Загальна характеристика укр. бароко

Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII - XVIII ст.

Етапи:

1) ранній (друга половина XVII —початок XVIII ст.),

2) зрілий (1720 —1750 pp.),

3) завершальний (друга половина XVIII ст.).

 

Українське бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. Період характеризується власною творчістю українського народу, що відтепер був пробуджений до нового вільного життя, бароковий стиль прибирає своєрідних та оригінальних форм.

Стиль європейського бароко з характерними для нього пафосом боротьби і перемоги, пластичною експресією та багатством варіацій мальовничих композицій якнайкраще відповідав піднесенню національної самосвідомості українського народу, тріумфові у Визвольній війні 1648—1654 pp. і створенні власної держави — Гетьманщини.

 

Детальніше див. 6 білет, 2 питання.

У XVII-XVIII ст. продовжує розвиватись полемічна література.

Мистецтво барокко, так само як і ренесанс, було занесено на Україну безпосередньо з Італії. Здається, чи не головну роль у популяризації бароккового мистецтва на Україні треба відвести майстрові-архітекторові, єзуїтові Джакомо (Яків) Бpіано (1586 — 1649), що був присланий на Україну з Риму спеціально як вправний архітектор; він завідував єзуїтським будівництвом у Львові, Перемишлі та Сандомирі.

Можливо, італійські майстри прибували тоді на Україну не тільки із Заходу через німецькі землі, але також і з Півдня, через генуезькі колонії. В кожнім разі, в Україні мистецтво барокко роздвоїлося: в Західній Україні (Підляшшя, Галичина, Волинь, Поділля) воно зберегло форми єзуїтського барокко, що залишилося ближчим до свого першоджерела; в Центральній та Східній Україні (Слобожанщина та Чорномор’я) воно сильно модифікувалося й набрало зовсім оригінального забарвлення — т. зв. козацького барокко. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше — в скульптурі, хоч добре помітна в скульптурі декоративній; найменше її знати в малярстві.

Білет 6

Пантеон словянських богів і світоглядна модель

Міф - специфічна оповідь, що оперує особливим типом часу - часом до всякого часу. В широкому сенсі слова міфологія - це смислове поле культури.

Пантеон слов’янських богів:

1. Перун, Велес;

2. Сезонні божества та божества окремих господарчих колективів

3. Істоти з абстрактними функціями (Доля, Кривда, Правда)

4. Істоти міфологічної(чудесної) природи (баба яга)

5. Безособові персонажі

Специфічні риси слов'янської міфології: Попович - особливості структурування простору:

Горизонтальній поділ світу

Головні напрями схід і південь(право) – структурування відбувалося за етичними ознаками - Недобрим був і рух справа наліво, проти ходу Сонця: символіка правого і лівого мала величезне значення. По колу треба було рухатися праворуч, праве взагалі було «добрим», на відміну від лівого.. Оцінка простору поширюється і на час, і на інші виміри реальності. Найголовніше в упорядкуванні — відділити «свій» світ від «чужого».

Кольорова символізація та просторова структура світу знаходить відповідника в часовій структурі(час і простір нероздільні).

вперед — схід — ранок — весна - синій

праворуч — південь — день — літо – червоний

назад — захід — вечір — осінь - білий

ліворуч — північ — ніч — зима – чорний

Вертикальна модель світу – світове дерево

У слов’ян на відміну від кочових народів переважають вертикаль і потрійна класифікація. До виділення трьох рівнів та чотирьох сторін світу додається символ кола як засобу відокремити свій, освоєний світ від світу чужого, дикого, небезпечного.

Координати світового дерева — верх — середина — низ

кольоровий символ — біле — червоне — чорне

космічний символ — Місяць — Сонце — зірки

сімейний символ — чоловік — жінка — діти

органи тіла — голова — серце — утроба

душі — розумна — чуттєва — вітальна

функції душі — бачення-розуміння, особистість — почування-чуття — життєва сила, плодючість

У слов. міфології наявний символ кола - коло символізувало одиницю цілісність, чотирикутна будова — упорядковану безконечність світу(квадрат – упорядкована цілісність світу). Найповніше ця символіка знаходила вияв у поховальних спорудах.

Також наявна культова риса – культ матері – землі та можливість до мовлення з богами.

Ренесансна сутність (проблема людини) та барокова форма в літературі України 17 ст.

Посилення інтересу до рідної культури, історії, мови; пробудження нац. свідомості народу; активніше розвиваються освіта і наука, передусім мережа шкіл. Оскільки вищих і середніх навчальних закладів в Україні тоді не існувало, багато українських юнаків по закінченні місцевих шкіл їхало до польських і західноєвропейських університетів, де вони переймалися передовими, передусім гуманістичними, ідеями.

 

Осн. особливості:

- прагнення широко спиратись на здобутки античних мислителів;

- ствердження гідності особи, її свободи, ідеалів соціальної справедливості;

Творчий характер і широкий вплив барокко ґрунтувався на тому, що в ньому було дане сполучення, синтеза ренесансу і середньовіччя. Не відмовляючись від досягнень ренесансу, барокко в. багатьох пунктах повертається до середньовічного змісту і форми.

Від ренесансу барокко приймає насамперед „відкриття“ античности: щоправда, розуміння античности тут інше, і барокко, зокрема, характеризують спроби поєднати античність із християнством. Барокко не відмовляється від ідеалу пізнання й опанування природи, і тут барокко досягло найбільших успіхів; природа для людини барокко — це насамперед шлях до пізнання Бога. Барокко не відкидає навіть і культу „сильної людини“, лише хоче виховати її на службу Богові і дійсно для цього її виховує.

Нове і своєрідне в барокко — це, головне, динамізм його, рухливість, що її помітимо і в мистецьких формах (складні криві лінії), і в загальному стремлінні до напруження, авантюри, зміни, мандрівки, боротьби, якими сповнене і особисте і суспільне життя тих часів, як і пластичні та літературні твори. З цим зв’язана й надзвичайна любов до антитез: поруч із зображенням повного життя, барокко кохається в темі смерти; проти Бога бореться диявол, що стає характеристичним героєм бароккових творів.

На цих рисах стилю барокко будється і нахил до мистецької гри, до поетичних іграшок, до чудернацтв, до ориґінальничання. Барокко цінить не лише спокійну гармонійну красу, але й негарне, огидне як контраст до гарного і як засіб сильніше вразити почуття й волю людини. Тут барокко прийшов до тих сфер, що ними раніше нехтували: до „низької“ природи, до народних елементів, зокрема й до народносте в мові й мотивах. Реформа Котляревського відразу зробила мову, якою писали в добу барокко, перестарілою.

 

Література

- широка перекладна діяльність обертається почасти до творів минулих епох, зокрема середньовіччя;

- на Україні головними носіями літературної творчости були духовні особи: „духовний“ елемент тому занадто переважає в змісті творів;

- нещасливі політичні умови призвели до того, що багато українців працювало „в наймах“ у чужих культур.

Бароккова поезія прожила на Україні довго, аж до другої половини XVIII в

Віршова поезія

Найбільш численною є бароккова віршована поезія.

За жанрами вирізняють: акровірші, геометричні вірші, вірші -малюнки, панегірики та епіграми (касіян сакович "Похвала гетьмана"), сатирично-гумористична поезія (іван некрашевич "ярмарок"), декоративні вірші - раки-літеральні (величковський "діва марія"), народна поезія (коз. пісні, думи, билини, календарно - обрядові (пісні про сагайдачного), дидактичний епос (климовський).

Проза

Вирізняють такі основні жанри: ораторсько-проповідницька проза релігійно-полемічного змісту, історично-мемуарні твори (козацькі літописи Самовидця), езопівська байка (непрофесійна), діалог (сковорода "асхань"), щоденники та записки, житійна (повчалтна) література (дидактична туптала)

Головний твір цієї літератури „Четьї — Мінеї“ св. Дмитра Туптала

Драматургія. Трагікомедія Прокоповича "Володимир".

Білет 7