Функції та характеристики мережевих адаптерів

Мережевий адаптер (Network Interface Card (або Controller), NIC) разом зі своїм драйвером реалізує другий, канальний рівень моделі відкритих систем (OSI) в кінцевому вузлі мережі - комп'ютері. Більш точно, у мережній операційній системі пара адаптер і драйвер виконує тільки функції фізичного й MAC-рівнів, у той час як LLC-рівень звичайно реалізується модулем операційної системи, єдиним для всіх драйверів і мережевих адаптерів. Власне так воно і повинно бути у відповідності з моделлю стека протоколів IEEE 802. Наприклад, в ОС Windows NT рівень LLC реалізується в модулі NDIS, загальному для всіх драйверів мережевих адаптерів, незалежно від того, яку технологію підтримує драйвер. Мережевий адаптер разом із драйвером виконують дві операції: передачу і прийом кадру. Передача кадру з комп'ютера в кабель складається з перерахованих нижче етапів (деякі можуть бути відсутні, залежно від прийнятих методів кодування):

• Прийом кадру даних LLC через міжрівневий інтерфейс разом з адресною інформацією MAC-рівня. Звичайна взаємодія між протоколами усередині комп'ютера відбувається через буфери, розташовані в оперативній пам'яті. Дані для передачі в мережу містяться в цьому буфері протоколами верхніх рівнів, які витягають їх з дискової пам'яті або з файлового кеша за допомогою підсистеми вводу/виводу операційної системи.
• Оформлення кадру даних MAC-рівня, у який інкапсулюються кадр LLC (з відкинутими прапорцями 01111110). Заповнення адрес призначення й джерела, обчислення контрольної суми.
• Формування символів кодів при використанні надлишкових кодів типу 4В/5В. Скремблювання кодів для одержання більш рівномірного спектра сигналів. Цей етап використовується не у всіх протоколах - наприклад, технологія Ethernet 10 Мбіт/с обходиться без нього.
• Видача сигналів у кабель відповідно до прийнятого лінійного коду - манчестерським, NRZI, MLT-3 і т. п.

Прийом кадру з кабелю в комп'ютер включає наступні дії:

• Прийом з кабелю сигналів, що кодують бітовий потік.
• Виділення сигналів на тлі шуму. Цю операцію можуть виконувати різні спеціалізовані мікросхеми або сигнальні процесори DSP. У результаті в приймачі адаптера утвориться деяка бітова послідовність, з великим ступенем ймовірності збігається з тією, яка була послана передавачем.
• Якщо дані перед відправленням у кабель піддавалися скремблюванню, то вони пропускаються через дескремблер, після чого в адаптері відновлюються символи коду, надіслані передавачем.
• Перевірка контрольної суми кадру. Якщо вона неправильна, то кадр відкидається, а через міжрівневий інтерфейс наверх, протоколу LLC передається відповідний код помилки. Якщо контрольна сума вірна, то з MAC-кадру витягається кадр LLC і передається через міжрівневий інтерфейс наверх, протоколу LLC. Кадр LLC поміщається в буфер оперативної пам'яті.

Розподіл обов'язків між мережним адаптером і його драйвером стандартами не визначається, тому кожен виробник вирішує це питання самостійно. Зазвичай мережеві адаптери діляться на адаптери для клієнтських комп'ютерів та адаптери для серверів. В адаптерах для клієнтських комп'ютерів значна частина роботи перекладається на драйвер, тим самим адаптер виявляється простіше й дешевше. Недоліком такого підходу є високий ступінь завантаження центрального процесора комп'ютера рутинними роботами по передачі кадрів з оперативної пам'яті комп'ютера в мережу. Центральний процесор змушений займатися цією роботою замість виконання прикладних завдань користувача. Тому адаптери, призначені для серверів, звичайно забезпечуються власними процесорами, які самостійно виконують більшу частину роботи з передачі кадрів з оперативної пам'яті в мережу й у зворотному напрямку. Прикладом такого адаптера може служити мережевий адаптер SMC EtherPower з вбудованим процесором Intel i960. У залежності від того, який протокол реалізує адаптер, адаптери діляться на Ethernet-адаптери, Token Ring-адаптери, FDDI-адаптери і т. д. Тому що протокол Fast Ethernet дозволяє за рахунок процедури автопереговорів автоматично вибрати швидкість роботи мережевого адаптера залежно від можливостей концентратора, то багато адаптерів Ethernet сьогодні підтримують дві швидкості роботи й мають у своїй назві приставку 10/100. Цю властивість деякі виробники називають авточуттєвістю. Мережевий адаптер перед установкою в комп'ютер необхідно конфігурувати. При конфігуруванні адаптера задаються номер переривання IRQ, використовуваного адаптером, номер каналу прямого доступу до пам'яті DMA (якщо адаптер підтримує режим DMA) і базова адреса портів введення/виводу. Якщо мережевий адаптер, апаратура комп'ютера і операційна система підтримують стандарт Plug-and-Play, то конфігурування адаптера і його драйвера здійснюється автоматично. В іншому випадку потрібно спочатку настроїти мережевий адаптер, а потім повторити параметри його конфігурації для драйвера. У загальному випадку, деталі процедури конфігурування мережевого адаптера і його драйвера багато в чому залежать від виробника адаптера, а також від можливостей шини, для якої розроблений адаптер.

31) Концентратори і комутатори?

Концентра́тор (багатопортовий повторювач; Hub; від англ. hub — центр діяльності) — з'єднувальний компонент, до якого підключають усі комп'ютери в мережі за топологією «зірка».Активні концентратори підключають до джерела електроенергії; вони можуть відновлювати і ретранслювати сигнали. Пасивні концентратори лише виконують функцію комутації. Концентратор використовують для об'єднання кількох пристроїв Ethernet у спільний сегмент. Пристрої під'єднують за допомогою звитої пари, коаксіального кабелю чи оптоволокна. Як елемент творення мереж їх майже не випускають — на зміну прийшли мережеві комутатори (світчі), що виділяють кожен під'єднаний пристрій в окремий сегмент. Мережеві комутатори деколи помилково називають «інтелектуальними концентраторами».

Принцип дії

Концентратори (hubs) працюють як центри зв'язку. Тобто вони об'єднують групу хостів, і ззовні для іншої мережі вона виглядає як один хост. Це об'єднання створюється пасивно, на рівні фізичного переключення сигналів. Своєю чергою активні hubs не тільки зв'язують хости, але й регенерують сигнали. Кажучи звичною мовою, концентратор (hub) - це головний сполучний пристрій, який зв′язує комп’ютери в мережі зіркоподібної топології.
Різновидом концентратора є модуль множинного доступу (Multistation Access Unit, MAU), який використовується для з’єднання персональних комп’ютерів в кільцеподібній локальній мережі. Концентратори зараз є стандартним видом устаткування для сучасних комп’ютерних мереж і зазвичай розділяються на два класи: активні і пасивні.
Пасивні концентратори не обробляють дані, і виконують тільки комутацію. На відміну від них, активні концентратори (іноді звані повторітелямі) регенерують дані для підтримки достатнього рівня потужності сигналу. Деякі концентратори можуть виконувати додаткові функції, наприклад, встановлення сполучення, маршрутизацію або перемикання.
Мережі з концентраторами володіють широкими можливостями і мають переваги в порівнянні з системами без них. Наприклад, в звичайній шинній топології розрив кабелю приводить до збою всієї мережі. Проте, якщо розрив відбувається в якому-небудь з кабелів, приєднаних до концентратора, порушується тільки робота даного обмеженого сегменту комп’ютерної мережі.

Більшість концентраторів є активними, тобто регенерують і передають сигнали таким же чином, як і повторітелі. Оскільки концентратори зазвичай мають від восьми до дванадцяти портів для приєднання комп’ютерів, їх іноді називають багатопортовими повторітелямі (multiport repeaters). Активні концентратори завжди вимагають для своєї роботи джерела електричного живлення.
Деякі концентратори є пасивними (серед них можна згадати комутаційні плати і стекові блоки (punch-down blocks)): Вони служать тільки як сполучні пристрої і не виконують регенерації або посилення сигналу. Сигнал тільки проходить через концентратор. Для роботи пасивного концентратора не вимагається електричного живлення.

Мережевий комутатор (жарг. світч від англ. switch — перемикач) — пристрій, призначений для з'єднання декількох вузлів комп'ютерної мережі в межах одного або декількох сегментів мережі. На відміну від концентратора, який поширює трафік від одного підключеного пристрою до всіх інших, комутатор передає дані лише безпосередньо одержувачеві, виняток становить широкомовний трафік (на mac-адресу Ff:ff:ff:ff:ff:ff) всім вузлам мережі. Це підвищує продуктивність і безпеку мережі, позбавляючи останні сегменти мережі від необхідності (і можливості) обробляти дані, які їм не призначалися. Комутатор працює на канальному (2) рівні моделі OSI і тому, в загальному випадку, може лише об'єднувати вузли однієї мережі по їх mac-адресах. Комутатори були розроблені з використанням мостових технологій і часто розглядаються як багатопортові мости. Для з'єднання декількох мереж на основі мережевого рівня служать маршрутизатори.

Принцип роботи комутатора

Комутатор зберігає в пам'яті таблицю комутації (що зберігається в асоціативній пам'яті), в якій вказується відповідність mac-адреси вузла порту комутатора. При включенні комутатора ця таблиця порожня, і він працює в режимі вчення. У цьому режимі що поступають на який-небудь порт дані передаються на всі останні порти комутатора. При цьому комутатор аналізує кадри (фрейми) і, визначивши mac-адресу хоста-відправника, заносить його в таблицю на деякий часЗгодом, якщо на один з портів комутатора поступить кадр, призначений для хоста, mac-адреса якого вже є в таблиці, то цей кадр буде переданий лише через порт, вказаний в таблиці. Якщо mac-адреса хоста-одержувача не асоційована з яким-небудь портом комутатора, то кадр буде відправлений на всі порти, за винятком того порту, з якого він був отриманий. З часом комутатор будує таблицю для всіх активних mac-адрес, в результаті трафік локалізується. Варто відзначити малу латентність (затримку) і високу швидкість пересилки на кожному порту інтерфейсу.

32) Маршрутизатори?

Маршрутиза́тор (англ. router) — електронний пристрій, що використовується для поєднання двох або більше мереж і керує процесом маршрутизації, тобто на підставі інформації про топологію мережі та певних правил приймає рішення про пересилання пакетів мережевого рівня (рівень 3 моделі OSI) між різними сегментами мережі. Для звичайного користувача маршрутизатор (роутер) — це мережевий пристрій, який підключається між локальною мережею й інтернетом. Часто маршрутизатор не обмежується простим пересиланням даних між інтерфейсами, а також виконує й інші функції: захищає локальну мережу від зовнішніх загроз, обмежує доступ користувачів локальної мережі до ресурсів інтернету, роздає IP-адреси, шифрує трафік і багато іншого.Маршрутизатори працюють на мережному рівні моделі OSI: можуть пересилати пакети з однієї мережі до іншої. Для того, щоб надіслати пакети в потрібному напрямку, маршрутизатор використовує таблицю маршрутизації, що зберігається у пам'яті. Таблиця маршрутизації може складатися засобами статичної або динамічної маршрутизації.Крім того, маршрутизатори можуть здійснювати трансляцію адреси відправника й одержувача (англ. NAT, Network Address Translation), фільтрацію транзитного потоку даних на основі певних правил з метою обмеження доступу, шифрування/дешифрування передаваних даних тощо.Маршрутизатори не можуть здійснювати передачу широкомовних повідомлень, таких як ARP-запит.Маршрутизатором може виступати як спеціалізований пристрій, так і звичайний комп'ютер, що виконує функції простого маршрутизатора.

33) Мости і шлюзи?

Багато хто чув про, так звані, sms-шлюзі (Sms-gate) або sms-ворота. Для звичайного користувача ця назва асоціюється з деяким сайтом, з якого можна відправити SMS повідомлення потрібного абонента стільникової мережі, причому не поважно якого стандарту. Фізично ж відбувається вихід з мережі Інтернету в стільникову мережу через спеціальний "шлюз", який надає власник сайту або третя особа. Стільниковий шлюз або "стільниковий міст" здійснює сполучення стільникової мережі і міської телефонної мережі (ГТС). У Інтернеті можна зустріти велику кількість подібних пристроїв під різними назвами, наприклад: "Gsm-міст (порт)", "Gsm-шлюз", "міжмережевий телефонний міст (інтерфейс)", "бридж", "роутер" або просто "стільниковий міст (шлюз)".

Практично це все назви одного і того ж пристрою, який ми називатимемо "стільниковий міст" або просто "міст". Відмітимо також, що поняття "gsm-міст" є вужчим в тому сенсі, що такий міст призначений для роботи з GSM мережею (існують "мости" і для інших мереж: NMT, CDMA, DAMPS). Тоді як поняття "міжмережевий" або "стільниковий міст" є обширнішим.

Як з'явилися "мости"?

 

Основна причина появи "мостів" - різниця у вартості дзвінка із стільникового телефону на міський телефон і внутрішньомережевого дзвінка. Всім відомо, що вартість дзвінка із стільникового на міський телефон вище, ніж усередині стільникової мережі. Причому, інколи ця різниця буває дуже істотна. Цьому, звичайно, є пояснення - при дзвінку із стільникового в місто абонент платить двічі: стільниковому операторові і операторові ГТС

Відомі випадки, коли із стільникової мережі взагалі неможливо подзвонити на міський телефон і навпаки по одній простий причині, що просто між ними немає комутації. Чи то стільниковий оператор і ГТС не змогли домовитися між собою, чи то ще з якоїсь причини. Не поважно. Абонентові стільникової мережі, як споживачеві, нецікаво як стільниковий оператор ділиться з оператором дротяної мережі. Йому поважно, щоб вартість дзвінка була якнайнижче по всіх напрямах. Також добре відомо, що вартість дзвінка із стільникового на стільниковий усередині однієї мережі досить низька, а при вживанні пакетів типа "свої люди" або "улюблений номер" (в різних операторів різні назви), "корпоративний" ціна дзвінка ще зменшується. Різні оператори також дають істотні знижки при дзвінках усередині мережі. В деяких операторів дзвінки усередині сетяї безкоштовні. Це все і наштовхнуло на думку про розробку і виготовлення пристрою, який здатний здійснити сполучення двох мереж, - стільниковою і дротяний ГТС, і, відповідно, понизити вартість дзвінків типа стільникове "місто" і "стільниковий" для міста до рівня ціни внутрішньомережевого дзвінка. Так з'явилися "мости".

Для чого потрібні "мости"?

Як вже було сказано вище, основне їх призначення - зниження вартості дзвінків із стільникового в місто і з міста на стільниковий до рівня ціни внутрішньомережевого дзвінка. Це дозволяє істотно скоротити витрати на стільниковий зв'язок як приватним користувачам, так і організаціям (особливо!!!). Встановивши "міст" в офісі і прописавши в нього всіх мобільних користувачів можна отримати реальну економію до 75%

Інше їх вживання - це телефонізація видалених об'єктів (що знаходяться в зоні дії стільникового оператора) унаслідок неможливості або неефективності прокладки дротяного телефону, або тимчасова швидка телефонізація, наприклад, під час проведення виставок. Для цих цілей призначені пристрої під назвою "порт"."Порт" формує на своєму виході сигнал стандартної дротяної телефонної лінії. До виходу "порту" можна підключити звичайний кнопковий телефон (радіотелефон)."Порт" можна використовувати також для здобуття додаткового номера в офіс (вельми ефективно, якщо використовувати тариф з безкоштовними вхідними дзвінками). Інше вживання "порту" - місця з поганою зоною покриття стільникового оператора: "порт" встановлюється в місці, де є надійний прийом сигналу від стільникової станції (можна також використовувати зовнішню антену), а до нього підключається звичайний радіотелефон. Застосувавши в'язку "міст-порт", можна подовжити існуючий міський номер (наприклад, для заміської дачі). За допомогою пари "мостів" можна зв'язати дві різні стільникові мережі. Якщо поставити "міст" в іншому місті, то отримаємо дешевий межгород! Це найефективніше у випадках, коли зона покриття сусіднього оператора покриває частину прикордонної території іншого району (країни). Тоді можна поставити "міст" в своєму районі і, використовуючи сіми-карти сусіднього оператора дзвонити зі своєї території в сусідній район (країну): отримаємо межгород або навіть міжнародний зв'язок за внутрішньомережевим тарифом. Іншою зручною і важливою властивістю "моста" є те, що ви завжди будете на зв'язку і не пропустите важливий дзвінок покидаючи ваш будинок або офіс. "Міст" доставить дзвінок на ваш стільниковий телефон, неначе ви завжди на місці, навіть якщо ви в роумінгу!

Як працює "міст"?

Для роботи "міст" необхідно встановити в місці де є доступ до міської телефонної лінії. Іншим необхідним елементом є наявність базового мобільного телефону (БМ). Тобто, "міст" підключаємо до ГТС і до БМ. На малюнках, для наочності, як пріємо-передавач для зв'язку з GSM мережею змальований серійний мобільний телефон застарілої моделі (лля зниження вартості пристрою). Сечас така пара зустрічається все рідше, оскільки зниження вартості на пріємо-передавачі в інтегрального виконання дозволило вбудувати його усередину "моста", а для SIM карти передбачити спеціальний карточкобержатель. Розглянемо роботу "моста" при вхідному дзвінку з ГТС. Під час вступу дзвінка "міст" дає команду БМ для дозвону до мобільного абонента, номер якого заздалегідь запрограмований. При успішному з'єднанні "міст" виробляє комутацію голосового каналу з міською лінією. Для мобільного абонента дзвінок буде безкоштовний, оскільки він відбувається із стільникового телефону одній з ним мережі. Для БМ витікаючий дзвінок тарифікуватиметься як внутрішньомережевий. Тобто, ми отримуємо на мобільний телефон дзвінок з міста за ціною внутрішньомережевого. Розглянемо роботу "моста" при витікаючому дзвінку із стільникового на номер ГТС. Принцип схожий на дзвінок з офісною МІНІ-АТС. З вашого мобільного телефону ви набираєте номер БМ. Під час вступу виклику на БМ "міст" перевіряє наявність вашого номера в списку дозволених номерів і, в разі успіху, сполучає вас з ГТС. При цьому ви чуєте звичайний міський зумер, подібний тому, який ви чуєте при підніманні трубки звичайного телефону. Далі вам потрібно просто набрати необхідний міський номер. Для вас дзвінок тарифікуватиметься як внутрішньомережевий, для БМ вхідний дзвінок буде безкоштовним. Таким чином, виходить витікаючий дзвінок з мобільного в місто за ціною внутрішньомережевого. Єдиною необхідною вимогою для роботи "моста" є наявність визначника номера на БМ, тобто має бути підключена послуга визначення номерів. Зауваження.Міст не робить жодної переадресації дзвінка, деякі цього не розуміють! Міст робить ретрансляцію дзвінка. Уявіть, що замість моста сидітиме жива людина. При вхідному дзвінку з міста чоловік підніме трубку міського телефону, взнає який треба набрати стільниковий номер, з базового стільникового набере цей номер і після з'єднання просто з'єднає міський телефон і базовий стільниковий за допомогою кабелю. Приблизно так, як раніше діяли "панночки-телефоністки" на АТС. Таку ж відповідь можна дати і на питання про те, "а ЗАКОННО ЛІ ЦЕ?" Міст може працювати і без використання телефонної лінії, так би мовити, в режимі "комутатора". Для цього в нім має бути відповідна функція. Якщо міст має ще і функцію CALLBACK (зворотний виклик), то це є додатковою зручністю, оскільки такий "комутатор" можна використовувати для організації безкоштовних дзвінків мобільним користувачам, що мають до нього доступ. У режимі "комутатора" з включеним CALLBACK схема дзвінка виглядає так: - користувач дзвонить на міст (на БМ), міст визначає номер що дзвонить, робить відбій (без зняття трубки); - якщо користувач є в списку дозволених, то міст йому сам передзвонює (CALLBACK); - користувач отримав дзвінок від моста, потім вводить потрібний номер. Тобто, використовується можливість конференц-зв'язку на БМ. У цьому варіанті за дзвінок оплата знімається з БМ. На основі "комутатора" будуються багатоканальні системи масового обслуговування.

 

35) IP протоколи,IP- адреса?

Протокол IP знаходиться на міжмережевому рівні стека протоколів Tcp/ip. Функції протоколу IP визначені в стандарті Rfc-791 таким чином: “Протокол IP забезпечує передачу блоків даних, званих дейтаграммамі, від відправника до одержувачів, де відправники і одержувачі є комп'ютерами, адресами фіксованої довжини, що ідентифікуються (Ip-адресамі). Протокол IP забезпечує при необхідності також фрагментацію і збірку дейтаграмм для передачі даних через мережі з малим розміром пакетів”.Протокол IP є ненадійним протоколом без встановлення з'єднання. Це означає, що протокол IP не підтверджує доставку даних, не контролює цілісність отриманих даних і не виробляє операцію квитування (handshaking) - обміну службовими повідомленнями, підтверджуючими установку з'єднання з вузлом призначення і його готовність до прийому даних. Протокол IP обробляє кожну дейтаграмму як незалежну одиницю, що не має зв'язку ні з якими іншими дейтаграммамі в Інтернет. Після того, як дейтаграмма вирушає в мережу, її подальша доля ніяк не контролюється відправником (на рівні протоколу IP). Якщо дейтаграмма не може бути доставлена, вона знищується. Вузол, що знищив дейтаграмму, може облямувати за зворотною адресою icmp-повідомлення про причину збоївши. Гарантію правильної передачі даних надають протоколи вищестоящого рівня (наприклад, протокол TCP), які мають для цього необхідні механізми. Одне з основних завдань, що вирішуються протоколом IP, - маршрутизація дейтаграмм, тобто визначення дороги дотримання дейтаграмми від одного вузла мережі до іншого на підставі адреси одержувача. Загальний сценарій роботи модуля IP на якому-небудь вузлі мережі, що приймає дейтаграмму з мережі, такий:

з одного з інтерфейсів рівня доступу до середовища передачі (наприклад, з ethernet-інтерфейсу) в модуль IP поступає дейтаграмма; модуль IP аналізує заголовок дейтаграмми; якщо пунктом призначення дейтаграмми є даний комп'ютер: якщо дейтаграмма є фрагментом більшої дейтаграмми, очікуються останні фрагменти, після чого з них збирається вихідна велика дейтаграмма; з дейтаграмми витягуються дані і прямують на обробку одному з протоколів вищерозміщеного рівня (якому саме - вказується в заголовку дейтаграмми); якщо дейтаграмма не направлена ні на одну з ip-адрес даного вузла, то подальші дії залежать від того, дозволена або заборонена ретрансляція (forwarding) “чужих” дейтаграмм; якщо ретрансляція дозволена, то визначаються наступний вузол мережі, на який має бути переправлена дейтаграмма для доставки її за призначенням, і інтерфейс нижнього рівня, після чого дейтаграмма передається на нижній рівень цьому інтерфейсу для відправки; при необхідності може бути вироблена фрагментація дейтаграмми; якщо ж дейтаграмма помилкова або по яких-небудь причинах не може бути доставлена, вона знищується; при цьому, як правило, відправникові дейтаграмми відсилається ICMP-повідомлення про помилку.

При здобутті даних від вищестоящого рівня для відправки їх по мережі ip-модуль формує дейтаграмму з цими даними, в заголовок якої заносяться адреси відправника і одержувача (також отримані від транспортного рівня) і інша інформація; після чого виконуються наступні кроки: якщо дейтаграмма призначена цьому ж вузлу, з неї витягуються дані і прямують на обробку одному з протоколів транспортного рівня (якому саме - вказується в заголовку дейтаграмми); якщо дейтаграмма не направлена ні на одну з ip-адрес даного вузла, то визначаються наступний вузол мережі, на який має бути переправлена дейтаграмма для доставки її за призначенням, і інтерфейс нижнього рівня, після чого дейтаграмма передається на ніжній рівень цьому інтерфейсу для відправки; при необхідності може бути вироблена фрагментація дейтаграмми; якщо ж дейтаграмма помилкова або по яких-небудь причинах не може бути доставлена, вона знищується.

Тут і далі вузлом мережі називається комп'ютер, підключений до мережі і підтримуючий протокол IP. Вузол мережі може мати один і більш за ip-інтерфейси, підключені до однієї або різним мережам, кожен такий інтерфейс ідентифікується унікальною ip-адресою. Ip-мережею називається безліч комп'ютерів (Ip-інтерфейсів), часто, але не завжди приєднаних до одного фізичного каналу зв'язку, здатних пересилати ip-дейтаграмми один одному безпосередньо (тобто без ретрансляції через проміжні комп'ютери), при цьому ip-адреси інтерфейсів однієї ip-мережі мають загальну частину, яка називається адресою, або номером, ip-мережі, і специфічну для кожного інтерфейсу частину, звану адресою, або номером, даного інтерфейсу в даній ip-мережі. Маршрутизатором, або шлюзом, називається вузол мережі з декількома ip-інтерфейсамі, підключеними до різних ip-мереж, що здійснює на основі рішення задачі маршрутизації перенаправлення дейтаграмм з однієї мережі в іншу для доставки від відправника до одержувача.Хостамі називаються вузли ip-мережі, що не є маршрутизаторами. Зазвичай хост має один ip-інтерфейс (наприклад, пов'язаний з мережевою картою Ethernet або з модемом), хоча може мати і декілька. Маршрутизаторами є або спеціалізовані обчислювальні машини, або комп'ютери з декількома ip-інтерфейсамі, робота яких управляється спеціальним програмним забезпеченням. Комп'ютери кінцевих користувачів, різні сервери Інтернет і тому подібне незалежно від своєї обчислювальної потужності є хостамі. Невід'ємною частиною ip-модуля є протокол ICMP (Internet Control Message Protocol), що відправляє діагностичні повідомлення при неможливості доставки дейтаграмми і в інших випадках. Спільно з протоколом IP працює також протокол ARP (Address Resolution Protocol), що виконує перетворення ip-адрес в mac-адреси (наприклад, адреси Ethernet).

IP-адреса Ip-адреса є унікальним 32-бітовим ідентифікатором ip-інтерфейсу в Інтернет. Часто говорять, що ip-адреса привласнюється вузлу мережі (наприклад, хосту); це вірно у випадку, якщо вузол є хостом з одним ip-інтерфейсом, інакше слід уточнити, про адресу якого саме інтерфейсу даного вузла йде мова. Далі скорочено там, де це не викличе невірного тлумачення, замість адреси ip-інтерфейсу вузла мережі говориться про ip-адресу хоста. Ip-адреси прийнято записувати розбиттям всієї адреси по октетах, кожен октет записується у вигляді десяткового числа, числа розділяються крапками. Наприклад, адреса 10100000010100010000010110000011 записується як

10100000.01010001.00000101.10000011 = 160.81.5.131.

Ip-адреса хоста складається з номера ip-мережі, який займає старшу область адреси, і номери хоста в цій мережі, який займає молодшу частину. Положення кордону мережевої і хостової частин (зазвичай воно характеризується кількістю біт, відведених на номер мережі) може бути різним, визначаючи різних типів ip-адрес, які розглядаються нижчим.