Функції сценарного ходу у драматургічній структурі.

Розробляючи сценарний хід драматургічного твору, сценарист повинен мати достатнє уявлення про те, навіщо саме цей сценарний хід йому потрібний, яку роботу він виконує у сценарії та які в нього функції. Якщо сценарний хід так чи інакше знайдений, але не дуже зрозуміло, як саме його використовувати, треба пригадати яким чином функціонує художній образ в сценарії.

Аналіз різноманітних сценарних творів свідчить про те, що основними службовими функціями, для використання яких і потрібний сценарний хід, є саме такі:

Функція образостворююча. Її зміст полягає в тому, що сценарний хід в умовно-узагальнюючий формі втілює найголовнішу думку сценарію, його образ.

Функція формостворююча. Її зміст полягає в тому, що сценарний хід використовується як засіб, за допомогою якого створюється форма драматургічного твору, що надає йому певного зовнішнього вигляду.

Функція конструктивна. Її зміст полягає в тому, що сценарний хід зв’язує всі окремі фрагменти, всі частини та епізоди сценарію у якійсь логічній послідовності, виконуючи роль своєрідного драматургічного каркасу.

Функція прокладно-з’єднувальна. Її зміст полягає в тому, що сценарний хід, який не повинен весь час знаходитись в сфері глядацької уваги, завжди „миготить”, тобто з’являється та зникає, уявляючи з себе не безперервну лінію розвитку сценарної структури, а скоріше умовний „пунктир”. Сценарний хід завжди повинен проявлятися проміж окремими епізодами, на їх „кордонах”, а тому завжди виконує дві важливі ролі: роль такої собі „перебивки”, що розсуває сусідні фрагменти та дає змогу глядачам трохи перевести дихання, приготуватись до сприйняття наступного епізоду, а також роль „містків” поміж епізодами, зв’язуючи окремі частини сценарію в єдине ціле.

Функція сигнальна. Її зміст полягає в тому, що кожен нове „включення” сценарного ходу є умовним сигналом, який сповіщає про кінець одного епізоду та початок наступного.

Закономірність „пульсації” сценарного ходу. Ретельний аналіз особливостей двох останніх функцій сценарного ходу – прокладно-з’єднувальної та сигнальної – доводить досить впевнено, що ці дві функції потребують деяких додаткових коментарів. Так званий „пунктирний” варіант використання сценарного ходу викликаний до життя тим, що його нерухоме, стабільне положення швидко приведе до звикання та до несприйняття глядачами того чи іншого варіанту ходу. Саме тому і звертаються сценаристи до „пульсуючого” варіанту проявів сценарного ходу.

Ця „пульсація” ходу, його появлення та зникнення є обов’язковою умовою існування цієї важливої складової частини сценарної структури. Виведена дослідниками чітка закономірність цих повторів, кількість яких залежить від кількості головних епізодів сценарію: з’являючись обов’язково на початку сценарію перед першим епізодом, сценарний хід уклинюється проміж усьома останніми епізодами та обов’язково закриває всю сценарну структуру наприкінці. Тому кількість появ сценарного ходу у будь-якому сценарії може бути зафіксована у нескладній формулі Х + 1, де Х – це кількість епізодів сценарію. Наприклад, у сценарії, що має п’ять епізодів, сценарний хід „миготить” шість разів, на вісім епізодів він з’являється дев’ять разів тощо.

Якби сценарний хід не мав такої чіткої послідовності своїх появлень, а „миготів” будь-як, не зважаючи на кількість епізодів, то в такому випадку сценарний хід швидко би забувся, не зафіксувався потрібним чином в свідомості глядачів. Регулярність та чистота коливань сценарного ходу робить його наочним, наче ота синя „блималка” на даху спецмашини, що з сиреною мчить вулицею навпростець. Сценарний хід, що „пульсує”, привертає до себе увагу завдяки саме отій чіткій фіксації у ряду подій сценарію. Авжеж, в автомобіля, який в нічній темряві завертає за ріг вулиці, палають позаду відразу два червоних ліхтарика, один з яких „миготить” – він і привертає до себе увагу перш за все.

У початкуючих сценаристів може виникнути помилкове уявлення про те, що сценарний хід є якимось стереотипним „кліше”, яке постійно бездумно повторюється. Такий сценарист повинен на власному досвіді переконатися в тому, що якщо постійний варіант контакту художнього образу сценарію не працює на ідею, на нього досить швидко перестають реагувати глядачі. Згадаймо, як у телепередачах, коли треба звернути увагу на якийсь запис, зображення тощо, ця деталь починає „миготіти”, блимати, підкреслюючи необхідне. Таким чином, вважати „пульсацію” сценарного ходу якимось відкриттям, чим-то новим аж ніяк не можна. Це явище існує здавна, можна називати його „пульсацією”, можна строкатістю, можна „миготінням” – справа не в назві. Повторення появ сценарного ходу інколи сприймається як прояв непрофесійності сценариста, як причина певної одноманітності, що інколи викликає критичне ставлення до сценарної справи. Але таке сприйняття повторів сценарного ходу, повторів думки, яка висловлюється в різноманітній формі, слід вважати помилковим. Можна нагадати і приклад з приспівом або рефреном у піснях – він повторюється декілька разів дослівно, інколи без усяких змін, і ніколи зайвим не буває, бо саме через нього фіксується якась найголовніша думка, ідея пісні у свідомості слухачів. Тому справа не у самому повторенні, а в його якості, в тому, чи грамотно, чи професійно це робиться. Сам же факт повторення – це технічний прийом, форма виразу думки.

 

 

Жанр сценарію.

 

Специфічний термін мистецтвознавчої (літературознавчої, музикознавчої, кінознавчої тощо) професійної термінології походить від французького слова, яке означає рід, від, різновид. А звуться жанром характерні ознаки певної групи творів, що є однаковими для змісту та форми усіх творів цієї групи, їх тематичної спрямованості, стилю, а також відношення автора до подій, які у цих творах зображуються, до їх змісту. І ще жанром, або жанровим різновидом, інколи називають сукупність характерних рис, що притаманні певній групі творів, та ті чи інші специфічні засоби художнього відтворення дійсності.

Якщо розглядати увесь існуючий типологічний ряд творів літератури та мистецтва – рід, вид, жанр, то саме жанри і змінюються найчастіше, бо у творчому процесі під впливом подій у оточуючому середовищі постійно відбувається зміна жанрових ознак, а це є результатом оновлення соціально-естетичних категорій та суспільства у цілому. Все це вимагає від творчої особи постійних пошуків нових рис, що характеризують ту чи іншу групу творів, а кожний окремий твір має у своїй зовнішній та внутрішній структурах риси, які відповідають життєвим проблемам, особливостям використаного матеріалу та обдарованості конкретного автора.

Жанрові ознаки твору мають дещо умовний характер, як і саме поняття про жанр, бо у сьогоденні відбувається постійний процес взаємодії, взаємозбагачення усіх жанрових різновидів.

Практика сценарної творчості красномовно свідчить про те, що одна і та ж тема, один і той же матеріал можуть бути використані для різних жанрових різновидів сценаріїв. Структура жанрової приналежності у драматургії масових театралізованих видовищ, на жаль, майже недосліджена. Традиційний жанровий розподіл драматичних творів на трагедію, комедію та драму, а також їх численні різновиди, у сценарній справі майже недійсні. Хоча в сценаріях і залишається визначення жанру за основним, переважним характером дії, за засобом вирішення драматургічного конфлікту.

Сценарист, який має певний задум створення сценарію масового театралізованого заходу будь-якого тематичного напрямку, повинен чітко уявляти собі, в якому саме жанрі він збирається працювати. Невизначеність жанрової структури сценарію тягне за собою невизначеність авторської позиції, тому що жанр літературного твору обумовлюється тим ракурсом, який вибрав для освітлення тієї чи іншої теми сценарист.

Аналізуючи найголовніші жанри сценаріїв масових театралізованих видовищ, треба неодмінно врахувати деяку умовність будь-якої класифікації, її експериментальний характер. Тому ні в якому разі не слід вважати, що не може бути якогось іншого підходу до проблеми типології. Жанрова приналежність сценарію, особливо документального, залежить, в першу чергу, від того, як побудований той чи інший драматургічний твір, чи залежить він від засобів створення сценарію, що обрані автором, від авторської позиції щодо головної проблеми сценарію.

Таким чином, жанр, або тип, сценарію визначається за обраною драматургом формою літературного фіксування, за тематичною спрямованістю твору, за методикою опрацювання документально-художнього матеріалу, а також за специфічними особливостями кожного жанрового різновиду сценарної літератури.

Типологія жанрів сценаріїв масових театралізованих заходів. Типологія драматургії масових театралізованих заходів остаточно не розроблена, але деякі фахівці вважають, що серед цих різновидів різноманітних заходів, які здебільшого є так званими тематичними вечорами, перш за все, називають вечір-портрет, коли йдеться про театралізовану біографію певної конкретної людини або якогось людського гурту, який об’єднує щось спільне (фах, сімейні відносини, місце проживання, спільне навчання та робота тощо). Потім у такому умовному типологічному ряду ідуть вечори-оповідання, коли йдеться про досить повний перелік фактів, подій, характерів, місць дії і т. ін. Популярною була і така форма, як вечори-ритуали, які завжди присвячені якійсь важливій події, спогадам про минуле або змінам в житті великого гурту людей (наприклад, ритуал посвячення в професію, прийняття військової присяги, церемоніал вручення дипломів, покладення квітів до пам’ятних місць тощо). А ще називають як самостійну одиницю так званий вечір-репортаж, що має підвищену документальну основу і використовує найрізноманітніший фактологічний матеріал.

Якщо зважити на теоретичні дослідження фахівців радянської доби, то в очі кинуться заідеологізовані варіанти тематичних театралізованих заходів, які залишились у нещодавньому минулому. Маються на увазі різноманітні мітинги – мітинг-рапорт, мітинг-концерт, мітинг-реквієм, зонг-мітинг тощо. Однією з типових рис сценарної структури такого заходу завжди була підвищена зацікавленість сценариста місцевим документальним матеріалом, що має безпосереднє відношення саме до певної глядацької аудиторії.

Найголовніші жанрові різновиди сценаріїв масових театралізованих видовищ. Враховуючи все, що зроблено у цьому питанні нашими колегами та попередниками, пропонуємо ще один можливий варіант типологізації, який побудований за найважливішим принципом – від простішого до складного, тобто у перелік вказаних жанрових різновидів сценаріїв масових театралізованих видовищ закладений принцип послідовного ускладнення кожної наступної „сходинки” цієї типологічної „драбини”. Враховується також і різноманітність методик створення кожної з запропонованих жанрових версій сценаріїв масових театралізованих видовищ.

Варіант переліку вказаних нижче жанрових різновидів сценарних творів є одним з можливих, але не єдиним і остаточним, він, можливо, ще потребує уточнень, а тому не виключається можливість існування інших типологічних варіантів.

Отже, у сценарному сьогоденні існують або найчастіше зустрічаються такі різновиди сценаріїв масових театралізованих заходів, або їх жанри:

1. Сценарій літературного монтажу.

2. Сценарій літературно-музичної композиції.

3. Сценарій концерту (збірного, тематичного, театралізованого).

4. Сценарій тематичного масового театралізованого заходу, що побудований на документальному матеріалі.

· Сценарій заходу, що присвячується загальнодержавній даті.

· Сценарій заходу, що присвячується ювілейній даті.

· Сценарій заходу, що присвячується представникам певної професії (присвячення у професію).

· Сценарій заходу, що присвячується певній людській спільноті, колективу, товариству тощо.

· Сценарій заходу, що присвячується певній людині (вечір-портрет).

· Сценарій заходу, що присвячується урочистому врученню документів (паспортів, перепусток, студентських квитків).

· Сценарій заходу, що присвячується вшануванню заслужених людей (ветеранів, чемпіонів, героїв тощо).

· Сценарій сатирично-гумористичної вистави на місцевому матеріалі („капусник”).

5. Сценарій, що присвячується певній релігійній темі.

6. Сценарій урочистого ритуалу.

7. Сценарій конкурсно-розважальної програми.

8. Сценарій заходу, що побудований на зразок відомих телевізійних передач.

9. Сценарій свята, що проводиться просто неба.

10. Сценарій святкового проходження або кавалькади.

11. Сценарій дискотечного заходу.

12. Сценарій заходу для дитячої аудиторії.

Сценаристи масових театралізованих видовищ повинні мати чітке уявлення про характерні риси кожного з вказаних вище різновидів сценарних жанрів, інакше обов’язково виникне жанрова плутанина, зникнуть ясні межі проміж жанрами. Ця ситуація згодом приведе до занадто вільного використання жанрових особливостей сценаріїв, необов’язковості, а наприкінці – до непрофесійності та погіршення літературно-художніх якостей сценарного першоджерела масового театралізованого заходу.

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте художній образ як складовий елемент творів літератури та мистецтва.

2. Що таке „сценарний хід”?

3. З яких двох важливих компонентів завжди складається сценарний хід?

4. Охарактеризуйте методику пошуку та засоби реалізації сценарного ходу.

5. Розкрийте функції сценарного ходу у драматургічній структурі.

6. Розкрийте типологію жанрів сценаріїв масових театралізованих заходів.

ЛЕКЦІЯ № 11

ТЕМА: „ЗАСОБИ, НАСКРІЗНА ДІЯ ТА „ПРИВ’ЯЗКА”
ДЛЯ СЦЕНАРІЮ”

Цілі та завдання. Успішне вивчення дозволяє: чітко усвідомлювати та визначати засоби, наскрізну дію та „прив’язку” для сценарію; мати уявлення про засоби театралізації сценаріїв масових видовищ; характеризувати єдину (наскрізну) дію сценарію; вивчити особливості „прив’язки” сценарію або його орієнтації на конкретну аудиторію.

План:

1. Засоби театралізації сценаріїв масових видовищ.

2. Єдина (наскрізна) дія сценарію.

3. „Прив’язка” сценарію або його орієнтація на конкретну аудиторію.

Основні поняття: театралізація сценаріїв, наскрізна дія сценарію, прив’язка сценаріїв.

Література:

1. Генкин Д. М., Конович А. А. Сценарное мастерство культпросветработника / Д. М. Генкин, А. А. Конович. – М.:: Сов. Россия, 1984. – 86 с.

2. Клитин С. Режиссер на концертной эстраде / С. Клитин. – М.: Искусство, 1977. – 121 с.

3. Кулешов Л. В. Основы кинорежиссуры / Л. В. Кулешов. – М.: Политиздат, 1974. – 214 с.

4. Конович А. А. Методика театрализации / А. А. Кононович. –М.: Советская Россия, 1976. – 124 с.

5. Маркин О. И. Сценарно-режиссерские основы художественно-педагогической деятельности клуба / О. И. Маркин. – М.: Просвещение, 1988. – 167 с.

6. Розовский М. Режиссура зрелища / М. Розовский. – М.: Советская Россия, 1973. – 110 с.

7. Туманов И. М. Режиссура массового праздника и театрализованного концерта / И. М. Туманов. – П.: Питер, 1974. – 89 с.

8. Чечетин А. И. Искусство театрализованных представлений / А. И. Чечетин. – М.: Сов. Россия, 1988. – 167 с.

9. Шароев И. Г. Режиссура эстрады и массовых представлений: Учеб. для студентов высш. театр, учеб. заведений / И. Г. Шароев. – М.: Просвещение, 1986. – 213 с.

Теоретичний матеріал: