Центральним компонентом політичної системи суспільства є держава.

 

Кожна наукова дисципліна вивчає певну об'єктивну ре­альність у цілому або окремі її частини, а політологія — передусім політичні системи і процеси. Як і інші наукові дисципліни, вона має свою специфіку, свою систему понять.

Політичної науці, через складність предмета її вивчення довелося запозичувати багато термінів у суміжних дисциплін — права, соціології, філософії та ін. Процес формування понятійного апарату цієї науки ще не завершився, і тому не можна говорити про існування єдиного підходу вчених до визначення поняття «політична система”.

Так, скажемо, у прихильників соціологічної теорії обміну політична система вважається інститутом, який підтримує стабільність загальних правил щодо стосунків обміну

Згідно з конфліктологічними концепціями, політична система є інструментом легалізації та продуктивного розв'язання соціальних конфліктів.

Поряд із цими існує багато інших наукових інтерпретацій політичної системи.

 

Що ж таке політична система суспільства в суто політологічному розумінні?

Система — це одне з основних понять політології, яке до­зволяє скласти уявлення про суспільство у вигляді абстракт­ної та спрощеної моделі.

Поняття «система» запозичене з електроніки й кібернетики. Його «перенесення» в політичну науку здійснили американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, У. Мітчел. Це поняття, на їхню думку, є тією універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює всі типи дій та орієнтацій, всю сукупність взаємопов'язаних елементів, прийняття політич­них рішень.

Отже, політологія розглядає систему як єдність таких компонентів:

Ø структури (різних соціально-політичних інститутів);

Ø процесів (поведінки різних спільностей та індивідів за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи.

Кожне суспільство складається з певної кількості досить складних підсистем (сфер): виробничої соціальної духовної та політичної, до якої входять інститути держави і влада Усі ці підсистеми характеризуються притаманними лише їм структурою, функціями, цінностями, нормами цілями тощо.

ü Вироб­нича підсистема забезпечує матеріальну основу життя суспільства.

ü Соціальна і духовна, складаючи в сукупності грома­дянське суспільство, сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних інститутів.

ü Політична підсистема покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх лавок суспільної системи, для повної реалізації інтересів членів суспільства.

Кожна з підсистем (сфер) людського сус­пільства може зберігати життєздатність і функціонувати лише за умови, що всі інші бездоганно чи хоча б задовільно викону­ватимуть свої функції.

Політична система складається із законодавчої судової, виконавчої систем, центральних, проміжних і місцевих систем управління (чи самоуправління які базуються на принципах представництва та організації.

Політична система має низку суттєвих характеристику які відрізняють її від усіх інших:

§ має підсис­теми забезпечення неперервностей зв'язаності, ієрархічної ко­ординації діяльності різних політичних суб'єктів для досяг­нення визначених цілей;

§ має ресурси формування механізму вирішення со­ціальних конфліктів і протиріч, гармонізації суспільних від­носин, сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил із приводу основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку.

Вивчення політичної системи надзвичайно важливе для з'ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є.

Політична система суспільства — це система взаємовід­носин державних та недержавних соціальних інститутів, які виконують певні політичні функції щодо захисту інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, можли­востей їхньої гармонізації.

Політична система виникла на певному етапі розвитку сус­пільства внаслідок його поділу на класи та появи держава.

У процесі еволюції державно-зорганізованого суспільства полі­тична система стає більш складною та розгалуженою.

Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлений рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.

Політична система суспільства досліджувалася протягом багатьох століть, починаючи від Аристотеля. Але справді ваго­мих результатів пощастило досягти лише у XX ст. після за­стосування американським теоретиком Д. Істоном методу сис­темного аналізу у працях “Політична система”, «Системний аналіз політичного життя». Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до розроблення загальної теорії, поза як окремі факти мають вагу лише в рамках загальних моделей, які сприяють чіткішому уявленню функціонування політичних систем.

Політична система, на думку Д. Істона, — цілісна множина багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів.

У дослідженнях політичної системи, з погляду вченого, необхідно застосувати два підходи: соціально-психологічний, спрямований на вивчення поведінки особи і мотивації учасників, та ситуаційний, який дозволяє аналізувати актив­ність груп під впливом навколишнього середовища. Політичне життя, за

Д. Істоном, е неврівноваженою системою, у якій весь час відбувається порушення та встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими.

Нерухомість політич­ної системи недосяжна, доки система живе. Пошук стійкого положення — її природне функціонування. Людина постійно впливає на положення системи.

Саме тому політика визнача­ється Д. Істоном як процес винесення обов'язкових рішень і дій не лише з приводу реалізації цінностей та ідеалів, а й з приводу відновлення порушеної рівноваги в суспільній чи політичній системах.

Політична система, на думку вченого, має свої межі, у рамках яких політичні рішення даної системи обов'язкові та реально виконуються. Вплив навколишнього середовища на політичну систему Д. Істон називає введенням інформації у вигляді вимог та підтримки, що стимулюють систему. Введена інформація стає її частиною.

Вплив політичної системи на довкілля відбувається через вихід інформації у формі рішень та політичних дій. Це й є результат функці­онування системи. Модель Д Істона дозволяє уявити положення та умови дії політичної системи, прогнозувати наслідки схва­лених політичних рішень.

Не менш цікаві ідеї про політичну систему висловив і американський політолог Г. Алмонд у працях “Порівняльні полі­тичні систем” та «Порівняльний політичний аналіз». Полі­тична система розглядається ним як набір ролей, що взаємодіють, або рольова структура. Велике значення мають його нововведені принципи:

· будь-яка політична система має свою структуру;

· всі політичні системи здійснюють ті самі функції;

· кожна політична система багатофункціональна (врівноваженість влад);

· всі політичні системи змішані в культурному зна­ченні (відсутність «чистого» правлячого режиму).

Введення інформації за Г. Алмондом, складається з політичної соціалі­зації населення, аналізу наявних інтересів, політичних кому­нікацій (зв'язків різних політичних сил). Функції виходу інфор­мації установлення правил (законодавча діяльність), застосу­вання правил (виконавча діяльність), формалізація правил (надання їм юридичного оформлення безпосередній вихід інфор­мації (практична діяльність із виконання внутрішньої та зов­нішньої політики). Найважливіша функція політичної систе­ми — вивчення ситуації та обрахування її особливостей.

Спе­цифічну увагу приділяє ця модель політичній соціалізації як важливому чинникові політичної культури Модель Г. Алмонда отримала назву мікро структуралістського функціоналізму, тому що головне її завдання — фіксація різних інтересів все­редині системи, їх інвентаризація, зіткнення та гармонізація.

Моделі функціонування політичної системи були також ро­зроблені

Т. Парсонсом, Г. Спіро, К Кулчаром, А. Лопаткою та іншими західними вченими.

Аналіз політичної системи дозволяє розкрити її структуру, тобто внутрішню організацію окремих складників.

Структура політичної системи — сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність.

Головний єднальний компонент системи — політична влада, що зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях.

Важливою функцією влади є створення внут­рішніх зв'язків системи, врегулювання конфліктів політични­ми засобами і регламентація поведінки людини, тобто можли­вість впливати на неї з допомогою певних засобів — волі, ав­торитету, права, насильства. Отже, влада — це елемент управління, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем.

Сутність політичної системи полягає в регламентації поведінки людей.

Структуру політичної системи складають:

політичні відносини, політична організація суспільства, державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, та об’єднання, засоби масової інформації політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини складаються в суспільстві з приводу завоювання та здійснення політичної влади. Це — між класові, внутрікласові міжнаціональні та міждержавні відносини; вер­тикальні відносини, що складаються у процесі здійснення вла­ди між політичними організаціями (державою, партіями, трудо­вими колективами відносини, що складаються між політични­ми організаціями та установами (адміністрацією, інститутами).

Політична організація суспільства виростає з політичних відносин, обіймаючи стабільні політичні організації та устано­ви даного суспільства, які здійснюють політичну владу. Політичні організації поділяються на три види:

- власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи);

- політизовані орга­нізації (народні рухи, профспілки);

- неполітичні організації (об'єднання за інтересами).

Визначальним елементом політичної організації суспільства, її ядром є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, збройними силами.

Бу­дучи головним інститутом політичної системи, держава здійс­нює управління суспільством, охороняє його економічну, соці­альну і культурну сфери.

Взаємозв'язок між різними рівнями й гілками державної влади, між державою та громадянським суспільством виконують політичні партії — певні групи людей, яких єднають спільні цілі та інтереси. Головним призначенням партій є досягнення державної влади; оволодіння апаратом управління для реалізації соціальних інтересів, що їх вони представляють; участь у розробці політичного курсу країни та вплив на висування і призначення державних лідерів.

Вирішальну роль у політичному житті суспільства відігра­ють суспільні організації та рух и. Кожне професійне, молодіжне, творче та інші добровільні об'єднання мають статут із чітко визначе­ними завданнями в межах чинних державних законів.

Активним і самостійним елементом політичної системи сус­пільства є засоби масової інформації які в демократичних країнах відіграють роль четвертої влади. Засоби масової інфор­мації являють собою розгалужену мережу установ, що займа­ються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Засоби масової інфор­мації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності.

Політичні принципи й норми формують політичну пове­дінку та свідомість людини відповідно до цілей та завдань політичної системи. Закріплені в конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму.

Політична свідомість і політична культура, які теж є важ­ливими елементами політичної системи складаються під впли­вом соціальної та політичної практики.

Політична свідомість — це сукупність політичних ідей, уявлень традицій, відображених у політичних документах, пра­вових нормах. Політична свідомість — частина суспільної свідомості як і політична культура — частина загальної культури.

Політична культура — це сукупність політичних знань, цінностей, традицій, норм, та політична поведінка громадян.

Політична культура сприяє фор­муванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значимість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передба­чає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади.

Структуру політичної системи можна розглядати як сукупність взаємодіючих підсистем:

- організаційна підсистема (інституціональна);

- нормативна підсистема;

- культурно-ідеологічна підсистема;

- інформаційно - комунікативна підсистема. (Див.: схема №1).

Таким чином, політична система суспільства - це складна багатогранна система відношення державних і недержавних інститутів у виконуючих визначені політичні функції по захисту інтересів різних соціальних груп.

Ключовим моментом до розуміння природи та сутності політичної системи виступає власність та політична влада, представляючи собою реальну здатність соціальних груп, індивіда здійснювати свою волю в соціа­льному житті, виражену в політиці та праві. Очевидно, що суть політичної системи визначається, в першу чергу, ступенем демократизму суспільства, можливостями і реальною участю народних мас в здійсненні політичної влади, управлінні справами в суспільстві, практичною реалізацією громадянських інтересів, ціннісних орієнтацій, політико-правової регламентацією поведінки людей.

Політична система забезпечує цілісність, функціонування та розвиток суспільства через політичну владу.