Екологічне прогнозування та його природоохоронне значення

Прогнозува́ння екологі́чне — передбачення можливої поведінки природних систем як за рахунок впливу природних процесів, так і людської діяльності. Для П.е. виконують прогнозні карти, які час від часу поновлюють виходячи з нової інформації про стан довкілля. Для особливо важливих об'єктів або ситуацій екологічні прогнозні карти можуть виконуватися у постійному режимі моніторингу. Приклад - виконання прогнозу розвитку екологічної ситуації під час Чорнобильської катастрофи.

1. Слід зазначити той факт, що в екологічному законодавстві України поки що не визначене і, відповідно, нормативно не закріплене поняття екологічного прогнозування. Відсутнє таке визначення і у юридичній літературі. Разом з тим процес наукової розробки даної проблеми підійшов до одного з найважливіших етапів у сфері розвитку суспільних відносин, оскільки упровадження в законодавство наукових досягнень щодо регулювання суспільних відносин з екологічного прогнозування є об'єктивно необхідним для раціонального використання природних ресурсів,охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки в державі.
Спираючись на результати аналізу існуючої нормативно-правової бази, необхідно відзначити, що на даному етапі у законодавстві України передбачений лише змістовний аспект тих суспільних відносин, що виникають у процесі екологічного прогнозування.
Прогноз визначається як всяке конкретне або пророковане вірогідне судження якісного стану чогось (когось) або прояву якоїсь події у майбутньому. В свою чергу, прогнозування - це розробка прогнозу. Як правило, прогнозування – спеціальне наукове дослідження конкретних перспектив розвитку будь-якого явища. Серед різноманітних видів прогнозування необхідно виділити також і екологічне прогнозування.
У загальному сенсі воно являє собою наукове передбачення дослідження перспектив використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища й забезпечення екологічної безпеки.
З точки зору екологічного права термін “ екологічне прогнозування ” слід розглядати як урегульовану екологічним законодавством діяльність спеціально уповноважених суб'єктів права, що спрямована на підготовку та проведення екологічних прогнозів у галузі використання і відтворення природних ресурсів, їх відтворення та забезпечення сприятливого стану навколишнього природногосередовища й екологічної безпеки.
Мета екологічного прогнозування складається у визначенні напрямків боротьби з забрудненням природного середовища, раціоналізації природокористування, удосконалення виробництва для мінімізації небажаних екологічних наслідків.
Завдання екологічного прогнозування визначається в дослідженні розвитку соціального простору з метою повного підпорядкування контролю і управлінню з боку суспільства, створення єдиної, розширеної самовідтворюючої системи, що поєднує суспільство і його природне середовище.
Типологія загальних прогнозів, та екологічних зокрема, може будуватися за різними критеріями в залежності від цілей, завдань, об'єктів, масштабів явищ що прогнозуються, предметів, проблем, характеру, періоду попередження, методів, організації прогнозування і т.ін.
У роботі за масштабами прогнозованих явищ екологічне прогнозування поділене на: глобальне (фізико-географічне); регіональне (у межах декількох країн, одного материка, океану і т.ін.); національне (у межах держави) і локальне (для невеликих територій).
Важливого значення для видового поділу екологічних прогнозів має проблемно-цільовий критерій, а саме - мета розробки прогнозів. Відповідно в роботі розрізняються два типи екологічних прогнозів: пошукові екологічні прогнози (дослідницькі, трендові, генетичні і т.п.), і нормативні екологічні прогнози (програмні, цільові).
За термінами, на які поділяється екологічний прогноз, розрізняють: оперативні (поточні), коротко-, середньо-, довго- і дальньострокові (наддовгострокові) прогнози.

 

Екологічне оподаткування.

Ефективним інструменом запровадження екологічної економіки є екологічні податки та збори, що є платою за користування послугами природи. Згідно з Податковим Кодексом в Україні від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI в Україні введено в дію загальнодержавний екологічний податок, до цього діяв Збір за забруднення навколишнього середовища. Розробниками кодексу проголошено ідею зміни рівня ресурсних платежів відповідно до світових тенденцій посткризового періоду з метою впливу на раціональне використання природних ресурсів та вдосконалення технологій виробництва. Однак зазначене реалізовано тільки частково. Проаналізуємо недоліки екологічного оподаткування в Україні та досвід зарубіжних країн у вирішенні аналогічних проблем.

Проблеми екологічного оподаткування в Україні досліджені в працях Кащенка О.Л., Яндиганова Я.Я., Гірусова Е.В., Шимової О.С., Андрєєва Н.Н., Маслюківської О.П., Данилишина О.Л., Борисової В.А., Левандівського О.Т., Христенка С.І. та інших.

Одним з головних недоліків нового екоподатку є необгрунтованість більшості податкових ставок на користування природними ресурсами. Наприклад, згідно з Податковим Кодексом наднизькими є ставки за використання підземних та поверхневих вод (0,2—0,4 грн. /куб), тоді як у Європі подібні ставки на два-три порядки вищі. Також встановлено низькі ставки плати за мінеральні води для промислового розливу – нижче 1% від їх вартості, тоді як у Росії та Казахстані це 6 та 10% відповідно (втрати бюджету через це перевищують 100 млн. грн.).

Також у новому Податковому Кодексі наявне істотне спрощення формул, за якими розраховується більшість видів екоподатку, за рахунок відсутності коригуючих коефіцієнтів, що застосовувалися раніше (наприклад, коефіцієнтів, що встановлюються в залежності від чисельності мешканців населеного пункту, господарського значення, кількості екологічно небезпечних підприємств). Таке спрощення має негативний аспект – усі подібні коефіцієнти було враховано у величині відповідних ставок екологічного податку, при чому у своєму максимальному значенні. Отже, платники отримали одномоментне підвищення ставок у середньому в 4 – 5 разів, і різні за рівнем екологічного забруднення регіони отримали однакові обсяги платежів. А тому поліпшення екологічності місцевих виробництв втратило свою актуальність. Подібної схеми нарахування немає в жодній з європейських країн. Наприклад, в Нідерландах для кожного підприємства і для кожного регіону застосовуються індивідуальні схеми нарахування податку в залежності від значень екологічних показників.

На сьогодні в Податковому кодексі відсутні будь-які вимоги щодо застосування понадлімітового коефіцієнта при розрахунку екологічного податку суб’єктам господарської діяльності, які здійснюютьскиди забруднюючих речовин безпосередньоу водні об'єкти тарозміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях або на об'єктах. В той же час у Великобританії діє стійка система штрафних санкцій за перевищення подібних лімітів, передбачених місцевим податковим законодавством, при чому однією з них є позбавлення підприємства ліцензії.

Разом з тим, в Перехідних положеннях Податкового кодексу передбачене поетапне введення ставок екологічного податку, а саме: за податковими зобов'язаннями з екологічного податку, що виникли з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року ставки податку становлять 50% ставки, вказаної в Податковому Кодексі, з 1 січня до 31 грудня 2013 року — 75%, і тільки з 1 січня 2014 року — 100%. Подібну тарифну схему варто було б застосовувати до окремих підприємств, які не мають фінансової можливості сплачувати податки у повному обсязі або не можуть швидко змінити стару виробничу технологію та устаткування на екологічо ефективні. Наприклад, це актуально для гірничо-добувних підприємств східних регіонів України.

Отже, для підвищення впливу екологічного податку на екологізацію економіки необхідно: встановити відповідні вимогам часу ставки податків, єдину базу оподаткування, індивідуаьні системи обчислення суми податку; розробити чітку систему відповідальності за несплату податків та створення загроз екологічній безпеці держави; розробити систему стимуляції сплати екологічного податку та ведення екологічно ефективного господарства, до таких засобів заохочення можна віднести субсидії, певні податкові пільги після зменшення підприємством навантаження на навколишнє середовище; запровадити депозитні компенсаційні системи. Також варто розробити ефективну схему розподілу отриманих від екологічного оподаткування доходів державного бюджету: з їх допомогою можна не тільки поліпшити екологічну ситуацію в країні, а й створити нові робочі місця, зменшити податки на працю.

Наведені пропозиції сприятимуть, на нашу думку, забезпеченню результативного функціонування механізму екологічного оподаткування в Україні, що не тільки позитивно вплине на екологічну безпеку країни, а й поліпшить загальну економічну ситуацію в державі.