Сутність і структура громадянське суспільства

 

Як виникло громадянське суспільство?

Історично громадянське суспільство формується значно раніше держави, на зорі людства. Вік держави нараховує тисячоліття, вік людства, - сотнями тисячоліть

Зачатки громадянського суспільства формуються шляхом виникнення простіших, небагаточисельних та нестійких об'єднань людей для спільного добування їжі, побудови житла, виготовлення предметів одягу і побуту, захисту від диких звірів та ворогів.

З часом формуються общини і люди все більше розуміють: тільки в її рамках вони можуть, забезпечити задоволення своїх потреб, тільки праця на користь общини дає право брати участь у вирішенні общинних справ. Громадянське суспільство, по суті, спів­падає з общиною.

На певній стадії свого розвитку громадянське суспільст­во своїх інтересів створив державу, утримує і контролює її.

Рам­ки громадянського суспільства звужуються у той мірі, в який час­тина членів суспільства - раби, кріпосні - позбуваються громадянсь­ких прав.

Допоки громадянське суспільство перебуває в аморфному стані, держава набирає сили, стає єдиним вершителем доль своїх громадян.

З ростом соціальних протиріч розвиток громадянського суспільства прискорюється. Воно добивається законодавчого упорядкування та регулювання взаємин між ними та державою, примушує державу створювати певні варіанти для обездолених, встановлювати і підтримувати злагоду на основі соціальних цінностей: людських свобод і прав.

З розвитком індустріальної стадії еволюції суспільства громадянське суспільство розширює свої рамки до масштабів всьо­го суспільства "країни".

До кінця XIX і особливо XXI століття вже досить високо розвинуте громадянське суспільство у багатьох державах забезпечило зростання ступеню захищеності прав людини від жорстокої регламентації з боку держави. Для цього в надрах громадянського суспільства сформувались суспільні інститути, захищаючи інтереси громадян. Громадянське суспільство стає основою стабільності політичних режимів. Воно стає ніби фундаментом дер­жавної влади.

У період світової війни сфера громадянського суспільства звужується в наслідок поширення військової функції держави.

У сучасних розвинутих державах зросло число чинов­ників, які зайняті реалізацією державних соціаль­них програм і які внаслідок - з'явилось тенденція обмеження свободи громадянського суспільства, зниження активності громадян, виникає механізм гальмування.

Таким чином, громадянське суспільство самим життям було відведено до розуміння того, що пряма соціальна допомога держа­ви має об'єктивні обмеження, вихід за які веде до зворотного ре­зультату, що в основі розцвіту держави - високо і перш за все осо­биста зацікавленість кожного громадянина за результати своєї праці.

Ідея громадянського суспільства своїми коріннями сягає давнини Греції і Риму, особливо до творчості Цицерона. Саме в цей час складаються перші уявлення про громадянство та громадянина, в повсякденний вжиток входить поняття "суспільство" (громада) як сукупність громадян. Трансформація самого поняття громадянин відбувалася таким чином. Від латинського сiviliz, що означає громадянин, було утворене поняття - громада, суспільство. Поняття громадянин та суспільство були тісно пов'язані з уявою про місто і державу, про різницю між містом і селом тощо. У по­дальшому розвитку від поняття сiviliz пішли поняття цивільний та цивілізація, цивілізованість.

Громадянином у Стародавньому Римі вважалася особисто вільна людина, житель Італійського півострова, котра приймала участь у народних зборах, мала право служити в армії, займатися політикою й таке інше.

Громадянина Стародавнього Риму не можна було піддати ганебній страті через розп'яття на хресті. Звичайно, це не була більшість населення Римської імперії, бо іменуватися громадянами не мали права жителі колоній і раби, в тому числі і на Італійському півострові.

Але уже в той час з'явля­ються перші ідеї співжиття громадян та їх державницького волевиявлення, відокремлення державного і приватного життя громадян.

З цього часу в європейській свідомості відбувається розрізнення державної і приватної сфер, формується уявлення про громадянське суспільство, як про межу державної влади, як про обставину, що стримує невпинне прагнення держави до абсолютного домінування і авторитарності.

Таким чином, поняття "громадянське суспільство" таке древнє, як і політична наука.

У числі перших політичних мислителів, які аналізували „громадянське суспільство” як самостійну субстанцію, звичайно називається грецький філософ Платон. Його судження про природу суспільства, потреби, які властиві людям від народження, про головні благочестивості мудрості, мужності та просвітлені емоційні стані, про ідеальне людське суспільство, його критика державної влади об’єктивно приводять до думки про те, що крім державно-організаційної є і інші форми життєдіяльності суспільства.

 

За Аристотелем - людина – суспільно-політична істота, а держава - природний продукт розвитку суспільства політичних громадян. Разом з тим, Аристотель аналізував життя громадян і в інших сферах життєдіяльності суспільства: економічної, шлюбно-сімейної, духовної, моральної, наукової, релігійної, де втручання держави до певного рівня матеріального виробництва суспільства просто не вимагається. Значить, можна було відмітити у працях Аристотеля певний розподіл держави і громадянського суспільства. Актуальними є думки про роль власності в громадянському суспільстві: "Хто володіє власністю, той володіє доброчинністю ".

Н. Макіавеллі вважав, що вищим виявом людського духу є держава, а мета, зміст і щастя життя - служіння їй.

Одночасно він вважає, що державець, який має можливість і право керувати підданими з допомогою страху, не буде порушувати май­нових та особистих прав підлеглих, щоб не збудити їх ненависть. Мова іде про сферу, яка відміна від підпорядкованих функцій людини, тобто і про ознаки громадянського суспільства.

Найбільш чітко розмежовує Н.Макіавеллі державу і грома­дянське суспільство в роздумах про стан політики та моральності. На думку Макіавеллі, політична влада і політична діяльність ан­тиморальні, бо антиморальна сама природа політичних стосунків.

Багато думок висловлено ним про таки недержавні і неполітичні сфери життєдіяльності людського суспільства, як сім'я, любов, праця, задоволення особистих потреб, тобто приватне життя, яке люди вели з давня не підозрюючи про насуваючи державу.

 

Таким чином, Платон, Аристотель, Макіавеллі застосовували не завжди усвідомленні, але досить успішні спроби, розлучити "державу та громадянське суспільство.

Цілісну концепцію громадянського суспільства вперше виклав Т. Гоббс у своїх працях "Про громадянина" та "Левіафан". На його думку формування громадянського суспільства знаменувало собою перехід від стану дикості, ворожості і страху смерті до упорядкованого цивілізованого суспільства, громадяни котрого дисципліновані владою держави.

Тобто, Т. Гоббс формування громадянського суспільства пов'язує з відмовою громадян від частини своїх природних прав, котрі породжували "війну всіх проти всіх", укладанням суспільного договору про утворення і повноваження держави.

Таким чином, суспільне життя поділяється на те, що керується державою, на що її уповноважили самі громадяни, і те, що є приватною сферою самовияву громадян та їх об'єднань.

Т.Гоббс вперше використовує поняття „ громадянське суспільство" у прямому значенні хоч, і не послідовно: в одних випадках гро­мадянське суспільство він ніби ототожнює з державою, в інших – роз’єднує.

З одного боку Гоббс стверджує, що держава не пов'язана з громадянськими законами, звичаями, правом. Вона ніби відмежована від громадянського суспільства. Гоббс у праці " Про громадяни­на" пише, що поза державою - царство страстей, війна, страх, мерзотність, самотність, варварство, дикість, брутальність.

З другого боку Гоббс вважає, що держава, на подобі біблейському чудовиську Левіафану підкорює собі всі і вся, і через поняття "громадянське суспільство", показує, що саме підкоряється дер­жаві.

Дж. Локк, активно використовуючи поняття " громадянського суспільства ", проголошує примат громадянського суспільства перед державою.

Основою суспільства, в тому числі громадянського, він вважає власність. Політична влада розуміється Локком як право лю­дей створювати закони для регулювання і зберігання власності. Головна мета об’єднання громадян в державу - збереження їх власності. Через це держава, політична влада не вічний атрибут сус­пільства, а виникає тільки на певному стані розвитку громадянсь­кого суспільства, коли у членів суспільства виникає в цьому необхід­ність.

Актуальна думка про те, що ні для одної людини, яка знахо­диться в громадянському суспільстві, не може бути зроблений виняток із законів цього суспільства.

Дж. Локк підкреслював, що держава повинна захищати особисту свободу і власність, здобуту власною ж працею людей. Вона діє тільки у строго окреслених межах, вихід за які може призвести до громадянської непокори.