Виникнення козацтва та утворення Запорозької Сечі. Життя та побут запорозьких козаків.

Вперше термін «козак» згадано у Початковій монгольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». Початок козацтву поклали “уходники” – прикордонний український люд, який весною йшов у степ, полював звіра, рибалив, добував мед та збирав сіль на солоних озерах.

Причини виникнення 1. Наявність в українському суспільстві окремих прошарків вільних людей, що займали проміжне становище між незаможною шляхтою та селянством, 2. Посилення соціального та релігійного гноблення, закріпачення селянства 3. Постійна військова небезпека з боку Кримського ханства та кочових татарських орд.

На кінець XV ст. ці степові здобичники стали називатись козаками. Ця назва тюркського походження означає вільну, незалежну людину. Осередком козацтва стало Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра давали безпеку і змогу укріпитися, а крім того ця місцевість була недоступна литовським та польським урядовцям. Козаки робили для захисту “січі” – засіки та укріплення. Першу велику фортецю побудував у 1552 р. на о. Хортиці канівський і черкаський староста князь Дмитро Вишневецький.

Запорізька Січ як державне утворення і як соціальна організація мала яскраво виражений демократичний характер – бралися до уваги лише особисті якості. Найважливіші питання вирішувалися на загальній раді

Територіально Запоріжжя ділилось на п'ять, пізніше вісім паланок. Запорожці не мали писаних законів, в основі громади лежав звичай. Запорожці протягом усього свого існування мали власну старшину, яка змінювалась щороку. Військові начальники: кошовий отаман, суддя, писар, осавул, курінні отамани. Військові чиновники: булавничий, хорунжий, підписарій, бунчужний, довбиш, пушкар, товмач, тощо.В руках кошового зосереджувалася військова, адміністративна, судова й духовна влада.

На освоєних землях козаки займались землеробством, вирощували сільськогосподарські культури. Умови степу якнайкраще сприяли розведенню дрібної та великої рогатої худоби. Козаки такох займалися полюванням, рибальством, бортництвом. Кожен козак мав навички торговця: необхідно було обмінювати або продавати вироби власного господарства, військові трофеї.

Українське козацтво – складне і багатогранне суспільне явище, яке відіграло надзвичайно важливу роль в історії України та її народу. Саме завдяки козацтву в середині XVII століття була створена суверенна укр. держава, яка продовжила державотворчу традицію українського народу. Завдяки впливові козацтва на українську культуру, збереженню козацьких традицій українці і в подальшому, у часи бездержавності, зберегли прагнення до волі і незалежності, а образ козака став уособленням ідеалу чоловіка-воїна, захисника вітчизни.

Організація реєстрового козацтва. Його роль у суспільно-політичному житті українського народу.

Реєстрове козацтво – частина українського козацтва, яка перебувала на державній військовій службі. Козаки записувалися до спеціальних списків-реєстрів, що було основою для визначення державою їхніх прав і привілеїв. Реєстрове козацтво не вимагало великих видатків і відзначалося високою боєздатністю.

Уперше проект створення реєстрового козацтва був висунутий 1524 р., за правління великого князя литовського й короля польського Сигізмунда, і реалізовано його 1572 р., за Сигізмунда II Августа, коли Україна входила до складу Речі Посполитої. До реєстру було записано 300 козаків. Реєстрові козаки були незалежними від місцевої адміністрації, звільнялися від сплати податків, отримували привілеї, й одним із них було право на володіння містечком з монастирем і землями до Чигирина для зимових квартир, арсеналу, шпиталю. Реєстровим козакам також були надані клейноди.

Реєстрові козаки завжди були елітою українського народу й відрізнялись своєю освіченістю. Вони завжди були рушійною силою в боротьбі за волю та незалежність України. Реєстрові козаки часто брали участь у козацько-селянських повстаннях, нац.-визвольній боротьбі українського народу. Видатні козацькі полководці починали свій шлях у реєстровому козацтві. Це – Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Северин Наливайко, Іван Виговський, Іван Мазепа, Михайло Дорошенко й інші.

Реєстрові козаки не раз підтримували визвольні виступи народних мас, брали участь у антифеодальних селянсько-козацьких повстаннях кінця 16 – 1-ї пол. 17 ст. під керівництвом К.Косинського, С.Наливайка, І.Сулими, К.Скидана та інших. Лише невелика частина реєстрової старшини, захищаючи свої особисті інтереси, проводила угодовську політику.

Народно-визвольна війна1648-1654 рр. скасувала реєстри як політичні документи польсько-шляхетського уряду, що обмежували чисельність українського козацтва. Замість реєстрів почали складати списки, на підставі яких визначали приналежність до козацького стану.

Українське козацтво – складне і багатогранне суспільне явище, яке відіграло надзвичайно важливу роль в історії України та її народу. Саме завдяки козацтву в середині XVII століття була створена суверенна укр. держава, яка продовжила державотворчу традицію українського народу. Завдяки впливові козацтва на українську культуру, збереженню козацьких традицій українці і в подальшому, у часи бездержавності, зберегли прагнення до волі і незалежності, а образ козака став уособленням ідеалу чоловіка-воїна, захисника вітчизни.

Визрівання кризових відносин між українським суспільством та польською адміністрацією на прикінці ХVI – початку ХVII ст.

Люблінська унія призвела до значних соц.-економічних та політичних наслідків для України. В 1569 році було здійснено перепис вільних земель в 3 укр. воєводствах і король почав роздавати їх польській шляхті. Відбувалася інтенсивна полонізація південної Київщини і Полтавщини. Шляхта постійно запроваджувала тут панщину. За Литовським статутом 1588 р. селяни остаточно закріпачувались, встановлювався 20р. термін розшуку селянина-втікача. Серед української знаті після Люблін. унії посилюється полонізація. Примусово насаджується польська культура, мова, освіта, католицька релігія, яку особливо завзято запроваджував орден єзуїтів. Любл.унія значно загострила релігійні проблеми. Широкі верстви українського населення - селянство, міщанство, дрібні та середні шляхтичі - противились покатоличенню і відстоювали православну грецьку віру. В цій боротьбі дедалі значнішу роль відігравали братства.

Таким чином, в результаті Брестської унії 1596 р. релігійні протиріччя ще більше загострилися. Православна церква перед небезпекою загибелі пішла на союз з протестантами Речі Посполитої. Але цей крок не приніс бажаного. Співвідношення сил продовжувало схилятися на користь уніатів. В II половині XVI ст. у зв`язку з посиленням соц.го та нац.-релігійного гніту укр. нар. збільшився потік втікачів на Запоріжжя, що докорінно змінило козацьке середовище, зокрема посилення антипольських настроїв козаків.

В кінці XVI ст. почали формуватися основні причини, що призвели до широкомасштабних народних повстань:1)Посилення феодального і нац.го гніту на українських землях після Люблінської унії. 2)Загострення міжконфесійних суперечностей після підписання Берестейської церковної унії. 3)Наростання суспільної конфронтації в українському суспільстві, що призвело до загострення класової боротьби. 4)Засилля польського права на українських землях наприкінці XVI ст.5)Козацтво стало формуватися, як окремий стан в Речі Посполитій і заявило про себе, як окрема військово-політична сила. 6)Прагнення козацтва поширити свій вплив на якомога більші території України.7) Загострення протиріч і суперечностей між рядовими козаками «голотою» і козацькою старшиною.

У збройній боротьбі народу за своє визволення, яке почалося у кінці XVI ст. виявилося пробудження нац.ї свідомості українського народу. Вирішальною силою в цій боротьбі було українське козацтво.