Поняття, структурні елементи і властивості організаційної культури

Важливим компонентом теорії організації є уявлення про організаційну культуру. У сучасних умовах головними напря­мами роботи з підвищення ефективності діяльності організа­цій є зміна ставлення працівників до праці, забезпечення її су­часної організації, творчої спрямованості. Саме реалізація цих напрямів створює передумови для розвитку організаційної культури.

Організація — це складний організм, основою життєвого потенціалу якого є організаційна культура. Вона не тільки відрізняє одну організацію від іншої, але і зумовлює успіх фун­кціонування та виживання організації в довгостроковій перс­пективі. Можна сказати, що організаційна культура — це "душа" організації.

У літературі є різні визначення поняття "організаційна культура". Концепція організаційної культури не має єдиного тлумачення.

16-8-902

Розділ 8

Одні автори розуміють під організаційною культурою складну композицію важливих припущень, що бездоказово приймаються і поділяються членами колективу. Інші автори трактують організаційну культуру як філософію та ідеологію управління, ціннісні орієнтації, вірування, очікування, нор­ми, що лежать в основі відносин та взаємодій як усередині ор­ганізації, так і за її межами.

Більшість сучасних дослідників під культурою розуміють специфічний спосіб організації та розвитку людської життє­діяльності, представлений в продуктах матеріального та ду­ховного виробництва, системі соціальних норм і духовних цін­ностей, сукупності відносин людей до природи, один до одного і до самих себе. На думку Е. Смирнова, організаційна культура означає впорядковану сукупність виробничих, суспільних та духовних досягнень людей.

Усі наведені визначення поняття організаційної культури не суперечать один одному. Відмінність полягає в тому, що одні даються у вузькому значенні, інші — в широкому.

Найповніше визначення поняття організаційної культури таке: "Організаційна культура — це набір найважливіших припущень, що приймаються членами організації та виража­ються в цінностях, які заявляються організацією та визнача­ють людям орієнтири їх поведінки та дій"¹.

Таким чином, організаційна культура — це сформована впродовж всієї історії організації сукупність прийомів та пра­вил адаптації організації до вимог зовнішнього середовища і формування внутрішніх відносин між групами працівників. Організаційна культура концентрує політику та ідеологію життєдіяльності організації, систему її пріоритетів, критерії мотивації та розподілу влади, характеристику соціальних цін­ностей та норм поведінки. Елементи організаційної культури є орієнтиром в ухваленні керівництвом організації управлінсь­ких рішень, налагодженні контролю за поведінкою та взаєми­нами співробітників у процесі оцінювання виробничих, госпо­дарських та соціальних ситуацій.

¹ Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесе: Учебник. — М.: Гардарика, 1996.

У деяких дослідженнях організаційну культуру називають корпоративною культурою.

Формування організаційної культури відбувається з часом, вона вбирає досвід працівників, плоди їх виховання, враховує цілі та установки організації. Загальна мета організаційної культури — створення в організаціях здорового психологічно­го клімату для об'єднання працівників в єдиний колектив, що сповідує певні етичні, моральні та культурні цінності.

Організаційна культура має певний набір елементів — сим­воли, цінності, вірування, припущення. Виокремлюють три рівні організаційної культури.

Перший рівень, або поверхневий, включає, з одного боку, такі видимі зовнішні факти, як архітектура, поведінка, мова, технологія, гасла, а з іншого — все те, що можна відчувати та сприймати за допомогою відчуттів людини. На цьому рівні речі і явища виявити легко, але не завжди їх можна розшифрувати та інтерпретувати в термінах організаційної культури.

Другий рівень, або підповерхневий, передбачає вивчення цінностей і вірувань. їх сприйняття має свідомий характер та залежить від бажання людей.

Третій рівень, або глибинний, включає базові припущення, що визначають поведінку людей: ставлення до природи, ро­зуміння реальності часу та простору, ставлення до інших лю­дей, до роботи. Без спеціального зосередження ці припущення важко усвідомити навіть членам організації.

Дослідники організаційної культури часто обмежуються підповерхневим рівнем, оскільки на глибинному рівні виника­ють майже непереборні труднощі.

Властивості організаційної культури базуються на та­ких істотних ознаках: загальність, неформальність, стійкість.

Загальність організаційної культури виражається в тому, що вона охоплює всі види дій, здійснюваних в організації. По­няття загальності має подвійний зміст. З одного боку, органі­заційна культура — це форма, яку одержують дії в організації. Наприклад, організаційна культура може визначати певний порядок розробки стратегічних проблем або процедури найму нових працівників. З іншого — культура є не просто оболон­кою життєдіяльності організації, але і її змістом, елементом, Що визначає зміст діяльності. Культура перетворюється на

Розділ 8

одну зі стратегічних цілей організації. Певний порядок найму може бути підпорядкований необхідності якомога краще адап­тувати нових працівників до культури, що склалася в органі­зації.

Неформальність організаційної культури визначається тим, що її функціонування практично не пов'язане з офіційни­ми, встановленими у наказовому порядку правилами організа­ційного життя. Організаційна культура діє ніби паралельно з формальним механізмом діяльності організації. Відмінною рисою організаційної культури порівняно з формальним ме­ханізмом є переважне використання усних, мовних форм ко­мунікацій, а не письмової документації та інструкцій, як це прийнято у формальній системі.

Значення неформальних контактів визначається тим, що більше 90 % ділових рішень у сучасних організаціях ухвалю­ються не у формальній обстановці — на нарадах, зборах, а на неофіційних зустрічах, за межами спеціально відведених місць. Організаційну культуру не можна ототожнювати з будь-якими неформальними контактами в організації. До організа­ційної культури належать тільки ті неформальні контакти, які відповідають цінностям, прийнятим у межах культури. Не­формальність організаційної культури є причиною того, що параметри і результати дії культури практично неможливо виміряти за допомогою кількісних показників. Вони можуть бути виражені шляхом якісного протиставлення: "краще — гірше".

Стійкість організаційної культури пов'язана з такою за­гальною властивістю культури, як традиційність її норм та ін­ститутів. Становлення будь-якої організаційної культури ви­магає тривалих зусиль з боку керівників. Проте, будучи сфор­мованими, цінності культури та способи їх реалізації набува­ють характеру традицій і зберігають стійкість впродовж де­кількох поколінь працівників організації. Багато сильних ор­ганізаційних культур успадкували цінності, запроваджені лі­дерами і засновниками компаній багато десятиліть тому. Так, основи сучасної організаційної культури IBM були закладені в перші десятиліття XX ст. Т.Дж. Уотсоном.

Можна виділити декілька основних ознак організаційних культур, за якими вони відрізняються. Особлива комбінація

таких ознак додає кожній культурі індивідуальності, дає змо­гу її ідентифікувати.

До основних ознак організаційної культури відносять:

• відображення в місії організації її основних цілей;

• спрямованість на вирішення інструментальних (вироб­ничих в широкому сенсі) завдань організації або особистих проблем її учасників;

• ступінь ризику;

• міра співвідношення конформізму та індивідуалізму;

• перевага групових або індивідуальних форм ухвалення рішень;

• ступінь підлеглості планам та регламентам;

• переважання співпраці або суперництва серед учас­ників;

• відданість або байдужість людей стосовно організації;

• орієнтація на самостійність, незалежність або підлег­лість;

• характер ставлення керівництва до персоналу;

• орієнтація на групову або індивідуальну організацію праці та стимулювання;

• орієнтація на стабільність або зміни;

• джерело та роль влади;

• засоби інтеграції;

• стилі управління, відносини між працівниками та ор­ганізацією, способи оцінки працівників.

Культура організації містить як суб'єктивні, так і об'єктив­ні елементи.

До суб'єктивних елементів культури належать віруван­ня, цінності, образи, ритуали, табу, легенди та міфи, пов'язані з історією організації та життям її засновників, звичаї, прий­няті норми спілкування, гасла.

Під цінностями розуміються властивості тих або інших предметів, процесів та явищ, емоційно привабливі для біль­шості членів організації, що робить їх взірцями, орієнтирами, мірилом поведінки. До цінностей належать передусім цілі, ха­рактер внутрішніх взаємин, орієнтованість поведінки людей, старанність, новаторство, ініціатива, трудова і професійна ети­ка. Вважається, що сьогодні необхідно не тільки спиратися на наявні цінності, але і активно формувати нові. Тому важливо

Розділ 8

ретельно відстежувати все нове, корисне, що є в цій сфері у ін­ших, справедливо і неупереджено його оцінювати. При цьому не можна знищувати повністю або пригнічувати старі цінності. Навпаки, до них необхідно відноситися дбайливо, використо­вувати їх як основу для формування нових цінностей, залучив­ши відповідні механізми, зокрема спільної творчості.

Ключові цінності, будучи об'єднаними в систему, утворю­ють філософію організації. Вона відповідає на питання, що є для неї найважливішим. Філософія відображає сприйняття організацією себе та свого призначення, головні напрями ді­яльності, створює основу вироблення підходів до управління, упорядковує діяльність персоналу на основі загальних при­нципів, полегшує освоєння вимог адміністрації, формує за­гальні універсальні правила поведінки.

Обряд — це стандартний, такий, що повторюється захід, який проводиться в певний час і за спеціальним приводом. Найширше розповсюджені такі обряди, як вшановування ве­теранів, проводи на пенсію, посвята в члени організації.

Ритуал є сукупністю спеціальних заходів (обрядів), що чи­нять психологічний вплив на членів організації з метою зміц­нення відданості їй, затушовування дійсного сенсу певних сторін її діяльності, навчання організаційним цінностям та формування необхідних установок. Працівники багатьох япон­ських компаній, наприклад, починають трудовий день зі співу гімнів.

Легенди і міфи відображають у потрібному світлі й у зако­дованій формі історію організації, успадковані цінності, при­крашені портрети її відомих діячів.

Звичай є формою соціальної регуляції діяльності людей та їх відносин, що перейнята з минулого без змін.

Як елементи культури можуть розглядатися також прий­няті в організації норми і стиль поведінки її членів — їх став­лення один до одного та зовнішніх контрагентів, здійснення управлінських дій, вирішення проблем.

Нарешті, елементом організаційної культури є гасла, тобто заклики, що в короткій формі відображають її керівні завдан­ня, ідеї або місію організації.

Об'єктивні елементи культури відображають матеріаль­ний бік життя організацій. Це, наприклад, символіка кольору,

зручність і оформлення інтер'єрів, зовнішній вигляд будівель, устаткування, меблі.

Цінності, звичаї, обряди, ритуали, норми поведінки членів організації, привнесені з минулого в сьогодення, отримали на­зву традицій. Останні бувають як позитивними, так і негатив­ними. Як позитивну традицію можна розглядати доброзичли­ве ставлення до всіх нових співробітників, що приходять в ор­ганізацію, а як негативну — дідівщину в армії.

Образ мислення членів організації, що визначається тради­ціями, цінностями, рівнем культури, свідомістю членів органі­зації називається менталітетом.

Фахівці виділяють дві важливі особливості культури:

1) багаторівневість. Поверхневий рівень утворюють спосо­би поведінки людей, ритуали, емблеми, дизайн, уніформа, мова, гасла. Проміжний рівень становлять укорінені цінності та вірування. Глибинний рівень представлений філософією ор­ганізації;

2) багатогранність, багатоаспектність. Культура організа­ції, по-перше, складається з субкультур окремих підрозділів або соціальних груп, що існують під "дахом" загальної культу­ри (вони можуть конкретизувати і розвивати останню, можуть мирно існувати разом з нею, а можуть їй суперечити). По-дру­ге, організаційна культура включає субкультури тих або ін­ших напрямів та сторін діяльності — підприємництво, управ­ління, ділове спілкування, внутрішні взаємини.