Пит 26. Проаналізуйте концепт свободи у філософії політики

ДЕЯКІ АСПЕКТИ СВОБОДИ В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ

Свобода як філософське і політичне поняття не має чіткої однозначності. В історії філософії її розуміли і визначали по-різному. В цьому сенсі тут не має нічого дивного. Адже думка про зовнішній світ, суспільство і людину залежала від розвитку певної історичної доби, відповідної культури, політичних побудов та інших чинників, які наповнювали та формували зміст і розуміння поняття свободи. Незважаючи на різноманітні визначення цього унікального феномену, в історії філософії, (особливо у античних стоїків і середньовічних неоплатоників) свобода людини тлумачилася саме такою, що не піддається зовнішнім обставинам навколишнього світу. Натомість пригадаємо відому теорію Епіктета, яка твердить, що і раб, маючи вільну душу, може бути так само вільний як і імператор, водночас політично вільний громадянин - може бути рабом, якщо у нього душа раба. Все залежить від людини: наскільки сильно вона намагається протистояти зовнішнім обставинам. Немає людини, яка б не хотіла бути вільною. Але не знаючи, що таке свобода, людина може малювати для себе хибне уявлення щодо останньої. Якщо людина не здатна перебороти слабкості власного тіла - вона на все життя залишиться рабом. Відтак жити заради шлунку, на думку Епіктета, і підкорятися різним принизливим обставинам, є найгірше рабство для людини [1,с.289]. Незважаючи на певну привабливість такого розуміння свободи натомість маємо настільки мізерний вибір останньої, який, в свою чергу, заперечує саму сутність свободи.

Вибір людини на користь образу Бога як Особистості більш масштабний і безкінечно перевершує уяву про свободу античних стоїків. Але, так само як і у античній філософській думці, людина у своєму виборі не повинна орієнтуватись ні на зовнішній світ, ні на суспільство. Якщо і є світовий порядок, він пов'язаний не з особистісною свободою людини, а з вибором на користь божественного світу на чолі з Богом. Для філософів середньовіччя людина є складовою частиною цього світу. Бог “поставив релігійну душу у необхідність обирати одне із двох: або свободу нашої волі, або шлях до божественного світу” [2, с. 226]. Думка про те, що свобода полягає у правильності вибору іде ще від Платона, а пізніше підтримана лібералами та екзистенціалістами. Це означає, що ми вільні лише тоді, коли над людськими почуттями панують обов’язок, відповідальність, внутрішнє переживання. Визначення: свобода є усвідомлена дія, за вибір якої кожний несе власну відповідальність; свобода обтяжена відповідальністю; свобода ґрунтується на власній самопроекції, відповідальна самопроекція, спрямована на абсолютну досконалість та ін. – розкривають зміст вказаного вище напрямку.

Ще одна концепція свободи, пов’язана з природною людиною, трактування якої визначалось по-різному: суспільним договором, характером суспільної людини, суспільства в цілому, де зміст свободи залежав від розвитку позитивного права. Рівень свободи тут розуміється в залежності від суспільної угоди, яка, у свою чергу, визначає рівень справедливих законів. В ідеалі, справедливі закони повинні ґрунтуватися на таких принципах суспільної домовленості, де свобода всіх була б умовою свободи для кожного. Але цей зрозумілий демократичний ідеал важко втілити у реальне життя переважно через обмежені можливості суспільного буття: панівної релігії, культурної традиції, рівнем соціально-економічного життя тощо. Якщо під природною людиною розуміти не її доцивілізаційну сутність, а індивідуальну, автономну і особистісну абсолютну досконалість; а під позитивною людиною - певні історичні досягнення в історичному процесі, то доцільно допустити певне еволюційне реформування позитивної людини до безмежної досконалості її природної сутності, де свобода особистості поступово набуває абсолютного значення. Уявити, чи визначити таку свободу у позитивному світі з її обмеженою природою неможливо. Якщо природне право визнає неоднаковість кожної унікальної особистості, а тому об’єктивну їх різність, то позитивне право таку неоднаковість розглядає як нерівність. Як би люди не відрізнялись один від одного політично, економічно, соціально - формальне визнання рівності є тією умовою, що веде до удосконалення стосунків між людьми, зберігаючи свободу. “Рівність загальних норм закону і поведінки є єдиним видом рівності, який веде до свободи, і єдиною рівністю, яку ми можемо гарантувати без знищення свободи” [3, с. 91].

 

Сучасна свобода поєднана з демократією неможлива без справедливості. Відомо, що не кожна людина може пристосуватись (в силу суб’єктивних якостей) до сучасного світу. Незважаючи на це, вона має бути забезпечена мінімальним рівнем цивілізованого існування аби не руйнувалась її людська гідність і не знищувалась культурна сутність. Сучасний “лібералізм стверджує індивідуальну свободу не тому, що формально байдужий до того, що люди роблять зі своїм життям, а тому, що він вважає: свобода має сенс лише тоді, коли люди живуть добре” 

Узагальнюючи здобутки сучасної політології та власні спостереження, можемо виділити наступні види свободи:

 а) за формою свобода може бути негативною (або «свободою від») та позитивною, (або «свободою до»). Негативна свобода полягає у відсутності нездоланних перешкод для реалізації особою своєї волі, відсутності будь-якого тиску, примусу, нав’язування сторонньої волі. Негативна свобода закріплюється у правах та свободах громадян. Позитивна свобода полягає у спроможності людини, спираючись на знання, особистий досвід та переконання, здійснювати за власним вибором певну діяльність, яка реалізується через права, свободи, виконання обов’язків та в усвідомленні відповідальності за власні дії;

 б) стосовно суб’єкта свобода поділяється на особисту, де носієм свободи виступає індивід (ідеться про свободу слова, об’єднань, совісті, про недоторканність особи тощо) та суспільну, де носієм свободи виступає весь народ, і яка реалізується у принципах народного суверенітету;

 в) за сферою прояву у суспільстві свобода може бути економічною, політичною, культурною, релігійною тощо;

 г) за рівнем інституційно-правового закріплення у суспільстві свобода може бути реально забезпеченою та декларативною, тобто псевдосвободою;

 д) за ідеологічним обгрунтуванням можна виокремити наступні тлумачення свободи: ліберальне, демократичне, анархічне, тоталітарне. Ліберальна парадигма тлумачення свободи грунтується на формально-правовій рівності, індивідуалізмі, незалежності, підтримці переважно негативної свободи, розумінні справедливості як відплати по заслугах, а спільного блага, як добробуту більшості. Парадигма демократичного тлумачення свободи заснована на соціальній рівності, соціальній справедливості, що згладжують суспільні та економічні крайнощі та протиріччя, колективізмі, значній увазі до позитивної свободи, а отже намаганні забезпечити матеріально-правові гарантії можливості користуватися своїми правами та свободами. Анархістське тлумачення полягає у протиставленні свободи законові і праву. Свобода можлива лише поза сферою впливу державно зорганізованого суспільства у вигляді самоврядних тенденцій, бо закон та інститути влади обмежують, звужують свободу. Парадигма тоталітарного тлумачення свободи полягає в обгрунтуванні фактичної рівності, ідеї колективізму; ядром свободи вважається колективне ціле, тобто саме держава наділяє своїх громадян свободою, звідси і значна увага до розробки засад політичної свободи і нехтування особистою свободою, значний акцент на позитивній свободі, причому «свобода до» мислиться як дозволена, регламентована, безальтернативна поведінка;

 е) персоніфікація свободи у вигляді вільного акту волевиявлення людини дозволяє виокремити наступні стадії:

 1) зовнішня свобода, тобто відсутність нездоланних зовнішніх перешкод, що унеможливлюють реалізацію людиною своєї волі;

 2) внутрішня свобода, що полягає у наявності знань, досвіду, морально-ціннісних настанов та світоглядних орієнтирів, що формують інтереси і потреби особи, та розуміння шляхів їх вирішення;

 3) наявність вибору та його здійснення через прийняття рішення на основі власної волі;

 4) почуття відповідальності за прийняте рішення та його наслідки.

 Аналіз свободи як багатоструктурного поняття надає можливість, з одного боку, виокремити та грунтовніше вивчити різні види свободи, інституційно-владні та соціокультурні механізми її забезпечення у суспільстві, а з іншого боку, акцентувати увагу на проблемі конфлікту між видами свободи. Ця вельми серйозна проблема була розроблена у різних своїх аспектах визначними мислителями минулого та сучасного, серед яких Р.Арон1, І.Берлін2, Б.Констан3, Дж.Ролз4, А. де Токвіль5. Сутність конфлікту полягає не лише у ймовірному зіткненні, протиріччі між видами свободи, а й у можливості реалізації у суспільній практиці одного типу сво- боди за рахунок утисків інших типів свободи або й нехтування ними. Систематизуючи теоретичні підходи вищевказаних вчених та власні міркування, розглянемо найбільш характерні конфлікти між видами свободи.

 1. Співвідношення економічна / політична свобода. На існування цієї проблеми свого часу вказав А. де Токвіль. Аналізуючи суспільне життя ліберальної Америки 30-х рр ХІХ ст., філософ виявив, що у масовій свідомості часто свобода зводилася лише до економічної свободи, до реалізації принципу laissez – faire, до забезпечення необмеженого права власності. Філософ застеріг демократичні народи проти відмови від одночасної реалізації і по-літичної свободи через хибну думку, що «виконання свого громадянського обов’язку здається нездоланною перешкодою, яка відволікає від власної справи. Це – ігри нероб, участь у яких дискредитує солідних людей, зайнятих серйозними, життєво важливими справами». Мислитель підкреслив, що політична апатія мас – прямий шлях до деспотизму6.

 2. Співвідношення особиста / суспільна свобода. Цю ситуацію вивчали А. де Токвіль7, Б.Констан8, І.Берлін9, Дж.Ролз10. Вперше на цю проблему звернув увагу Б.Констан. Він підкреслив, що суспільна свобода як форма колективної свободи дуже цінувалася стародавніми народами, які її сповідували, особиста свобода була особливо важливою для сучасних йому народів. Однак Б.Констан застерігав проти неможливості ціннісного протиставлення цих типів свободи, а головне – однобічної реалізації у суспільстві лише одного типу свободи. Цю думку слідом за Б.Констаном розвивали А.де Токвіль, І.Берлін та Дж.Ролз.

 3. Антиномія декларативна / реальна свобода. Бути вільним зробити що-небудь та бути здатним зробити що-небудь – різні речі. При цьому, як зазначає Р.Арон, «неспроможність стає несвободою лише в тому випадку, коли її створює втручання інших»11. Наприклад відсутність дієвих механізмів реалізації проголошених прав і свобод: інституційно-правових, економічних, інформаційних тощо.

 4. Співвідношення негативна / позитивна свобода. Цю проблему висвітлювали А.де Токвіль, І.Берлін. Забезпечення негативної свободи А.де Токвіль вважав недостатнім для того, щоб людині бути вільною, підкреслюючи необхідність і позитивної свободи. На думку І.Берліна, один тип свободи може обмежувати інший; одна свобода може перешкоджати реалізації іншої, або заважати створенню таких умов, за яких може існувати інша свобода, або найбільш повний ступінь свободи, або свобода для більшої кількості людей12. Як негативна, так і позитивна свобода мають свій зміст, мету та цінність. За І.Берліном, позитивна свобода – це відповідь на питання: «Хто повинен керувати мною?» «Позитивна свобода є дещо само по собі цінне, незалежно від того, чи стикається вона з вимогами негативної свободи або з будь-якими іншими, причому вона становить внутрішню, сутнісну цінність, а не цінна лише тому, що на її користь були приведені ті або інші докази (наприклад, Б.Констан говорив, що без неї було б надто легко зруйнувати негативну свободу, а Дж.С.Мілль вважав її необхідним засобом – але все ж таки лише засобом – для досягнення щастя)»13. Негативна свобода, за І.Берліном, дає відповідь на питання: «Якою є сфера, де даному суб’єкту – особі чи групі осіб – надана або повинна бути надана можливість бути такою, якою вона є, і робити те, що вона здатна робити, без стороннього втручання?» Люди, які вважають, що негативна свобода практично не має ніякої цінності без умов, які забезпечують можливість активно користуватися нею, або без задоволення інших людських прагнень, схильні зменшувати значення негативної свободи, відмовляючи їй у самому праві на звання свободи, забуваючи зрештою, що без свободи загасає людське життя, як суспільне, так і індивідуальне. Протиріччя між негативною та позитивною свободами полягає в тому, що позитивна свобода здійснення своїх можливостей може обмежувати, звужувати негативну свободу невтручання. Як вказував І.Берлін, «акцент на негативній свободі, як правило, залишав окремим людям або групам більше різних шляхів; позитивна ж свобода зазвичай відкриває менше шляхів, однак дає більше сил йти ними»14.

 Конфлікт негативна / позитивна свобода неминуче порушує питання про вибір та переваги. «Чи слід у тому чи іншому випадку розвивати демократію за рахунок свободи особи…? Чи слід віддати милосердю перевагу перед справедливістю, або стихійності перед ефективністю?»15. А. де Токвіль підкреслював значущість обох форм (як негативної, так і позитивної) з визнанням пріоритету за позитивною свободою. І.Берлін до розв’язання проблеми співвідношення негативна / позитивна свобода підходить дещо більш критично та скептично. Він критикує «філософів-моністів», що прагнуть остаточних рішень, порядку та гармонії будь-якою ціною, бо там, де кінцеві цінності несумісні, непримиренні та одночасно абсолютні в принципі неможливо віднайти чітких рішень. Тому І.Берлін виступав проти:

 1) ігнорування наявності подібного конфлікту;

 2) намагань за допомогою «найбільш досконалих» знань гармонізувати та зняти протиріччя;

 3) відкинути конкуруючу цінність, зробивши вигляд, що вона тотожна з тією, що залишилася. Власний підхід І.Берліна до проблеми врегулювання конфлікту негативна / позитивна свобода полягає у необхідності здійснення вибору із врахуванням загальних ідей, головних життєвих цінностей, притаманних людині та суспільству в цілому.

 Проблема протиріч між видами свободи змушує глибоко замислитися над питанням вибору, пріоритетів при реалізації у суспільній практиці. Найбільшу увагу привертає конфлікт між негативною та позитивною свободами. Для процесів державотворення, що відбуваються в Україні, особливого значення набуває, на наш погляд, саме розважливе вирішення протиріччя між негативною та позитивною свободами. Однобічна реалізація негативної свободи через якомога більше розширення приватної сфери «невтручання» у життя особистості переважно з боку держави, на чому наполягав класичний лібералізм ХІХ ст., ставить під сумнів свободу соціально незахищених верств населення, тотальне насадження позитивної свободи, що ілюстрував колишній радянський досвід у вигляді практики зрівнялівки, утискає свободу соціально активних верств населення. Сучасна західна політична наука, обгрунтовуючи ідеї соціального лібералізму, визнала необхідним гармонійне поєднання негативної та позитивної свободи, що втілилося у теорії та практиці соціальної держави. Подібний підхід є дуже актуальним і для України.

 Криза, що охопила усі сторони суспільного життя в Україні та інших пострадянських державах на шляху демократизації та забезпечення повноцінного функціонування свободи, породжує аномію, політико-правовий нігілізм, глибокі ціннісні розчарування та фрустрації. Нівелювання цінностей сприяє схибленому, спотвореному тлумаченню та розумінню ідеї свободи, знищенню в ній глибокого гуманістичного потенціалу. Низькі матеріальні можливості більшості населення щодо досягення власних інтересів та потреб зменшують «цінність» свободи в його очах, породжуючи уявлення про переваги «колишнього соціалізму» перед сьогоднішньою «демократією». На перехідному етапі від тоталітарного минулого до формування стабільної демократії перед політологами постає серйозна проблема не лише вивчення, обгрунтування, а й захисту вихідних, базових загальнолюдських цінностей, зокрема політичної свободи.

 Цікавими є широкомасштабні дослідницькі проекти «Барометр нових демократій», що проводилися у посткомуністичних країнах колишнього Радянського Союзу та соціалістичного табору Спілкою ім. П.Лазарсфельда у Відні: «Новий російський барометр» і «Новий балтійський барометр», що проводилися дослідницьким центром при Стратклайдському університеті16. Польові дослідження проводилися у період між вереснем 1993 р. та квітнем 1994 р. Метою експерименту було виявити та проаналізувати «індекс свободи», який підраховували за 6 критеріями, що ними вимірювався обсяг негативної свободи у молодих демократіях. Результати досліджень по Україні представлені наведеною нижче гістограмою.

 Як вже зазначалося вище, осмислення чи переосмислення поняття свободи вимагає визначення вихідних методологічних засад аналізу цієї категорії. На наш погляд, можна виокремити наступні методологічні підходи до тлумачення свободи.

 1. Розглядати свободу з позицій індивіда чи колективу, чи їх органічної єдності. Тлумачити ідею свободи з точки зору індивіда чи з точки зору колективу – це дві абсолютно протилежні антропологічні концепції. Це означає дати відповідь на питання: «В чому полягає первинна свобода?» Вільні та рівні особи об’єднуються між собою і утворюють суспільне ціле, а суспільна свобода похідна від свободи індивідів. Чи навпаки? Свобода властива лише суспільному цілому, бо особа може реалізувати свою свободу та стати індивідом лише у спілкуванні з іншими людьми, у колективі, пройшовши процес соціалізації.

 2. З якими цінностями та яким чином (паритет / пріоритет) узгоджувати свободу у суспільстві.

 3. Якому виду свободи надавати перевагу при реалізації у суспільстві (зовнішній чи внутрішній стороні, індивідуальній чи політичній свободі).

 4. Обгрунтовувати свободу з позицій дозвільного підходу, коли у законі чітко визначено, що людина має право робити, чи з позицій обмежувально-попереджувального підходу, коли у законі встановлена заборона на певні дії і свобода безпосередньо виходить від умовчання закону. Яким повинно бути співвідношення дозволеного та забороненого у суспільстві? Як тлумачити сферу дозволеного: все, що прямо не заборонено законом (лібералізм), чи все, що прямо передбачено законом (тоталітаризм). Виходячи з цього, порівняємо дві моделі свободи – ліберальну та тоталітарну.

 Обсяг ліберальної свободи безпосередньо залежить від достатньо широкої сфери дозволеного, тобто прямо не забороненого у законі, та обернено пропорційно незначній сфері забороненого, що можна представити наступною формулою:

 

 Ліберальна свобода

=  

 Максимальна сфера дозволеного

 Мінімальна сфера забороненого

 

Тоталітарна свобода прямо залежить від незначної сфери дозволеного у вигляді чітко встановленої, регламентованої, безальтернативної поведінки та значної за обсягом сфери забороненого, що можна зобразити наступною формулою:

 Тоталітарна свобода

=  

 Мінімальна сфера дозволеного

 

 Максимальна сфера забороненого

Лібералізм прагне до забезпечення негативної свободи, розширюючи сферу «невтручання» для окремого індивіда. Реалізація у суспільстві лише позитивної свободи, «свободи до», причому крізь призму встановлення переліку дозволених дій, стало підвалиною тоталіарної свободи.

 Для української суспільно-політичної практики актуальними, на наш погляд, є наступні методологічні засади до інтерпретування категорії свобода:

 1) поєднання індивідуалістсько-комуналістських підходів при тлумаченні свободи, що полягає в обгрунтуванні паритетних відносин «особа-держава», зменшення напруги між

 публічними та приватними інтересами через їх гармонізацію;

 2) визначення свободи як основоположної соціальної загальнолюдської цінності, з якою мають бути узгоджені інші значущі цінності: рівність, демократія. політична стабільність, морально-ціннісний консенсус, економічний добробут тощо. Однак при виникненні конфлікту цінностей і при необхідності соціального вибору найгуманнішим засобом вирішення подібної проблеми повинно стати надання пріоритету свободі;

 3) обсяг свободи у суспільстві встановлює обмежувально-попереджувальний підхід. При цьому свободу громадян у приватній сфері визначає принцип: «Що не заборонено законом, те дозволено», а юрисдикцію посадових осіб у публічній сфері забезпечує протилежний принцип: «Що прямо дозволено, те не заборонено».