Створення та діяльність ОУН-УПА.

За умов коли 2 імперські структури поділили Західну Україну нац.-визвольний рух на ній пожвавішав. Вже в 1940 р. тут почали діяти члени ОУН, що згодом стали зародком формування руху Опору. Напередодні Вітчизняної війни нац. рух ставив єдину мету – проголошення Української Незалежної Соборної держави. З початком фашистської агресії на СРСР представники ОУН Бандери організовують повстання проти радянських військ і 1 липня 1941 р. на скликаних у Львові Національних зборах прийняли текст проголошення відновлення Української держави, а також декрет про формування українського уряду(спочатку в політиці була присутня орієнтація на Німеччину, але пізніше вона втрачалась, а ідея боротьби за соборність і незалежність набувала нового обґрунтування).

З початком війни в ОУН виникли гострі суперечності. (ОУН була створена 1929р, лідери: Є. Коновалець і С. Бандера) В результаті цих суперечностей виникли дві орг-ї: ОУН(М) і ОУН(Б). Після нападу німців на СРСР укр. націоналісти припустилися помилки, вважаючи, що німці допоможуть їм сформувати незалежну укр. державу. Німці ж хотіли використати нац рух у власних цілях для підриву могутності СРСР. В результаті співпраці між ОУН та німцями було створено два батальйони «Нахтігаль» і «Роланд».30 червня 1941 р ОУН(Б) проголосили у Львові становлення укр. держави. Проте через кілька днів С.Бандеру та його прибічників німці заарештували. 14 жовтня 1942 р створено УПА, яка вела боротьбу як проти німців, так і проти радянськ влади. З листопада 1943 р головнокомандувачем УПА був член ОУН(б) Р. Шухевич. Форми боротьби: — створення органів місцевого самоврядування;—- участь у створенні й діяльності української преси, культурно-освітніх закладів, через які поширювалися самостійницькі настрої;— створення підпільних, партизанських і регулярних військових структур. У результаті національна течія зберегла ідею незалежності України й зробила свій внесок у розгром німецько-фашистських загарбників.

Україна в дипломатії країн-учасниць антигітлерівської коаліції.

- Вихід України на міжнародну арену після завершення війни (1944 – створення Народного комісаріату закордонних справ УРСР на чолі з Д. Мануїльським)

- 1945 – включення України до складу 47 країн-засновників ООН (участь України в розробці та прийнятті статуту ООН; 1945 – Україна стала членом постійної комісії ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО); 1946 – обрання України до складу Економічної та Соціальної Рад; 1948-1949 – Україна – непостійний член Ради Безпеки ООН)

Отже, боротьба за голоси (а значить і вплив) в ООН — одна з головних причин відновлення прав зовнішнього представництва України.

Молода українська дипломатія була досить активною.

- 29 липня-15 жовтня – участь представників України у Паризькій мирній конференції

, у лютому 1947 р. укладає мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.

- 1948 – активна участь України в роботі Дунайської конференції (щодо режиму торгового судноплавства на Дунаї), українська делегація, підтримуючи СРСР, виступила проти збереження конвенції 1921 р., яка забезпечувала привілейоване становище в цьому регіоні недунайських держав — США, Англії та Франції.

Вихід Укр. наприкінці Другої світової війни на міжнародну арену, її вступ до ООН мав велике значення для подальшої розбудови укр. державності.

Таким чином, формально за Україною визнавалося право на самостійні міжнародні відносини, але фактично своєї незалежної зовнішньої політики вона не мала.

Визволення України від фашистських загарбників і завершення об’єднання її земель.

18.12.1942р. було визволено перший укр. населений пункт – с.Півнівку Міловського р-ну. Успішний наступ ЧА продовжувався до лютого 1943р., за цей час було визволено значну частину Донбасу та Харківщини. Відвоювали Харків, проте не змогли його втримати, адже ворог обув ще міцним. Влітку 1943р. Німеччина вирішила взяти реванш за Сталінградську битву і, провівши тотальну мобілізацію, взяла курс на Курськ. Битва на Курській дузі тривала майже 2 місяці, у ній брало участь понад 4 млн. солдат, і стратегічна ініціатива була остаточно вирвана з рук Німеччини. Війська Південно-Зх.го фронту на початок вересня визволили Донецьк і підійшли до Дніпра, Південного фронту – визволили Маріуполь і підійшли до Мелітополя, Воронезького – визволили Суми та підійшли до Дніпра. Сталін вимагав взяти Київ до річниці Жовтневої революції і тому почався наступ з, невигідного, Букринського плацдарму. Ціною величезних втрат Київ було взято на світанку 6 листопада.

В січні 1944р. почалося визволення Правобережної України та Криму. Успішне досягнення цієї мети значною мірою було забезпечено перемогою в Корсунь-Шевченківській битві(січень-лютий 1944р.) та виходом ІІ Укр. фронту на кордон з Румунією. 28.10.1944р – остаточно звільнена Україна.

Встановлення кордону з Польщею: 9 вересня 1944 р. -- укладення між урядом УРСР і Польським комітетом нац. визволення Люблінської угоди. 18 серпня 1945 р. -- укладення договору про радянсько-польський кордон, який встановлювався по «лінії Керзона». 1951 р. -- завершення процесу україно-польських територіальних домовленостей.

Встановлення кордону з Чехословаччиною: 26 листопада 1944 р.-- схвалення з'їздом Народних комітетів Закарпаття в м. Мукачево Маніфесту про возз'єднання Закарпатської Укр з Радянською Україною. 29 червня 1945 р. -- договір між ЧСР і СРСР, який юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачево. 22 січня 1946 р. -- указ Президії Верховної ради СРСР про утворення у складі УРСР Закарпатської обл.

Встановлення кордону з Румунією: 10 лютого 1947 р. -- підписання радянсько-румунського договору, за яким до УРСР відходили Північна Буковина, Хотинщина, Ізмаїльщина (тобто закріплювалися кордони, встановлені у 1940 р.).

У результаті Сх. Галичина, Пн Буковина, Закарпаття та Пд. Бессарабія остаточно увійшли до складу України. 1954р до УРСР було приєднано Крим.

Депортація населення з території України та Криму (1944 р.).

Сталінсько-Беріївська машина репресій обрушилась на Україну відразу ж після вигнання німецьких окупантів. В кінці 1943 — на початку 1944 р. приймались рішення про висилку за межі України "пособників німецьким окупантам". В березні 1944 р. Державний Комітет Оборони (ДКО) прийняв постанову про виселення із західних областей УРСР родин активних учасників ОУН, УПА, УНРА на північ і схід СРСР (Архангельська, Кіровська, Молотовська області, Комі АРСР і т.д.). На початку січня 1945 р. було прийнято рішення, за яким підлягали виселенню громадяни польської національності. Всього було виселено в 1944--52 рр• із західних о6ластей України близько 203 тис оунівців і членів їх сімей, "куркулів", "андерсівців" (військовослуж6овців польської армії) та ін. Багато із «спецпереселенців» померло під час перевезення та різних хвороб.

10 травня 1944 р. (вже на другий день після вигнання німців з Кримського півострова) Лаврентій Берія повідомив Й.Сталіна про розроблений НКВС СРСР проект рішення ДКО про виселення всіх татар з території Криму. 11 травня Сталін підписав цей документ. Вночі 18 травня почалася насильницька депортація кримських татар. За дві доби за межі півострова було виселено понад 180 тис осіб. 2 червня 1944 р. Сталін підписав ще одну директиву ДКО про депортацію з території Криму греків, вірменів і болгар. В кінці червня того ж року з Криму бупо виселено всіх місцевих жителів, які мали турецьке або грецьке громадянство. Пізніше на спецпоселеня направпялись репатріанти, демобілізовані воїни та ін. Депортовані з Криму були віднесені до категорії спецпоселенців, виселених навічно. Вони були переважно розселені на території Узбецької РСР. Всього на час прибуття на спецпоселення нараховувалось понад 228 тис депортованиx.

8 вересня 1944 р. було підписано угоду між Польським Комітетом Національного Визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення з території Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Українців змушували терором до виїзду з Польщі. Близько 5 тис іх загинуло. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення «репатріації», на територію України було переселено понад 480 тис осіб.