Історичні обставини та хід переяславської ради. Українсько-російський договір та його оцінки в сучасній історичній літературі.

18 січні 1654 р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Царські посланці привели українське населення до присяги на вірність царю. Присягати відмовились полковники Іван Богун, Іван Сірко, Уманський і Брацлавський полки, Запорізька Січ. Проти присяги виступило і київське духовенство (ось чому рада пройшла у Переяславі). Цей союз відразу настроїв проти України і хана, і Туреччину.

Замість 23 статей, запропонованих українською стороною, цар погодився тільки на 11 статей, що і підтвердив “Жалуваною грамотою гетьманові і Війську Запорізькому” від 27 березня 1654 р. Інші справи були вирішені окремими царськими грамотами (вольності Запорізького війська, Чигиринське староство при гетьманській булаві, права шляхти). Треба сказати, що з боку Хмельницького угоду було укладено юридично недбало і нерозумно, в той час як російська сторона все осмислила всебічно і в перспективі.

Основні положення "Березневих статей" -Україна (територія колишніх Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств) переходить під протекторат Росії;- влада в автономії належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар: передбачалася пожиттєвість влади Богдана Хмельницького; - чисельність козацького війська - 60 тис. чоловік;- в містах зберігалося право на самоуправління;- визнавалася самостійність української православної церкви;- Україна отримала право вести зовнішню політику, крім відносин з Польщею і Туреччиною;- передбачалися спільні воєнні дії України і Росії.

Оцінка Договору 1654 Року Серед істориків немає згоди в оцінці характеру Переяславської угоди. Справа ускладнюється тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні їх копії.Різні погляди: персональна унія, яка об’єднала 2 д-ви під владою одного царя, протекторат Р над У, інкорпорація укр. Земель до моск д-ви, військ-пол союх Р та У, конфедерація, возз’єднання. Вигоди для У зберегти д-ність, трад, військ устрій, проти польщі, сильний союзник, реліг пересіл. Для Рос: боєздатні укр. Війська, захист від тур-тар набігів, поповнення скарбниці.

Суспільно-політичні причини та обставини розгортання громадської війни та. поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657р. – червень 1663р.). Українське суспільство в умовах «великої руїни».

Корсунська рада ще за життя Б.Хмельницького обрала його наступником сина Юрія, проте після його поховання старшинські угруповання відійшли від принципу спадковості гетьманства і розгорнули боротьбу за владу. Спочатку старшинська рада обрала І.Виговського гетьманом до повноліття Ю.Хмельницького, а згодом - повноправним гетьманом.

І.Виговський припустився ряду серйозних політичних прорахунків. У протистоянні з Росією він взяв курс на зближення з Річчю Посполитою і повернувся до ідеї входження козацької України до складу королівства. Російський уряд оголосив І.Виговського зрадником і навесні 1659 р. розгорнув наступ на Україну. У червні 1659 р. під Конотопом армія гетьмана разом з татарами та поляками завдала нищівної поразки російській армії. Але скористатися результатами перемоги І.Виговський не зміг. Його орієнтація на Річ Посполиту, поступливість у відносинах з нею, терор проти опозиції викликали різке незадоволення в суспільстві. Посилився анти-гетьманський рух. І. Виговський зрікся булави і вирушив до Польщі.

У вересні 1659 р. Військова козацька рада обрала гетьманом Ю. Хмельницького, сподіваючись, що він продовжить справу свого батька. У жовтні 1659 р. у Переяславі між гетьманом і російським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України. Восени 1660 р, після невдалих військових операцій проти Польщі Ю.Хмельницький пішов на укладення угоди з польським урядом. У жовтні 1660р. сторони підписали Слободищенський трактат, за яким Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах. Більшість козацтва І старшини Лівобережної України відмовилися визнавати владу Ю.Хмельницького. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, Ю.Хмельницький склав булаву. Правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю (1663-1665 рр.), який дотримувався пропольської орієнтації, на Лівобережжі перемогу отримав кошовий отаман Запорізької Січі Іван Брюховецький (1663-1668 рр.), який зробив ставку на російський уряд.

Основні причини виникнення Руїни - Загострення суперечок у середовищі української державної еліти.- Виникнення гострих соціальних конфліктів.- охоплення значної частини народних мас, і насамперед козацтва, бунтівними настроями і небажанням підпорядкуватися будь-якій владі.- активне втручання у внутрішні справи і пряма агресія стосовно Гетьманщини з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Таким чином, Українська держава розкололася на два державних утворення з протилежною орієнтацією на зарубіжні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу України по Дніпру між Росією і Річчю Посполитою.

Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663- вересень 1676 р.) Внутрішня і зовнішня політика гетьманів П.Дорошенка, Д. Многогрішного.

Криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити цю руйнівну тенденцію та об’єднати укр. Землі в межах однієї держави. Лідером цих сил став новий Правобережний гетьман П. Дорошенко, який прийшов до влади у серпні 1665. Спочатку, заручившись нейтралітетом Польщі, він переміг своїх суперників, що також претендували на гетьманство. Намагаючись зміцнити внутрішні позиці, П. Дорошенко здійснює кілька реформаційних кроків: починає систематично скликати військову раду, щоб заручитися народною підтримкою, створює постійне наймане військо, забезпечуючи цим незалежність від козацької старшини. На кордоні проводить нову митну лінію, розпочинає випускати власну монету, енергійно заселяє спустошені окраїни Правобережжя.

Активною була і зовнішньополітична діяльність П. Дорошенка. Спочатку, спираючись на підтримку татар, він намагається витіснити поляків з Правобережжя та одночасно проводить переговори з Росією з метою повернення прав і вольностей Війську Запорозькому, возз’єднання у межах єдиної держави всіх укр. Земель. Однак ці переговори не дали результату. Збройне протистояння з Польщею та непоступливість Росії змусили гетьмана шукати порозуміння з І. Брюховецьким. Після того, як він, відчуваючи підтримку, перейшов на Лівий берег і після вбивства козаками І. Брюховецького, Дорошенка було проголошено гетьманом усієї України. Але зведена гетьманом структура влади була надзвичайно слабкою. У вересні 1676 П. Дорошенко складає свої повноваження та здається Росії.

Дем’ян Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану на захист державних інтересів України: домігся, щоб Київ з округою, незважаючи на умови Андрусівського перемир’я, залишався у складі Лівобережжя; спирався на полки компанійців і прагнув зміцнити гетьманську владу, поступово ослаблюючи політичну роль козацької старшини; вів таємні переговори з П. Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини.Така політика викликала незадоволення як частини старшинської верхівки, так і московського уряду. У ніч з 12 на 13 березня 1672 року у Батурині козацька старшина (П. Забіла, І. Самойлович, К. Мокрієвич, Р. Дмитрашко-Райча) за підтримки начальника московської залоги заарештувала Д. Многогрішного й видала його представникам царського уряду.

У своїй політиці Многогрішний намагався рішуче і безкомпромісно відстоювати автономні права України, і боровся за відновлення кордонів Української держави періоду Б. Хмельницького. Послідовний курс Многогрішного на широку автономію України спричинив серйозне занепокоєння російського уряду та протидію частини козацької старшини, яка дотримувалась проросійської орієнтації.