Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Основні політичні партії в Україні.Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Політичне життя України характеризується нестабільністю і своєрідністю. Досить динамічна ситуація в партійному житті: утворюються нові партії, розпадаються існуючі, виникають несподівані блоки і коаліції. Правові основи діяльності партій в нашій країні закріплені в ст.36 Конституції України і Закони України “Про об’єднання громадян”. Не дивлячись на відносну чисельність (нараховується близько 128 партій членами яких є всього 2% дорослого населення) та широту політичного спектру, партії України не стали центрами, де акумулюється потенціал суспільства, не стали справжнім елементом системи влади. Жодна з них не має достатнього впливу у загальнонаціональному вимірі. Перехід від тоталітарної однопартійності до цивілізованої багатопартійності в Україні відбувається через “дрібнопартійність”. Серйозною перешкодою на шляху до багатопартійності є відсутність у суспільстві консенсусу з приводу базових цінностей, ідеалів і цілей суспільного розвитку. Нормальне функціонування багатопартійності можливе лише на базі визнання і підтримки таких цінностей основними силами суспільства.
На сьогодні можна визначити наступні спрямування політичних партій України: · Національно-радикальне Пора, УНП, ПП «Україна соборна», КУН, УКП, УНКП, ОУН в Україні, УНА, УНСО та ін. –головним чинником їх діяльності є розбудова незалежності Української держави, їх ідеологія - інтегральний націоналізм; головне гасло – “Українська держава і нація – понад усе!”.
· Національно-демократичне НРУ, УРП «Собор», ДПУ, ХДПУ, ПЗУ, СДПУ, СДПУ(о), РПУ та ін. – основною є розбудова незалежності Української держави; виступають за гармонійну єдність національних і особистісних інтересів.
· Ліберально-центристське (прагматичне) ПР, П «Батьківщина», ЛПУ, ХДС, НДП, ППУ, УПССС, АПУ та ін. Зосереджують зусилля на проблемах соціально-економічного розвитку, підтримують всі форми та види підприємницької діяльності, усунення адміністративного диктату державно-бюрократичних структур.
· Соціал - комуністичне КПУ, СПУ, Сел. ПУ, ПСПУ П «Русько-український союз (Русь)»– їх діяльність переважно зорієнтована на пріоритет колективних форм власності і господарювання в економіці; послідовно намагаються зберегти наступництво у соціально-політичному житті України з її недалеким минулим. Взагалі ж у становищі українських партій чимало спільного: Ø у більшості з них відсутній свій електорат; Ø спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій; Ø вкрай слабкі ідеологічні засади; Ø переживають розколи, скорочення лав, втрату впливу і авторитету; Ø відірваність програмних гасел партій від повсякденних інтересів населення; Ø спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим; Ø відсутність сталого співробітництва партій в головному – побудові незалежної процвітаючої України. Партійна система – це сукупність політичних партій, зв’язки між ними, а також державою. В сучасної політичної практиці розрізняють наступні типі партійних систем: · однопартійна система (була колись в Італії, Німеччині, СРСР, сьогодні - на Кубі, в Північної Кореї, Кенії, Малі, Лівії, Швеції, Японії); · двопартійні системи (Великобританія, США); · двоблокова партійна система (Франція, Малайзія, Україна в майбутньому · двопартійні модифіковані партійні системи (одна за провідних партій змушена вступати в коаліцію з третьою партією, слабшою, але такою, що має постійне представництво в парламенті); · багатопартійні системи (Італія, Бельгія, Голландія). Однопартійна система має такі ознаки: • існування тільки однієї легальної партії, заборона утворення інших; • домінуюча роль партії в державі, зрощення партійного апарату з державним; • тоталітарний політичний режим. Однопартійна система існувала в 20 — 40-х роках у фашистській Італії, в ЗО — 40-х — в гітлерівській Німеччині, в 20 — 80-х роках у Радянському Союзі, сьогодні — на Кубі, в Північній Кореї, Іраку та деяких країнах Африки (Кенії, Малі, Лівії тощо). Двопартійна система характеризується такими рисами: • наявність кількох політичних партій; • існування двох партій значно авторитетніших за інших; • формування складу уряду однією з двох партій, котра перемогла на виборах; • впливова опозиція партії, яка програла вибори; • демократичний політичний режим. Класичними країнами з двопартійною системою залишаються Великобританія і США. Республіканська й Демократична партії США, Консервативна та Лейбористська партії Великобританії мають вікові традиції політичної боротьби, а виборче законодавство цих країн сприяє існуванню саме такої системи. Серед багатопартійних систем італійський політолог Сарторі виділяє системи обмеженого і поляризованого плюралізму, а також атомізовану партійну систему. Система обмеженого плюралізму, за Сарторі, характеризується ознаками: • наявністю в країні багатьох політичних партій; • репрезентацією у парламенті лише кількох партій; • репрезентацією в уряді деяких із представлених у парламенті партій; • відсутністю позасистемної опозиції; • демократичним політичним устроєм. Залежно від механізму формування виділяють різні варіанти системи обмеженого плюралізму: 1. Однопартійне правління, коли уряд формується партією, що дістала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах. Типовим прикладом є Іспанія, де офіційно зареєстровано близько 250 політичних партій та організацій, у парламенті їх представлено вісім, а уряд сформовано соціалістичною партією, котра перемогла на виборах. Таким же чином формується уряд в Індії. 2. Двоблокова коаліція, коли уряд формується одним з двох блоків, що перемагає на виборах, наприклад, у ФРН, де з 1969 р. до 1982 р. уряд формувався блоком соціал-демократів з вільними демократами (СДПН-ВДПН), а постійний блок ХДС/ХСС перебував у опозиції. З 1982 р. ситуація змінилася, оскільки ВД П Н розірвала блок із СДПН й увійшла до коаліції ХДС/ХСС, яка і перемогла на виборах. Подібна система діє в Австрії. Деякі автори називають двоблокову коаліцію "модифікованою двопартійною системою", зважаючи на наявність двох сильних партій, жодна з яких, однак, не має абсолютної більшості в парламенті, а тому змушена шукати союзу з третьою. 3. Мультипартійна коаліція, коли уряд формується з представників кількох партій на основі їхнього пропорційного представництва в парламенті за результатами виборів. Характерним прикладом мультипартійних стабільних коаліцій є Швейцарія, а нестабільних - Італія, Бельгія, Нідерланди. Сарторі вважає систему обмеженого плюралізму найдосконалішою, оскільки в ній відсутні антисистемні партії та двосторонні опозиції, всі партії орієнтовані на участь в уряді, можливою є їхня участь у коаліційних кабінетах. Систему поляризованого плюралізму характеризують: — наявність багатьох політичних партій; — гострота ідеологічного розмежування між ними; — присутність серед політичних партій позасистемних; — формування уряду партіями центру; — наявність двосторонньої (двополярної) деструктивної опозиції; — демократичний політичний режим. Типовими країнами з поляризованою системою в різні роки були Франція й Італія. У Франції партіями центру були Французька соціалістична партія (ФСП) та праве Об'єднання на підтримку республік (ОПР), роль лівої деструктивної опозиції виконувала Французька комуністична партія (ФКП), а правої — Національний фронт (НФ). Таким чином, політична партія - це організована частина суспільства, члени якої добровільно об’єднуються з метою вибороти владу в суспільстві та утримати її. Громадське суспільство примушує об’єднати громадян не тільки в партії але і в інші об’єднання: громадські організації та рухи. За сучасних умов партії, громадські об’єднання та рухи стають ключовими елементами демократії, рушійною силою процесів трансформаційних зрушень. Вони відіграють роль сполучної ланки між виборцями, їхніми інтересами, з одного боку, та державними установами, інституціями, де приймаються рішення, з другого це своєрідні канали політичної взаємодії між різними елементами “громадського суспільства” та “правової держави”. Саме політичні партії та рухи відіграли провідну роль у переході від авторитарного до посткомуністичного управління після 1989р. у Східної та Центральної Європі.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 475; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.116.69.53 (0.007 с.) |