Сценарій дитячого новорічного свята

Таке визначення на титульному аркуші може бути, але трохи нижче назви, як доповнення та пояснення.

У лапки назва сценарію береться лише у окремих випадках, а зовсім не завжди, як вважає дехто.

Але ось наступний за назвою рядок – це вже визначення жанрового різновиду сценарію, наприклад:

Сценарій літературно-музичної композиції

Можливий варіант жанрового визначення сценарію може виглядати таким чином:

Літературний сценарій концерту

(свята, „капусника” тощо)

У визначенні жанру присутність слова сценарій є обов’язковою, а присутність слова літературний – можливою. Помилковим є визначення жанру такого типу:

Свято зустрічі зими

Помилка тут полягає в тому, що сценарист створює не свято, а сценарій свята.

У нижньому „поверсі” титульного аркушу містяться відомості про характер роботи (учбовий, контрольний, курсовий сценарій) та відомості про автора, тобто вказується на якому факультеті, курсі, відділенні, спеціалізації навчається студент, як його прізвище, ім’я та по-батькові. Ця інформація розміщується у нижній третині паперового аркушу, справа.

Нижче розміщуються відомості, що стосуються викладача – його науковий ступінь і посада, ініціали (або ім’я та по-батькові) і прізвище.

Щодо послідовності написання прізвища та ініціалів (або імені та по-батькові), то прізвище виноситься на перше місце лише у таких випадках:

1. Коли прізвище стоїть у переліку за абеткою;

2. Коли прізвище автора стоїть у бібліографічному переліку;

3. Коли прізвище стоїть у документі;

В усіх інших випадках спочатку пишуть ініціали (або ім’я та по-батькові), а потім вже прізвище. В усній мові прізвище ніколи не ставлять на перше місце.

До „найнижчого поверху” тексту титульного аркуша відносяться рядки, в яких вказується назва міста та рік створення сценарію. Не рекомендується спільне визначення типу:

Луганськ – 2010

Рекомендується написання цієї інформації окремими рядками, а саме:

Луганськ

2010

Досить розповсюджене останнім часом вживання літер М поруч з назвою міста та Р поруч з датою (м. Луганськ, 2010 р.) ніякими правилами не передбачене. Це лише прикра традиція, додержуватись якої не слід.

Питання для самоперевірки:

1. Розкрийте послідовність головних етапів роботи над сценарієм.

2. В чому особливості етапу збирання сценарного матеріалу?

3. Розкрийте алгоритм створення творчої заявки на сценарій.

4. В чому специфіка створення чернетки сценарію?

ЛЕКЦІЯ № 7

ТЕМА: „МЕТОДИКА СТВОРЕННЯ СЦЕНАРНОГО ПЛАНУ”

Цілі та завдання. Успішне вивчення дозволяє: чітко усвідомлювати та визначати методику створення сценарного плану; мати уявлення про схему сценарного плану; знати позиції схеми сценарного плану; характеризувати методику визначення теми та ідеї сценарію; визначити основні епізоди сценарію.

План:

1. Схема сценарного плану.

2. Позиції схеми сценарного плану.

3. Тема та ідея сценарію.

4. Основні епізоди сценарію.

Основні поняття: сценарний план, схема сценарного плану, епізод, подія, тема сценарію, ідея сценарію.

Література:

1. Захава В. Е. Мастерство актера и режиссера / В. Е. Захава. – М.: Просвещение, 1978. – 241 с.

2. Попов А. Д. Спектакль и режиссер / А. Д. Попов. – М.: ВТО, 1972. – 98 с.

3. Кнебель М. О. Поэзия педагогики / М. О. Кнебель. – М.: ВТО, 1970. – 124 с.

4. Розовский М. Режиссура зрелища / М. Розовский. – М.: Советская Россия, 1973. – 110 с.

5. Силин А. Площади – наши палитры / А. Силин. – М.: Советская Россия, 1982. – 72 с.

6. Товстоногов Г. А. Круг мыслей (статьи) / Г. А. Товстоногов. – П.: Искусство, 1972. – 214 с.

7. Туманов И. М. Режиссура массового праздника и театрализованного концерта / И. М. Туманов. – П.: Питер, 1974. – 89 с.

Теоретичний матеріал:

 

1. Схема сценарного плану.

 

Сценарний план масового театралізованого заходу кожний з фахівців-теоретиків розуміє по-різному. Загальноприйнятої думки з цього приводу, на жаль, не існує. Тому у різних авторів можна зустріти не лише різні формулювання, але й методики розробки сценарного плану.

Під час створення сценарного плану суттєву допомогу сценаристові може надати так звана схема сценарного плану, яку інколи називають сценарною розробкою. Ця схема уявляє з себе перелік питань, на які сценаристові треба дати письмові відповіді. Якщо ці відповіді будуть надаватись в усній формі, то це не сприятиме одержанню необхідного результату, бо ж незафіксовані письмові відповіді відразу забуваються. Взагалі дуже важко дати усно коротке та чітке формулювання якогось поняття, а якщо не записати його, то через хвилину-другу ми вже не в змозі повторити вигадане. Тому обов’язковою умовою роботи над сценарним планом є письмовий варіант відповідей на питання вказаної схеми. Саме сума цих відповідей і складає бажаний сценарний план.

Деяка частина відповідей матиме умовний характер, тобто може змінюватись під час роботи над сценарієм. Сценарист, відповідаючи на чотирнадцять питань схеми плану, повинен знати, що його варіант відповіді не є остаточним, що інколи треба зробити багато спроб у пошуках найточнішої відповіді, відшукати декілька варіантів кожного з формулювань, щоб знайти ту редакцію, яка остаточно влаштує автора.

Складання сценарного плану – це завжди особиста справа автора. Зміст цього плану нікого, окрім автора, не стосується. Сценарист взагалі не зобов’язаний будь-кому демонструвати цей план. Та чи може і не треба взагалі робити план? Ні, робити його треба, особливо сценаристам-початківцям для самих себе, бо план цей – перший крок до сценарію, перша спроба формулювання тих думок, тих образів, з яких складається сценарій.

За допомогою вказаної схеми можна не лише створювати сценарний план майбутнього сценарію масового театралізованого видовища, але й також аналізувати вже готові сценарні праці, тобто у цієї схеми дві основні функції, тобто:

· функція розробки первісного задуму майбутнього сценарію, що зветься сценарним планом;

· функція аналізу вже готових сценаріїв.

 

 

2. Позиції схеми сценарного плану.

 

До схеми сценарного плану входять чотирнадцять питань, які вимагають відповіді сценариста. Послідовність цих питань продумана та відпрацьована, тому порушувати її не рекомендується, особливо в першій половині. Отже, вказана схема має такий вигляд:

1. Тема сценарію.

2. Ідея сценарію.

3. Основні епізоди сценарію.

4. Теми основних епізодів сценарію.

5. Композиція сценарію.

6. Дійові особи сценарію.

7. Конфлікт сценарію

8. Художній образ сценарію (сценарний хід).

9. Жанр сценарію.

10. Єдина (наскрізна) дія сценарію.

11. Засоби театралізації сценарію.

12. Прив’язка сценарію (орієнтація на певну аудиторію).

13. Графік монтажу сценарного матеріалу.

14. Назва сценарію.

Схема, яка пропонується до використання, потребує деяких коментарів та пояснень через те, що у фахових виданнях з питань теорії та практики сценарної справи інколи висловлюються зовсім несхожі погляди. Така ситуація свідчить про відсутність в теорії сценарної творчості загальноприйнятої думки з цілої низки питань.

У даному випадку сценаристам-початківцям нижче пропонуються ті тлумачення теоретичних положень, які стали до вподоби переважній більшості авторитетних фахівців.

 

 

Тема та ідея сценарію.

 

Що таке тема драматургічного твору, яким є літературний сценарій масового театралізованого заходу? Це предмет художнього зображення та творчого дослідження, коло питань, які відбивають важливі життєві проблеми, що цікавлять автора, коли він відбирає необхідний саме в цьому випадку сценарний матеріал.

Обмірковуючи тему конкретного твору, сценарист повинен пам’ятати про первісний зміст цього старогрецького слова – тема: те, що покладено в основу. Не слід забувати і про дещо інший погляд на формулювання теми, з якого виходить, що тема твору – це відповідь на питання, про що йдеться у тому чи іншому творі. Взагалі формулювання теми повинне складатися з двох частин, де на першому місці завжди знаходиться дефініція головної проблеми, яка розглядається автором в його творі, а на другому – вказівки на конкретний життєвий матеріал, на обставини, в яких повинне відбуватися розв’язання вказаної проблеми. А тому таке формулювання теми, в якому присутня лише одна з двох частин (найчастіше це перша половина – проблема), не може вважатися повною. Інколи сценаристи-початківці формулюють тему сценарію як лаконічне викладення тематичного напрямку твору (наприклад, кохання, зрада, творчість тощо), що слід вважати помилковою, хибною тенденцією.

У кожному літературному творі, окрім головної теми, інколи зустрічаються ще й другорядні теми. Вважати їх чимось непотрібним або зайвим не треба. Це лише ті паралельні теми, які доповнюють, підкреслюють головну, а тому наявність у сценаріях додаткових тем – справа досить звичайна.

У різних сценаріях можуть підійматись та вирішуватись одні і ті ж проблеми, але конкретний життєвий матеріал, в якому відбувається дія, у всіх випадках буде різним.

Деякі теоретики сценарної справи (наприклад О. Чечетін) вважають, що тема сценарію масового театралізованого заходу будь-якого жанру та проблематики не може бути сформульованою до початку роботи над сценарієм, а сценарист на цьому етапі творчої роботи може формулювати лише загальну тематичну спрямованість майбутнього сценарію, головну проблему, присвяченість його. А чи завжди події у творчій лабораторії сценариста відбуваються саме у такій послідовності? Не завжди, бо все залежить від конкретного сценарного матеріалу і творчого задуму сценариста, від ступеню літературної обдарованості драматурга та ще від багатьох інших чинників творчого процесу.

Ідея сценарію. Що таке ідея драматургічного твору? Це емоційний висновок з творчого задуму літератора. Цей термін також старогрецького походження і його первісний зміст – поняття, або ще уявлення. Щодо формулювання ідеї, то вона нібито відповідь на питання нащо, для чого, заради чого створений той чи інший твір та яка в ньому головна думка.

Якщо кожний літературний твір має свою особисту, конкретну тему, то формулювання ідеї носить більш узагальнений, абстрактний характер. Тому одне формулювання може мати відношення до великої кількості, навіть для різних за жанровими ознаками творів. Не рекомендується робити формулювання оповідним за формою, з використанням сюжетних елементів. У визначенні ідеї повинна чітко проявлятись та єдина найголовніша думка, заради якої автор розпочав процес створення сценарію.

Інколи варіанти потрібних дефініцій сценарист може знайти у прозових та віршованих творах, в документальних текстах, які використані для створення сценарію. Доречно нагадати, що коли формулеровкою ідеї стає якась цитата, то вона обов’язково береться у лапки. Ось декілька прикладів: „Минають дні, минає літо... ”, або „Я помню чудное мгновенье...” тощо.

За формою та емоційною структурою дефініція ідеї тяжіє до гаслово-кличної форми, наприклад: „Хвала рукам, що пахнуть хлібом!”, „Никто не забыт и ничто не забыто!”...

Якщо сценарист, який працює над створенням сценарного плану, не в змозі зразу знайти потрібне йому формулювання теми або ідеї, які б його задовольняли, він повинен зафіксувати у письмовому вигляді декілька різних його варіантів, щоб під час подальшої роботи відреагувати їх для запису вже остаточного варіанту.

 

 

Основні епізоди сценарію.

 

В сценарній справі існують чіткі закономірності поділення сценарної структури на окремі частини, або епізоди. Дехто, мабуть, вважає цю роботу рутинною, нетворчою, хоча вона, на думку автора відомого „Словаря театра” П. Паві, „не є хибною та некорисною теоретичною роботою, яка руйнує враження від цілого... це усвідомлення того, як створений твір, який його сенс”.

Поділення майбутнього сценарію на окремі епізоди залежить від того, що ми маємо за епізод. Думки фахівців з цього приводу збігаються: кожний епізод має бути закінченим фрагментом сценарію, тобто такою його частиною, яка має самостійні початок, середину та кінець. Широко розповсюдженим є уявлення про те, що, як зауважив О. Марков, „епізод створює сукупність інформації, які об’єднані поміж собою тематично та зв’язані сюжетно”, або, інакше кажучи, епізод сценарію повинен мати у своєму складі подію.

Подія є вчинком, дією, яка цілком залежить від низки попередніх подій, вона тягне за собою події наступні. Кожна вагома подія повинна впливати певним чином на всю структуру сюжету та розвиток теми. А та подія, що аж ніяк не пов’язана з усім, про що йдеться у конкретному сценарії, яка не тягне за собою більш-менш принципових змін у встановленні послідовності подій та у логіці їх розвитку, не впливає на тему та сюжет сценарію, повинна бути безболісно усунута з його структури. Під час розподілу сценарію на окремі епізоди не слід його занадто роздрібнювати, інколи сценаристи-початківці чомусь вважають за подію кожне окреме з’явлення чи зникнення будь-якого персонажу, чи не кожен його рух та вчинок. І щоб таке не траплялось, сценаристові повинно бути відомо, скільки саме епізодів може бути у сценарії.

Рекомендована кількість епізодів сценарію. Кожен сценарист повинен знати, яка мінімальна та максимальна кількість можливих епізодів рекомендується до сценаріїв масових театралізованих видовищ.

Мінімальною можна вважати наявність трьох епізодів: початку, середини та кінця. Як доведено ще Аристотелем, саму наявність цих елементів слід вважати за ціле явище. Інакше кажучи, менш ніж три епізоди в сценарії бути не може.

Максимальною можна вважати ту кількість епізодів, яка потрібна авторові, але фахівці наголошують на десяти головних епізодах. Якщо виходити з того, що середня тривалість звичайного театралізованого видовища коливається від 60 до 90 хвилин, а дві години сценічної дії без перерви – це занадто, то на один з десяти епізодів припадає по 6-9 хвилин. Інколи цього часу для показу одного епізоду вистачає, а подекуди – ні. А якщо кількість сценарних епізодів збільшити, то це може привести до миготіння в очах глядачів. Ось чому оптимальною, тобто найзручнішою та найлогічнішою з усіх боків, слід вважати кількість епізодів від чотирьох-п’яти до семи-восьми. Це неодноразово перевірено на практиці.

Але якщо тема та конкретні обставини сценарію наполегливо вимагають збільшення кількості епізодів проти рекомендованої, то це слід робити: скажемо, дванадцять епізодів може з’явитись у сценарії новорічного свята, якщо у ньому йдеться про дванадцять місяців року, про дванадцяту годину опівночі тощо. Але, все ж таки, згадана ситуація є винятком з правил.

Структура епізоду сценарію. Побудова кожного окремого епізоду сценарію цілком залежить від особливостей творчого задуму сценариста, але, якщо окремі епізоди виявляють збіг у деяких параметрах, для їх структури рекомендується одинаків розмір та деяка загальна схожість. Наприклад, на початку чи наприкінці кожного з таких епізодів можуть бути розміщені монологи ведучих на схожі теми або окремі епізоди можуть мати приблизно однакову кількість якихось важливих елементів – диапроекцій чи виступів учасників тих чи інших подій, концертних номерів тощо. Конструктивна схожість окремих епізодів сценаріїв масового театралізованого заходу – бажаний, рекомендований, але не обов’язковий елемент. Тому кожен сценарист повинен підходити до рішення цієї проблеми з врахуванням особливостей конкретної теми та певного матеріалу сценарію. Перший та останній епізоди, які обрамляють сценарій, повинні відрізнятись від інших за обсягом та формою викладення матеріалу. Щодо конструктивної однорідності, то приблизно однаковий розмір епізодів створюватиме необхідний драматургічний каркас сценарію в цілому.

Блочна побудова сценарію. В деяких сценаріях масових театралізованих заходів діє подвійне розподілення сценарного матеріалу на структурні одиниці: спочатку відбувається розподіл на окремі епізоди, а потім декілька епізодів складають у так званий тематичний блок. Епізоди об’єднуються за якоюсь спільною ознакою: за темою, за жанром, за настроєм, за напрямком тощо. Найчастіше блочна побудова зустрічається у сценаріях концертів: скажімо, у таких сценаріях можуть поряд існувати блок класичних номерів (балетних, інструментальних, вокальних тощо), блок естрадних номерів (теж досить різноманітних за жанрами), блок номерів народної тематики або група номерів у дитячому виконанні. Такі блоки, або групи номерів, інколи зустрічаються у сценаріях літературних монтажів, літературно-музичних монтажів тощо. Автор сценарію сам вибирає потрібну йому структурну одиницю – чи то номер або епізод, чи тематичний блок епізодів та номерів.

Теми основних епізодів. Після того, як сценарист визначить основні епізоди, встановить їх кількість та послідовність, йому конче потрібно визначити тематичну спрямованість кожного окремого епізоду сценарію, сформулювати зміст кожної події, на яких побудовані епізоди. Методика створення цих формулювань повністю відповідає методиці формулювання теми сценарію в цілому. У цьому випадку окремий епізод сценарію виконує роль самостійного мікросценарію.

У деяких сценаріях, що побудовані на суто документальному матеріалі, головна подія епізоду інколи співпадає за змістом та формою із формулюванням теми, тобто автор повинен у такому випадку зафіксувати у відповідних позиціях дві однакові дефініції.

Питання для самоконтролю:

1. Що уявляє з себе схема сценарного плану?

2. Що є обов’язковою умовою роботи над сценарним планом?

3. Складання сценарного плану – це…

4. Що входять до схеми сценарного плану?

5. Що таке тема драматургічного твору, яким є літературний сценарій масового театралізованого заходу?

6. Що таке ідея драматургічного твору?

7. Яка рекомендована кількість епізодів сценарію?

8. Охарактеризуйте структуру епізоду сценарію

ЛЕКЦІЯ № 8

ТЕМА: „КОМПОЗИЦІЯ СЦЕНАРІЮ”

Цілі та завдання. Успішне вивчення розділу дозволяє: чітко усвідомлювати та визначати специфіку складання композиції сценарію; визначити поняття „композиція” та її варіанти у складанні сценарію; Знати специфічні особливості внутрішньої композиції сценарію; характеризувати роль міждисциплінарного методу у сценарній роботі.

План:

1. Визначення поняття „композиція” та її варіанти у складанні сценарію.

2. Специфічні особливості внутрішньої композиції сценарію.

3. Роль міждисциплінарного методу у сценарній роботі.

Основні поняття: композиція, зовнішня композиція, внутрішня композиція, міждисциплінарний метод.

Література:

1. Захава В. Е. Мастерство актера и режиссера / В. Е. Захава. – М.: Просвещение, 1978. – 241 с.

2. Кнебель М. О. Поэзия педагогики / М. О. Кнебель. – М.: ВТО, 1970. – 124 с.

3. Попов А. Д. Спектакль и режиссер / А. Д. Попов. – М.: ВТО, 1972. – 98 с.

4. Розовский М. Режиссура зрелища / М. Розовский. – М.: Советская Россия, 1973. – 110 с.

5. Силин А. Площади – наши палитры / А. Силин. – М.: Советская Россия, 1982. – 72 с.

6. Товстоногов Г. А. Круг мыслей (статьи) / Г. А. Товстоногов. – П.: Искусство, 1972. – 214 с.

7. Туманов И. М. Режиссура массового праздника и театрализованного концерта / И. М. Туманов. – П.: Питер, 1974. – 89 с.

Теоретичний матеріал:

1. Визначення поняття „композиція” та її варіанти у складанні сценарію.

Термін композиція у значенні побудова, або структура, став широко вживатися фахівцями лише у XIX сторіччі. До того це явище звалося будь-як, наприклад, відомий французький вчений та письменник Д. Дідро називав структуру драми планом.

У теорії драми завжди існували два композиційні варіанти – це зовнішня композиція та внутрішня композиція.

Зовнішня композиція не потребує ретельного аналізу, вона може бути проведена шляхом елементарного перегортання сторінок, читання сценарію. Аналогічний аналіз звичайної театральної п’єси може показати, з якої кількості дій (актів), картин, сцен та явищ складається той чи інший драматургічний твір. В сценаріях масових театралізованих заходів структурними одиницями композиції, як відомо, є або епізоди, або блоки епізодів. Таким чином, досить перегорнути, уважно роздивитись сторінки сценарію – і його зовнішня композиція становиться наочною. В дуже поширених концертних сценаріях, як вже зауважувалось вище, структурними одиницями сценарію стають або концертні номери, або блоки таких номерів.

Серед деякої частини фахівців інколи використовується така назва зовнішньої композиції, як архітектоніка. Використання цього терміну у вказаному значенні не викликає ніяких заперечень. Докладніше про незвичну термінологічну ситуацію щодо поняття йдеться нижче.

Внутрішня композиція драматургічного твору вимагає від сценариста (так само як і від автора театральної п’єси) ретельно аналізу матеріалу, який він використовує, незалежно від того, чи є сценарій оригінальним авторським твором, чи є компіляцією з запозичених матеріалів. І тут знову треба згадати про те, що драматургія масових театралізованих заходів повинна відповідати всім загально драматургічним вимогам, всім канонам драматургічного роду літератури, які розповсюджені на всі просторово-часові твори.

Для внутрішньої композиції літературного твору характерна п’ятичастинна побудова, в якій можна побачити незмінну послідовність таких обов’язкових частин, як експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація та розв’язка. Інколи до них додається пролог та епілог, які не є обов’язковими, звертатися до них чи ні – ці питання вирішує в кожному окремому випадку автор сценарію.