Укр-радянська культура за часи 2 світ війни

Друга світова війна стала тяжким випробуванням для нашого народу. Військові події забрали мільйони людських життів, були знищені цінні пам'ятки культури, розграбовані музейні та приватні колекції. Тисячі музейних експонатів були вивезені за кордон і не повернуті після закінчення війни.

Діячі української культури всі сили присвячували боротьбі з ворогом. В евакуації продовжували працювати вищі навчальні заклади, інститути Академії наук України, творчі спілки. У творчості письменників переважала патріотична тематика ("Слово про рідну матір" М.Рильського, "Клятва" М.Бажана, "Любіть Україну" В.Сосюри, "Весна", "Голос матері" П.Тичини, "Україна в огні", "Ніч перед боєм" О.Довженка, "Ярослав Мудрий" І.Кочерги, "Зенітка" Остапа Вишні).

Героїко-патріотична тематика переважала у творчості українських театрів, які в евакуації ставили п'єси О.Корнійчука, І.Кочерги, Л.Леонова, К.Симонова, виступали з концертами і виставами перед бійцями військових частин на фронті і в тилу. Українські кінематографісти в час війни працюють над створенням хронікально-документальних та художніх фільмів ("Битва за нашу Радянську Україну", реж. О.Довженко; "Як гартувалася сталь", "Райдуга", реж. М.Донськой).

Після перемоги у війні в суспільстві з'явилися надії на демократизацію життя, на утвердження поваги до особистості, її людських та політичних прав і свобод. Натомість влада намагалася зміцнити тоталітарний режим. Були повторно репресовані люди, які вже вийшли з місць позбавлення волі, військові, що потрапили до німецького полону.

У перше повоєнне десятиліття тривав ідеологічний диктат та тиск на митців. Тема війни залишалася домінуючою, але акцент робився на переможному, завершальному етапі війни, причини поразок і тяжких втрат у літературних творах не висвітлювалися. Після смерті Й.Сталіна ряд письменників засудили прояви безконфліктності, тенденцій прикрашання дійсності й ілюстративності, хоча процеси оновлення в літературі й мистецтві були незначними.

Білет 26

Розвиток барокової літератури та поезії

 

Рух шістдесятників як культурний опір молодої української поезії

 

Білет 27

Архітектура та живопис вітчизняної школи іконопису 17 ст.

 

Поезія та публіцистика укр. поетичного кіно 60-х рр. (Довженко)

 

Білет 28

Запороз. Січ та її внесок к творення укр. нації (Сагайдачний)

Наприкінці XV ст. з’являється нова соціальна сила – козацтво. Воно створило свою військово-політичну організацію – Запорізьку Січ, з іменем якої пов’язане відродження української державності. Виникнення українського козацтва є наслідком принаймні двох основних факторів.

1. Перший – зростання визиску феодалів та міської верхівки Польсько-Литовської держави, що змушувала селян і міську бідноту втікати на менш заселені місця, найчастіше до “запорогів”.

2. Другий фактор агресія Османської імперії, яка посилюється з 1475 р., коли османи завоювали й перетворили у васала Кримське Ханство.

Всередині 16 століття козаки створили свою військово-політичну організацію, Запорізьку Січ. Вона мала власну військово-адміністративну систему, засновану на принципах козацької демократії. Козаками було сформовано специфічні політичні інституції, такі як військові ради, Кіш Запорізької Армії та вищі виконавчо-законодавчі органи з відповідними юридичними процедурами.

Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу.

Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю української культури. Козацтво сформувалось як аристократія національного духу, високоморальна еліта нації. Патріотизм і хоробрість були могутнім стимулом до державотворчого, вільного і незалежного життя.

Завдяки головним засадам - свободи, рівноправності, братства, православної віри, захисту слабких від сильних, боротьби з невірними, склад запорізького війська складав єдину і нероздільну спільність, згуртовану і грізну силу для ворогів. Козаки відзначалися набожністю, дбаючи про святість православної віри, створили і облаштували протягом свого історичного буття багато церков і каплиць. Великий відсоток освічених і вихованих людей Січі готувала Київська духовна академія, січові, монастирські та церковно - парафіяльні школи.

Дбаючи про інтелектуальний розвиток козаків, осередки освіти були створені на запорізьких землях-паланках та у фортецях Січі, у яких навчали письма, церковного співу, читання, музики. Такі школи існували при усіх церквах на Січі, їх діяльність була спрямована на формування світогляду, моралі, етики, музичної грамоти. Про високий рівень освіти в Україні козацької Доби Павло Халебський пише: "У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти».

українське борокко: Духовної академії в Києві, церкву Юра у Львові, Ковнірський корпус Києво-Печерської лаври, іконописну церквах, літературні твори М.Смотрицького, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, І.Величковського та ін. Визначними пам'ятниками архітектури стали світські та церковні будівлі козацької столиці - Чигирина та родинного маєтку Хмельницьких - хутора Суботова. Велику цінність має запорізький Троїцький собор, побудований майстром Я.Погрібняком без жодного цвяха (Дніпропетровська область).

Тільки країна з великим історичним досвідом розвитку освіти і виховання, захисту прав і свобод особистості, всього народу могла породити таке незвичайне явище, як Конституція Пилипа Орлика (1710) - унікальний феномен європейської і світової політичної, державної і правозахисної думки.

Значний, якщо не вирішальний, вплив мала Запорізька Січ, коли утвердились демократичні принципи, що виробились в її організації, а саме: заперечення кріпацтва, формальна рівність у користуванні земельними угіддями, свобода вступу до лав козаків, право участі у січових органах управління.

“Військовий та територіальний поділ Вольностей Запорізьких XVІ-XVІІІ ст. як внесок у суспільно-політичні традиції українського народу”, збагативши її суспільно-політичні традиції організаційною структурою у формі полків.

Недарма історики називали Запорізьку Січ республікою (щоправда з авторитарною владою), українською Снартою, що викохала національне військо. Чужоземці ж того часу писали про неї як про "держану в державі". Зокрема польський хроніст з прикрістю зазначав, що Це справжня "Руська Річ Посполита", адже вона "призначала собі консулів і проконсулів, дивні присяги чинила, від послушенства владі відприсягала, сама собі свої суди і кари встановлювала".

 

САГАЙДАЧНИЙ, 1616-1622

Особистість

Справжнє прізвище Петра Конашевича-Сагайдачного - Конашевич. Сагайдачний - це прізвисько, що походить від слова сагайдак - шкіряна сумка або дерев'яний футляр для стріл. Сагайдачним Петра Конашевича назвали за винятково майстерну стрільбу з лука. Навіть на єдиному його портреті, виконаному сучасником, він зображений із сагайдаком за спиною.

Про дитячі та юнацькі роки Петра Конашевича-Сагайдачного збереглися надзвичайно скупі відомості. Народився між 1577-1578 рр. в с. Кульчиці поблизу Самбора на Львівщині в сім`ї дрібного українського православного шляхтича. Дістав початкову домашню освіту, а згодом навчався в Острозькій академії та Львівській братській школі. Наприкінці XVI ст. подався на Запорожжя, де швидко здобув авторитет. Брав участь у численних походах козаків, а незабаром став їх очолювати. Уславився як видатний державний діяч. За його гетьманування 1617 р. Військо Запорозьке увійшло до Європейської ліги для боротьби проти Порти. Прагнучи створити могутній антитурецький союз, провідну роль в якому гетьман покладав на козацьку республіку, він установив дипломатичні зв’язки з Московською державою, Грузією, Іраном. Блискучий полководець, мудрий політик, талановитий дипломат Петро Конашевич-Сагайдачний здобув заслужену шану сучасників.

перший з гетьманів, переніс осідок гетьманів до старої столиці України — Києва, і з його ім’ям зв’язане нове культурне піднесення Києва.

Заснована 1615 р. братська школа притягала до Києва вчених із усієї України. В тому ж напрямі діяв архимандрит Києво-Печерської Лаври Єлисей Плетенецький, який заснував у Лаврі друкарню (Києво-Печерський монастир). З ініціятиви та під захистом козацтва у Києві 1620 р. поновлено православну ієрархію, висвячено митрополита і п’ять єпископів. Київ став духовою та церковною столицею України, а запорізьке козацтво зв’язалося з укр. освіченими колами.

Внесок Петра Конашевича-Сагайдачного (1601-1622 рр.) у розвиток української культури мав важливе значення, тому що гетьман відновив боротьбу за православ’я в Україні, вирішив відновити православну єпархію та домігся висвятити Йова Борецького на престол митрополита. Ці дії врятували православну церкву від знищення. Крім того, гетьман залучився підтримкою селян. Діяльність Сагайдачного була спрямована на розвиток освіти, науки, літератури та мистецтва.

Гетьман П.Конашевич-Сагайдачний - блискучий полководець, мудрий політик, талановитий дипломат.

· Підтримка Війська Запорозького православною церквою та братствами сприяла перетворенню козацтва на провідну верству українського суспільства.

· Найвагоміший внесок у перемогу під Хотином зробило українське козацтво (Хотинська війна).

· Гучні звитяги в морських та суходільних походах: 1606 варна, 1608 Перекоп, 1609 Ізмаїл, 1614- Синоп, Трапезунд. 1616 КАФА!