Козацтво у літературі та фольклорі

Козацька культура — унікальне і неповторне явище. її феномен має барокове забарвлення. "Химерний" стиль був породжений непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами.У багатьох народів Запорізька Січ асоціювалася із школою лицарства. Право називатись козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців.

У поетичному жанрі виділяють три форми народного вірша: речитативну, пісенну й говірну. У народній поезії пісні мають різні розміри: щедрівок, колядок, епічних пісень, лірницьких пісень, коломийок і ототожнюються з різними районами України. Особливий інтерес з історико-культурної точки зору становить епічна поезія, оскільки в ній зосереджуються світоглядні теми і сюжети.

Феномен козацтва (особливо запорозького) в уяві українця завжди асоціюється з такими морально-естетичними поняттями, як воля, героїзм, честь, вірність, справедливість, патріотизм і самопожертва в ім'я добробуту батьківщини. Тому цілком закономірним, логічно вмотивованим с тісний зв'язок цього феномену з народною уснопоетичною творчістю (фольклором). Із методологічної й пізнавальної точок зору важливо розрізняти власне козацький фольклор (народні уснопоетичні твори, складені самими козаками) і фольклор про козаків (народні уснопоетичні твори, що виникали поза козацьким середовищем). до власне козацького українського фольклору можна з певністю віднести історично-героїчні думи 15-17 ст., переважну більшість історичних пісень 15-18 ст., окремі давні ліричні пісні, легенди й перекази, а також цілу низку прислів'їв та приказок.

 

Одним з важливих архаїчних елементів у культурному комплексі українського козацтва є культ коня. Культ коня як бойового козацького побратима не є своєрідним надбанням українських козаків, а являє собою далекий відгомін сакрально-військової індоєвропейської традиції поклоніння коню.

Почесне місце посідає у козацькій військовій традиції шабля як далекий відгомін прадавнього військового культу меча і бойового пояса.

Значну частину корпусу українського фольклору становлять численні казки, легенди, перекази про песиголовців, вовкулаків, перевертнів, козаків-характерників тощо. Всі вони є не чим іншим, як рештками виразного індоєвропейського культу воїна-звіра та пов’язаних з ним уявлень та міфів.

Архаїчним елементом козацького культурного комплексу були кобзарі — військові співці слави українського козацтва. Кобзарство не є виключно українським феноменом, а важливою складовою індоєвропейського мілітарно-культурного комплексу, одним з важливих елементів якого і були військові співці.

Одним з архаїчних елементів у культурному комплексі українського козацтва є зв’язок битви та бенкету. Битва — це головне поле їх діяльності, бенкет — це нагорода за їх мужню військову працю.

Лицарський епос та його продовження в козацькій культурі.	лицарський співаний звичáй тягне свої витоки від доісторичних боянів, через гуслярів в княжій бойовій дружині і до вже ближчих нам кобзарів-характерників. Рідні співи тієї доби присвячувалися уславленню лицарства та звитяжців національно-визвольних війн, в яких лицар розглядався як захисник людей від усякої кривди - Козак з кобзою за плічми, воїн-співець
історично-мемуарної прози	літописи: ″Літопис Самовидця″, літописи гадяцького полковника Григорія Грабянки (? – близько 1737 р.) та канцеляриста Війська Запорізького Самійла Величка (1670 – 1728).
думи	як визначення жанру народних творів уперше фіксується в хроніці згадуваного С. Сарницького, датованій 1506. Перший їх запис датується кінцем 17 ст., а перша їх збірка опублікована в 1819 М. Цертелєвим у Петербурзі під назвою «Опыт собрания старинных малороссийских песней». Історично-героїчні думи козацького походження поділяються на три цикли: 1) думи 15-16 ст.; 2) думи середини 17 ст.; 3) думи 18 ст До дум 1-го циклу належать «Козак Голота» (запис кіпця 17 ст.), «Отаман Матяш старий», «Федір безрідний, бездольний», «Три брати самарські», «Іван Богуславець», «Самійло Кішка», «Івась Коновченко, Вдовиченко», «Олексій Попович», «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі», «Розмова Дніпра з Дунаєм» (запис 1805), «Смерть козака в долині Кодимі», «Плач невольника в турецькій неволі» (запис 1832), «Маруся Богуславка», «Невольники на каторзі» (запис середини 19 ст.), «Сокіл і соколя» (запис 70-х рр. 19 ст.). Другий цикл складають думи «Іван Богун», «Про Сулиму, Павлюка та про Яцька Остряницю» (запис 1928), «Хмельницький І Барабаш», «Богдан Хмельницький І Василь молдавський», «Смерть Хмельницького» {запис 1814), «Корсунська перемога» (запис 1849), «Вдова Івана Сірка і Сірченки» (запис 1805). Вони присвячені подвигам видатних козацьких проводирів періоду Визвольної війни українського народу середини 17 ст., а також долі їх родичів та близьких. Думи «Козак-нетяга Хвесько Ганжа Андибер» (запис 1853), «Козацьке життя» (запис 40-х рр. 19 ст,), «Проводи козака» (запис 1805) становлять третій цикл. Від дум 1-го й 2-го циклів названі твори відрізняються тим, що в них, крім героїко-романтичного мотиву, сильно звучить мотив соціально-побутовий. Це й природно, бо у 18 ст. українське козацтво під дією внутрішніх і зовнішніх чинників зазнало глибоких соціальних змін, які врешті призвели до його занепаду.
легенди	«Хмельницький і Барабаш», «Герць Хмельницького», а також перекази «Ян Потоцький попав у полон», «Про запорожців та царицю Катерину», «Як запорожці пішли із Січі до турка», «Запорожці за Дунаєм» поділяються на цикли: 1) історико-героїчні легенди та перекази; 2) топонімічні легенди та перекази; 3) соціально-побутові легенди та перекази. Серед історико-героїчних легенд і переказів, записаних, як правило, від нащадків запорожців, домінують твори про боротьбу козаків із хансько-татарськими, турецькими, польськими і московськими завойовниками, а також твори про життя й подвиги Б. Хмельницького, Н. Морозенка, М. Кривоноса, С. Палія, І. Сірка, П. Калнишевського та інших козацьких ватажків («Як козаки взяли Азов», «Про козака Щербія», «П'ятницькі хрести», «Подвиги Семена Палія», «Великий воїн», «Його жахались вороги», «Як Сірко переміг татар» і т. п). У всіх цих творах дуже виразно звучить патріотична ідея. Такі легенди й перекази, як «Річка Чортомлик», «Річка Кінська», «Озеро Лебедеве», «Тарасове Гульбище», «Урочище Сірківка», «Острів Лантухівський», «Урочище Сагайдаче», «Думна скеля», «Баштові дуби», «Селище Кривий Ріг» та подібні, належать до топонімічного циклу. В них ті чи ті сучасні географічні назви тлумачаться у зв'язку з подіями періоду козаччини, у зв'язку з іменами запорожців та їх отаманів. Соціально-побутові легенди й перекази 19-20 ст., які пов'язані з козацькою тематикою, розповідають про походження запорожців, їх побут, звичаї, характерство і про їх стосунки з іншими соціальними верствами та іноземцями.
прислів'я й приказки	«Висипався Хміль із міха та показав ляхам лиха» (про Б. Хмельницького) або «Іван носить плахту, а Настя булаву» (про І. Скоропадського, яким керувала його дружина) могли з'явитися тільки в козацьких колах. Немає сумніву щодо козацького походження й цілого ряду інших (записаних здебільшого в 17-18 ст.) паремій, хоча б оцих: «Були ляхам Жовті Води, буде ще й Пилява», «До булави треба й голови», «Од Богдана до Івана не було гетьмана», «Славний козак Максим Залізняк - славнішеє Запорожжя», «Гляди, козаче, щоб татари сидячого не взяли», «Де байрак, там і козак», «Козак журби не має», «Козацькому роду нема переводу», «Терпи, козаче, отаманом будеш», «Наш Луг - батько, Січ - мати: от де треба помирати», «Хто любить піч, тому ворог Січ», «Краще живий хорунжий, ніж мертвий сотник». У фольклорі про козаків найпоширенішими жанрами є легенди та перекази.
Пісні	(«Ой мандрував молодий козак», «Гомін, гомін по діброві», «Ішли козаченьки, ішли з України», «Стрів козак дівчину», «Ой, дівчина козака любила», «Козак од'їжджає, дівчинонька плаче», «Запорожець, мамцю, запорожець», «Там, де Ятрань круто в'ється», «Козаченьку, куди йдеш?», «Ішов козак через байрак». вагомий внесок у розвиток української пісенної культури у XVІІ ст. зробила легендарна народна поетеса-піснярка Маруся Чурай (1625 – 1653) – автор популярних українських пісень ″ Віють вітри, віють буйні″, ″Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці″, ″За світ встали козаченьки″.
Казки	Казками про козаків можна назвати хіба що такі народні твори, як «Про запорожців та царицю Катерину» і «Як запорожці висватали наймита»