Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Порівняйте особливості методології кейнсіанства та неолібералізму та їх підходів до вирішення макроекономічних проблем.

Поиск

30рр. 20ст. виникає новий напрям в економічній теорії – “регульована економіка”, засновником якого був Джон Мейнард Кейнс.

В подальшому цей напрям і одержав назву кейнсіанство.

Кейнсіанство – напрям в економічній науці, що дає обгрунтування неможливості саморегулювання капіталістичної економіки на макрорівні та необхідності державного втручання в економічні процеси.

Вчення Кейнса було своєрідною реакцією на неокласичну школу і маржиналізм, які панували в економічній науці раніше.

Кейнс визнав, що капіталізм з його принципами вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Він чітко сформулював новий напрям економічної теорії – теорію державної регульованої економіки.

В докейнсіанській економічній теорії, зокрема, неокласицизмі переважав мікроеконмоічний підхід (аналіз економіки з точки зору окремих господарських одиниць). Умови процвітання окремого господарчого суб’єкта ототожнювалися з умовами зростання та процвітання країни в цілому. На відміну від цього кейнсіанство віддає перевагу загальноекономічним умовам відтворення.

Кейнс зробив спробу розглянути капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями – споживання, нагромадження, заощадження, зайнятість, інвестиції – тобто величинами, які визначають рівень і темпи зростання національного доходу.

Аналізуючи ці народногосподарські величини він прагнув встановити причинно-наслідкові зв’язки, залежність та пропорції між ними, цим було покладено початок тому напряму в економічній науці, який називається макроекономічним (макроекономіка). Таким чином, теорія Кейнса та його послідовників – макроекономічна.

Сміт та неокласики, зокрема, Маршал, Пігу та Кларк досліджували економічні проблеми буржуазного суспільства з боку пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, найбільш ефективного поєднання для отримання максимальної продуктивності).

Основна ідея: пропозиція породжує свій власний попит.

Кейнс на І-ше місце висунув проблему ефективного попиту. На його думку сучасний рівень виробництва або національного дохода залежить від ефективного попиту, тобто платоспроможного попиту. ð А тому основна увага в кейнсіанстві приділяється проблемі реалізації тому, що на думку кейнсіанців неузгодження у сфері попиту – це основна перешкода для раціонального використання ресурсів, головна причина порушень процесу відтворення.

В цілому кейнсіанство спричинило суттєвий вплив як на економічну теорію і всю сучасну економічну науку в цілому, так і на економічну політику значної частини країн світу.

Виникнувши в 30рр. кейнсіанство займало провідні позиції в економічній теорії та політиці провідних країн світу та протязі 40рр.

В цей же час відбувається формування неолібералізму, течії в неокласичному вченні, що визначає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчило про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, і, отже про початок нового етапу в його розвитку.

На відміну від консервативного напряму, неолібералізм є напрямом, що претендує на створення повної соціальної картини суспільства, визначення основних принципів його функціонування. Поряд з декларуванням принципу економічної свободи та невтручання держави в економіку, сучасний неолібералізм проголошує принцип соціальної справедливості, тобто не обмежує роль держави фікцією охоронця ринкових відносин, а визнає за нею право організатора соціального життя суспільства, щоправда в межах економічних можливостей суспільства. За державою закріплюється функція забезпечення соціальної стабільності в суспільстві, як умови нормального розвитку економіки. Політичної доктриною неоліберальної теорії стає ідея сильної держави – організатора конкурентно-ринкових відносин та міцної економіки.

Теоретичне обгрунтування цієї доктрини по-різному здійснювалося представниками німецької, англійської, французької, американської шкіл неолібералізму.

Неолібералізм – напрям в економічній теорії, що, базується на неокласичній методології і відстоює принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що в найбільшій мірі сприяє економічному росту і забезпечує пріоритетне положення суб’єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм зводить до організатора та охоронця побудованої на класичних засадах економіки. Держава повинна забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де вони відсутні. Функції держави по відношенню до соціальної сфери неолібералізм розглядає в зв’язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяти її розвитку.

Неолібералізм представлений цілим рядом шкіл, серед яких найбільш значними є лондонська (Ф. Хайек), чиказька (М. Фрідмен), фрейбурзька (В. Ойкен та Л.Ерхард), паризька (М. Алле).

 

Загальна характеристика основних факторів розвитку суспільств Західної цивілізації у 1950-80 рр.

 

Унаслідок соціально-економічних перетворень у Західній Європі у 50-80 р 20ст. відбулася модифікація ринкової системи від традиційного капіталізму вільної й недосконалої конкуренції до соціально зорієнтованого ринкового господарства.

Характерними рисами та змістовими ознаками соціально ринкового господарства є:

- формування нової моделі (змішаної економіки) на засадах поєднання економічно прогресивних та соціально гармонізованих рис ринкової та планової моделей економіки;

- визнання принципів трудової етики ідеологічним і культурним обґрунтуванням соціально зорієнтованого ринкового господарства (працьовитість, скромність, відповідальність, ініціативність). У подальшому відбувається модифікація ідеологічно-культурного базису методом залучення рис суспільства масового споживання: екстравагантності, лінощів тощо;

- рівноправність та взаємовигідність відносин між суб'єктами-носіями (соціальними верствами) праці, інтелекту і капіталу;

- збереження базисного статусу і подальший розвиток інституту приватної власності;

- тенденція до обмеження руйнівних форм монополізації та збереження конкуренції, механізмів ринкового ціноутворення як важливих елементів підприємницької економіки;

- інтеграція й утвердження державного регулювання у первинній моделі ринкового господарства: законодавча діяльність, фіскальна політика (оподаткування), державні витрати, держпідприємництво;

- масове виробництво споживчих товарів, доступних усім верствам населення (зростання частки зарплати у ВВП, участь робітників у прибутках компаній і корпорацій, розвиток системи довгострокового кредитування тощо);

- досягнення соціальної згоди в суспільстві на основі соціальних програм, рівних економічних прав і стартових можливостей.

 


Післявоєнна стабілізація фінасово – грошової сфери. План Маршалла та Бреттон-Вудська угода.

Від останньої третини XIX ст. до початку 1930-х років, за винятком років Першої світової війни, існувала міжнародна валютна система, відома як золотий стандарт. Вона передбачала практично фіксовані валютні курси, бо межі відхилень їх від монетного паритету були незначними.

Фактор війни підірвав фінансово-грошову сферу та інвестиційну складову націон. економік європ. цивілізаціі. Німеччина пограбувала 70% промисловості окупованих країн, до цієї країни вивозили сировинні, паливні запаси нафти, металу, вугілля, продовольства. Це було серйозним бар’єром на шляху відродження економік.

Стабілізувати фінасово-грошову сферу та її інвестиційну складову національних економік європейської цивілізації був покликаний план Маршалла, ініційований урядом США. Ця країна прагнула активної участі в перебудові міжнародних економічних відносин відповідно до потреб мирного часу.План Маршалла названо на честь держ секретаря США Джорджа Маршалла.

Серед причин виникнення плану Маршалла назвемо такі: уповільнені темпи повоєнного екон відродження Зах Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнар товарообігу та дефіцит товарів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх торгов потоків; брак америк валюти («доларовий голод») для подолання товарного дефіциту; брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Зах Європи (загострення «холодної війни» між США і СРСР).

План Маршалла реалізовували від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація екон співпраці. Допомогу надавали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60 %) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку».

 

Стосовно процесу відродження Європи план Маршалла передбачав тимчасове припинення дії принципів екон лібералізму (на чотири роки). Передбачалося зосередитися на виконанні таких завдань: модернізація інфраструктури, збільшення обсягів виробництва, більш рівномірний розподіл важкої індустрії, раціоналізація виробництва в с/г та легкій промисл, грошова і фінансова стабілізація. Принцип плану передбачав, що Європа має перебрати на себе ініціативу його реалізації в життя.

Реалізація плану Марш мала низку наслідків.

1.новий імпульс отримала промислова реконструкція країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи.

2. створено умови для модернізації індустріального й с/г обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах націон економік Зах Європи.

3. на стабільний рівень було виведено темпи виробництва продукції, полегшилися внутрішньоєвроп розрахунки та розрахунки із боргами країн Західної Європи.

4. відбулося пожвавлення фінансового ринку та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття європ ринку збуту для США і Канади,

5. розпочалося відновлення європ середнього класу - гаранта політ стабільності і сталого розвитку.

6. було усунено загрозу комунізму для Зах Європи.

У 1944р. було створено МВФ(між нар. валютний фонд). МВФ розпочав функціонування у 1947 року. Метою діяльності МВФ було сприяння розвитку міжнар торгівлі й валютної співпраці шляхом управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фінансування короткотривалих дисбалансів у міжнародних платіжних відносинах.

Під час підписання «бреттон-вудської» угоди 1944р було утверджено створення стабілізаційного фонду в межах МВФ. Тоді ж було прийнято рішення про заснування міжнародної інвестиційної організації, яка дістала назву «Міжнародний банк реконструкції та розвитку» (МБРР), або Світовий банк, метою діяльності якого було надання довготермінових позик для реконструкції зруйнованих війною економік, а в подальшому — сприяння розвитку найбідніших країн світу.

Бреттон-Вудська валютна система була побудована

на теоретичних положеннях кейнсіанства (концеп-ція введення інститутів наднаціонального регулю-вання, надання долару статусу резервної валюти).

Багато років ця система працювала досить ефек-тивно. Проте, з другої половини 60-х рр. хронічний дефіцит державного бюджету США разом із загальним дефіцитом платіжного балансу пере-творили долар на вельми нестійку валюту. Уряди зарубіжних країн почали масово позбавлятись американської валюти. Як наслідок – швидко скоротились золоті запаси США і у 1971 р. президент Р.Ніксон оголосив про припинення обміну доларів на золото. Це означало крах Бреттон-Вудської валютної системи, після чого посилилась критика кейнсіанців, як її ініціаторів.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; просмотров: 208; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.161.199 (0.007 с.)