генезис, розвиток господарської системи На різних етапах.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 319; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.58.90 (0.012 с.) |