Структура композиційної побудови сценарію.

 

Отже, розглянувши основні закони композиції в роботі сценариста культурно-дозвіллєвих програм, перейдемо до аналізу структури композиційної побудови сценарію. Діапазон культурно-дозвіллєвих програм достатньо широкий як за змістом, так і за формами. Це ігрові, конкурсно-ігрові, інформаційні, розважальні, художньо-публіцистичні, театралізовані та інші комплексні програми. Кожен вид такої програми має свої специфічні особливості драматургічної організації сценарного матеріалу і, отже, композиційної побудови.

Значне місце в структурі вказаних програм займають театралізовані вистави. Це складна драматургічна форма, наближена до літературно-художнього твору всіма ознаками жорсткої композиційної структури. Класичну структуру такої програми, як наголошувалося, складають наступні елементи: експозиція, зав’язка, основний розвиток дії, кульмінація, розв’язка і закінчення. Кожен названий елемент в структурі композиції має своє певне функціональне призначення. Розглянемо послідовно кожен з даних елементів.

Експозиція – перший структурний елемент композиційної побудови сценарію. Як правило, експозиція розташовується спочатку і служить основою для розвитку подальшої драматургічної дії. Особливість експозиції полягає в тому, що в ній практично відсутня подія. Вона лаконічна, короткочасна, в ній відбивається лише загальний характер теми майбутньої культурно-дозвіллєвої програми. Це може бути знайомство з учасниками театралізованої вистави, або повідомлення ведучого початкових даних про тему майбутньої програми. В деяких випадках експозицію ототожнюють з таким композиційним прийомом, як пролог. Але слід пам’ятати, що експозиція і пролог не ідентичні поняття.

Пролог (передмова) – це композиційний прийом, суть якого полягає в показі або демонстрації ідей автора, його відношення до події, якій присвячена культурно-дозвіллєва програма. Найістотнішою відмінністю є те, що пролог не пов’язаний з основною сюжетною дією, тоді як в експозиції сюжетну дію бере свій початок. Використання даного прийому характерне для театралізованих і особливо урочистих вистав, що дає можливість режисерові-постановникові здійснити барвистий і видовищний початок вистави.

Зав’язка – це найважливіший опорний структурний елемент композиційної побудови сценарію культурно-дозвіллєвої програми. Функціональна цінність даного елементу полягає в тому, що в його основі, в першу чергу, лежить подія, так звана „початкова”, яке визначає початок драматургічного конфлікту і знаходить свій розвиток в подальших структурних елементах композиційної побудови сценарію. Саме висхідну подію привертає увага глядацької аудиторії і спонукає її стежити за подальшим сюжетним розвитком дії.

У структурі сюжету зав’язка є визначальним початком розвитку основної дії, і таким чином, зав’язка, її зміст, робить вплив на подальший подієвий ряд в сюжетно-композиційній побудові сценарію.

Пошук сценаристом оригінального сюжетного вирішення зав’язки завжди є драматургічною проблемою. Зав’язка не тільки формально визначає висхідну подію, але і є істотним моментом оригінального драматургічного вирішення сценарію культурно-дозвіллєвої програми. Оригінальне вирішення зав’язки багато в чому визначає подальший хід всієї програми. Недбалий, необдуманий підхід сценариста до вирішення зав’язки, як правило, приводить до сюжетної невизначеності і рихлості композиційної побудови сценарію.

Основний розвиток дії в композиційній побудові є найобширнішою частиною сценарію. Тут фактично укладається весь основний сюжет культурно-дозвіллєвої програми. Саме тут висхідну подію, яка відбулася в зав’язці, в основному розвитку дії, знаходить своє драматургічне просування до кульмінації. Нагадаємо, що сценарій культурно-дозвіллєвої програми будується з блоків і епізодів, які володіють певною сюжетно-тематичною самостійністю, тобто мають свій оригінальний сюжет, внутрішній подієвий ряд, композиційну побудову і свій неповторний драматургічний хід. Кількість блоків і епізодів, що включаються в драматургічну тканину сценарію, визначається творчим задумом сценариста.

Проте тут необхідно засвоїти, що подієвий ряд даних блоків і епізодів підпорядкований основному сюжетному ходу сценарію, його основній крізній драматургічній дії. Загальний сюжетний хід, проходячи червоною ниткою через всі епізоди і блоки, зв’язуючи їх в єдину драматургічну дію, є найголовнішим композиційним прийомом, сприяючим створенню цілісності культурно-дозвіллєвої програми.

В той же час подієвий ряд окремих блоків і епізодів забезпечує той ритм наростання сюжетної дії, яка врешті-решт органічно приводить до кульмінації в сценарії. Чим оригінальніше будуть збудовані блоки і епізоди в сценарії, тим цікавіше буде розвиватися крізна дія культурно-дозвіллєвої програми, її основний сюжет.

Композиційна побудова основної частини сценарію вимагає від сценариста великої майстерності, щоб уникнути небезпеки втрати перебігу сюжету. В зв’язку з цим велике значення мають так звані сюжетні акценти, тобто слова, фрази, сценічні дії, які фіксують увагу глядацької аудиторії на основних сюжетних вузлах і дозволяють їй з неослабним інтересом стежити за ходом програми і адекватно сприймати що все відбувається на сцені.

Кульмінація – вершина розвитку драматургічного конфлікту в сценарії, вища точка емоційного сприйняття глядацької аудиторії. В центрі кульмінації лежить головна подія, завдання якої – у вирішенні всього драматургічного конфлікту в сценарії. Якщо висхідна подія в зав’язці і подієвий ряд в основному розвитку дії логічно між собою зв’язані, то кульмінація витікає природно і стає смисловим і емоційним центром всієї культурно-дозвіллєвої програми.

Розв’язка – як структурний елемент композиційної побудови виконує функцію завершення сюжетної лінії сценарію. Розв’язка ставить останню крапку в розвитку крізної лінії. Важливо пам’ятати, що в розв’язці в обов’язковому порядку слідує завершальна подія, в якій повідомляється результат вирішення драматургічного конфлікту. Отже, подієвий ряд, що узяв свій вихідний початок в зав’язці, пройшовши основний розвиток дії і досягнувши кульмінації, в розв’язці завершує свій драматургічний розвиток.

Фінал – слідує за розв’язкою і означає повне завершення сценічної дії. Фінал служить засобом підведення підсумків всієї драматургічної дії, що відбувалася на сцені.

Особливою формою фіналу є епілог (післямова). У композиційній побудові сценарію він виконує найважливішу апофеозну роль, завдяки чому кожна культурно-дозвіллєва програма, що театралізується, завершується масовою емоційно-видовищною дією.

Розглянуті особливості композиційної побудови сценарію культурно-дозвіллєвих програм з опорою на закономірності її композиції і структури вимагають від студентів глибокого вивчення даної проблеми як в теоретичному так і навчально-методичному плані.

Слід пам’ятати, що організація культурно-дозвіллєвих програм на основі умоглядних сконструйованих сценаріїв без знання законів і закономірностей творчого процесу, без глибокого художнього і документального дослідження не дає позитивних результатів, приводить до втрати довіри глядацької аудиторії, знижує авторитет установи культури.

Питання для самоконтролю:

1. Поняття композиції, її сутність та зміст.

2. Характеристика основних законів композиції.

3. Роль структурних елементів композиції в сценарії культурно-дозвіллєвої програми.

ЛЕКЦІЯ № 4

ТЕМА: „ХУДОЖНІЙ МОНТАЖ СЦЕНАРІЮ
КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ПРОГРАМИ”

Цілі та завдання. Успішне вивчення розділу дозволяє: чітко усвідомлювати та визначати художній монтаж сценарію культурно-дозвіллєвої програми; мати уявлення про монтаж як один з головних методів створення сценарію; знати основні прийоми художнього монтажу.

План:

1. Монтаж як один з головних методів створення сценарію.

2. Прийоми художнього монтажу.

Основні поняття: сценарій, культурно-дозвіллєва програма, монтаж, художній монтаж.

Література:

1. Гагин В. Н. Выразительные средства клубной работы / В. Н. Гагин. – М.: Педагогика, 1983. – 132 с.

2. Генкин Д. М., Соломоник А. Г. Художественная пропаганда в клубе / Д. М. Генкин, А. Г. Соломоник. – М.: Политиздат, 1977. – 139 с.

3. Генкин Д. М., Конович А. А. Сценарное мастерство культпросветработника / Д. М. Генкин, А. А. Конович. – М.:: Сов.Россия, 1984. – 86 с.

4. Маршак М. И. Клубный сценарий / М. И. Маршак. – М.: Педагогика, 1975. – 127 с.

5. Туманов И. М. Режиссура массового праздника и театрализованного концерта / И. М. Туманов. – П.: Питер, 1974. – 89 с.

6. Марков О. И. Методика создания сценария клубного театрализованного представления / О. И. Марков. – Барнаул, 1985. – 142 с.

6. Жарков А. Д. Клуб в дни всенародных праздников / А. Д. Жарков. – М.: Профиздат, 1983. – 93 с.

Теоретичний матеріал: