Екологічні закони Баррі Коммонера. Пояснити їх

1. Все зв’язано з усім.

Біосфера Землі є рівноважною екосистемою, у якій всі окремі ланки взаємозалежні й доповнюють один одного. Порушення якої-небудь ланки спричиняє зміни в інших ланках. Будь-яка зміна, чинена людиною в природі, викликає ланцюг наслідків, як правило несприятливих. Наслідком втручання людини в природу з'явилося зникнення видів і зменшення видової розмаїтості в біоті. Наприклад, важким є екологічний стан Світового океану, який в умовах техногенної цивілізації ризикує загинути як глобальна екологічна система. Загальна вага забруднюючих відходів, що скидаються в Світовий океан, дорівнює мільярдам тон на рік. Це нафта і нафтопродукти - 5-10 млн. т., залізо - 320 млн. т., ртуть 5 млн т. та інші шкідливі для живого речовини. Внаслідок ядерних військових випробуваннь, затоплення підводних човнів тощо, води Світового океану забруднені радіоактивними відходами. Внаслідок величезного забруднення, океанська та морська флора та фауна гине. За даними дослідників, щорічно знищується 250 тис. дельфінів, а загалом за останні 20 років кількість живих організмів в морях і океанах зменшилась майже в чотири рази. За підсумком екологів, водне середовище більш ніж половини всіх річок та озер планети непридатне для життя. Екосистеми таких найбільших річок світу, як Амазонка. Міссісіпі, Сена, Дунай, Дністер, Волга, Дніпро знаходяться в катастрофічному стані

2. Все мусить кудись діватися.

Ландшафти Землі, географічна оболонка в цілому - у відомому змісті замкнуті системи. Будь-яке забруднення природи повертається до людини у вигляді "екологічного бумеранга". Планета стала занадто тісною для нас. Вона вже не справляється із силою антропогенного впливу на неї. Будь-яке наше втручання в природу повертається до нас підвищеними проблемами. Побутові й виробничі відходи, потрапляючи в оточуюче середовище, не зникають безслідно. У природних систем залишається все менше сил, щоб справлятися з переробкою речовин, забруднюючих середовище перебування людей. Навколо міст ростуть

сміттєзвалища, забруднюючі речовини розносяться далеко від місць викиду повітряними й водними потоками. На тлі цього народжуються різні "сміливі" проекти утилізації наших відходів, особливо радіоактивних, у космосі, на інших планетах, пропонують навіть відправляти їх на Сонце. На щастя в цих проектів є величезна кількість опонентів. Тому що другий закон Коммонера ніхто не скасовував. Ми поки ще навіть не уявляємо, якими можуть бути конкретні механізми "екологічного бумеранга" у випадку спроби "забруднити Сонце". Але краще навіть не намагатися. Цей принцип випливає із закону збереження матерії. Ніщо в природі не зникає, а лише переходить із однієї форми існування матерії в іншу.

3. Природа знає краще.

Людство пройшло набагато коротший шлях розвитку, чим біосфера Землі. За багато мільйонів років існування біосфери Землі повністю сформувалися зв'язки, механізми і її окремі ланки. Необдумане й безвідповідальне втручання людей у природу може привести до знищення окремих зв'язків між ланками екосистеми й до неможливості повернення екосистеми в первісний стан. Людина, самовпевнено бажаючи "поліпшити" природу, порушує хід природних процесів. Життя людей на нашій планеті безпосередньо залежить від стану родючих грунтів Наслідки різного роду меліорацій часто роблять середовище перебування людей ще менш сприятливим. В умовах техногенної цивілізації прогресують процеси ерозії та засолення грунтів. Так, втрати продуктивних грунтів становлять 6-7 млн га за рік. В результаті тільки ерозії з сільськогосподарських угідь щорічно вивітрюється 26 млрд. т. грунту. За прогнозами ООН, за таких обставин людство на початок ХХ1 ст. втратить третину грунтів. Відповідно, засуха і опустелювання сприяють голоду та зубожінню, в наслідок чого гинуть мільйони людей на планеті. Дійсно, все в природі разюче доцільне й функціональне. І це можна зрозуміти, адже в природи було досить часу, щоб відкинути всі невдалі варіанти й залишити тільки вивірені.

Трагічний егоцентризм в крайньому своєму проявівисловлений відомим селекціонером 30-х років В.І.Мічуріним: "Ми не можемо чекати милості в природи; взяти їх в неї - наше завдання".

Діяльність людини тільки тоді буде виправдана, коли мотивація наших вчинків буде визначатися в першу чергу тією роллю, для виконання якої ми були створені природою, коли потреби природи будуть мати для нас більше значення, чим особисті потреби. Тому людство повинне навчитися жити в гармонії з природою.

4. За все треба платити, або ніщо не дається дарма.

Б. Коммонер вважає, що це положення поєднує попередні три. Дійсно, нерозумна експлуатація природних ресурсів і природних благ грозить розплатою, що прийде рано чи пізно.

Значне зростання виділення вуглекислого газу може призвести до порушення енергетичного балансу планети. Протягом тисячоліть середньодобова температура на Землі дорівнювала 15 градусам за Цельсієм. Однак впродовж останніх 100 років вона підвищилась на 0,5-0,6 градуса, а до середини ХХІ ст. може зрости на 1,5-2,5 градуси, що приведе до відомого "парникового ефекту" - до підвищення температури поверхні Землі внаслідок затримки вуглекислим газом тепла розігрітої Сонцем земної поверхні. Це може спричинити багато небажаних для існуючих екосистем, у тому числі й для людини, наслідків. Одне з них - підвищення рівня Світового океану за рахунок танення льодовиків Антарктиди.

23.

Основні джерела забруднення довкілля.

- паливно-енергетичний комплекс

- промислові підприємства

- агропромисловий комплекс

- транспортні засоби

- військовий комплекс

- гірнича промисловість

- урбанізація

25. Гiрничо-промисловий комплекс, як один iз видiв економiчної діяльностi, вистуає серйозним забруднювачем навколишнього природного середовища, що проявляється в трьох основних напрямках; порушення земної поверхнi, викиди в атмосферне повiтря газових та пилових шкiдливих речовин, забруднення водних ресурсiв рiдкими відходами гiрничих пiдприємств.

Найбiльшим фактором негативного впливу на довкiлля є порушення земної поверхнi при розробцi родовищ корисних копалин, що призводить до змiни структури i погiршення якостi, або взагалi зникнення родючого шару, до змiни форм рельєфу, ландшафтних порушень. Це викликає, в свою чергу, загибель або деградацiю рослинного та тваринного свiту.

Значні порушення земноi поверхнi вiдбуваються при проведеннi вiдкритих гiрничих та розкривних робiт i видобуваннi корисних копалин в кар’єрах.
Окрiм перерахованих порушень земноі поверхнi, зумовлених вiдкритими гiрничими роботами, значнi земельнi дiлянки займаються вiдвалами i сухих хвостiв збагачення i хвостосховищами. Результатом таких розробок є появи западин та виїмок на земнiй поверхнi, що призводить до змiни водного режиму i, як наслiдок, заболочування мiсцевостi.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря підприємствами гірничо-металургійного комплексу у 2008 році склали понад 1,5 млн. тонн, або майже 32% від загальних у державі викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря,

26. Вплив підприємств нафтохімічного та хімічного комплексу на стан навколишнього природного середовища характеризується викидами в атмосферу вуглеводнів, сірчаної кислоти, сірковуглецю, ртуті, фтористих та інших шкідливих сполук. У ряді регіонів України висока концентрація хімічних та нафтохімічних виробництв призвела до занадто високого рівня забруднення джерел водопостачання.

Хімічні забруднення - тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять - у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії. Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є: оксиди сульфуру (сірки) – SO2, SO3; сірководень (Н2S); сірковуглець (СS2); аміак; сполуки хлору; сполуки фтору; сірководень та ін.

У відкриті водойми хімічні підприємства скидають щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених або недостатньо очищених стоків. Хімічна промисловість – одна з основних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значна кількість яких – токсичні.

Підприємства нафтохімічного комплексу за рівнем шкідливого впливу на довкілля вважаються об’єктами підвищеного екологічного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля, що може статися у разі порушення технологічних режимів роботи устаткування чи аварійної ситуації. Деякі об’єкти забруднюють довкілля і за нормальних умов роботи, що зумовлено існуючими технологічними процесами.

27. У наш час у сільському господарстві все ширше використовуються хімічні засоби для знищення шкідників, пестициди, світове виробництво яких досягає 200 000 тон на рік. Це все негативно впливає на НПС. Великогабаритна важка техніка кардинально трансформує рельєфі структуру ґрунту, поверхневий та підземний стоки вод, видозмінює гідрографічну мережу. Великої шкоди ґрунту завдають кислотні дощі та інші фактори підкислення. У таких ґрунтах пригнічується мікрофлора і, як наслідок, погано розвиваються культури (особливо бобові та олійні), у лісах гинуть дуби. У рослинах накопичуються кислоти, які потрапляють з їжею в організм людини чи тварини.

Надмірна хімізація с\г призвела до забруднення як самих гвинтів так і продуктів харчування нітратами, пестицидами. Основні джерела забруднення ґрунту – це вихлопів гази, викиди промислових підприємств. В ґрунт вони потрапляють з атмосфери разом із пиловими частками. Особливо великим джерелом забруднення ґрунтів є промислові відходи і викиди. Великої актуальності набули останнім часом забруднення радіоактивними елементами, зокрема стронцієм та цезієм, які швидко засвоюються рослинами. Поглинаючи їх через корневу систему вони накопичуються у продуктах. Часто концентрація органічних пестицидів у моркві більша, ніж у ґрунті, на якому вона виросла. Пестициди забруднюють увесь харчовий ланцюг, потрапляючи разом з біомасою до харчового раціону тварин, а далі через м’ясо і молоко – і в людей.

Слід зважати на шкідливий вплив відходів тваринницьких ферм на довкілля. Особливу небезпеку для довкілля становлять великі промислові тваринницькі комплекси. Відходи тваринництва окремо можуть бути джерелом небезпечного забруднення урожаю та ґрунтових вод нітратами, що швидко утворюються з аміачних солей.

Встановлено великий екологічний тиск тваринницьких комплексів на повітря. Чим більше комплекси, тим більше зона забруднення атмосфери аміаком, сірководнем і органічними речовинами, в тому числі. У населення, яке проживає неподалік від таких підприємств, медики консультують головний біль.

28. Транспорт — автомобільний, залізничний, водний і повітряний — іще одне джерело забруднення природи України. Викиди забруднювальних речовин автомобільним транспортом у середньому за рік становлять близько 5,5 млн. т (39 % усього обсягу викидів в Україні).

Транспортна мережа в Україні доволі густа, кількість та активність автотранспорту в містах великі, й шкоду довкіллю він завдає дуже відчутну. Основні причини цього — застарілі конструкції двигунів, використовуване паливо (бензин, а не газ чи інші, менш токсичні речовини) та погана організація руху, особливо в містах, на перехрестях. У відпрацьованих газах, що їх викидають наші автомобілі, виявлено близько 280 різних шкідливих речовин, серед яких особливу небезпеку становлять оксиди азоту, свинець, ртуть, альдегіди, оксиди вуглецю й сірки, сажа, вуглеводні. В Україні експлуатується понад 1 млн. вантажних автомобілів і далеко за 2,5 млн. легкових. Відпрацьовані гази наших дизельних двигунів значно токсичніші, ніж карбюраторних, бо містять багато оксидів вуглецю, діоксидів азоту й сірки, а також сажі. Від транспортних газів і шуму потерпають усі міста України, особливо великі.

Залізничний транспорт екологічно чистіший, особливо електричний. Та проблемою стало сильне забруднення залізниць нечистотами, що викидаються з вагонних туалетів. Забруднюється смуга завширшки в кілька метрів обабіч колій. У всіх цивілізованих країнах туалети поїздів обладнано спеціальними місткостями, й нечистоти не викидаються назовні. В результаті екологічних і медичних досліджень з'ясувалося, що забруднення залізничних колій нечистотами та продуктами їхнього розкладання, особливо в теплі сезони року, спричинило захворювання шлунка й легень у багатьох пасажирів і залізничників.

Водне середовище дуже забруднюють великотоннажні вантажні судна, особливо нафтові танкери. Аварії таких танкерів уже призводили не до однієї екологічної катастрофи

Зростання обсягів перекачування нафти, нафтопродуктів, природного газу тощо системами трубопровідного транспорту пов'язане зі збільшенням діаметра труб і застосуванням дедалі більших тисків при перекачуванні, що загрожує великомасштабними аваріями

29. До небезпечних забруднювачів довкілля належать об'єкти, які генерують потужні фізичні поля, зокрема електромагнітні. Концентрація цих об'єктів в Україні також дуже висока, особливо в промислових районах і великих містах.

Найбiльш потужними забруднювачами атмосферного повiтря серед електроенергетичних об’єктiв є тепловi електростанцiї на органiчному паливi, якi викидають 30% загального обсягу ви кидiв газiв i пилу в Українi.

Електроенергетичнi об’єкти мають значний вплив на довкiлля. Характерними рисами такого впливу є постiйна та всезростаюча iнтенсивнiсть, багатоплановiсть (одночасний вплив на рiзнi компоненти довкiлля: атмосферу, гiдросферу, лiтосферу, бiосферу), рiзноманiтнiсть (вiдчуження територiй, порушення природних ландшафтiв, хiмiчне та радiоактивне забруднення, тепловi, радiацiйнi, акустичнi та iншi фiзичнi впливи) та масштабнiсть (прояв не лише в локальному i регiональному, а й у глобальному масштабi).

Екологiчний вплив на довкiлля електроенергетичних об’єктiв можна розподiлити за такими категорiями:

– забруднення повiтря шкiдливими речовинами i сполуками, включаючи дiоксид сiрки, окислиазоту, твердi частинки та важкi метали, за їх впливом на людське здоров’я, флору, фауну тощо;

– викиди парникових газiв, включаючи вуглекислий газ, метан, закис азоту, що сприяють глобальним змiнам клiмату;

– змiна природного режиму водовикористання та негативний вплив на якiсть води через теплове i хiмiчне забруднення та вплив гiдроелектростанцiй;

– змiна природного режиму землевикористання через розмiщення електростанцiй та електричних мереж, вивезення та складування вiдходiв, включаючи твердi, рiдкi та ядернi вiдходи.

30. Негативно впливає на довкілля військово-промисловий комплекс. Це стосується насамперед районів базування і великої концентрації ракетних, авіаційних, танкових та інших військових частин (Причорномор'я, Крим, акваторія Чорного моря тощо). Так, вміст нафтопродуктів у Севастопольській бухті у 180 раз більший за їх граничне допустимі концентрації, а Чорноморський флот здатний скидати в море 9 тис. кубічних метрів неочищених стоків за добу. В окремих районах військових розташувань навколишнє середовище і люди надто терплять від забруднення ґрунтів і ґрунтових вод нафтопродуктами (Біла Церква, Васильків, Узин, Дубно, Велика Круча, Озерне, Чугуїв). Негативний вплив на здоров'я людей має випромінювання від потужних радіолокаційних станцій. У процесі навчання, військових маневрів істотно змінюються ландшафти, відведені під полігони, стрільбища, навчальні центри, танкодроми та ін.

Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведення широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонної промисловості, ліквідації зброї, що залишилася з другої світової війни, продовження утилізації (знешкодження) застарілих видів військової продукції та боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо тут і надалі не дотримуватися екологічних вимог.

31. Зараз актуальності набули питання, пов’язані із запобіганням шкідливому забрудненню космосу, а також земного середовища внаслідок доставки наземної речовини. Принцип свободи дослідження та використання космічного простору та небесних тіл не дозволяє одним державам діяти на збитки іншим державам. Забруднення космосу можна розглядати як частину більш загальної проблеми експериментів в космосі, з потенційно шкідливими наслідками. Поняття забруднення космосу охоплює як його засмічення, так і зараження.

Проблема запобігання забрудненню космосу включає в себе проблему запобігання радіоактивному, біологічному та хімічному забрудненню космосу. Важливе значення в цьому плані має заборона розміщення ядерної зброї в космосі.

На орбітах навколо Землі обертається біля 3 тисяч космічних об’єктів. Вони зі швидкістю 8-10 км/с, тому будь-який навіть малюсінький шматочок сміття здатний знищити або зашкодити супутник.Більшість з них вже виконали свої завдання і не представляють ніякої наукової цінності. З метою запобігання подібному забрудненню космосу слід визнати бажаним скорочення до мінімуму кількості космічних об’єктів, які втратили наукове та практичне значення, але продовжують рух по орбіті навколо Землі. Такого скорочення можна було б добитися шляхом домовленості стосовно видалення таких “мертвих” об’єктів із космосу. Сюди ж слід віднести і питання про припинення радіопередач з борту космічних об’єктів після виконання ними свого призначення.

Забруднення космосу загрожує не лише ризиком зіткнення (який ще довго буде, вірогідно, мінімальним), але і радіоперешкодами (які вже є нагальною проблемною). Спостереження за космічними об’єктами, які відслужили свою службу, може згодом стати непосильним тягарем для наземних станцій спостереження.

Фахівці вважають, що до 2055 року тільки за рахунок фрагментації вже наявних на орбіті об'єктів штучного походження число новоутворених уламків почне перевищувати кількість тих, що падають на Землю і згоряють в атмосфері планети. Простіше кажучи, орбітальний смітник почне "саморозмножуватися", що поставить під сумнів можливість безпечних польотів у космос. Адже будь-яке зіткнення апаратів із частинами сміття загрожує катастрофою.

32. Урбанізація означає процес підвищення ролі міст у економічному і культурному житті суспільства, інтенсивного росту міського насе­лення за рахунок міграції його із сіл, концентрації промислових об'єктів, закладів науки і культури у містах.

Позитивним у процесі урбанізації є те, що у великих містах створюються більш сприятливі умови для розвитку містобудування, науки І техніки. Люди в містах можуть легше знайти роботу, що відповідає їхній кваліфікації та інтересам. У містах сприятливіші умо­ви для освіти, більш кваліфіковане медичне обслуговування, вищий рівень культурного життя і комунального комфорту (водопостачан­ня, каналізація, центральне опалення, електро- і газопостачання тощо).

Однак урбанізація має і негативні сторони. Це безпланова, скуп­чена і хаотична забудова міст з незадовільним розв'язанням питань санітарного благоустрою, особливо в робітничих районах. Урбаніза­ція характеризується стихійним ростом міст, чисельність населення яких перевищує 5-Ю млн. чоловік, або злиттям сусідніх міст з чи­сельністю населення до 20 млн. (агломерації). Перенаселення і по­в'язані з цим соціальні обмеження не дають змоги використовувати позитивні сторони урбанізації. Негативні сторони урбанізації набага­то перевищують позитивні і породжують нові гігієнічні проблеми.

33.

1-накопичення знань про природу, пристосування людини до природи. Виникнення примітивних знарядь праці

2-розвиток землеробництва, скотарства – активне використання людиною природних ресурсів

3-стрімкий розвиток фізики, техніки, хімії – виникненя парового двигуна, електромотора, атомної енергії. Період розвитку локальних і регіональних криз, воєн, експлуатації всіх природних ресурсів.

4-розвиток глобальної екологічної кризи, виникнення і посилення парникового ефекту, озонової діри, кислотних дощів. Активне міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля

34. Природні ресурси - компоненти природи, які використовуються (актуальні) або можуть бути використані (потенційні) як засоби виробництва і предмети споживання. До природних ресурсів належать: сприятливі кліматичні умови (енергія Сонця, вітру, води), грунти, рослини, тварини, мінеральна сировина, води.

Є чимало класифікацій природних ресурсів. Природні класифікації ґрунтуються на відмінностях природних ресурсів за природним генезисом та належності їх до тих чи інших компонентів і сил природи. Відповідно до свого призначення щодо використання людиною природні ресурси у структурному плані поділяються на наступні види: енергетичні, сировинні й допоміжні промислові, їстівні (харчові, кормові, питні), оздоровчі, культурно-естетичні. Два останні види часто звуть рекреаційними. Крім того, останнім часом як окремий специфічний вид ресурсів розглядають територію (територіальні ресурси).Оскільки природні ресурси є компонентами природи, вони можуть класифікуватися за належністю до того чи іншого класу або явищ природи. За цією ознакою виділяють наступні групи природних ресурсів: мінеральні, земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліматичні.

Через загострення проблеми раціонального використання природних ресурсів та охорони природи за останні роки набула широкого визнання класифікація за ознакою вичерпності природних ресурсів, яку іноді звуть екологічною класифікацією. За цією класифікацією всі природні ресурси поділяють на наступні групи:

- невичерпні, до яких належить внутрішнє тепло Землі, сонячна радіація, енергія прибою, припливів і відпливів, падаючої води, вітру та ін.;

- вичерпні відновлювані: фунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, лікарські рослини, рослинне паливо тощо;

- вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, будівельні матеріали. В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить поділ їх на засоби виробництва і предмети споживання.

Крім того, розрізняють природні ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одно- та багатоцільового призначення.

35. Природний ресурс, що видобувасться людиною з природних систем, пройшовши, врештi-решт, цикл «ресурс-виробництво - споживання», знову повертасться у виглядi вiдходiв в екосистеми. Якщо це повернення наближасться до природного кругообiгу, воно не завдас шкоди природi, природна речовина поступово асимiлюсться.

Сутнiсть принципу зводиться не тiльки до того, щоб технологiчнi процеси конкретних виробництв обмежувалися циклiчнiстю, а й щоб циклiчнi процеси являли послiдовний ряд стадiй виробництва, пов’язаних мiж собою чи комплекснiстю переробки сировини.

Порушення цього принципу призвело до утворення великої кiлькостi вiдходiв, якi не включаються в природний кругообiг речовин i змiнюють властивостi багатьох екосистем у регiонi.

Перший етап — початок 20-х — середина 50-х рокiв ХХ столiтгя. В економiчнiй науцi домiнувала концепцiя безкоштовностi природних ресурсiв. Вважалося, що оскiльки природнi ресурси не с об’сктами купiвлi — продажу, то методологiчно неправильно оцiнювати їх у вартiсному виразi, а впровадження оцiнки природних ресурсiв у господарську практику гальмуватиме розроблення корисних копалин, розширення сiльськогосподарського виробництва. Спробу ввести рентнi вiдносини було перервано зi створеняям колгоспiв, а земельнi кадастри оголошено буржуазною категорiсю, неприйнятною для соцiалiстичної практики. Природнi ресурси, особливо в довоєннi роки, здавалися невичерпними. Тому розроблялися найзручнiшi родовища з високим вмiстом корисних речовини в рудi, в сiльськогосподарському виробницгвi переважали екстенсивнi методи господарювання, цiлиннi землi уявлялися великим резервом для екстенсивного розвитку сільського господарства, а лiсовi ресурси Схiдного Сибiру i далекого Сходу Росiї — безмежними для лiсозаготiвлi. Затрати, необхiднi для освоения нових земель i втягнення їх у господарський обiг, буди невеликими.

 

36. Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.Основні задачі екологічного моніторингу: спостереження за станом біосфери, оцінка і прогноз її стану, визначення ступеня антропогенного впливу на навколишнє середовище, виявлення факторів і джерел впливу.Виділяють різні види моніторингу в залежності від критеріїв: біоекологічний (санітарно-гігієнічний);геоекологічний (природньо-господарський);біосферний (глобальний);геофізичний;кліматичний;біологічний;Залежно від призначення за спеціальними програмами здійснюються загальний, кризовий та фоновий екологічний моніторинги довкілля.

1.Загальний екомоніторинг довкілля - це оптимальні за кількістю та розміщенням місця, параметри і періодичність спостережень за довкіллям, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності. 2.Кризовий екомоніторинг довкілля - це інтенсивні спостереження за природними об'єктами, джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ із шкідливими екологічними наслідками, з метою забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання. 3.Фоновий екомоніторинг довкілля - це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об'єктів природоохоронних зон з метою оцінки і прогнозування зміни стану екосистем, віддалених від об'єктів промислової і господарської діяльності, або одержання інформації для визначення середньостатистичного (фонового) рівня забруднення довкілля в антропогенних умовах.

37. Екологі́чна безпе́ка — новий напрямок в екологічній науці та природоохоронній галузі, нова навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах для підготовки бакалаврів, спеціалістів і магістрів з екології та охорони навколишнього середовища.

Екологічна безпека визначається по відношенню до територій держави, регіону, адміністративних областей і районів, населених пунктів (міст і сіл) або до народногосподарських об'єктів — нафтогазопромислових районів, промвузлів, заводів, фабрик і інших об'єктів промисловості, транспорту, енергетики, хімії, гірництва, зв'язку і т.д.

Екологічна безпека складається з

• екологічного аудиту,
• моніторингу,
• прогнозу розвитку екологічної ситуації
• екологічного менеджменту.

Екологічна безпека – стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічного стану та виникнення небезпеки для здоровя громадян.

Принципи забезпечення екологічної безпеки:

1. дотримання установлених державою та органами її влади допустимих рівнів впливу на людину та природне середовище

2. здійснення раціонального природокористування, при якому використання ресурсів рівною мірою задовольняє інтереси нинішніх та майбутніх поколінь

3. обов’язковість компенсації завданих здоровю і природі втрат і взаємна відповідальність адміністративно-територіальних утворень за стан навколишнього природного середовища транскордонне перенесення забруднення

4. своєчасне виявлення і відновлення порушень стану територій, екосистем, природних компонентів

5. збереження біологічного різноманіття

6. дотримання норм міжнародного права, виконання всіх угод, які регламентують відносини в галузі забезпечення екологічної безпеки

7. дотримання розумної достатності і допустимості ризику, розвиток науково-технічного прогресу не повинен призводити до соціально-економічних і екологічних катастроф.

 

38.

Ризик – це усвідомлена можливість небезпеки, або ж ймовірність небезпеки, яка визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливого їх числа за конкретний проміжок часу.

Величина ризику: R=n/N, де n-кількість подій з небажаними наслідками, N-максимально можливе число цих подій за певний проміжок часу.

Прийнятий ризик поєднує технічні, економічні, екологічні, соціальні та політичні аспекти і являє собою певни й компроміс між рівнем безпеки й можливостями її досягнення.

39.

Екологічні норми - це не дріб'язкова кількісна регламентація, якою можна легко нехтувати, а норма поведінки. Чітко окреслимо дві макрофункції екологічних норм, що мають важливе значення для екологічної безпеки нашої держави:1.норма як елемент управління і засіб контролю; 2норма як правова гарантія соціальної захищеності людини.Екологічне нормування якості навколишнього природного середовища є юридичним засобом, за допомогою якого визначаються межі дозволеної поведінки щодо довкілля. Ідея нормування і стандартизації якості навколишнього природно­го середовища безпосередньо отримала своє законодавче закріплення в ст.ст. 32 і 33 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” [6]. У статті 16 Конституції України закріплено положення про необхідність підтримки екологічної рівноваги на території України [3]. Важливими напрямками досягнення останньої при використанні природних ресурсів необхідно вважати, в тому числі, встановлення еко­логічних стандартів та нормативів гранично допустимих викидів і скидів виробничої діяльності, визначення лімітів на використання природних ресурсів. екологічне нормування визначається як процес встановлення компетентними державними орга­нами показників гранично допустимого впливу людини на навколишнє середовище. Такі показники називаються нормативами і визначають кількість речовини на одиницю часу, площі, об’єму. Г.В.Тищенко розрізняє: а) санітарно-гігієнічні нормативи; б) виробничо-господарські; в) нормативи викорис­тання природних ресурсів.Подібним чином систему екологічних нормативів розглядає і Є.С.Бердніков. В.В.Петров поділяє їх на три групи: екологічні (гранично допустимі нормативи навантаження та шкідливі концентрації); виробничо-господарські (технологічні, ре­креаційні); схеми використання і охорони навколишнього середовища.

40. Екологічний менеджмент

Метою державного управління в галузі охорони довкілля є реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості державних і громадських органів у галузі охорони довкілля.

Функції екологічного менеджменту на рівні держави:

- здійснення природоохоронного законодавства

- контроль за екологічною безпекою

- забезпечення проведення природоохоронних заходів

- досягнення узгодженості дій державних і громадських органів.

Функції екологічного менеджменту на рівні підприємства:

- формування екологічної політики

- розроблення стратегічного плану реалізації екологічної політики

- формування екологічної свідомості та мотивування

- обмін інформацією та звітування

- ведення документації екологічного менеджменту

- оперативне управління.

 

 

41. Екологічний аудит

Екологічний маркетинг – це управлінська функціональна діяльність, спрямована на визначення, прогнозування та задоволення споживчих потреб таким чином, щоб не порушувати екологічної рівноваги навколишнього природного середовища і не впливати на стан здоровя суспільства.

Функції екологічного маркетингу у виробничій сфері:

- вивчення попиту на екологічно безпечну продукцію

- планування екологічно-безпечного асортименту

- планування зеленої модернізації виробництва

- організація екологічно-безпечного обслуговування споживачів.

Функції екологічного маркетингу у сфері природокористування:

- освоєння природних ресурсів

- встановлення платежів і цін на товари та послуги екологічного призначення

- розвиток форм торгівлі товарами та послугами екологічного призначення

- поділ ринків збуту товарів і послуг екологічного призначення

- залучення до екологічного ринку іноземних інвесторів.

Функції здійснюються шляхом:

- дослідження реальних і потенційних потреб споживачів предметів екологічного призначення

- дослідження ринку та його можливостей

- розроблення стратегії екологічного маркетингу природокористування

- маркетингове планування реалізації програмних заходів.

 

Екологічний маркетинг

Екологічний аудит – це інструмент управління, який системно охоплює всі питання екологічної оцінки діяльності підприємства, удосконалення системи регулювання впливу на довкілля та його інвестиційної привабливості.

Особливості екологічного аудиту: незалежність, конфіденційність, об’єктивність, системність, комплексність, ліцензійність.

Обов’язково екоаудит проводиться у випадках:

- приватизації державних підприємств

- при екологічному страхуванні

- при розробленні планів природоохоронних заходів

- при наданні фінансової допомоги з екологічних фондів

 

Екологічний інжиніринг

Екологічний інжиніринг – це еколого-інженерна діяльність, що має на меті техніко-еколого-економічне обґрунтування комплексу заходів та їх виконання, які спрямовані на «зелену» модернізацію виробництва.

Основні завдання:

- проведення пошуку на ринку «зелених» технологій рішень, які спиятимуть виконанню програми екологічної модернізації підприємства

- еколого-економічне обґрунтування запропонованої програми екологізації виробництва

- розробка програми впровадження «зеленої» технології в діюче виробництво

- організація виконання програми «зеленої» технології

- екологічне навчання персоналу підприємства

- виробництво екологічно безпечної продукції та послуг.

41. Безвідходна технологія — напрямок комплексного використання сировини (в першу чергу корисних копалин, інших природних ресурсів) та захисту навколишнього середовища від забруднень. При цьому забезпечується максимальне вилучення (добування) з сировини всіх цінних компонентів при мінімальному виділенні чи повній відсутності відходів у твердому, рідкому чи газоподібному стані.Виділяють такі основні напрямки безвідходних технологій:1Розробка принципово нових процесів отримання продукції, які дозволяють виключати, скорочувати або замінити технологічні стадії, які дають найбільше відходів.2.Створення безстічних технологічних систем та водозворотніх циклів набазі існуючих та перспективних способів очистки стічних вод.3.Розробка систем переробки відходів, що використовуються як вторинні матеріальні ресурси (реутилізаційні технології).4.Створення гранично допустимих викидів, для яких характерна замкнута структура потоків сировини та відходів в середині комплексу.5. Регуляція потужності виробництв з метою недопущення надмірного виробництва продукції та використання сировини (обмеження використання іспоживання ресурсів).

42. взаємодія технологічних і природних процесів є предметом вивчення екологічної технології характер цієї взаємодії зумовлюється функціональною структурою природно-господарських систем (ПГС) або ж природно-технічних систем (ПТС), які і є об’єктом вивчення екологічної технології.Під ПГС,ПТС, геотехнічними системами – розуміють системи, які охоплюють різні господарські об’єкти (промислові, сільськогосподарські, транспорт<