Правова охорона комерційної таємниці

Поняття комерційної таємниці. Основи цивільно-правового регулювання комерційної таємниці закладені в ЦК України. Відпо­відно до ст. 505 цього Кодексу комерційна таємниця — це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого во­на належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була пред­метом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Подібним чином поняття комерційної таємниці визначається в інших національних законах. Зокрема, у ст. 30 Закону України «Про підприємства в Україні»[40] сказано, що комерційна таємниця — це інформація, яка пов'язана з виробництвом, технологічним процесом, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприєм­ства, що не є державною таємницею, розголошення, передача або витік якої може завдати шкоди його інтересам.

За Законом України «Про інформацію»[41] конфіденційною є інфор­мація, що перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їхнім ба­жанням відповідно до передбачених ними умов. Різновидом комер­ційної інформації є банківська таємниця відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»[42].

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, ор­ганізаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, що відповідно до чинного законодавства не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Отже, комерційна таємни­ця — це певна сукупність відомостей, знань, тобто вид інформацій­ного ресурсу. Якщо інформація створена внаслідок певних інтелек­туальних зусиль людини, вона може розглядатися як об'єкт прав інтелектуальної власності.

Законодавство визначає перелік тих видів інформації, що не мо­жуть становити комерційну таємницю. До такої інформації, зокре­ма, належать:

1) установчі документи;

2) документи, що дають право здійснювати підприємницьку діяльність;

3) відомості за встановленими формами звітності про фінансо­во-господарську діяльність та інші відомості, необхідні для пере­вірки правильності обчислення, сплати податків та інших обо­в'язкових платежів;

4) документи про платоспроможність;

5) відомості про чисельність, склад працівників, їхню заробітну плату та умови праці;

6) документи про сплату податків та інших обов'язкових пла­тежів, а також відомості про забруднення навколишнього природ­ного середовища, порушення анти монопольного законодавства, не­дотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що запо­діює шкоду здоров'ю населення.

Термін дії охорони прав на комерційну таємницю за ЦК України обмежується лише строком існування сукупності ознак комерційної таємниці. Права на комерційну таємницю діють доти, поки зберіга­ється фактична монополія особи на конфіденційну інформацію, що лежить в основі комерційної таємниці. Комерційна таємниця не по­требує офіційного визнання її охороноспроможності, державної ре­єстрації та виконання інших формальностей, а також сплати дер­жавних зборів чи мита. Водночас комерційна таємниця має відпо­відати таким вимогам:

1) інформація, що становить комерційну таємницю, не відома іншим особам;

2) відсутній вільний доступ до інформації на законній підставі;

3) вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.

Суб'єкти прав на комерційну таємницю та їх права. Комер­ційною таємницею вважається лише та інформація, що стосується підприємницької діяльності. Тому суб'єкти підприємницької діяль­ності є суб'єктами прав на комерційну таємницю.

Відповідно до ст. 506 ЦК України суб'єктами прав на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які право­мірно визначили інформацію комерційною таємницею.

Відповідно до п. 1 ст. 506 ЦК України майновими правами на ко­мерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таєм­ниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошен­ню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Право на комерційну таємницю означає для власника такої ін­формації право її засекречування від широкої публіки та право ви­магати від інших осіб утримання від використання незаконних ме­тодів для одержання інформації, що становить комерційну таємни­цю. Водночас, якщо інформація, що становить комерційну таємницю, отримана іншою особою на законних підставах, хоча б і без дозволу власника прав на неї, така особа не може вважатися поруш­ником.

Відповідно до чинного законодавства право на комерційну таєм­ницю у деяких випадках може бути обмеженим. Так, не можуть бу­ти засекречені окремі види інформації, якщо вони визначені зако­нодавством, якщо інформація може порушувати права та законні інтереси інших осіб або здатна заподіяти шкоду життю чи здоров'ю людей.

Для охорони прав на комерційну таємницю власник прав може вживати будь-які способи захисту конфіденційності інформації. Зо­крема, до трудових договорів і контрактів з працівниками може включатися окрема умова про зберігання конфіденційності певної ін­формації і відповідальність за її порушення. Можливе також оформ­лення спеціального зобов'язання щодо нерозголошення комерційної таємниці. Крім того, застосовуються різні технічні засоби охорони приміщень, захисту телефонних переговорів від прослуховування то­що, але в межах чинного законодавства. Охороною комерційної таєм­ниці вважається також страхування ризику розкриття конфіденцій­ності інформації, що становить комерційну таємницю.

За ЦК України комерційну таємницю мають охороняти також державні органи. Зокрема, за ст. 507 цього Кодексу органи держав­ної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання, а також від розголошення інформацію, що є комер­ційною таємницею і яка надана їм з метою отримання встановлено­го законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки.

 

[1] ков А. Международная охрана интеллектуальной собственности. – СПб., 2001. – С. 228.

[2] ВВР. – 1992. - №21. – Ст. 294.

[3] ВВР. – 1992. - №48. – Ст. 650.

[4] ВВР. – 1993. - №1. – Ст. 1.

[5] ВВР. – 1993. - №33. – Ст. 345.

[6] ВВР. – 1994. - №10. – Ст. 43.

[7] ВВР. – 1996. - №39. – Ст. 182.

[8] ВВР. – 1997. - №32. – Ст. 206.

[9] ВВР. – 1998. - №22. – Ст. 114.

[10] ВВР. – 2000. - №5-6. – Ст. 46.

[11] Інтелектуальна власність: Словник-довідник. –Т. 1. – К.: Ін Юре, 2000.

[12] Там само.

[13] Там само.

[14] Там само.

[15] Там само.

[16] Липцик Д. Авторское право и смежные права. – М.: Ладомир, Издательство ЮНЕСКО, 2002. – 788 с.

[17] Шершеневич Г.Ф. Авторское право на литературные произведения. – Казань, 1891. – С. 154.

[18] Гаврилов Э.П. Комментарий к закону об авторском праве и смежных правах. – М., 1996. – С. 25,32

[19] Серебровский В.И. Вопросы советского авторского права. – М., 1956. – С. 34.

[20] Иоффе О.С. Советское гражданское право: В 3-х томах. – Т. 3. – Ленинград, 1965. – С. 5.

[21] Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. – М., 2001. – С. 110-111.

[22] Калятин В.О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права) – М., 2000. – С. 33.

[23] Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. - №7. – Ст. 32.

[24] Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 р. // ВВР – 1994. - №7. – Ст. 34.

[25] Csecsi Gyorgy. A Szellemi alkotasok joga. – М., 2000. – С. 134; Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в РФ. – М., 2000. – С. 430; Минков А.М. Международная охрана интеллектуальной собственности. – СПб., 2001. – С. 25.

[26] Андрощук Г.О. Правове регулювання службових винаходів // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики. – К., 2002. – С. 45-47.

[27] Юридична енциклопедія: У 6 т. / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К., 2002. – Т. 4. - С. 453.

[28] Правила складання, подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель. Наказ Держпатенту України від 17 листопада 1994 р. №132 // Інновація. – 1995. - № 10-13.

[29] Правила складання та подання заявки на видачу патенту України на промисловий зразок. Наказ Держпатенту від 15 січня 1995 р. - №12.

[30] Детальну інформацію про Мюнхенську конвенцію про видачу європейського патенту можна знайти в Інтернеті за адресою: http: // www. european-patent-office.org.

 

[31] Волчинский В.К. Понятие и содержание фирменного наименования // Вестник МГУ. Серия ХІІ. Право. – 1973. - №1; Медведев Д.А. Право на фирму в условиях рыночной экономики. – Уфа, 1991. – С. 68; Підприга О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності. – К., 1998. – С. 129.

[32] Закон країни “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. -;7. – Ст. 36.

[33] Інтелектуальна власність: словник-довідник. – Т. 2. Промислова власність. – К., 2000. – С. 81.

[34] Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. // ВВР. – 1999. - №32. – Ст. 267.

[35] Csecsi Gyorgy. Vedjegyjog es piacgazdasag/ Miskolc. – 2001. – C. 51.

[36] Csecsi Gyorgy. - Hatalyos vedjegyjogunk a fogyasztovedelem tukreben. – Budapest. – Magyar Jog. – 2003. - №9. – С. 523.

[37] Закон України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 жовтня 1997 р. // ВВР. – 1998. - №8. – Ст. 28.

[38] Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993 р. в ред. Закону від 17 січня 2002 р. // ВВР. – 2002. - №7. – Ст. 278.

[39] Закон України “Про племінне тваринництво” від 15 грудня 1993 р. // ВВР. – 1994. - №2. – Ст. 7.

[40] Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. // ВВР. – 1992. - №12. – Ст. 165.

[41] Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. // ВВР. – 1994. - №2. – Ст. 5.

[42] Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. // ВВР. – 2001. - №25. – Ст. 12.