Правобережна Україна в другій половині ХVII - ХVIIIст.: політичний та соціально-економічний розвиток

З кінця XVII–початку XVIII ст. Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля), Галичина, Холмщина нероздільно знаходилися у складі Польської держави. Тут встановилося жорстоке колоніальне панування, до 4-6 днів на тиждень зросла панщина, збільшилися різноманітні повинності та податки, посилилося національно-релігійне гноблення. Православні зазнавали різноманітних утисків і переслідувань. В судах і діловодстві використовувалися лише польська й латинська мови. Уніатська церква визнавалася як єдина законна церква східного обряду. Слабкість королівської влади, шляхетська анархія і згубна економічна політика гальмували розвиток господарства, ремесел і торгівлі.

Гайдамацький і опришківський рух. Гайдамаками (від тур. “гайда” – гнати, переслідувати) називалися повстанці на Правобережній Україні, а опришками – на Прикарпатті, Буковині і частково у Закарпатті.

Протягом 1730-50-х рр. на Київщині, Волині й Поділлі діяли гайдамацькі загони Верлана, Гриви, Голого, Жили, Медведя, Писаренка, Моторного, Сухого, Тарана, Письменного, Теслі та інших ватажків. Повстанці неодноразово займали Умань, Вінницю, Летичів, Радомишль, Чигирин, Фастів, Корсунь та інші міста й містечка.

На Прикарпатті та у Північній Буковині опришків очолював О.Довбуш (1738-1745 рр.), пізніше В. Баюрак та І. Бойчук.

Отже, наприкінці XVII—XVIII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння; обезземелення селянства, його закріпачення; розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури; збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що на Правобережжі вони відбувалися в умовах бездержавності.

Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні в другій половині ХVII - ХVIIIст.

З кінця XVII–початку XVIII ст. Правобережна Україна (Київщина, Волинь, Поділля), Галичина, Холмщина нероздільно знаходилися у складі Польської держави. Тут встановилося жорстоке колоніальне панування, до 4-6 днів на тиждень зросла панщина, збільшилися різноманітні повинності та податки, посилилося національно-релігійне гноблення. Православні зазнавали різноманітних утисків і переслідувань. В судах і діловодстві використовувалися лише польська й латинська мови. Уніатська церква визнавалася як єдина законна церква східного обряду. Слабкість королівської влади, шляхетська анархія і згубна економічна політика гальмували розвиток господарства, ремесел і торгівлі.

Повстання 1702-1704 рр. Під керівництвом козацькі полковники С.Палій, С.Самусь, З.Іскра, А.Абазин та ін на Правобережжі відродилися козацькі вольності, але у 1699 р. поляки вирішили остаточно скасувати козаччину. Восени 1700 р. польські загони розпочали наступ на Поділля й Київщину, захопили Немирів, Вар, Вінницю, Брацлав, однак не могли здобути Фастова. Протягом 1703-1704 рр. повстання було придушене.

Гайдамацький і опришківський рух. Гайдамаками (від тур. “гайда” – гнати, переслідувати) називалися повстанці на Правобережній Україні, а опришками – на Прикарпатті, Буковині і частково у Закарпатті. Протягом 1730-50-х рр. на Київщині, Волині й Поділлі діяли гайдамацькі загони Верлана, Гриви, Голого, Жили, Медведя, Писаренка, Моторного, Сухого, Тарана, Письменного, Теслі та інших ватажків. Повстанці неодноразово займали Умань, Вінницю, Летичів, Радомишль, Чигирин, Фастів, Корсунь та інші міста й містечка. На Прикарпатті та у Північній Буковині опришків очолював О.Довбуш (1738-1745 рр.), пізніше В. Баюрак та І. Бойчук.

Коліївщина. Найбільшого розмаху гайдамацький рух набув на Правобережній Україні у 1768 р. Керівником повстання весни 1768 р. в урочищі Холодний Яр під Чигирином став запорозький козак Максим Залізняк. Повстанці захопили Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку, а також найбільше укріплене місто Умань, переповнене шляхтою, католиками і євреями. Захоплення Умані було кульмінаційним пунктом Коліївщини і гайдамацького руху взагалі. Охопивши Київщину й Брацлавщину, повстання стало поширюватися на Поділля, Волинь, Східну Галичину, загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережжя й Запорожжя. Повстанські загони (їх було бл. 30) очолювали С.Неживий, П.Таран, М.Москаль та ін. Залізняка було обрано гетьманом, а Гонту – уманським полковником. 26 червня 1768 р. повстанців оточили російські війська генерала Кречетнікова. Вони отримали наказ придушити Коліївщину після того, як було приборкано польську шляхту.

Поділи Речі Посполітої. Зміни у політичному становищі правобережниї та західноукраїнськиї землях.

Ослаблення Речі Посполитої в другій половині XVIII ст. дало можливість Пруссії, Австрії та Росії розчленувати цю державу. Три територіальних розділи польської держави були проведені в 1772, 1793 і 1795 роках сусідніми з Річчю Посполитою державами: Росією, Австрією й Пруссією.

І поділ -- у 1772 р. Росія загарбала частину Білорусії, Австрія --- Галичину, Пруссія -- споконвічні польські землі. У 1774 р. Австрія загарбала Буковину, а ще в кінці XVII ст. -- Закарпаття. Таким чином, наприкінці XVIII ст. всі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрії.

ІІ поділ -- 1793р. Росія загарбала Правобережну Україну та білоруські землі, Пруссія -- польські землі.

ІІІ поділ -- 1795 р. До Росії відійшла Західна Волинь, Західна Білорусія, більша частина Литви і Курляндія (частина Латвії). Пруссія привласнила західнолитовські землі і поділила з Австрією польські землі. Польська держава перестала існувати.

Інкорпорація зх.українських земель до складу Австрійської імперії збіглася у часі з першою хвилею модернізаційних реформ у цій державі. Ці реформи запроваджувалися у життя в 70—80-х роках XVIII ст. Марією-Терезою та Йосифом II. Вони базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті шляхом посилення державної централізації та встановлення контролю правлячої династії за всіма сферами суспільного життя залучити імперію до нових історичних процесів та не допустити її відставання від основного суперника — сусідньої Пруссії. Серйозні зрушення зумовили імперські реформи у сфері релігії: церква підпорядковувалася державі; змінився статус священиків, 1773 p. було ліквідовано орден єзуїтів, який до цього мав значний вплив на суспільне життя імперії.

Реформи Марії-Терези і Йосифа ІІ кінця XVIII ст. та їх вплив на західноукраїнські землі.

Здійснювалися в усій імперії., але мали значний вплив на зх.-укр землі.

Мета – стабілізація соц.-ек становища краю, ліквідація старої с-ми управління.

Адм. Управління. МТ закони австрії пош на всю терит ім., було впроваджено асамблею станів. ЙІІ. усю провінцію поділили на окремі округи, цт провінції – львів, на чолі округів стояли старости. Наслідки: у провінції зм реальна влада поляків та румунів, сприяла пос нім впливу, укр. Усувалися від участі в управлінні.

На селі. МТ. На приєднаних землях складено «інвентарі», обм тілесні покар, забор панщина у неділю і свята, заб примусові роботи без згоди селян. ЙІІ. Селяни звільнялися від особистої залеж, чітко визн розміри панщини, селянам надав мін гром права., сел. Громада одержала права самоврядування. Наслідки: знищено найжорстокіші форми кріпосництва, значного покращення життя селян не сталося, поміщики порушували, протистояння між сел. І пом не лік від, а послаблені.

Релігія. МТ. Рівні права церков та віруючих ЙІІ церква підпорядковувалась державі, священники прирівнювались до держ службовців Наслідки: припинення рел ворожнечі, зміни у становищі гр.-кат церкви.

Освіта. МТ. Навчання в поч. кл рідною мовою ЙІІ відновлена д-ть льв у-ту. Наслідки: р-к освіти, піднесення духу укр. Народу.

ВИСНОВКИ. Реф здійснювалися бюрократичними методами та не доводилися до кінця, укр. Населення не встигло скористатися, бо наступники відмовилися, мало вплинули на ек ситуацію.