Економічні перетворення у промисловості: індустріалізація, її передумови, хід здійснення, наслідки.

Індустріалізація відбувалася згідно з розробленим п’ятирічним планом і пройшла кілька етапів. 1925 рік - XIV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію. Причини: техн. Відсталість, потреба оборони у разі війни.

Особливості • головне джерело нагромадження коштів – „перекачування” коштів із села, експлуатація трудового ентузіазму людей;• розвиток групи „А” на шкоду групи „Б”;• розпочалася з важкої, а не з легкої промисловості;• мала ударні темпи;• спиралася на внутрішні резерви;• здійснювалася за планом.

Труднощі • відсутність розвиненої інфраструктури (шляхи сполучення, мости, залізниці);• обмаль кваліфікованих кадрів;• застаріле обладнання на більшості заводів і фабрик;• нестача коштів

Підсумки індустріалізації,,+ "

· змінилося співвідношення між пром-тю і с/г

· змінилося і співвідношення між великою і дрібною пром-тю

· СРСР перетв на індустріально-аграрну країну;

· зміцніла обороно-здатність СРСР;

· створення технічної бази с/г;

· ліквідовано безробіття;

· швидко йшов процес урбанізації

· формувався національний український робітничий клас і технічна інтелігенція

,, - "

· -завищені ціни на пром. продукцію

· - значне скорочення чисельності кустарно-ремісничих закладів

· посилення регіональних нерівномірностей

· зростання централізації в управлінні економікою;

· зростання монополізму в пром-сті;

· згортання непу й утвердження командно-адміністративної системи;

· загальне одержавлення засобів виробництва;

· заборонено приватну торгівлю (вона була одержавлена);

· ускладнення житлової та продовольчої проблеми;

· курс на мілітаризацію економіки;

· заморожування значних коштів у незавершених об’єктах;

· посилення експлуатації трудящих;

· репресії проти технічної інтелігенції;

· сталася ізоляція радянської економіки зміцнення ролі партії в державі;

· вся економіка України контролювалась центральними органами влади.

95. колективізація: мотиви, хід здійснення, результати. Економічні та соціальні наслідки колективізації в Україні;

Колективізація передбачала переведення селянства від індивідуального господарства до колективного виробництва.

Причини:

· встановлення тоталітарного режиму

· Необхідність забезпечення коштів для індустріалізації

· Потрібен був механізм постачання хліба

· Можливість контролю за селянством

· Протиріччя між більшовицькою ідеологією та наявністю приватної власності.

Курс на “суцільну колективізацію та ліквідацію куркульства як класу” поклав листопадовий (1929р.) пленум ЦК ВКП(б). Колективні господарства створювались насильно, під загрозою репресій, широко використовувався досвід “воєнного комунізму”, набутий більшовиками у роки громадянської війни. Було розкуркулено 200 тис. селянських господарств.

Наприкінці 1932р. в УРСР налічувалось 70% селянських колективних господарств, що становили понад 80% посівних площ. Продуктивність праці “колективних” селян була низькою, оскільки майже весь урожай вилучався державою для хлібозаготівель.

Примусові методи колективізації і масові репресії влади проти селянства посилювали соціальне напруження, загрозу виникнення селянської війни в Україні та інших районах СРСР. Сталін та його оточення вирішили зламати опір колективізації шляхом винищення українського селянства, в якому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької психології. Почалася одна з найбільших трагедій українського народу — спланований і організований голодомор. Внаслідок колективізації в Україні почалося різке падіння продуктивності сільського господарства. Але союзний уряд встановлював для України непомірні хлібозаготівельні плани, внаслідок чого вже наприкінці 1932 р. з'явились симптоми голоду,

Свого апогею голодомор в Україні досяг взимку і навесні 1933 р. Люди рятувались, як могли: їли товчену кору дерев, солому, перемерзлу картоплю і капусту, котів, собак, щурів, в муках помираючи від тяжких шлункових захворювань. Були численні випадки людоїдства.

Внаслідок голодомору в Україні загинуло близько 8 млн. осіб, а за деякими даними 10 млн. осіб.

Тенденції суспільно-політичного і культурного життя в Україні в 1930-ті рп. «Культурна революція».

Політика радянського керівницва в галузі культури називалася «культурною революцією»:

- ліквідація неписемності - створ. Надзвичайна комісія з не писемності. Це вдалося (стало 85% писемних).

- створ. сист. народ. освіти. - Введено обов’язкової програми навчання, підручники. Школа: початкова, середня, вища. Зросла кількість учнів.

- Університети ліквідовані, а замість них-інститути народ. освіти. Процес формуванняня нової інтелігенції супроводжувався репресіями інтелектуальної, творчо активної частини укр. нас., щоб створити умови для тотальітарного контролю суспільної думки.

- перетворити мистецтво, гуманітар. науки на інструмент ідеологічного впливу.

- використання наук, досягнень для соціалістичного будівництва.

Літературара

З'являється стиль символізм (Вороний, Олесь, Чупринка), неокласицизм (Зеров, Драй-Хмара, Клен, Рильський)

Літ. об’єднання: Гарт, ВАПЛІТЕ, ВУСПП,Плуг, Нова генерація, Аспис, Ланка, МАРС.

Кіно

Одеська кінофабрика. Київська кінофабрика. Довженко –«Звенигора», «Арсенал», «Земля»

Архітектура

Домін. стиль – конструктивізм, якому притаманні доцільність, економічність, лаконізм, функціональність.

Музика

Будувалася на взаємодії фольклору, спадщини муз. школи Лисенка та нової європ. музики (Вагнер, Гріг, Равель)

Наука

Укр. академія наук – генератор ідей. відкриття у: нелінійній механіці, теорії космічних польотів, автоматичному зварюванні металу, генерації і селекції рослин.

Діяльність українських політичних партій і рухів на західноукраїнських територіях у 1920-30-ті рр. Комуністичний рух. Особливості функціонування націоналістичних організацій.

Українське населення піднімалось на боротьбу проти гнобителів, яку очолювали політичні партії та громадські організації.

Комуністична партія Західної України (КПЗУ). Заснована як Компартія Східної Галичини у лютому 1919р.

Українська військова організація (УВО). Заснована в 1920р. колишніми членами української галицької армії. Діяла нелегально, головний метод боротьби – терор. Вчинила низку замахів на польських діячів.

Українська соціал-демократична партія (УСДП). УСДП у 1923р. заявила про перехід на радянську платформу, тобто підтримала Радянську Україну, що призвело до ліквідації партії. Наприкінці 1928р. УСДП відновила свою діяльність. До голодомору 1932-1933 рр. залишалась на старих позиціях. Лідери – М.Ганкевич, В.Старосольський.

Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО). Заснована у липні 1925р. у Львові. Лідер Д.Левицький. В партії було чимало прихильників СРСР у зв’язку з процесом “українізації” у Радянській Україні.

Українська соціалістична радикальна партія (УСРП). Українська радикальна партія. Лідери – Л.Бачинський, І.Макух. У 1926р. об’єдналися з організацією українських соціалістів-революціонерів на Волині, змінивши назву на УСРП. Виступили проти орієнтації як на СРСР, так і на еміграцію на чолі з Є.Петрушевичем.

Організація українських націоналістів (ОУН). ОУН виникла наприкінці січня 1929р. на з’їзді у Відні. Ідеологами ОУН стали Д.Донцов та В.Липинський. Головним засобом досягнення самостійної України ОУН вважала збройну боротьбу на засадах “революційного націоналізму”. Значною мірою спиралася на студентство, діяла нелегально. Здійснила ряд терористичних замахів на польських урядовців. У 1929-1938 рр. ОУН очолював Є. Коновалець.

Українська католицька партія (УКП). Частина греко-католицького духовенства, яка підримувала УНДО, протягом кількох років називалася “Українською християнською організацією” (УХО) та “Українською католицькою організацією” (УКО). У 1923р. була утворена УКП. Проводила угодовський курс щодо Польщі, підтримувала П. Скоропадського як кандидата на українську владу. У 1936р. була розпущена. Лідери – О.Назарук та Г.Хомишин.