Іноземний досвід державного регулювання інноваційних процесів

Інноваційна діяльність тісно пов'язана зі світовим НТП, тому необхідно розглянути світовий досвід, накопичений людством у цій галузі.

Лідерами у виробництві світової наукової продукції є США і Японія.

Вважається, що приблизно 80% усіх світових інновацій створюється в США. Витрати США на НДДКР перевищують витрати Англії, Франції, ФРН та Італії разом узятих і складають більше половини витрат на НДДКР усього капіталістичного світу.

Другою світовою державою, що здійснює величезні витрати на новації, є Японія, яка за інноваційними витратами на душу населення перебуває на одному рівні з США.

У результаті посиленої уваги до НДДКР в США, там продається 90% нових товарів і тільки 10% старих, які надійшли на ринок більше 5 років тому.

США дотримуються децентралізованої політики в галузі управління НДДКР, хоча й існує на федеральному рівні досить складний апарат державного стимулювання науки і науково-технічних розробок.

Основним підрозділом в апараті президента США є управління політикою в галузі науки і техніки, функцією якого є формування наукової політики уряду і підготовка для президента рекомендацій з розвитку науки і техніки в країні. Очолює це управління радник президента з науки і техніки.

Основними виконавцями НДДКР у США єприватний сектор економіки (виробництво) і вузи (85% загального обсягу). Співробітництво вузів і фірм проявляється усе тісніше й урізних формах. Так, корпорація ІБМ уже наприкінці 80-х років мала зв'язки з 180 вузами країни. Ці зв'язки відбуваються прямо, через центри нововведень, дослідницькі організації, творчі групи на чолі з винахідником, спільні дослідницькі центри і технопарки.

Інноваційна політика Японії (на відміну від США) чітко орієнтована на централізацію управління.

НДДКР у Японії займається приблизно 1 млн. чоловік. З них 57% – у приватних наукових організаціях, 32% – у вузах і 11% у державних НДІ. Проведені дослідження охоплюють як природничі та технічні науки, так і гуманітарні галузі знань.

Як і в США, деякі міністерства в Японії мають свої наукові організації. Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості управляє 16-ма НДІ і центром "За чисту Японію".

Міністерству освіти підлеглі 74 НДІ і 21 державний університет. Крім цього, Міністерство опікає місцеві державні й приватні вузи.

Важливу роль в інноваційній діяльності відіграють технополіси і Національний інститут розвитку досліджень, який фінансує великі наукові проекти, виконувані приватними НДІ.

Великі японські фірми мають власні НДІ, підтримувані урядом.

Помітну роль у формуванні тематики НДДКР відіграють об'єднання підприємців (Федерація економічних організацій), куди входять біля тисячі компаній і фінансово-промислових асоціацій (груп).

Зовсім інші тенденції спостерігаються в нинішній українській економіці.

Перехід української економіки до ринкових відносин супроводжується все зростаючим науково-технічним і технологічним відставанням від індустріально розвинутих країн. Реальні витрати на науково-технічні розробки за останні чотири роки скоротилися більше ніж у шість разів.

Питомі витрати на інноваційну діяльність у Франції і Німеччині склали в 1999 році 140 дол. на одного науково-технічного працівника. У США і Японії – відповідно 118 і 124 дол. (в Україні – близько 8 дол.).

Протягом останніх п'яти років чисельність науково-технічних працівників в Україні зменшилася вдвічі. Щорічно за межі України емігрує в середньому близько 50 тис. дипломованих фахівців, причетних до інноваційної діяльності.

У даний час розвинуті капіталістичні країни, маючи 16% населення Землі, споживають 70% ресурсів, що втягуються у виробництво. Звідси випливає, що на душу решти 84% населення їх припадає в 12 разів менше.

Викладене підкреслює складність нинішнього економічного становища нашої держави і показує можливість інновацій і такого управління інноваційною діяльністю, яке забезпечувало б швидке впровадження в економіку досягнень НТП.

НТП є основним джерелом економічних і військових досягнень держави.

Тому підтримувати інноваційні процеси – з давніх часів стало справою державної ваги.

Успіх інноваційної діяльності залежить від науково-технічного потенціалу країни, який зумовлюється матеріально-технічною базою науки – науковими кадрами, фондами відкриттів, винаходів і організаційно-управлінською структурою забезпечення НДДКР.

У сучасних умовах ринкова держава бере в основному на себе функції стимулювання НДДКР з метою поповнення ринку новацій і визначає власні стратегічні пріоритети в інноваційній діяльності.

Для розвитку інноваційної діяльності держава:

• веде пряме бюджетне фінансування;

• надає безпроцентні банківські позички малим підприємствам, окремим винахідникам;

• створює інноваційні фонди, які користуються податковими і митними пільгами;

• створює мережу технополісів і технопарків;

• забезпечує правову охорону інтелектуальної власності;

• забезпечує конкуренцію в науковій і науково-технічній діяльності;

• сприяє розвитку міжнародного наукового співробітництва.

Державна інноваційна політика може бути централізованою, децентралізованою і змішаною.

При централізованій політиці держава здійснює рішучі директивні заходи для організації робіт (Японія, Франція, Нідерланди). Децентралізованій політиці відповідає більш складний механізм, за якогопровідна роль у виборі пріоритетів належить суб'єктам господарської діяльності, а держава має лише забезпечувати необхідні умови для діяльності цих суб’єктів (США, Великобританія).

Змішаної політики дотримуються країни зі значною вагою державного сектора економіки (Швеція), у якому застосовується централізована політика, а стосовно приватного сектора – децентралізована.