Національна Академія педагогічних наук України

Науково-дослідний центр проблем соціальної педагогіки

Та соціальної роботи Національної Академії педагогічних наук України

Та Луганського національного університету

Імені Тараса Шевченка

 

І. В. Бєлецька

 

 

ОСНОВИ СЦЕНАРНОЇ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

 

 

Навчально-методичний посібник

Луганськ

ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”

УДК 37.013.42(076)

ББК 74.60р3

Б43

Рецензенти:

Харченко С. Я.	– доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри соціальної педагогіки Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.
Зеленов Є. А.	– доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.
Архипова С. П.	– кандидат педагогічних наук, професор, завідувач кафедри соціальної роботи Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.

 

 

Б43	Бєлецька І. В. Основи сценарної роботи соціального педагога: навч-метод. посіб. / І. В. Бєлецька; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. – Луганськ: Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2010. – 190 с.

 

Навчально-методичний посібник містить структуру та програму курсу „Основи сценарної роботи соціального педагога”, лекційний матеріал, плани семінарських занять, тестові завдання до модульних контрольних робіт, глосарій, а також рекомендовану літературу з дисципліни.

Призначено для студентів спеціальності „Соціальна педагогіка” денного та заочного відділень.

 

УДК 37.013.42(076)

ББК 74.60р3

 

Рекомендовано до друку Вченою радою

Луганського національного університету

імені Тараса Шевченка

(протокол № 4 від 26 листопада 2010 року)

© Бєлецька І. В., 2010 © ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2010

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА………………………………………………………
ПРОГРАМА КУРСУ………………………………………………
МОДУЛЬ 1. СЦЕНАРНО-РЕЖИСЕРСЬКІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Лекційний матеріал…………………………………………………
Плани семінарських занять………………………………………...
Контрольно-модульне тестування № 1……………………………
МОДУЛЬ 2. СЦЕНАРНО-РЕЖИСЕРСЬКІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Лекційний матеріал ………………………………………………...
Плани семінарських занять………………………………………...
Контрольно-модульне тестування № 2……………………………
ПІДСУМКОВЕ ТЕСТУВАННЯ…………………………………
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ…
ЗАПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ……………………………………….
ГЛОСАРІЙ…………………………….............................................
ЛІТЕРАТУРА…….................................…………………………...

ПЕРЕДМОВА

Професійне виховання соціальних педагогів ґрунтується на високих духовних та морально-етичних засадах.

Театралізовані дійства і свята є ефективними формами виявлення творчої діяльності молоді, колективів, соціальних груп, а також засобами інтелектуального, емоційного, духовного й естетичного розвитку особистості. Тому особлива увага має бути приділена методам педагогічної роботи як з творчим колективом, так і з відбором, опрацюванням та написанням сценарію театралізованого дійства.

Дисципліна „Основи сценарної роботи соціального педагога” передбачає оволодіння студентами змістом та методикою сценарно-режисерської роботи, широким спектром естетичних стилів та форм театралізованих дійств, складним комплексом знань, пов’язаних із специфікою драматургічного дійства, з вихованням творчого колективу.

Головні завдання дисципліни:

· теоретичне оволодіння закономірностями драматургії та специфікою драматургічного дійства;

· практичне опанування образними засобами сценічної виразності для відображення реальної дійсності;

· виховання у студентів жаги до творчого пошуку, до експериментальних методів сценічного відтворення суспільних явищ різними видами мистецтв.

Студент має оволодіти теоретично, застосовуючи в практичних сценарних розробках,

· основами драми;

· основами суміжних мистецтв – театрального, образотворчого, музичного тощо;

· мистецтвом сценічного синтезу;

· засобами образного відтворення дійсності;

· засобами сценічного втілення жанрів;

· мистецтвом створення і втілення режисерського задуму.

Практичним результатом творчої роботи має стати захист двох сценарних розробок театралізованих дійств на соціальну тематику.

ПРОГРАМА КУРСУ

„ОСНОВИ СЦЕНАРНОЇ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА”

Модуль 1. „Сценарно-режисерські основи технології

культурно-дозвіллєвої діяльності”

Тема № 1. „Драматургія культурно-дозвіллєвих програм”

Розглядається один з найважливіших компонентів технологічного процесу – драматургія. Особлива значущість цього компоненту полягає в тому, що саме тут починається зародження проекту культурно-дозвілєвої програми.

Усвідомлення проекту культурно-дозвіллєвої програми з’являється на рівні розуму, який ставить мету. Спонукальним мотивом тут служить конфлікт, тобто суперечність між заявленою потребою, бажанням і фактичним їх незадовільним станом. Усвідомлення суперечності і формує проблему, яка може співпадати з назвою культурно-дозвіллєвої програми. Тут і усвідомлюється основоположний елемент технологічного процесу – мета, яка виражає сенс передбачуваної дії і починає її формування. Далі мета конструктивно деталізує як структурна система і наповнюється певним змістом. Побудова культурно-дозвіллєвої програми відбувається по законах літературного задуму як ідеального проектування.

Зрозуміти механізм побудови сценарію культурно-дозвіллєвої програми означає навчитися програмувати дію, по режисерські управляти ним, свідомо його будувати. Оскільки драматургія первинна, а режисура вторинна, то сценарист дістає можливість вирішальної думки в проектуванні програми.

Тема № 2. „Сценарний задум в культурно-дозвіллєвій програмі”

Головною драматургічною формою культурно-дозвіллєвої програми є сценарій, докладний літературний опис дії, призначеної для постановки на сценічному майданчику, на основі якого створюються уявлення, що театралізується, свято, масове видовище, ігрова або яка-небудь інша програма. Він має як загальні риси, схожі з драматургічними творами театру, кіно, радіо, телебачення, так і особливі, відмітні, властиві формам культурно-дозвіллєвих програм.

Будь-яке масове видовище або камерна програма, естрадне уявлення або окремий номер починаються з творчого задуму, в якому в образній художній формі знаходять віддзеркалення глибоко осмислені автором (сценаристом, режисером, виконавцем) окремі факти або цілі явища соціальному і приватному життю людини і суспільства.

Залежно від сценарної обробки змістовного матеріалу передбачаються і різні рівні сценарного запису. Серед них можна виділити: сценарний план – нарис композиційної побудови сценарію з розробленою темою, ідеєю, педагогічними завданнями, характеристикою аудиторії; лібрето – більш розгорнене, ніж сценарний план, короткий зміст театрально-музично-вокального твору; літературний сценарій – докладна літературна розробка ідейно-тематичного задуму з повним текстом, описом дійових осіб, музичним оформленням, використанням технічних служб; режисерський сценарій – розгорнений план літературного сценарію з точною вказівкою сценічного майданчика, конкретним використанням технічних служб, розписаною світлозвуковою партитурою, з вказівкою часу, мізансцен, виконавців, літературних текстів і організаційних моментів.

Тема № 3. „Композиційна побудова сценарію
культурно-дозвіллєвих програм”

Вдосконалення культурно-дозвіллєвої діяльності багато в чому залежить від уміння і здібностей сценаристів розробляти і реалізовувати сценарії різних культурно-дозвіллєвих програм. Створення сценарію – це складний, багатоступінчатий, творчий процес, що включає періоди накопичення інформаційно-змістовного матеріалу, формування задуму, написання драматургічного твору. Авторові сценарію необхідно так з’єднати всі його компоненти, щоб у результаті вийшов цілісний драматургічний твір. Культурно-дозвіллєва програма, організована і проведена за сценарієм, справляє враження ясного і завершеного цілого. Кожна культурно-дозвіллєва програма містить в собі елемент конструкції, побудови, обумовлюючи тим самим композиційну організацію сценарного матеріалу.

Тема № 4. „Художній монтаж сценарію
культурно-дозвіллєвої програми”

Найважливішим методом в створенні сценарію культурно-дозвіллєвої програми є монтаж всього матеріалу. Монтаж – єдиний родовий метод культурно-дозвіллєвої діяльності, який дозволяє скомпонувати виступи реальних осіб, цитати з документів, уривки з творів художньої літератури, кінофільмів, музичні фрагменти і інші елементи.

Монтаж називають художнім, оскільки він дозволяє з величезної кількості матеріалу відібрати і добитися „поєднання елементів в ціле”, підлеглого ідеї, без якої не може бути програми. Творче використання методики художнього монтажу за наявності задуму включає сукупність дій, що мають певний стимул. Стимул – це спонукальна причина дії. Матеріалом для художнього монтажу можуть служити газетні статті, філософські трактати, медична книга, художня проза, вірші, зв'язані загальною темою та ідеєю. Вони, як в калейдоскопі, дозволяють створювати спроектовану дію, що адекватно відповідає тій ідеальній структурі, яка могла бути розрахована розумом. Калейдоскопічне, деколи різке контрастне чергування різних дій створює асоціативний ряд, який повинен бути сприйнятий глядачами. Відбір дій, що викликають асоціації, обумовлений попереднім досвідом, що приймається за зразок, асоціації глядача слідують за думкою сценариста.

Тема № 5. „Творчі аспекти навчання драматургії
культурно-дозвіллєвих програм”

У даний час методичні центри не в змозі повністю забезпечити сценаріями установи культури. Як показує життя, кожному регіону і кожному району необхідні сценарні розробки популярних культурно-дозвіллєвих програм, що відображають запити саме цієї спільності або трудового колективу. Тому гостро встає проблема підготовки сценаристів для установ культури.

Отже, в процесі розвитку умінь і навиків сценарної майстерності майбутнього фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності вирішуються наступні художньо-мистецькі завдання: 1) розкріпачення творчої природи майбутнього фахівця; 2) розвиток загальних художньо-мистецьких здібностей: уява, фантазія, творча спостережливість; 3) формування загальних художніх здібностей і специфічного сценарно-режисерського, понятійно-драматургічного мислення; 4) розвиток умінь і навиків, необхідних для повноцінної сценарної діяльності при створенні культурно-дозвіллєвих програм.

 

 

МОДУЛЬ 2.

„СЦЕНАРНО-РЕЖИСЕРСЬКІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ”

Тема № 6 „Найголовніші етапи роботи над сценарієм”

Роботу над сценарієм масового театралізованого заходу будь-якого жанрового різновиду та тематичної спрямованості рекомендується вести у певній послідовності. Професійний досвід великого кола сценаристів доводить, що існує найкращий, найдоцільнішій варіант послідовності головних етапів роботи над сценарієм, який і рекомендується до вивчення та практичного засвоєння починаючим сценаристам. Отже, назвемо ці головні етапи: 1) Складання сценарного плану; 2) Збирання сценарного матеріалу; 3) Створення творчої заявки на сценарій; 4) Створення чернетки сценарію; 5) Створення остаточного (чистового) варіанту сценарію.

Вказана послідовність не повинна порушуватись, і виключення з цього правила не повинно бути – тільки інколи, в деяких жанрових різновидах не дуже складних сценаріїв драматурги не вдаються до створення сценарної заявки. Цей пункт диктується обставинами: якщо замовник сценарію вимагає викладення творчого задуму – сценарист виконує заявку, тобто це питання вирішується в певних конкретних обставинах.

Тема № 7. „Методика створення сценарного плану”

Що так сценарний план масового театралізованого заходу кожний з фахівців-теоретиків розуміє по-різному. Загальноприйнятої думки з цього приводу, на жаль, не існує. Тому у різних авторів можна зустріти не лише різні формулювання, але й методики розробки сценарного плану.

До схеми сценарного плану входять чотирнадцять питань, які вимагають відповіді сценариста. Послідовність цих питань продумана та відпрацьована, тому порушувати її не рекомендується, особливо в першій половині. Отже, вказана схема має такий вигляд: 1) Тема сценарію; 2) Ідея сценарію; 3) Основні епізоди сценарію; 4) Теми основних епізодів сценарію; 5) Композиція сценарію; 6) Дійові особи сценарію; 7) Конфлікт сценарію; 8) Художній образ сценарію (сценарний хід); 9) Жанр сценарію; 10) Єдина (наскрізна) дія сценарію; 11) Засоби театралізації сценарію; 12) Прив’язка сценарію (орієнтація на певну аудиторію); 13) Графік монтажу сценарного матеріалу; 14) Назва сценарію.

Тема № 8. „Композиція сценарію”

Термін композиція у значенні побудова, або структура, став широко вживатися фахівцями лише у XIX сторіччі. До того це явище звалося будь-як, наприклад, відомий французький вчений та письменник Д. Дідро називав структуру драми планом.

У теорії драми завжди існували два композиційні варіанти – це зовнішня композиція та внутрішня композиція.

Зовнішня композиція не потребує ретельного аналізу, вона може бути проведена шляхом елементарного перегортання сторінок, читання сценарію. Серед деякої частини фахівців інколи використовується така назва зовнішньої композиції, як архітектоніка.

Внутрішня композиція драматургічного твору вимагає від сценариста (так само як і від автора театральної п’єси) ретельного аналізу матеріалу, який він використовує, незалежно від того, чи є сценарій оригінальним авторським твором, чи є компіляцією з запозичених матеріалів.

Тема № 9. „Дійові особи та конфлікт сценарію”

Будь-який сценарій масового театралізованого видовища, незалежно від того, є в ньому сюжетна основа чи ні, повинен починатися переліком дійових осіб, як і звичайна театральна п’єса. Як це робиться у п’єсах знають всі, але яким повинен бути цей перелік у сценаріях масових театралізованих видовищ?

„Список дійових осіб, – визначає у „Словаре театра” П. Паві, – будується по-різному, але, головним чином, згадують тих, хто в певній мірі індивідуалізований”.

Драматичний конфлікт, тобто суперечка або зіткнення персонажів за якоюсь проблемою, є обов’язковим елементом кожного сценарію, кожної п’єси, кожного драматургічного твору.

Тема № 10. „Художній образ та жанр сценарію”

Одним з найважливіших складових елементів будь-якого твору літератури та мистецтва ми вважаємо художній образ, який у сценарній практиці частіше зветься сценарним ходом. Значення цього структурного елементу драматургічної першооснови масового театралізованого видовища настільки важливе, що його відсутність або помилкове використання яскраво свідчить про непрофесійність сценариста. Саме тому кожний художній твір, в якому відсутній художній образ, не може вважатися художнім твором, а тому не має права на існування та не підлягає обговоренню.

Тема № 11. „Засоби, наскрізна дія та „прив’язка” для сценарію”

У драматургічній структурі кожного сценарію будь-якого жанру, що організований сценаристом з врахуванням загальнодраматичних законів, автор повинен закладати в текст свої особисті рекомендації щодо сценічного існування сценарію та особливостей його постановки, виконання, оформлення та характеру сценічної дії.

Під час створення сценарного першоджерела майбутнього масового театралізованого заходу потрібно враховувати характер так званої єдиної або наскрізної дії. Для успішної роботи над сценарієм необхідно чітко та грамотно сформулювати цей найважливіший елемент драматургічної структури твору.

Сценарій кожного масового театралізованого заходу завжди повинен бути спрямований до певної конкретної аудиторії, тобто він особливим чином „прив’язується” до цієї аудиторії, щоб зацікавити її.

Тема № 12. „Графік монтажу та назва сценарного матеріалу”

Працюючи над сценарієм масового театралізованого заходу, автори кожного разу вирішують проблему з’єднання окремих частин сценарію та їх послідовності. Подекуди сценаристи зустрічаються з необхідністю з різних причин переглянути послідовність епізодів сценарію, змінити цей порядок, щось додати або виключити.

За допомогою яких засобів з’єднуються окремі епізоди та елементи сценарної структури в єдине художньо-образне ціле. Існує багато варіантів засобів, за допомогою яких з’єднуються окремі частини сценаріїв. Найчастіше у сценарній практиці використовуються такі засоби: ведучі, які своїм появленням та коментарем подій зв’язують окремі частини сценарію за певною авторською логікою; наскрізні персонажі, які можуть виконувати ті ж самі функції, що і ведучі, а можуть бути самостійними елементами сценарію; різноманітні тематичні зв’язки, що виникають не лише проміж епізодами, але і можуть проходити через них; різноманітні мовні, пластичні, художньо-декоративні засоби, які забезпечують зв’язок окремих епізодів та номерів, навіть тих, які з якихось причин не завершені.

Під час роботи над сценарним планом сценарист повинен створити хоча б тимчасову версію назви сценарію, можливо не єдину, навіть декілька варіантів, з яких потім буде вибраний остаточний варіант.

Сценарист повинен пам’ятати, що коротка назва майже завжди краща за довгу – швидше запам’ятовується. Добре, якщо назва має асоціативний характер, якщо за нею стоїть художній образ – така назва буде змістовною та точною.

Тема № 13. „Обсяг та хронометраж сценарію
масового театралізованого заходу”

Працюючи над сценарною першоосновою будь-якого масового театралізованого заходу сценарист повинен мати чітке уявлення про те, протягом якого часу буде тривати майбутнє видовище, тобто сценарист повинен вміти прохронометрувати або, інакше кажучи, полічити час сценічного життя сценарію. Підрахувати тривалість майбутньої вистави не дуже і важко: для цього треба лише зафіксувати час читання вголос усього сценарію, а потім одержану цифру треба збільшити вдвічі.

Таким чином, сценарій, який читався, скажімо, лише п’ятнадцять хвилин, або чверть години, буде жити на сцені тридцять хвилин, тобто півгодини. Другі п’ятнадцять хвилин, або у нашому прикладі – другу половину сценічного часу, ми одержуємо за допомогою необхідних сценічних пауз, різних виконавських та режисерських пристосувань, різноманітних вставних номерів, епізодів тощо.

Тема № 14. „Попередня інформація про масовий
театралізований захід”

Будь-яке анонсування або попередня інформація про майбутній захід – це особлива форма контактування з глядачами, з якої вони одержують необхідну інформацію про те, куди їх запрошують, знайомляться з творчим задумом авторів видовища, жанровим різновидом та можливими учасниками-виконавцями. Таким чином, це особливий засіб, за допомогою якого відбувається оволодіння увагою майбутніх глядачів-слухачів, спроба зацікавлення і запрошення їх до видовища. Тому під час анонсування неодмінно треба підкреслювати все те нове, незвичне, нетрадиційне, що має місце у цьому видовищі.

Засобів анонсування масових театралізованих видовищ існує безліч, але найпоширенішими з них є два добре знайомі усім засоби – афіша та запрошення.

Їх чернетки, макети чи якісь інші пропозиції робляться сценаристами, тобто тими фахівцями, які найкраще знають запропонований глядацькій аудиторії матеріал. Але остаточний варіант афіші та запрошення, після затвердження їх умовних макетів, повинен робити професійний художник-оформлювач.

Модуль 1.

„СЦЕНАРНО-РЕЖИСЕРСЬКІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ”

 

ЛЕКЦІЯ № 1

ТЕМА: „ДРАМАТУРГІЯ
КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВИХ ПРОГРАМ”

Цілі та завдання: Успішне вивчення дозволяє: чітко усвідомлювати та визначати теоретичні засади драматургії культурно-дозвіллєвих програм; характеризувати драматургію культурно-дозвіллєвих програм як важливу частину технології культурно-дозвіллєвого процесу; мати уявлення про сценарій культурно-дозвіллєвих програм; знати основні завдання сценариста культурно-дозвіллєвої програми.

План:

1. Драматургія культурно-дозвіллєвих програм як важлива частина технології культурно-дозвіллєвого процесу.

2. Сценарій культурно-дозвіллєвих програм.

3. Основні завдання сценариста культурно-дозвіллєвої програми

Основні поняття: драматургія, культурно-дозвіллєвий процес, сценарій, сценарист, культурно-дозвіллєва програма.

Література:

1. Генкин Д. М., Конович А. А. Массовые театрализованные праздники и представления: Учебное пособие. / Д. М. Генкин, А. А. Конович. – М.: ВНМЦ НТиКПР, 1985. – 213 с.

1. Генкин Д. М. Массовые праздники: Учебное пособие для студентов ин-тов культуры / Д. М. Генкин. – М.: Просвещение, 1975. – 127 с.

2. Генкин Д. М., Конович А. А. Сценарное мастерство культпросветработника / Д. М. Генкин, А. А. Конович. – М.:: Сов.Россия, 1984. – 86 с.

3. Жарков А. Л. Организация культурно-просветительной работы: Учеб. пособие для студентов ин-тов культуры / А. Л. Жарков. – М.: Просвещение, 1989. – 146 с.

4. Рубб А. А. Пока занавес закрыт / А. А. Рубб. – М.: Сов. Россия, 1987. – 97 с.

5. Чечетин А. И. Искусство театрализованных представлений / А. И. Чечетин. – М.: Сов. Россия, 1988. – 167 с.

6. Шароев И. Г. Режиссура эстрады и массовых представлений: Учеб. для студентов высш. театр, учеб. заведений / И. Г. Шароев. – М.: Просвещение, 1986. – 213 с.

Теоретичний матеріал