Діяльність Острозької академії

Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії.

Заснував академію у 1576 році князь Василь-Костянтин Острозький. Острозька академія припинила своє існування у 1636 році.

 

В основу діяльності Острозької академії було покладено традиційне для середньовічної Європи, однак цілком незвичне для українського шкільництва, вивчення семи вільних наук (граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, музики, астрономії), а також вищих наук: філософії, богослів’я, медицини; п’ять мов: слов’янську, польську, давньоєврейську, грецьку, латинську.

ДРУКАРНЯ: В острозькому культурному осередку разом з академією постало найпотужніше тогочасне українське видавництво — кирилична друкарня Івана Федорова (Федоровича). Тут побачили світ греко-слов’янський «Буквар» — перший український підручник (1578); Новий Завіт (1580); «Книжка събраніє вєщєй нужнейших...» Тимофія Михайловича — перший в історії кириличної поліграфії покажчик стародрукованих текстів; "Хронологія"(1581) Андрія Римші — перший в Україні друкований поетичний твір; "Острозька Біблія«(1581); «Ключ царства небесного», "Календар римський новий«(1587) Герасима Смотрицького, «Апокрисис» Христофора Філарета. У чень Острозької академії Мелетій Смотрицький написав першу фундаментальну слов’янську «Граматику» (1619), яку М.Ломоносов назвав «вратами ученості».

Викладачі: літератор Дем’ян Наливайко; Кирило Лукарис (грецький вчений та релігійний діяч, випускник Падуанської академії, певний час ректор академії, згодом Олександрійський, а пізніше — Константинопольський патріарх); астроном, математик, доктор медицини, випускник Краківського і Падуанського університетів Ян Лятош; грецький вчений і релігійний діяч Емануїл Мосхопуло; випускник Падуанської академії Никифор Парасхос-Кантакузен.

Першим ректором академії був Герасим Смотрицький — видатний освітній та культурний діяч, педагог, письменник-полеміст, поет.

Випускники: Петро Конашевич-Сагайдачний, перший ректор київської братської школи Іов Борецький, лаврський архімандрит Єлисей Плетенецький, Мелетій Смотрицький, Ісакія Борискович та ін.

Сформований тут тип вищого навчального закладу був перенесений до Києва, звідки поширився до Молдавії та Москви. Навколо академії гуртувалися такі відомі тогочасні просвітники як Клірік Острозький, Христофор Філарет (Мартін Бронєвський), Тимофій Аннич, Тимофій Михайлович, першодрукар Іван Федоров та ін. До Острога приїздив і працював тут деякий час Іван Вишенський.

Лінгвістична праця учня Острозької академії Мелетія Смотрицького створила в свій час епоху у вивченні слов’янської мови. В Острозькій академії існував великий колектив учених перекладачів і упорядників книг, який розгорнув у 80-х роках XVI ст. значну видавничу діяльність.

УНІКАЛЬНІСТЬ ТА ОРИГІНАЛЬНІСТЬ ЦЬОГО ВИЩОГО ЗАКЛАДУ ОСВІТИ ВИЯВИЛИСЯ Й У ТОМУ, ЩО ТУТ УПЕРШЕ ПОЄДНАЛИСЯ ДВА ТИПИ КУЛЬТУР: ВІЗАНТІЙСЬКА І ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА. З ОСТРОЗЬКОЮ АКАДЕМІЄЮ ПОВ’ЯЗУЄТЬСЯ РЕНЕСАНС УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.

 

Укр. Культура 80-90 рр 20 ст.

Розпад СРСР, Чорнобильска катастрофа,активна боротьба за незалежність України залишила свій відбиток на культурі. В першу чергу відбуваються зміни в літературі:

· Постмодерніські змін, неопопулізм та неоавангардизм

- Скасування стилю соцреалізму,знищення цензури;

- Вплив Заходу, змішування жанрів;

- Розвиток заборонених тем (Голодомор,сексуальність,насилля,інцест,наркотики)

- «знищення ідеальності»;

- Розвіювання міфу про «українського письменника-героя-страждальця»;

- Вживання суржику і нецензурної лексики,тема фемінізму у письменниць;

- Поврення до теми Розтріляного відродження,її розкриття і підняття.

- Перфоманс (читання віршів під музику,пізніше – під відеопрезентацію);

Жанри: оповідання,новели і ессе. Іронія, сатира.

Письменники – Любко Дереш, Юрій андрухович,Сергій Жадан,Євгенія Кононенко,Оксана Забужко,Ірена Карпа,Ігор Павлюк,Олесь Ульяненко.

Об'єднання: «Бу-Ба-Бу» (1987, письменники-авангардисти Неборак,Андрухович і Ірванець), «Ммюна туга», «Нова дегенерація», «Пропала грамота», «Червона фіра», «Західний вітер», «Творча асоціація 500».

різко скоротилося державне фінансування освіти, науки, установ культури, частково – театрів, музичних колективів, бібліотек. Фактично відбулась втрата державної літератури, образотворчого мистецтва, кіно.

Швидко росли тиражі журналів і газет.

Масовий читач отримав доступом до літературі, яка роками лежить у «спецсховах».

Почалося відновлення закритих упродовж тоталітарного режиму монастирів і церков. Т

еатральний репертуар став найрізноманітнішим, з'явилося багато нових театрів і студій, але глядацькі зали порожніли.

Отримала розвиток кінодокументалістика. Серіал «Роксолана» (1996). Відроджується українське кіно, Створюються україномовні фільми. Розпочато підготовку власних режисерів і сценаристів. У кінці 80-х на початку 90-х років в республіці були створені фільми, які здобули міжнародне визнання. Серед них "Голод - 33" (О.Янчук, С.Дяченко, Л.Танюк). Фільм "Лебедине озеро. Зона" у 1990 р. вперше в історії української о кіно одержав нагороди найпрестижнішого в світі кінофестивалю в Каннах.

 

 

Білет 23.

Львівський університет та його значення для укр. культури 19 ст.

Львівську академію з правами університету утворено 1661 року. У 1773 році орден єзуїтів заборонено, університет закрито. Відновлено у 1784, називався Йосифінський університет. У 1805–1817 — ліцей. У 1817 відновлено як УніверситетФранца I.

Львівський університет (тепер імені І. Франка), аналогічно, своє літочислення розпочинає зі створення у листопаді 1372 року монастирської школи, яку заснував титулярний «Король Русі» Владислав Опольчик^[1] спільно з орденом Францисканців, котрі поряд з місіонерством проводили також і освітню діяльність^[2].

З 1586 р. у Львові діяла братська школа, яка була середнім навчальним закладом. Тут вивчались церковнослов'янська, грецька, латинська і польська мови, математика, граматика, риторика, астрономія, філософія та інші дисципліни. Члени Львівського братства планували навіть перетворити свій «гімнасіон» (так вони називали цю школу) у вищий навчальний заклад. У Львівській братській школі працювали і здобули освіту визначні діячі української культури кінця XVI — першої половини XVII ст.: Лаврентій Зизаній (Кукіль) і його брат Степан, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Іван Борецький та ін.

Згідно зі статтями Гадяцької угоди (1658 р.) між Україною та Річчю Посполитою польський уряд обіцяв у майбутньому відкрити в Україні дві вищі школи-академії: одну вКиєві, а другу там, де знайдеться для неї відповідне місце. Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора.

Значний вплив на розвиток Львівського університету мали події польського національно-визвольного повстання 1830–1831 рр. та особливо революції 1848 р., активну участь у яких брала студентська молодь. Під час листопадового повстання 1848 р. згорів університетський будинок, знищена його цінна наукова бібліотека.

Майже до кінця ХІХ ст. в університеті діяло три факультети: юридичний, філософський і теологічний, з 1894 + медичний.

Юридична наука того часу у Львівському університеті опиралась на так звану історичну школу права. Видатним спеціалістом у галузі цивільного права був проф. Йосиф Вінівартер, який у Львові працював з 1806 по 1827 рік і видав кілька наукових праць.

Фізичні науки: Віктора П’єрра (Піерре), Войцеха Урбанського («Наукова фізика»), Алоізія Гандля, Станецького, Ігнація Закшевського, Мар’яна Смолуховського. З 1899 р. в університеті працював фізик зі світовою славою М.Смолуховський («Середній рух газових молекул і його зв’язок з теорією дифузії», «До кінетичної теорії броунівського молекулярного руху і суспензії»».