Проаналізуйте політико-технологічний процес

Нерідко опис управлінського процесу зводиться до розгляду кроків, що вживаються суб'єктом управління. Такий підхід має свої підстави. Адже саме суб'єкт грає активну, провідну роль в управлінні, саме він ставить цілі, вибирає способи їх досягнення, робить конкретні дії. Від того, наскільки обґрунтовані його домагання, продумана тактика в кінцевому підсумку залежить успіх, розгорнутого з його ініціативи, управлінського процесу.

Однак, при дослідженні політико-технологічних управлінських процесів не можна абстрагуватися від об'єкта управління. Технолог в політиці на відміну від технологів, які працюють у сфері виробництва, має справу не фізичними об'єктами, призначеними для переробки, а з людьми, які володіють своєю життєвою позицією, що склалися судженнями, мотивацією, які здатні самі робити активні дії, впливати на суб'єкт управління і навіть спонукати останнього до зміни своєї стратегії і тактики.

Враховуючи дану обставину, ми будемо розглядати політичний технологічний процес як розгортаються у просторі та часі взаємодії між суб'єктом і об'єктом управління. Ці взаємодії можуть носити безпосередній характер, коли, наприклад, при організації зустрічі кандидата з виборцями або коли одна з конфліктуючих сторін вступає в переговори з іншою, або коли зустрічаються для консультації лідери політичних партій. У разі прямої взаємодії суб'єкт управління може спостерігати реакцію людей, поведінка яких він має намір змінити, бачити відповідні дії і відповідним чином вибудовувати подальшу лінію поведінки.

Часто взаємодії між керуючим суб'єктом і об'єктом його впливу здійснюються не у вигляді прямого контакту, а опосередковано, наприклад, у вигляді телевізійної реклами, газетних публікацій, розповсюджуваних чуток. Відсутність безпосереднього контакту не змінює суті взаємодії, який передбачає демонстрацію однією або обома сторонами своїх намірів, інтерпретацію намірів і дій протилежної сторони і відповідну реакцію на ці дії.

Специфіка управлінської взаємодії полягає в тому, що суб'єкт грає в ньому активну роль. Він прагне залучити у взаємодію певні верстви населення або соціальні групи, роблячи для цього різні зусилля. Однак управління в політиці ніколи не обмежується одним актом взаємодії. Це - певна послідовність взаємодій різного характеру, так як досягнення політичних цілей вимагає від суб'єкта багатопланових дій, без яких зазвичай неможливо домогтися зміни поведінки об'єкта в потрібному напрямку.

На Рис. 1 політико-технологічний процес схематично зображено як послідовність взаємодій суб'єкта й об'єкта, результатом якої стає певний результат у вигляді, наприклад, зміни ставлення населення до політичного лідера, формування у виборців наміри проголосувати за будь-якого кандидата, зміни ставлення яких або шарів суспільства до політичної організації і т.д. Конкретний зміст цих взаємодій визначається обраної суб'єктом управління стратегією і тактикою управлінського впливу.

 Рис. 1 Модель політико-технологічного процесу.

Таким чином, політичний технологічний процес - це послідовність взаємодій, в які, з одного боку, усвідомлено вступає суб'єкт управління, який переслідує певні цілі, а з іншого - залучається об'єкт, від дій якого залежить досягнення поставлених цілей.

Кожна взаємодія, що ініціюється суб'єктом політичного управління, має наближати його до наміченої мети. Однак на практиці підсумком політико-технологічного процесу далеко не завжди виявляється бажана мета. Причин розбіжності між поставленою суб'єктом управління метою і отриманим результатом безліч.

Основні фактори, які впливають на конфігурацію, розгортання і перебіг політико-технологічного процесу:

Культура суспільства і політична культура зокрема. Культура - це сформовані в даному суспільстві уявлення про норми поведінки, про правила хорошого тону, про красу, про добро і зло, про справедливість і про багато іншого, що в повсякденному житті допомагає нам орієнтуватися в навколишньому світі, передбачати дії інших людей, оцінювати відбуваються події і т.д. Інтеріоризовані, тобто перенесені в ході соціалізації у всередину особистості культурні норми і цінності роблять дуже сильний регулюючий вплив на поведінку людини.

Культура, в якій людина виросла, і політична культура, зокрема, задають певну спрямованість його способу мислення, сприйняття, оцінки навколишнього світу, сприяють формуванню у нього певних ціннісних орієнтацій, які впливають на його ставлення до подій навколо подій і на власну діяльність. Засвоюючи моделі поведінки, прийняті в рамках певної культури, людина відтворює їх у своїх діях, він слідує загальноприйнятим нормативним приписам, які як би переміщаються в середину особистості і постійно підказує йому, як треба поводитися в тій чи іншій ситуації. Якщо індивід помиляється або навмисно порушує встановлені культурою правила взаємодії, то слід реакція інших учасників взаємодії, які своїми зауваженнями або більш жорсткими санкціями спонукають його до того типу поведінки, який санкціонований даною культурою. Постійне регулюючий вплив норм культури, таким чином, здійснюється за допомогою двох механізмів: внутрішнього, коли ми відчуваємо ніяковість, сором, почуття провини і муки совісті, якщо порушуємо прийняті норми спілкування, і зовнішнього, коли оточуючі нас люди роблять нам зауваження, засуджують наші вчинки, карають за них.

Поведінка людей, що ініціюють політико-технологічні процеси і втягуються в них, також визначається культурою суспільства. Форми їх взаємодії не можуть не відповідати прийнятим у суспільстві культурним нормам, відповідати колективним уявленням про допустимому, ціннісно-значиму, моральному.

Отже, по-перше, вплив культури виявляється в потенційній готовності учасників ПТП відтворювати в своїх діях загальноприйняті моделі поведінки (патерни). По-друге, вплив культури полягає в тому, що учасники ПТП змушені орієнтуватися на колективні більшістю ціннісні судження, ідеали, уявлення про важливе і значуще.

Соціальні структури. Будь-які взаємодії в суспільстві розгортаються в рамках структурованого соціального простору. Структури - це стійкі відносини. В узагальненому вигляді вони існують у вигляді інститутів, організацій, груп, статусів. Людина, що живе в суспільстві, неминуче вступає в структуровані відносини. Він займає певні статусні позиції, приймає на себе певні соціальні ролі. Вимушений діяти в структурованому соціальному просторі, людина не може ігнорувати інституційні та групові норми, які накладають обмеження на його вибір способів досягнення цілей, на його дії. Статус політичного лідера зобов'язує людини час від часу виступати перед своїми послідовниками, робити якісь заяви, закликати до дій і т.п. Статус керівника партії вимагає від людини, яка веде переговори з політичним опонентом, відстоювати інтереси своєї організації.

Місце і час. Люди, що вступають під час політичної кампанії у взаємодію, знаходяться в певному місці фізичного простору. Ступінь їх близькості в фізичному просторі, характер місцевості надають саме безпосередній вплив на протікання взаємодії. Мітинг на площі, збори в залі, спілкування через засоби масової комунікації вимагають різних моделей поведінки.

Іншим обмежувачем політико-технологічного процесу є час. Наприклад, виборчі кампанії проводяться в жорстко окреслені законом часові рамки, укладення політичного союзу, як тактичне рішення якої-небудь проблеми, потрібно теж до певного терміну. Час, точніше його брак, змушують спресовувати, намічені суб'єктом управління, заходи, відмовлятися від якихось ідей, що вимагають для своєї реалізації значних часових ресурсів. Якщо неправильно спланувати свої дії у передвиборній боротьбі, то може статися, що саме час зітре з пам'яті виборців образи кандидатів, над конструюванням яких довго трудилися політичні технологи.

Ситуативні чинники існують у вигляді сукупності очікувань людей, що складаються в конкретний історичний момент. Поведінка людей, їх взаємні очікування визначаються не тільки культурними, структурними, тимчасовими рамками, а й турботами сьогоднішнього дня: як забезпечити родину, як провести вільний час. Життєві невдачі, нездатність вирішити, на перший погляд, прості життєві проблеми можуть сильно впливати на настрій людини, на його політичні оцінки, на сприйняття політичних лідерів і т.д. Ситуативний фактор набуває особливо сильне значення у суспільствах, які переживають аномічні процеси, коли структурні та культурні норми перестають повною мірою виконувати свою регулюючу функцію.

Вплив ситуативного чинника проявляється зазвичай у тактичних діях суб'єкта управління і реакції об'єкта на різних лідерів, їхні заяви, гасла. Так, криза в економіці, невпевненість в завтрашньому дні, зростання злочинності можуть породити у людей очікування сильного лідера, здатного твердою рукою навести в країні порядок.

Дії конкурентів. Політико-технологічний процес - це кооперативний процес. Його зміст - добитися спільними зусиллями (суб'єкта й об'єкта) поставленої мети, точніше спонукати об'єкт вступити у взаємодію з керуючим суб'єктом і тим самим допомогти йому реалізувати свої плани. Але в суспільстві одночасно протікають і організовуються кілька процесів. У тому випадку, якщо вони організовуються навколо однієї мети, то між їх учасниками виникає конкуренція і навіть конфлікти.

Ініціатори різних політико-технологічних процесів вступають в боротьбу за одні й ті ж соціальні групи, розглядаючи їх як потенційного об'єкта управлінського впливу. Приміром, в ході передвиборної боротьби йде запекла боротьба за виборців. Іншими словами, політичні суперники ставлять не тільки одні й ті ж завдання, але й прагнуть залучити в орбіту свого впливу одні й ті ж верстви населення. Конкуренція "зобов'язує" озиратися на своїх потенційних і явних суперників, робити якісь дії проти них.

Отже, запропонована на Рис.1 модель політико-технологічного процесу дозволяє побачити його головну особливість - послідовність взаємодій, в які вступають, з одного боку, суб'єкт управління, який діє усвідомлено, що переслідує свої цілі та бажає вирішити певні завдання, застосовуючи для цього необхідні зусилля, а з іншого - об'єкт управління, тобто люди, що належать до різних соціальних груп і політичних організацій, що мають різні інтереси і ціннісні орієнтації. Вони залучаються до управлінського процесу, часом займають досить суперечливу і непослідовну позицію, але не є абсолютно пасивним об'єктом впливу, вони мислять, переживають, оцінюють, висловлюють свої бажання і тим самим перетворюються в учасника взаємодії, тобто вони змушують керуючого суб'єкта враховувати їх настрої і очікування. Вони вільні у своєму виборі бути чи не бути учасником даного політико-технологічного процесу, вони можуть ухилитися від цієї взаємодії.

Запропонована модель вказує також на те, що взаємодія суб'єкта й об'єкта ПТП здійснюється не в вакуумі, а в певній соціокультурному середовищі, в просторово-часовому континуумі і в умовах запеклої конкуренції. Тепер нам належить зробити наступний крок - розшифрувати поняття суб'єкт і об'єкт політико-технологічного управління.

Традиційно суб'єкт політико-технологічного процесу позначають того або тих, хто приймає управлінські рішення, намагається реалізувати їх на практиці, надаючи вплив на тих, від кого залежить досягнення поставлених ним цілей. Суб'єкт політико-технологічного управління відрізняється тим, що він переслідує політичні цілі, пов'язані, як правило, зі зміною розстановки сил у політичному просторі. В якості суб'єкта політичного управління завжди виступають організовані групи. Ці групи можуть відрізнятися по різних параметрах, а саме:

- За чисельністю. Вони можуть включати в себе значне число людей, якщо мова йде про масштабну політичної кампанії, такий, наприклад, як вибори президента

-  За тривалістю свого функціонування. Група, організуюча виборчу кампанію чи виборчий штаб, існує тільки в період проведення передвиборної боротьби. Група, що відповідає за імідж керівника держави чи уряду, існують практично постійно, зазнаючи лише організаційні та персональні зміни.

- За ступенем самостійності. Суб'єкт ПТП може займати власну нішу в політичному просторі, тобто бути автономною, самостійною організацією, як, наприклад, партія, що організує виборчу кампанію для своїх членів. Інші суб'єкти можуть входити в будь-які організації, як наприклад, відділ у державному органі, що відповідає за «зв'язки з громадськістю».

Найбільш часто зустрічаються суб'єктами політико-технологічного управління є наступні:

1. Групи управління, створювані в рамках або на основі партійних та громадсько-політичних організацій.

2. Служби, що створюються в структурі державних організацій і займаються проблемами іміджу керівника та сприятливого образу відповідної державної організації. В деяких випадках в системі державних органів можуть створюватися служби, що спеціалізуються на вирішенні завдань щодо запобігання та регулювання соціальних і політичних конфліктів в суспільстві.

3. Неполітичні організації, групи інтересів.

4. Клієнтели. У сучасному суспільстві вони існують як об'єднання людей навколо лідера. Їх відрізняє відсутність формалізованих відносин, а в якості головного скріпляє фактора виступає традиційна, ціннісна або емоційно-психологічна орієнтація членів клієнтели на свого лідера-патрона. Наприклад, це можуть бути родичі, друзі, ідейні прихильники або просто люди, залежні з тих чи інших причин, від людини, що претендує на роль політичного лідера.

5. Професійні організації, що спеціалізуються в області політичного менеджменту.

Тих, від кого залежить досягнення політичних цілей, і відносно кого суб'єкт робить певні дії, ми будемо називати об'єктом політико-технологічного управління.

Об'єкт управлінського впливу ніколи не буває представлений у вигляді якоїсь аморфної маси, з якої, як з пластиліну, можна ліпити будь-яку задану фігуру. Це - реальні люди, що володіють своїми ціннісними орієнтаціями, інтересами, що займають різні позиції в соціальному і політичному просторі, мають сформовані переконання і уподобання, включені в різноманітні соціальні групи.

Будь –який потенційно можливий об'єкт політико-технологічного управління можна умовно представити у вигляді п'яти шарів, що розрізняються за ступенем підтримки суб'єкта управління:

1. Активно підтримуючі, тобто люди, які в силу ряду причин (збіг ціннісних орієнтацій, інтересів, висока ідентифікація) усвідомлено і цілеспрямовано готові співпрацювати з суб'єктом управління, підтримувати його дії, посильно допомагати в реалізації поставлених цілей.

2. Пасивно підтримуючі, тобто люди виявляють співчуття суб'єкту управління, але утримуються від активних самостійних дій на його підтримку.

3. Займаючи нейтральну позицію, тобто люди, які не мають чітко вираженої політичної позиції, що не володіють яскраво вираженими симпатіями до будь-яких політичних лідерів або партій, слабо поінформовані про цілі суб'єктів політики, повністю занурені у свої особисті проблеми.

4. Налаштовані недовірливо, тобто люди, або симпатизують іншим політичним партіям і політичним лідерам, або з сформованим упередженням до всіх політиків, які розчарувалися, не вірять у можливості представлених на політичній арені.

5. Вороже налаштовані, тобто люди вже зробили свій політичний вибір і перетворилися в активних прихильників інших політичних лідерів і політичних партій.

При побудові моделі політичної взаємодії ми будемо виходити з таких припущень. По-перше, люди, що вступають у взаємодію в ролі суб'єкта та об'єкта повинні володіти відповідною мотивацією. Тільки наявність мотивації робить людину потенційно готовим до взаємодії, до реагування не дії контрагента. При цьому не важливо, усвідомлюються їм мотиви своїх дій або вони існують у вигляді неусвідомлюваних внутрішніх імпульсів. По-друге, взаємодія - це завжди обмін інформацією, тобто своєрідний комунікаційний процес. Не можна спонукати або примусити індивіда до політичної дії без передачі відповідної інформації. По-третє, взаємодіючі в соціумі індивіди прагнуть до структурування свого ставлення, тобто до його більшої визначеності, передбачуваності. Враховуючи сказане, модель взаємодії можна в самому загальному вигляді представити у вигляді трьох процесів, що пов'язують його учасників. Див Рис.2.

Процеси мотивації - це внутріособистісні, психічні процеси, що ведуть до появи мотивів, які спонукають індивідів включатися в політико-управлінський процес, займаючи в ньому або провідні, лідируючі позиції, або граючи роль веденого, керованого об'єкта. Відсутність необхідної мотивації, хоча б у однієї із сторін взаємодії унеможливлює політико-технологічний управлінський процес.

Процеси комунікації - це обмін інформацією між учасниками взаємодії, їх сигнали про свої наміри, симпатіях і антипатіях, про розуміння дій контрагента. Порушення комунікації веде до неадекватної реакції учасників взаємодії, різко знижує ефективність управлінського процесу або руйнує його.

Процеси структуризації - це створення відносно стійких, піддаються прогнозуванню, відносин між суб'єктом і об'єктом управління, це прийняття обома учасниками взаємодії загальних правил гри. Зазвичай структуризація в політико-технологічному процесі проявляється в добровільному прийнятті його учасниками зобов'язань, пов'язаних з виконанням певного виду соціальних ролей. Це може виразитися у появі електорату, стабільно голосує за певну партію, у формуванні груп твердих прихильників того чи іншого політичного лідера, у появі провідників впливу груп інтересів в державних структурах і т.д.

Отже, в основі взаємодії суб'єкта й об'єкта управління лежать три групи процесів. Мотиваційні процеси вказують на наявність або відсутність потенційної внутрішньої готовності, схильності до політичного взаємодії. Комунікаційні процеси дозволяють актуалізувати необхідні для даного випадку мотиви шляхом поширення інформації, що викликає у свідомості людей образи ситуацій, що вимагають від них певного реагування. Процеси структуризації ведуть до закріплення певних моделей взаємодії, роблять можливим їх відтворення без додаткових зусиль в новій ситуації.

Іншими словами ця модель взаємодії застосовна не тільки для опису вертикальних взаємодій (суб'єкт-об'єкт), але і горизонтальних (усередині суб'єкта або всередині об'єкта). Вирішення цієї наукової задачі дозволить більш повно виявити проблеми, що впливають на дії людей, що втягуються в політико-технологічний процес. Бо їхня поведінка визначається не тільки реакцією контрагента управлінської взаємодії, але і тим, як вибудовується логіка відносин всередині керуючої і керованої груп.

Процеси, що зв'язують взаємодіючих людей, розгортаються одночасно, взаємно впливають один на одного і не існують кожен сам по собі. На Рис. 2 стрілками показана цей взаємозв'язок.

Процеси мотивації активізуються

а) під впливом процесів комунікації, коли надходить інформація, будучи сприйнятої, формує уявлення людини про конкретну ситуацію, про наміри та очікування інших людей, в результаті складних ментальних процесів актуалізуються ті чи інші мотиви;

б) під впливом процесів структуризації, коли людина приймає на себе певні ролі і прагне до їх більш-менш достовірного виконання.

Процеси комунікації стають можливими тільки завдяки

а) мотивів, що спонукає людей виробляти, передавати і приймати ту чи іншу інформацію;

б) структурам, що зв'язує людей і створює стійкі канали передачі інформації.

Процеси структуризації розвиваються в результаті

а) наявності в мотиваційній структурі стійких рольових установок, що спонукають людей відтворювати певні моделі політичної дії;

б) наявності комунікації, що дозволяє більш-менш адекватно інтерпретувати наміри та взаємні очікування учасників статусно-рольових взаємодій.

Визнаючи нерозривність процесів мотивації, комунікації, структуризації, що пов'язують взаємодіючих людей, нам тим не менш має бути робота по їх аналітичного розчленування. Зробити цей крок, тобто розглянути кожен з цих процесів окремо необхідно не тільки для того, щоб краще розібратися в специфіці кожного з них, але і для того, щоб використовувати отримані знання для контролю та управління цими процесами.

На наш погляд, тільки знання особливостей протікання даних процесів може стати надійною основою для вироблення стратегії і тактики політико-технологічного управління. Тільки в цьому випадку політико-технологічне управління знаходить ту необхідну теоретичну базу, без якої воно становить лише набір апробованих практикою технологічних прийомів, ступінь ефективності яких має дуже велику амплітуду коливання.