ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Медико-біологічне значення оксигену



Оксиген грає виключно важливу роль в природі. За участю оксигену здійснюється один з найважливіших життєвих процесів - дихання. Окислення оксигеном вуглеводів, жирів та білків служить джерелом енергії для живих організмів. Важливе значення має і інший процес, в якому бере участь оксиген, - тління і гниття загиблих тварин і рослин; при цьому складні органічні речовини перетворюються на простіші (зрештою в СО2, Н2О і N2), а останні знов вступають в загальний круговорот. Єдиним джерелом, що поповнює атмосферу оксигеном, є життєдіяльність зелених рослин (процес фотосинтезу). Тому серйозною екологічною проблемою є збереження рослинного світу нашої планети.

Сполуки оксигену з гідрогеном

Вода

Вода - найпоширеніша на Землі речовина.

Поверхня земної кулі на 3/4 покрита водою (океани, морить, озера, льодовики). У великих кількостях вода також знаходиться в атмосфері і земній корі. Наша планета буквально просочена водою і оповита водяною парою. Загальні запаси вільної води на Землі складають 1,4 млрд. км3. Майже стільки ж води знаходиться у фізично та хімічно зв'язаному стані, наприклад в природних кристалогідратах: глауберовій солі Nа24 • 10Н2O, бокситах А12О3 • nН2O та ін.

Проте запаси прісної води, придатної для пиття і побутових потреб вельми обмежені. Тому в даний час охорона водних ресурсів і очищення стічних вод стали найбільш актуальними екологічними проблемами, що стоять перед людством.

Організми, тварин і рослин містять від 50 до 90 % води. У організмі людини вона складає близько 65 % від маси тіла.

Реакції гідратації - це приєднання води до речовини.

При гідратації кислотних оксидів утворюється кислота :

 

SO2 + H2O = H2SO4 ; P2O5 + 3H2O = 2H3PO4

 

При гідратації основних оксидів утворюються основи :

 

Na2O + H2O = 2NaOH ; BaO + H2O = Ba(OH) 2

 

Реакції гідролізу - це процес розкладання речовини в результаті обмінної взаємодії між молекулами речовини і молекулами води

 

Гідроліз солей ( розглядатись буде окремо).

Гідроліз карбідів металів

 

CaC2 + H2O = Ca(OH)2 + C2H2

Карбід кальцію ацетилен

 

Перекис гідрогену.

Н2О2 - є безбарвною рідиною. Дуже вибухонебезпечна. У продаж поступає рідше 30% розчин - перигидроль, частіше 3% розчин.

Застосування Н2О2 в медицині .

Розчин перекису гідрогену (2,7-3,3 % ) є фармакопейним препаратом, застосовується як бактерицидний і кровоспинний засіб.

Бактерицидна дія пояснюється розкладанням Н2О2 в тканинах під дією ферменту каталази із звільненням молекулярного кисню, що окисляє різні органічні сполуки (зокрема, білки протоплазми мікроорганізмів), що приводить до загибелі мікроорганізмів.

Кровоспинна дія Н2О2 пояснюється рясним утворенням бульбашок кисню, на поверхні яких прискорюється процес переходу фібріногена у фібрин. Що утворюється при розкладанні Н2О2 піна відносить з поверхні шкіри і з ранових порожнин частинки чужорідних тіл, згустки крові, гній, сприяючи механічному очищенню ран.

 

Сульфур та його сполуки.

Відносна електронегативність сульфуру набагато нижче, ніж у оксигену, тому порівняно з ним окислювальна здатність сульфура значною мірою ослаблена.

Проте, сульфур утворює стійкі сполуки з гідрогеном і металами, в яких знаходиться в ступені окислення -2. Але, на відміну від оксигену , сульфур існує в сполуках і в позитивному ступені окислення. До найбільш важливих сполук , що утворюються сульфуром, відносять : H2S (S-2) - сульфіди, S (S0) - вільна сірка

SO2 (S+4) - сульфіти, SO3 (S+6) - сульфати .

Сульфур - хімічно активний неметал. Відомі сполуки майже зі всіма елементами, окрім інертних.

Найважливішою сполукою сульфуру є сірчана кислота Н2SO4, де сульфур знаходиться у найвищому ступені окислення +6. Найбільше значення мають середні солі Н2SO4 - сульфат кальцію СаSO4 (СаSO4 .2О - гіпс) і зовсім нерозчинна сіль ВаSO4, яка виявляє сульфат - іони в розчинах ( це якісна реакція на сульфат- іони) :

SO4-2 + Ва+2 = ВаSO4

 

Значення тіосульфат- іонів (S2O3-2 )

При нагріванні розчину Nа2SО3 з порошком сульфуру утворюється натрій тіосульфат:

23 + S = Nа2S2О3

З розчину виділяється кристалогідрат - Nа2S2О3 .2О -натрій тіосульфат - сіль тіосірчаної кислоти Н2S2О3.

Тіосірчана кислота дуже нестійка і розкладається на Н2О, SO2 і S. Натрій тіосульфат Nа2S2О3 .2О застосовують в медичній практиці як протитоксичний, протизапальний і дезінфікуючий засіб. Як протитоксичний засіб, натрій тіосульфат використовують при отруєннях сполуками ртуті, свинцю, синильною кислотою і її солями. Механізм дії препарату, очевидно, пов'язаний з окисленням тіосульфат-іона до сульфіт-іона і елементного сульфуру :

S2О3-2 → SO3-2 + S0

Іони свинцю і ртуті, що потрапляють в організм з їжею або повітрям, утворюють погано розчинні нетоксичні сульфіти:

Pb+2 + So3-2 → PbSO3

Цианід-іони взаємодіють з елементною сіркою, утворюючи менш отруйні тіоцианати:

CN- + S0 → NCS-

Застосовують натрій тіосульфат і для лікування корости. Після втирання в шкіру розчину Nа2S2О3 роблять повторні втирання 6 %-ного розчину НСl. В результаті реакції з НС1 натрій тіосульфат розпадається на сульфур і діоксид сульфуру:

 

2S2О3 + 2НС1 = 2NaС1 + SО2 + S↓ + Н2О

які і надають згубну дію на коростявих кліщів.

 

 

8.3 Інші біологічно важливі р-елементи (Селен. Іод, Бром, Флуор,

Бор, Силіцій, Алюміній. Станум, Плюмбум, Арсен).

 

Біологічна роль елементів ІІІА групи та їх застосування в медицині

Бор

Вміст Бору в організмі людини становить 10-5 % мас. Концентрується він головним чином у легенях (0,34 мг), щитовидній залозі (0,30 мг), селезінці (0,26 мг), печінці, мозку (0,22 мг), нирках, серцевому м'язі (0,21 мг).

Біологічне значення Бору ще не з'ясовано. Встановлено, що Бор бере участь у вуглеводно-фосфорному обміні, взаємодіє з рядом біологічно актив­них сполук, наприклад вуглеводами, ферментами, вітамінами, гормонами. Вживання харчових продуктів з великим вмістом Бору порушує в організмі обмін вуглеводів і білків, призводить до розвитку ендемічних ентеритів. Сполуки, що містять Бор, мають антисептичну і протизапальну дію. При прийомі усередину проявляють протиепілептичну дію.

Із сполук Бору, застосовуваних у медицині, слід виділити борну кис­лоту. Це фармакопейний препарат із слабкими дезінфікуючими властивос­тями, тому у вигляді розчинів, очних і вушних крапель, присипок, мазей і т.д. застосовується в офтальмології, отоларингології і дерматології. У комп­лексі з йодидом Калію, сульфатом Купруму і вітамінотерапією борну кис­лоту застосовують для лікування гіпотрофій. Крім того, борна кислота в якості наповнювача входить до складу формоліта, що застосовується в зубопротезній справі при відливі сталевих зубів. Борат Натрію з гідрокси­дом Алюмінію входять до складу стоматологічних паст, застосовуваних як клей-прошарок для зубних протезів. Тетраборат Натрію (бура) (фармакопей­ний препарат) - антисептичний засіб, застосовується зовнішньо як протимік­робний і протизапальний засіб для спринцювань, полоскань, примочок.

Алюміній

Алюміній відноситься до незамінних для живого організму мікроеле­ментів. Загальний його вміст в організмі людини становить 10-5 % мас., і в основному концентрується в сироватці крові, легенях, печінці, кістках, нирках, він входить також у структуру оболонок нервових клітин головно­го мозку людини. Добова потреба організму в Алюмінію 49 мг. Його біо­логічна роль вивчена мало. В організмі алюміній відіграє опорну роль, він бере участь у побудові епітеліальної і сполучної тканин, що складають близько 50 % маси всього тіла, у процесах регенерації кісткової тканини, в обміні Фосфору.

Сульфат Алюмінію в дозах 0,001-0,1 мг підвищує активність пан­креатичної амілази, а в більш високих концентраціях (від 1 до 20 мг) -цілком її дезактивує. Іони Алюмінію А1+3 і препарати Алюмінію мають в'я­жучу, протизапальну, кровоспинну і протимікробну дію. Алюмінієва фольга застосовується в медицині для лікування і захисту опікових і виразкових поверхонь, оскільки Алюміній сприяє також нормалізації окисно-відновних процесів. Гідроксид Алюмінію - фармакопейний препарат, застосовується зовнішньо у виді присипок, паст, мазей як адсорбуючий і обволікаючий засіб у дерматології. Усередину призначається як препарат, що зменшує кислотність у шлунку (антиацидний препарат). Гідроксид Алюмінію вхо­дить до складу пломбуючих рідин, що застосовуються у стоматології.

Сульфат калію-алюмінію (галуни) КА1(3О4)2.12Н2О застосовується у вигляді водних розчинів як в'яжучий, протизапальний і кровоспинний засіб (у дерматології, стоматології, офтальмології і т.д.), а кровоспинні олівці (галунів - 20 %, сульфату Алюмінію - 78 %, оксиду Кальцію - 2 %) - як в'яжучий і кровоспинний засіб при дрібних порізах, саднах. Сульфат Алюмінію (разом з ацетоном) використовують для виділення ферментів, тому що він не денатурує білкові речовини. Оксид Алюмінію є складовою частиною цементу для фіксації постійних протезів, а також силікатного цементу, що застосовуються в стоматологічній практиці для пломбування зубів і фіксації одиноких коронок, мостів, протезів, що не знімаються, тощо.

Алюмосилікати 2О.А12О3.6SіО2) входять до складу силікатного це­менту, що застосовується як пломбуючий матеріал. Каолін (А12О3 .2SіО2 .2О, або Н4А12Si2О9) також широко застосовується в стоматологічній практиці, в зубопротезній справі.

Токсична дія

Оксид Бору та борна кислота відносяться до сильнодіючих токсинів. Вони легко проникають крізь плаценту і мають ембріотоксичну дію.

Токсичність Алюмінію проявляється у його впливі на обмін речовин, Функцію нервової системи, у здатності діяти безпосередньо на розмно­ження та ріст. Велика комплексоутворююча здатність Алюмінію веде до зниження активності ряду ферментів. Алюміній проявляє конкуруючу дію з Кальцієм і Фосфором, що веде до зменшення їх вмісту в організмі. До­ведено також конкуруючу дію Алюмінію та Феруму. Високий вміст Алю­мінію в організмі призводить до виникнення психічних розладів.

 

Біологічна роль елементів ІVА групи та їх застосування в медицині

Силіцій

Вміст Силіцію в організмі людини становить 10-3 % мас. Більше всього силіцію знаходиться в печінці, наднирниках, волоссі, кришталику ока. В організм людини попадає не тільки через травний канал, але й через легені у вигляді оксиду Силіцію (IV). Силіцій і його сполуки впливають на формування і нормальне функціонування епітеліальних і сполучних тка­нин, надаючи їм міцність, еластичність і непроникність. Сполуки Силіцію перешкоджають проникненню ліпідів у плазму крові і відкладанню їх на стінках судин. З порушенням обміну Силіцію зв'язують виникнення ба­гатьох патологічних процесів в організмі (гіпертонія, ревматизм, виразка шлунка, гепатит, недокрів'я, деякі захворювання шкіри, кісток і т.д.). Вміст Силіцію в плазмі крові при інфекційному гепатиті збільшується, що може служити діагностичним тестом.

Силіцій і його сполуки знаходять застосування в медичній практиці. У кількості 2,5 % кремній входить до складу нержавіючої хромонікелевої сталі, що застосовується в ортопедичній практиці.

Карбід Силіцію (зелений або чорний) застосовується в стоматології для шліфування пломб і пластмасових протезів. Оксид Силіцію (IV) вхо­дить у склад силаура (пакувальна маса), що використовується в ортопе­дичній практиці для виготовлення форм при відливці дрібних золотих зуболікарських виробів: вкладок, зубів, дужок і т.д. Крім того, оксид Силіцію є складовою частиною багатьох цементів, які застосовуються в стоматологічній практиці для пломбування зубів під коронки, для фіксації одиночних коронок, мостів, постійних протезів і т.д.

Германій, Станум, Плюмбум

Загальний вміст цих елементів в організмі людини становить відпо­відно 10-6, 10-4 і 10-6 % мас. Біологічна роль цих елементів не вивчена. Плюмбум і його сполуки дуже отруйні і викликають хронічні отруєння. Станум в кількості 28 % входить до складу порошку (сплав, у який входять Аргентум, Купрум і Станум), що застосовується в стоматології для одер­жання "Амальгами срібної", тобто металевих пломб. Крім того, Станум входить до складу цементу і рідини (евтектичного сплаву Талій - Станум), що використовуються для одержання металевих пломб без Н§.

Із сполук Плюмбуму з медицині знаходять застосування такі, як оксид Плюмбуму (II), ацетат Плюмбуму (II) (фармакопейні препарати), свинцева вода [2 %-ний розчин основного ацетату свинцю (СН3СОО)(ОН)Рb], пластир свинцевий простий, їх застосовують у дерматології для примочок і сприн­цювань як в'яжуючі, протизапальні і антимікробні засоби.

 

Токсична дія

Оксид Силіцію (SіО2) проявляє загальнотоксичну дію, найбільш уражаючи дихальні шляхи та печінку, викликаючи силікоз.

Токсичну дію проявляють також азбести, слюди та тальк, які викли­кають різні типи пневмонікозу.

При гострих отруєннях GеО2 спостерігають некрози слизової оболон­ки трахеї, набряк легенів. GеСl4 викликає подразнення шкіри.

Дія сполук Стануму викликає порушення в роботі шлунково-киш­кового тракту. Інгаляційні попадання пилу стануму можуть викликати форму пневмонікоза - станноз.

Сполуки Плюмбуму уражають центральну і периферичну нервову систему, кістковий мозок, кров, генетичний апарат клітини, порушують синтез білка, тобто мають загальнотоксичну дію. Дія всіх сполук Плюм­буму в основному схожа. Токсичність сполук Плюмбуму зростає з під­вищенням їх розчинності. В основі дії, як правило, лежить блокування -SН-груп білків та ферментів.

 

Біологічна роль елементів VА групи та їх застосування в медицині

Арсен

Вміст Арсену в організмі людини становить 10-6 % мас. Він накопи­чується в печінці, нирках, селезінці, легенях, у волоссі і кістках. Арсен затримується на роки (що має значення для судової експертизи). Однак максимальна концентрація Арсену спостерігається в мозковій тканині і м'язах. Арсен відноситься до дуже важливих мікроелементів, що беруть активну участь у біохімічних процесах живого організму. Арсен впливає на процеси кровотворення, він концентрується в еритроцитах і бере участь у синтезі гемоглобіну. Протианемічний ефект Арсену, як вважають, визна­чається безпосереднім впливом його на кістковий мозок. Крім того, Арсен бере активну участь в окисно-відновних процесах, а також у процесах нуклеїнового обміну. Однак у великих дозах Арсен і його солі - найсильніші отрути. Встановлено пригнічуючу дію Арсену на активність біоло­гічних каталізаторів - ферментів.

У медицині знаходить застосування оксид Арсену Аs2О3 (миш'яко­вистий ангідрид), білий миш'як (фармакопейний препарат). При місцевому застосуванні білий миш'як некротизує патологічне змінені тканини (шкірні покриви, пульпу зуба), тому застосовується в дерматології, у стоматоло­гічній практиці у вигляді паст. При введенні миш'яковистого ангідриду усередину він стимулює процеси кровотворення, підвищує анаболічні про­цеси, нормалізує функцію нервової системи і поліпшує трофічні процеси в шкірних покривах. Застосовується при анеміях, неврастенії, виснаженні. Арсенат Натрію кристалічний Nа3АsО3, динатрієва сіль миш'якової кис­лоти Nа2НАsОз і 1 %-ний розчин арсенату Натрію для ін'єкцій є фармако­пейними препаратами. У малих дозах вони стимулюють еритропоетичну функцію кісткового мозку, підвищують анаболічні процеси, поліпшують трофіку шкіри, у великих кількостях пригнічують лейкопоез. Застосову­ються при неврозах, анемії, виснаженні, у великих дозах - при лейкозі. Дія розчину арсеніту Калію (фармакопейний препарат) аналогічна дії розчину арсенату Натрію. Його призначають при лікуванні лейкозів. У біології і медицині використовуються також нукліди Арсену, наприклад радіоак­тивні нукліди 71Аs і 74Аs. Вони застосовуються при хворобах крові, а також з діагностичною метою для уточнення локалізації пухлини мозку. Арсен входить до складу багатьох органічних сполук, що є лікарськими препа­ратами, наприклад неосальварсана-914, що застосовується для лікування сифілісу і поворотного тифу.

Токсична дія

Аміак викликає подразнення очей та верхніх дихальних шляхів.

Оксиди Нітрогену при контакті з вологою поверхнею легенів утво­рюють нітратну та нітритну кислоти, що може призвести до набряку леге­нів. При потраплянні у шлунок порушується кислотно-лужний баланс. При отруєннях оксидами Нітрогену в крові утворюються нітрати та нітрити, які викликають розширення судин і зниження артеріального тиску. Нітрити та N0, попадаючи у кров, блокують гемоглобін. Нітрат-іони проявляють потрійну токсичність: власна токсичність нітрат-іона, вторинна - пов'язана з утворенням нітрит-іона, і третинна - пов'язана з утворенням з нітритів нітрозосполук. Нітратна кислота, як окиснювач, при попаданні на шкіру викликає опіки.

Білий фосфор сильний токсикант, червоний - малотоксичний за раху­нок нерозчинності в біологічних рідинах. Сильною отрутою є фосфін, який діє переважно на нервову систему та обмін речовин. Хлориди Фосфору сильно подразнюють очі та дихальні шляхи (у 5-10 разів сильніше ніж НС1).

Арсен викликає ряд розладів: порушення тканинного дихання та зниження енергетичних ресурсів клітини, загальний ацидоз, обезводнення організму, порушення транспортування кисню, він є канцерогеном. У дав­нину Арсен та його сполуки були найсильнішими отрутами.

 

Біологічна роль елементів VIА групи та їх застосування в медицині

Селен

Біологічна роль Селену ще остаточно не вивчена. Але відомо, що він бере активну участь у багатьох ланках біологічних процесів. Селен кон­центрується у тканинах і органах з високою функціональною активністю (печінці, нирках, серці, гіпофізі, кісткових м'язах). Значні кількості Селену знаходяться в сітківці ока (близько 7 мкг), у зв'язку з чим виникає питання про його роль в процесах сприйняття світла. Не виключено також при­сутність селену у білковій частині молекули родопсину. Доведено, що Селен накопичується в тих частинах ока, що активно беруть участь у зоровому акті, тобто в клітинах пігментного епітелію й у прилягаючих до них рецепторах, де селен перетворює світлову енергію в енергію елек­тричного потенціалу сітківки ока. Від останнього залежить подальше зорове сприйняття дійсності.

Селен впливає на функції статевих залоз, наприклад, він необхідний для нормального плину вагітності. Сполуки Селену отруйні і при прийомі усередину діють подібно Арсену. Однак мікродози препаратів Селену ос­таннім часом набули більш широкого застосування в медицині, наприклад для попередження захворювань некротичного характеру, для лікування деяких захворювань очей, печінки, підшлункової залози, дистрофічних процесів у різних тканинах, а також для електрофорезу, особливо в сто­матологічній практиці. Сульсенове мило (містить Сульфур і Селен) засто­совується в дерматології для лікування шкірних захворювань.

 

Біологічна роль елементів VIIА групи та їх застосування в медицині

Флуор

Вміст Флуору в організмі людини становить 10-5 % мас. Він міс­титься у всіх органах і тканинах організму, але більше всього його у во­лоссі, кістках, зубах. Добова потреба організму у Флуорі 1-2 мг. Основна біологічна роль Флуору зв'язана з його участю в процесах утворення кіс­ток, формування зубної емалі і дентину. Флуор використовується для про­філактики карієсу зубів. Надлишок Флуору в організмі може викликати захворювання зубів - флюороз. Препарати Флуору (NаF, КF та ін.) засто­совуються при лікуванні тиреотоксикозів, ендемічного зоба, а також у стоматологічній практиці. Крім того, Флуор і його сполуки входять до складу силікатних цементів.

Хлор

Вміст Хлору в організмі людини становить 10-2 % мас. Він зна­ходиться переважно в позаклітинній рідині. Добова потреба організму в Хлорі 4-6 г. В організмі іони Хлору сприяють відкладенню глікогену в печінці, беруть участь в утворенні буферної системи крові, у регуляції осмотичного тиску і водно-сольового обміну. Хлор входить до складу багатьох ферментних систем, він активує амілазу, що секретується слин­ними залозами. Іон Хлору входить до складу хлоридної кислоти, що відіграє важливу роль у травленні. У шлунковому соку здорової людини утримується близько 0,5 % хлоридної кислоти. При різних захворюваннях шлунка вміст хлоридної кислоти в шлунковому соку відхиляється від норми. Тому визначення хлоридної кислоти в шлунковому соку має важливе діагностичне і клінічне значення. Атоми Хлору взаємодіють з аміногрупами амінокислот мікробних клітин і руйнують їхню структуру, викликаючи тим самим загибель мікроорганізмів. Ці властивості Хлору використовуються для дезінфекції, знезаражування води тощо. Хлор вхо­дить до складу багатьох органічних сполук, що мають наркотичні й анестезуючі властивості і широко застосовуються в медицині. Розбавлена хлоридна кислота (8,2-8,4 %) - фармакопейний препарат, необхідний для початкових стадій травлення. Крім того, хлоридна кислота стимулює ви­ділення секретів підшлункової залози і печінки, сприяє всмоктуванню Феруму із стравоходу, має протимікробну дію. Призначається при анацид­ному й гіпоцидному гастритах, диспепсії.

У медицині знаходять широке застосування солі хлорвмісних кислот (NаСІ, КС1, NаСlO, СаОС12 та ін.). Хлорид Натрію використовують для приготування фізіологічного розчину та лікування катаральних хвороб слизових оболонок, гіпохлорит Натрію NaClO (0,5 %-ний розчин) - для зрошення ран. Велике значення мають хлорорганічні сполуки, які засто­совують як розчинники та ліки.

Бром

Загальний вміст Брому в організмі людини становить 10-4 % мас. Він знаходиться у всіх органах і тканинах. За допомогою мічених атомів вста­новлено, що більше всього Брому в мозковому шарі нирок, щитовидній залозі, гіпофізі, крові і сечі. Добова потреба організму в бромі (0,8 мг). Бром підсилює процеси гальмування центральної нервової системи, в цьому полягає його найважливіша цілюща дія на нервову систему. Препарати Брому (солі Натрію, Калію, амонію) у малих дозах концентрують і підсилюють процеси гальмування в корі головного мозку. При підвищеній збудливості центральної нервової системи вони можуть відновлювати рівновагу між процесами збудження і гальмування. У великих дозах бро­міди пригнічують процеси збудження в центральній нервовій системі, включаючи спинний мозок, але майже не впливають на центр довгастого мозку. Бром бере участь у біосинтезі статевих гормонів (тестостерону) і регулює функцію статевих залоз. Багато сполук Брому (солі Натрію, Калію, амонію й ін.) є фармакопейними препаратами і призначаються при роз­ладах вищої нервової діяльності, у тому числі епілепсії, неврастенії, істерії, нервовому безсонні, білій гарячці, розумовій перевтомі, а також при гіпер­тонії, виразковій хворобі і т.д. Радіоактивний нуклід Брому 82Вr знаходить застосування в експериментальних і клінічних дослідженнях.

Йод

Йод - відомий антисептичний і кровоспинний засіб. Крім того, він входить до складу багатьох фармацевтичних препаратів. Йод відноситься до групи життєво необхідних мікроелементів і постійно знаходиться в організмі людини у кількості 10-4 % мас., або 20-25 мг. З них 15 мг утримується в щитовидній залозі, інші - у м'язах, шкірі, кістках, печінці, нирках, головному мозку, крові тощо.

Постійна концентрація Йоду в крові людини (10-6 - 10-5 %) є "йодним дзеркалом" крові. Йод надходить в організм із їжею і водою. Добова потреба організму в йоді 0,2 мг. Основна біологічна роль Йоду полягає в тому, що він бере участь у синтезі гормону щитовидної залози - тироксину і є його незамінним структурним компонентом. При недостачі Йоду в орга­нізмі порушується діяльність щитовидної залози, розвивається захворю­вання - ендемічний зоб. Йод бере участь у водно-солевому обміні, впли­ваючи на концентрацію в організмі іонів Натрію і Калію. Йод і його сполуки у визначених концентраціях впливають на фагоцитарну активність лейкоцитів, знижують шкірну проникність, тобто Йод позитивно впливає на імуногенез.

Йод і його сполуки підвищують активність деяких статевих гормонів. Бром і Йод виділяються з організму головним чином із сечею, тому кількісне визначення їх у сечі і крові має діагностичне і клінічне значення. Спиртовий розчин йоду (5 і 10%-ний), або йодна настойка, є фармакопей­ним препаратом, має місцеву антисептичну, дратівну, відволікальну і проти­запальну дії. Використовується в хірургії для обробки рук хірурга, ран операційного поля, при фурункульозі; усередину - при гіпо- і гіпертиреозі, ендемічному зобі, атеросклерозі, бронхіті, бронхіальній астмі, ревматизмі, а також при отруєнні Меркурієм, Плюмбумом і т.д. Мікройод (йоду -0,0005 г, йодиду Калію - 0,005 г, кореня валеріани - 0,05 г) є заспокійливим засобом. Сполуки Йоду застосовуються також для електрофорезу при лікуванні гіпертонічної хвороби.

Йод затримує проходження рентгенівських променів, тому його пре­парати в якості рентгеноконтрастних засобів широко використовуються для рентгенологічних досліджень нирок, сечовивідних шляхів, кровонос­них судин і серця, жовчного міхура і печінки і т.д. Радіоактивний нуклід Йоду 131І у вигляді йодиду Натрію служить для дослідження стану щито­видної залози і для лікування при тіреотоксикозі, радіоактивний Йод - при лікуванні раку щитовидної залози. Останнім часом радіоактивний Йод 125І застосовується для ранньої діагностики вагітності. Метод дуже простий, витрати часу мінімальні - всього одна година: вагітність діагностується на шостий день після її настання.

Токсична дія

Іон Флуору F- паралізує ряд ферментів, пригнічує процеси обміну вуглеводів, жирів, а також дихання тканин і гальмує діяльність щитовидної залози, викликає хворобу флюороз. НF викликає опіки слизистих оболонок та шкіри, а також деструкцію слизистих оболонок бронхів та легенів.

Хлор виявляє подразнюючу та припікальну дії. За рахунок доброї розчинності у воді, насамперед уражає слизову оболонку верхніх дихаль­них шляхів та бронхів. Гідрогенхлорид за рахунок повної дисоціації у воді виділяє протон, який має каталітичні властивості і реагує з органічними молекулами. Цим пояснюється некроз клітин, який викликає гідроген-хлорид. Хлорвмісні кислоти викликають опіки.

Бром відносять до подразнюючих речовин, що мають сильну при­пікальну дію. Бром та його сполуки можуть порушувати структуру подвій­ної спіралі ДНК і викликати її денатурацію. Антагонізм Брому та Йоду у їх впливі на щитовидну залозу проявляється лише при високих концентраціях першого.

Пари йоду мають сильну подразнюючу дію. Надлишок Йоду в ор­ганізмі порушує обмін інших мінеральних речовин. Йод, як і Бром, може порушувати структуру подвійної спіралі ДНК і викликати її денатурацію. Гідрогенйодид діє на організм майже як і гідрогенхлорид, а йодиди при­гнічують синтез білка.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.216.79.60 (0.02 с.)