Концепція розподільчих моделей умов демократії

Осоливе місце займають т. зв. розподільчі моделі: моделі розподілу владних ресурсів Т. Ванханена; модель соціальної рівності / нерівності Е. Мюллера та модель варіативної каузальності Л. Дайамонда

Для емпіричного аналізу взаємозв_язку демократії і соіально-економічних умов Ванханен формує 5 індексів розподілу владних ресурсів:

•         IOD - індекс професійної диверсифікації, розрахований як середнє арифметичне між частками міського населення і не сільського населення

•         IKD - індекс розподілу знання, розрахованний як середнє арифметичне між часткою учнів і часткою грамотних

•         FF - індекс розподілу земельної власності, розрахований як частка сімейних земельних ділянок у загальному числі земельних володінь

•         Арифметичне середнє 100, IKD. FF

•         IPR - індекс владних ресурсів, вимірюваний по формулі:

 IPR = IOD*IKD*FF/ 10000

Е. Мюллер запропонував свою модель демократизації як процесу, зумовленого економічнимии розвитком, що знаходить відображення в особливостях класової структури й у рівнях розподілу доходів.

Він вважав, що процес капіталістичного економічного розвитку мас позитивний прямий вплив її негативний непрямий вплив на процес демократизації.

Л. Дайамонд також вважає, що економічний розвиток хоча і зв’язаний з виникненням демократії, але підкреслює, що варто враховувати і ті фактори зв’язок яким з демократизацією більш суттєвий.

 

46. Поняття політичних технологій та особливості їх використання у політичному процесі.

Реальні політичні процеси у будь-якому суспільстві дуже різноманітні. З одного боку, на них можна дивитися як на прояв специфічної суспільної сфери, що володіє соціальними межами, внутрішніми й зовнішніми взаємозалежностями, набором акторів тощо. З іншого боку, ці владні взаємозв'язки можна уявити як сукупність конкретних проблем, що вимагають вирішення з боку держави та інших політичних суб'єктів, здійснення ними відповідних цілеспрямованих дій, застосування конкретних засобів. Але тоді ситуація змінюється: усі макросоціальні міжгрупові відносини у сфері влади перетворюються у взаємозалежність окремих структур та інститутів, у конкретні вчинки конкретних осіб. Таким чином, міжгрупова конкуренція у сфері влади проявляється як практичні способи і процедури управління, прийняття рішень, урегулювання конфліктів, встановлення комунікацій та інших процесів, що виявляють принципово інший рівень політичних залежностей і зв'язків. Таким чином, вирішення конкретної проблеми означає не стільки розуміння людиною цілей і засобів їхнього досягнення, скільки вироблення конкретних способів їхнього втілення на практиці, тобто застосування певних технологій з метою вирішення тих чи інших завдань.

Під технологічним вирішенням проблеми зазвичай розуміють те, яким чином досягається запланований результат у розрізі конкретної ситуації. Сам же термін,,технологія” походить від двох древньогрецьких слів:,,технос” – мистецтво, майстерність і,,логос” – наука, знання, закон. У широкому значенні під,,технологією” розуміють сукупність прийомів, способів, методів і засобів організації та впорядкування доцільної практичної діяльності відповідно до мети, специфіки і логіки процесу перетворення й трансформації того чи іншого об’єкта. У свою чергу, політичнітехнології є сукупністю процедур, прийомів і засобів, що послідовно застосовуються і спрямовані на найбільш оптимальну та ефективну реалізацію цілей і завдань конкретного суб’єкта політики в певний час і у певному місці.

Функціонально політичні технології спрямовані на досягнення цілей відповідно до інтересів, функцій і цілей суб'єктів політичного процесу. При цьому вони не тільки впорядковують засоби досягнення цілей, але й закріплюють черговість дій, вироблення відповідних алгоритмів поведінки суб'єкта. Саме алгоритми виділяють і закріплюють найбільш оптимальні й ефективні способи вирішення того чи іншого завдання, а також дають можливість передавати й тиражувати здобутий досвід. Іншими словами, технологія з’являється тоді, коли в процесі досягнення мети складається і закріплюється певна послідовність операцій, що фіксує черговість застосування прийомів і засобів досягнення конкретних цілей.

Технології не можна змішувати з окремими механізмами, техніками чи прийомами взаємодії. Технології – це і процес застосування технік, спрямованих на досягнення конкретної мети реально діючим суб'єктом, і результат цієї діяльності. Технологія є набором технік, об’єднаних навколо спільної мети і стратегії із врахуванням ситуації. Техніка ж – це конкретний прийом або метод, що призводить до досягнення певного ефекту. Іншими словами технологія – це наповнена певним змістом послідовність, алгоритм застосування прийомів, методів і технік.