Основні політичні партії в Україні.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні політичні партії в Україні.



Політичне життя України характеризується нестабільністю і своєрідністю. Досить динамічна ситуація в партійному житті: утворюються нові партії, розпадаються існуючі, виникають несподівані блоки і коаліції. Правові основи діяльності партій в нашій країні закріплені в ст.36 Конституції України і Закони України “Про об’єднання громадян”.

Не дивлячись на відносну чисельність (нараховується близько 128 партій членами яких є всього 2% дорослого населення) та широту політичного спектру, партії України не стали центрами, де акумулюється потенціал суспільства, не стали справжнім елементом системи влади. Жодна з них не має достатнього впливу у загальнонаціональному вимірі.

Перехід від тоталітарної однопартійності до цивілізованої багатопартійності в Україні відбувається через “дрібнопартійність”.

Серйозною перешкодою на шляху до багатопартійності є відсутність у суспільстві консенсусу з приводу базових цінностей, ідеалів і цілей суспільного розвитку. Нормальне функціонування багатопартійності можливе лише на базі визнання і підтримки таких цінностей основними силами суспільства.

 

На сьогодні можна визначити наступні спрямування політичних партій України:

· Національно-радикальне Пора, УНП, ПП «Україна соборна», КУН, УКП, УНКП, ОУН в Україні, УНА, УНСО та ін. –головним чинником їх діяльності є розбудова незалежності Української держави, їх ідеологія - інтегральний націоналізм; головне гасло – “Українська держава і нація – понад усе!”.

 

· Національно-демократичне НРУ, УРП «Собор», ДПУ, ХДПУ, ПЗУ, СДПУ, СДПУ(о), РПУ та ін. – основною є розбудова незалежності Української держави; виступають за гармонійну єдність національних і особистісних інтересів.

 

· Ліберально-центристське (прагматичне) ПР, П «Батьківщина», ЛПУ, ХДС, НДП, ППУ, УПССС, АПУ та ін. Зосереджують зусилля на проблемах соціально-економічного розвитку, підтримують всі форми та види підприємницької діяльності, усунення адміністративного диктату державно-бюрократичних структур.

 

· Соціал - комуністичне КПУ, СПУ, Сел. ПУ, ПСПУ П «Русько-український союз (Русь)»– їх діяльність переважно зорієнтована на пріоритет колективних форм власності і господарювання в економіці; послідовно намагаються зберегти наступництво у соціально-політичному житті України з її недалеким минулим.

Взагалі ж у становищі українських партій чимало спільного:

Ø у більшості з них відсутній свій електорат;

Ø спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;

Ø вкрай слабкі ідеологічні засади;

Ø переживають розколи, скорочення лав, втрату впливу і авторитету;

Ø відірваність програмних гасел партій від повсякденних інтересів населення;

Ø спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим;

Ø відсутність сталого співробітництва партій в головному – побудові незалежної процвітаючої України.

Партійна система – це сукупність політичних партій, зв’язки між ними, а також державою.

В сучасної політичної практиці розрізняють наступні типі партійних систем:

· однопартійна система (була колись в Італії, Німеччині, СРСР, сьогодні - на Кубі, в Північної Кореї, Кенії, Малі, Лівії, Швеції, Японії );

· двопартійні системи (Великобританія, США);

· двоблокова партійна система (Франція, Малайзія, Україна в майбутньому

· двопартійні модифіковані партійні системи (одна за провідних партій змушена вступати в коаліцію з третьою партією, слабшою, але такою, що має постійне представництво в парламенті);

· багатопартійні системи (Італія, Бельгія, Голландія).

Однопартійна система має такі ознаки:

• існування тільки однієї легальної партії, заборона утворення інших;

• домінуюча роль партії в державі, зрощення партійного апарату з державним;

• тоталітарний політичний режим.

Однопартійна система існувала в 20 — 40-х роках у фашистській Італії, в ЗО — 40-х — в гітлерівській Німеччині, в 20 — 80-х роках у Радянському Союзі, сьогодні — на Кубі, в Північній Кореї, Іраку та деяких країнах Африки (Кенії, Малі, Лівії тощо).

Двопартійна система характеризується такими рисами:

• наявність кількох політичних партій;

• існування двох партій значно авторитетніших за інших;

• формування складу уряду однією з двох партій, котра перемог­ла на виборах;

• впливова опозиція партії, яка програла вибори;

• демократичний політичний режим.

Класичними країнами з двопартійною системою залишаються Великобританія і США. Республіканська й Демократична партії США, Консервативна та Лейбористська партії Великобританії ма­ють вікові традиції політичної боротьби, а виборче законодавство цих країн сприяє існуванню саме такої системи.

Серед багатопартійних систем італійський політолог Сарторі виділяє системи обмеженого і поляризованого плюралізму, а також атомізовану партійну систему.

Система обмеженого плюралізму, за Сарторі, характеризується ознаками:

• наявністю в країні багатьох політичних партій;

• репрезентацією у парламенті лише кількох партій;

• репрезентацією в уряді деяких із представлених у парламенті партій;

• відсутністю позасистемної опозиції;

• демократичним політичним устроєм.

Залежно від механізму формування виділяють різні варіанти си­стеми обмеженого плюралізму:

1. Однопартійне правління, коли уряд формується партією, що дістала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах. Ти­повим прикладом є Іспанія, де офіційно зареєстровано близько 250 політичних партій та організацій, у парламенті їх представлено вісім, а уряд сформовано соціалістичною партією, котра перемогла на ви­борах. Таким же чином формується уряд в Індії.

2. Двоблокова коаліція, коли уряд формується одним з двох блоків, що перемагає на виборах, наприклад, у ФРН, де з 1969 р. до 1982 р. уряд формувався блоком соціал-демократів з вільними демократами (СДПН-ВДПН), а постійний блок ХДС/ХСС перебував у опозиції. З 1982 р. ситуація змінилася, оскільки ВД П Н розірвала блок із СДПН й увійшла до коаліції ХДС/ХСС, яка і перемогла на виборах. Подібна система діє в Австрії. Деякі автори називають двоблокову коаліцію "модифікованою двопартійною системою", зважаючи на наявність двох сильних партій, жодна з яких, однак, не має абсолютної більшості в парламенті, а тому змушена шукати союзу з третьою.

3. Мультипартійна коаліція, коли уряд формується з представ­ників кількох партій на основі їхнього пропорційного представниц­тва в парламенті за результатами виборів. Характерним прикладом мультипартійних стабільних коаліцій є Швейцарія, а нестабільних - Італія, Бельгія, Нідерланди.

Сарторі вважає систему обмеженого плюралізму найдосконалі­шою, оскільки в ній відсутні антисистемні партії та двосторонні опо­зиції, всі партії орієнтовані на участь в уряді, можливою є їхня участь у коаліційних кабінетах.

Систему поляризованого плюралізму характеризують:

— наявність багатьох політичних партій;

— гострота ідеологічного розмежування між ними;

— присутність серед політичних партій позасистемних;

— формування уряду партіями центру;

— наявність двосторонньої (двополярної) деструктивної опозиції;

— демократичний політичний режим.

Типовими країнами з поляризованою системою в різні роки були Франція й Італія. У Франції партіями центру були Французька со­ціалістична партія (ФСП) та праве Об'єднання на підтримку республік (ОПР), роль лівої деструктивної опозиції виконувала Французька ко­муністична партія (ФКП), а правої — Національний фронт (НФ).

Таким чином, політична партія - це організована частина суспільства, члени якої добровільно об’єднуються з метою вибороти владу в суспільстві та утримати її.

Громадське суспільство примушує об’єднати громадян не тільки в партії але і в інші об’єднання: громадські організації та рухи.

За сучасних умов партії, громадські об’єднання та рухи стають ключовими елементами демократії, рушійною силою процесів трансформаційних зрушень.

Вони відіграють роль сполучної ланки між виборцями, їхніми інтересами, з одного боку, та державними установами, інституціями, де приймаються рішення, з другого це своєрідні канали політичної взаємодії між різними елементами “громадського суспільства” та “правової держави”.

Саме політичні партії та рухи відіграли провідну роль у переході від авторитарного до посткомуністичного управління після 1989р. у Східної та Центральної Європі.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.51.151 (0.009 с.)