Господарські форми в українських землях доби середньовіччя. Їх характеристика.

 

Київська Русь була-типовою, ранньофеодальною держ.авою, в якій завершується становлення феодальних відносин, закладаються основи мiцнoї системи взаємин між державою, феодалами та основним населенням з приводу виробництва продукції, збирання податків, військової служби.

Основою феод землеволодіння є повна власність феодала на землю та неповна на залежного (покріпаченого) селянина. Проте слід зазначити, що феодальні відносини у Київській Русі ще не були визначальними і ще тривалий час зберігалася міцна патріархальна сусідська громада (община), що можна пояснити багатьма причинами, зокрема й наявністю вільних земель, куди мали можливість перейти селяни.

Найголовнішою пам’яткою права Київської Русі є Руська Правда. В ній є певні згадки про правове становище селян-хліборобів, а також встановлювалося право власності на землю.

Феодальна земельна власність існувала у вигляді князівських доменів, боярських і монастирських вотчин. Джерелом її набуття спочатку вважалася займанщина – освоєння вільних земель холопами і залежними селянами. Відтак головним способом набуття землі стало пряме захоплення її у сусідських общин. Князі роздавали землі своїм дружинникам, слугам. Чим пізніша редакція Київської Правди, тим більше у ній даних про розвиток феодальної вотчини.

Отже, як висновок можна сказати, що право власності набувалося внаслідок вкладення селянином своєї праці в оброблення землі.

За часів Київської Русі було відмічено таку особливість землі – її не можна вкрасти і вона є нерухомою. Саме в “Руській Правді” майно було розмежовано на рухоме і нерухоме.

Слід також зазначити, що в період Київської держави, несли тягар сплати чималих податків та повинностей. Це в свою чергу призвело до збідніння селян-власників, що не могло не вплинути на розвиток землеробства.

Отже, як висновок можна сказати, що земельні відносини в Київській Русі регулювалися як звичаєвими, так у правовими нормами. Вже тоді чітко прослідковується певний взаємозв’язок земельних, майнових та трудових відносин.

Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського та Польщі мало значний вплив на розвиток сільського господарства і його правового регулювання.

Правове становище селян ХІV-ХV ст. залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. Правовий статус селян в селах залежав від того, яке право в них було діючим.

Селянство було поділено на три категорії – смерди, невільники, напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі

Слід зазначити, що землевласники у Великому князівстві Литовському розпоряджалися своєю власністю на землю, а при цьому змушені були чітко дотримуватися вимог актів литовських князів – “привілеїв”. Перший Литовський Статут 1529 року містив окрему главу, яка стосувалась земельних відносин.

 

Українські міста та еволюція організації їх господарства доби середньовіччя.

У Київській Русі 13—15% населення мешкало у містах і селищах, яких налічувалося близько 240. Але тільки 74 міста мало населення близько 4—5 тис. чол. Серед міст вирізнявся Київ, де мешкало 35—40 тис. чол. На той час це було одне з найбільших міст Європи. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-військовими. Ці міста поступово підпорядковували собі околиці, що змінювало поділ Русі на так звані волості, які вже майже не мали племінного походження.

Разом із тим, на відміну від Західної Європи, в давньоруських містах широко використовується залежна праця ремісників (ремісники княжі, монастирські, боярські), але поруч з ними працювали й вільні ремісники, місцем проживання яких стають посади. Ремісничі посади розташовувались упритул до укріплених дитинців, як, наприклад, Поділ у Києві. Свого розквіту ремесло досягло у XI—XII ст., коли воно налічувало до 40 спеціальностей: виготовлення зброї, щитів, панцирів, замків, цвяхів, предметів домашнього вжитку, гончарних виробів, ювелірних тощо.

Завдяки високому попиту на вироби із заліза (сільськогосподарський реманент, металеве спорядження, зброя), перше місце серед ремесел займала виплавка заліза та металообробка. Ковальство на той час поділялося на ряд спеціальностей, від нього вже відокремилися зброярі, щитники, цвяхники, відбувався процес відокремлення ковальства від металургії.

Високий рівень майстерності був притаманний і давньоруським ювелірам. Відзначалися високим рівнем та досконалістю виконання й вироби гончарів, які випалювали свої вироби у спеціальних горнах. Набуло поширення також виробництво цегли-плінфи. Значних успіхів досягай давньоруські зодчі. Дуже розвинутим було теслярство, адже значну кількість церковних будівель та боярських теремів, а також будівель для простого люду зводили з дерева. Високої якості досягло виробництво тканин, особливо з льону та вовни.

Досить складним питанням щодо давньоруського міста є питання існування в ньому відповідних організаційних форм, подібних до західноєвропейських цехів. свідчення опосередковані — історичні назви міських районів, урочищ, вулиць, які свідчили про процеси концентрації ремісників за виробничими ознаками.

Диференціація ремесел, посилення обміну сприяють розвиткові внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки, зв'язок між якими був відносно слабким. Проте Київська Русь вже мала певні внутрішні торгівельні зв'язки між досить віддаленими між собою окремими містами, де формувалися місцеві ринки. Значно більший розвиток отримала зовнішня торгівля. Давньоруські купці торгували з Візантією, Центральною Європою, Скандинавією, Середньою Азією, арабськими країнами.

У Київській Русі грошова одиниця найчастіше називалася куна, а також гривня як вища одиниця грошово-вагової системи.

Незважаючи на значну роль торгівлі та ремесла, переважна частина населення займалася землеробством й різними промислами. В землеробстві використовувався плуг з залізним ралом й дво-трипільна система сівозміни. Значне місце посідало скотарство: розводили велику рогату худобу, коней, свиней. Худобу з Київської Русі продавали далеко за її межами. Серед промислів найбільшу вагу мало мисливство, навіть данину платили хутрами. Не меншу роль відігравало бджільництво (бортництво), також згадуване у «Руській правді», яке давало такі важливі експортні товари, як мед та віск. Мед також широко використовувався для виробництва міцних напоїв.

 

Розклад натурального господарства та зародження товарного господарства в країнах Західної Європи в пізньофеодальний період (кінець ХУ – початок ХУІ ст.). Еволюція господарських форм на етапі переходу від натурального до товарного господарства.

 

XVI — XVII ст. в еволюції європ цивілізації були періодом переходу від феод до індустр-го суспільства. Зміст цієї перехідної епохи полягав у розкладі феод відносин і формуванні передумов індустріалізації господарства, зародженні інститутів ринкової економіки.

Голов причиною переродж феод відносин у ринкові виступила неадекватність форм організації феод господарства умовам його відтворення й подальшого розвитку суспільства. У надрах феод суспільства відбувалася еволюція господарського розвитку в напрямі поступового витіснення натуральної форми господарства товарною. Криза натур системи господарства була початком становлення господарства ринкового типу.

Розклад феод господ-ва був пов'язаний з такими процесами, як розвиток товарного господарства, формування великих капіталів, перетворення феод земельної власності на об'єкт купівлі-продажу, використ найманої робочої сили, посилення майнової та соц диференціації тощо.

Передумови індустріалізації господарства та зародження інститутів ринкової економіки складалися в другий період європейського феодалізму в країнах Північно-Західної Європи (Англії, Нідерландах, Франції). Головними з них були: просте товарне виробництво, купецько-лихварський капітал, руйнація натур форм феод господарства, ремісничих цехів, купецьких гільдій, грошова рента, становлення внутрішніх націон ринків. Створенню загальноєвроп товарного та грошового ринку сприяла між нар. торгівля.

Насамперед міста відіграли важливу роль у становленні приватної власності, адже в них жили вільні люди, які не перебували в особистій залежності. Ремесло було екон базою їхньої діяльності, за результатами якої відбувався товарний обмін. Західноєвропейські міста були осередками ремесел і торгівлі. Поява міських ремісників привела до зростання продуктивності праці та якості товарів, а також до жвавого товарообміну між го­родянами та селянами.

Зростання продуктивності праці у сільському господарстві, збільшення обсягів виробництва сільськогосп сировини і продовольства, які спостерігалися від XII століття, відокремлення ремесла від землеробства, що відбулося під впливом об'єктивного процесу суспільного розподілу праці — усе це спричинило екон відродження європейських міст.

У процесі свого розвитку ремесло поступово почало переходити у стадію товарного виробництва — ремісники починають працювати на замовлення споживачів, а вироби продавати торгівцям. Формами організації такого виробництва стають регліснича майстерня, цех, мануфактура.

У містах Зах Європи зароджується промислове й торговельне підприємництво. Місцеві жителі організовуються в ремісничі цехи й купецькі гільдії, а під керівництвом своїх виборних органів ведуть боротьбу проти феодалів. Тут утворюється буржуазна економіка, яка й зруйнувала феодалізм.

Позбавившись особистої залежності від феодала, ремісник набував нової залежності — від корпоративності всієї цехової системи, яку, щоправда, ще не можна назвати економічною.

Цехове ремесло стало одним із головних перешкод на шляху капіталістичної промисловості, тому воно повинно було поступитися менш регламентованому мануфактурному виробництву.

Мануфактура — підприємство, засноване на ремісничій техніці, поділі праці, вільнонайманій робочій силі. Це стадія промисловості, що історично передувала великому машинному виробництву.

Зародження мануфактур відбувалося у двох напрямах: 1) торговий капітал підпорядковував виробництво; 2) виробник ставав і підприємцем, і купцем. Одночасно в промисловості зберігалися ремесло і дрібне товарне виробництво.

Складні операції європ купецтва, розширення торг оборотів і безперервність торг угод покликали до життя нові установи — біржі, де купці чи їхні прикажчики могли щоденно зустрічатися й укладати комерційні та грошові угоди. Біржа стає постійним місцем зустрічі банкірів та їх агентів торговців, маклерів, комісіонерів, Пізніше почали утворюватися банківські контори та банки.

Збільшення масштабів торгових операцій приводить до появи перших закритих товариств з обмеженою відповідальністю — командитних, а потім й акціонерних, які поступово починають витісняти сімейні фірми. Так виникають позасімейні господарства. Усе це свідчило про пожвавлення екон життя внаслідок розвитку нових господарських форм.

3 XIV—XV століть торговий і лихварський капітал (як один з його найстаріших вільних форм) починають проникати у виробництво. Товарно-грошові відносини набувають ширшого розвитку, виникають елементи нової, капіталістичної господарської системи.

Професійні корпорації, в які об'єднувалися ремісники з метою захисту своїх інтересів. За прикладом ремісників у свої професійні корпорації — гільдії— починають об'єднуватися багаті торговці. Гільдії забезпечували своїм членам монопольні умови торгівлі, правовий захист.

Іншими формами об'єднання за торгов інтересами були конвої (морські каравани, що охоронялися), пайові купецькі товариства, асоціації купців кількох міст.