Форми і засоби фінансування інноваційних процесів

Фінансове джерело, яке забезпечує вирішення великомасштабних науково-технічних проблем, – це засоби державного бюджету. Держава надає кошти на безповоротній основі, виходячи з свого головного завдання – сприяти розвитку фундаментальних наукових досліджень і підвищенню наукової кваліфікації вчених. Державний інноваційний фонд здійснює фінансування відібраних проектів і контроль за використанням виділених для них засобів. Фонд є некомерційною організацією і не має мети одержати прибуток.

Фонд сприяння розвитку малих форм підприємств у науково-технічній сфері покликаний надавати фінансову підтримку і сприяти створенню малих наукомістких фірм, інкубаторів бізнесу, інноваційних інжинірингових центрів та інших аналогічних підприємств. Засоби фонду можуть витрачатися і на заохочення конкуренції в науково-технічній сфері через надання фінансової підтримки високоефективним наукоємним проектам, які розробляються малими інноваційними підприємствами.Цей фонд є державною некомерційною організацією. З метою забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних науково-технічних проблем, а також заходів щодо освоєння нових видів промислової продукції в даний час допускається створення позабюджетних фондів фінансування НДДКР і підтримки інновацій. Такі фонди можуть створюватися в міністерствах, у великих містах і регіонах, а також у межах концернів, холдингів, ФПГ (Фінансово-промислових груп). На рис.8.1 наведені джерела недержавної системи фінансування інноваційних проектів.

 

На великих підприємствах конструктивні і технологічні новації часто впроваджуються за рахунок власних коштів (фонду розвитку виробництва і фонду амортизаційних відрахувань).

Джерела фінансування нових продуктових ліній або розширення раніше освоєних виробництв на базі більш продуктивних:

1. Самофінансування:

• самофінансування з накопичених капіталізованих прибутків (за рахунок фонду розвитку фірми);

• самофінансування з накопиченого амортизаційного фонду і поточних амортизаційних відрахувань;

• використання резервного фонду для покриття тимчасових поточних збитків підприємства, запланованих на період до виходу підприємства на проектні показники обсягів випуску і продажу, що перевищують обсяг беззбиткового випуску і продажу;

• фінансування з власного капіталу підприємства, поміщеного в статутний фонд фірми (при перевищенні ними нормативу підтримки визначеної величини статутного капіталу);

2. Позичкові кошти:

• банківські кредити (у першу чергу довгостроковий і середньостроковий інвестиційний кредит);

• позичкові кошти, які виручають від розміщення на біржовому або позабіржовому фондових ринках спеціально випущених облігацій підприємства;

• комерційний кредит постачальників матеріальних ресурсів (запасів сировини, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, послуг контрагентів і ін.), куплених на виплат або з відстроченим платежем;

• лізинг спеціально замовленого устаткування з відстроченим викупом його після того, як воно буде доставлено з дозволом протягом визначеного часу використовувати його на умовах оренди (при цьому можливий не один різновид такого лізингу – прямий, оперативний, фінансовий тощо).

3. Інші змішані або нетрадиційні джерела фінансування (наприклад, випуск і розміщення конвертованих один в одного акцій і облігацій, інноваційний кредит, одержання форвардних контрактів на постачання освоюваної продукції зі значно відстроченим терміном постачання, але за наявності від замовника істотних, аж до повної оплати за зниженою ціною, авансових платежів і т.д.). При цьому вважається, що найбільшої динамічності розвиткові фірми на засадах інновацій (оперативне реагування відповідними інноваціями на зміну попиту, поява нових технологій, а також подорожчання певних покупних ресурсів) додає використання залучених і позичкових коштів. Вони роблять можливим фінансування нововведень, які підтримують конкурентноздатність підприємства, не очікуючи нагромадження фірмою достатніх власних засобів. Фінансування інновацій з позичкових коштів, звичайно, є ризикованим для фірми, тому що незалежно від факту одержання чи неодержання в результаті нововведення додаткових прибутків кредит доведеться повертати (найчастіше вроздріб, до закінчення терміну кредитної угоди), виплачуючи також відсотки (як правило, протягом дії кредитної угоди з непогашеної частини основного боргу). Зате за достатньої кредитоспроможності підприємства, а також за комерційної перспективності проектів інновацій, мобілізація позичкових засобів може бути здійснена набагато швидше, ніж розміщення на ринку нових акцій, або пошук співзасновників, або заснування зовсім нових підприємств.

2. Роль і місце ризику у фінансуванні інноваційної діяльності

 

Ризик – це діяльність, зв'язана з подоланням невизначеності в ситуації неминучого вибору, у процесі якої є можливість кількісно і якісно оцінити імовірність досягнення передбачуваного результату, невдачі і відхилення від мети.

Різниця між ризиком і невизначеністю відноситься до способу задання інформації і визначається наявністю (у випадку ризику) або відсутністю (за невизначеності) вірогідних характеристик неконтрольованих перемінних. У такому смислі ці терміни вживаються в математичній теорії дослідження операцій, де розрізняють задачі на прийняття рішень при ризику і відповідно в умовах невизначеності.

Якщо існує можливість якісно і кількісно визначити ступінь імовірності того або іншого варіанта, то це і буде ситуація ризику.

Отже, ризик завжди зв'язаний з вибором певних альтернатив і розрахунком імовірності їхнього результату. У цьому виявляється його суб'єктивна сторона. Разом з тим величина ризику не тільки суб'єктивна, але й об'єктивна, оскільки вона є формою якісно-кількісного вираження реально існуючої невизначеності.

Об'єктом ризикуназивають економічну систему, оцінити ефективність і умови функціонування якої на перспективу у вичерпній повноті і з необхідною точністю неможливо.Суб'єкт ризику – особа або колектив, які зацікавлені в результатах управління об'єктом ризику і мають відповідну компетенцію щодо управління й прийняття відповідних рішень стосовно об'єкта ризику.

Джерела ризику – це чинники (процеси, явища), котрі спричиняють невизначеність, конфліктність.

Наука про економічний ризик (ризикологія) покликана вивчати на засадах синергетичного підходу й системного аналізу закономірності, принципи, інструментарій щодо діагностики, ідентифікації, оцінювання, математичного моделювання і управління ризиком. Отже, йдеться, зокрема, про:

 врахування та якісний (вербальний) аналіз ризику;

 формування системи кількісних показників ступеня ризику;

 кількісний аналіз ризику;

 моделювання й прогнозування ризику;

 управління ризиком і методи зниження його ступеня.

Прибуток

       n₁

       n₂

       n₃

       0

                         Ризик

Рис. 8.2. Залежність прибутку від ризику

За характером наслідків ризики розподіляються на чисті і спекулятивні.

Особливість чистих ризиків (їх іноді називають статистичними або простими) полягає в тому, що вони практично завжди несуть у собі втрати для підприємницької діяльності. Їхніми причинами можуть бути стихійні лиха, нещасні випадки, недієздатність керівників фірм тощо.

Спекулятивні ризики, які називають також динамічними або комерційними, несуть у собі або втрати, або додатковий прибуток для підприємця. Їхніми причинами можуть бути зміна курсів валют, зміна кон'юнктури ринку, зміна умов інвестицій та ін.

За сферою виникнення (сферою діяльності) розрізняють такі види ризиків:

• виробничий ризик, зв'язаний з невиконанням підприємством своїх планів і зобов'язань щодо виробництва продукції, товарів, послуг, інших видів виробничої діяльності в результаті впливу як зовнішнього середовища, так і внутрішніх факторів;

• комерційний ризик – це ризик утрат у процесі фінансово-господарської діяльності; його причинами можуть бути зниження обсягів реалізації, непередбачене зниження обсягів закупівель, підвищення закупівельної ціни товару, підвищення витрат обороту, втрати товару в процесі обороту й ін.;

• фінансовий ризик виникає в зв'язку з неможливістю виконання фірмою своїх фінансових зобов'язань, причиною чого може бути зміна купівельної спроможності грошей, нездійснення платежів, зміна валютних курсів і т.п.

Велика група ризиків зв'язана з купівельною спроможністю грошей. Сюди належать:

• інфляційні ризики, обумовлені знецінюванням реальної купівельної спроможності грошей; при цьому підприємець несе реальні втрати;

• дефляційний ризик, зв'язаний з тим, що при зростанні дефляції падає рівень цін і, отже, знижуються доходи;

• валютні ризики, зв'язані зі зміною валютних курсів; вони відносяться до спекулятивних ризиків, тому за втрат однієї зі сторін у результаті зміни валютних курсів інша сторона, як правило, дістає додатковий прибуток, і навпаки;

• ризик ліквідності, зв'язаний із втратами при реалізації цінних паперів або інших товарів через зміну оцінки їхньої якості і споживчої вартості.

Інвестиційні ризики зв'язані з можливістю недоодержання або втрати прибутку в ході реалізації інвестиційних проектів.

Характерною причиною виникнення економічного ризику є невизначеність.

Ризикована ситуація зв'язана зі статистичними процесами, і їй властиві три співіснуючі умови: наявність невизначеності, необхідність вибору альтернативи і можливість при цьому якісної і кількісної оцінки імовірності здійснення того чи іншого варіанта.

 

3. Методи оцінки ризику

Ризик – це ймовірна категорія, й у цьому смислі найбільш грамотно, обґрунтовано, з наукових позицій характеризувати і вимірювати його як імовірність виникнення певного рівня втрат. Строго кажучи, всесторонньо оцінюючи ризик, варто було б встановлювати для кожного абсолютного чи відносного значення величини можливих втрат відповідну ймовірність виникнення такої величини збитку.

1. У ряді випадків міра ризику (як ступінь очікуваної невдачі) визначається через співвідношення ймовірності неуспіху і ступеня несприятливих наслідків, які можуть наступити в цьому випадку.

2. Іноді, навпаки, звертаються до визначення величини, пов'язаної з корисністю, яку можна одержати у разі удачі:

К = (Р_у´ О_у) – (Р_н´ О_н),                               (8.1)

де К – очікувана корисність від прийнятого рішення;

Р_у – ймовірність успіху (удачі);

О_у – оцінка успіху;

Р_н – ймовірність неуспіху;

О_н – втрати від невдачі.

Точність очікуваної корисності, звичайно, буде не абсолютною, але дає змогу зіставляти варіанти за критерієм корисності і приймати цілком виправдане і значиме практичне рішення.

Іншим цікавим підходом, викладеним у теорії корисності, є вибір певної лінії поводження особи, що приймає рішення (ОПР) у залежності від цілей і засобів їх досягнення, що характеризуються різним ступенем небажаності і вірогідності.

Завдання оцінюється за допомогою побудови матриці ліній поводження й імовірності появи об'єктивних умов.

3. Ступінь ризику часто визначається як добуток очікуваного збитку на ймовірність того, що цей збиток буде.

Найкращим тут буде рішення, якому відповідає мінімальний ризик. Іншими словами, піддаючись мінімальному ризику, людина в даній ситуації поводиться оптимально.

Для вибору рішення з мінімальним ризиком пропонується скласти функцію ризику

R = A´P₁ + (A + B) ´P₂,                                       (8.2)

де R – ризик;

А й В – збиток від обраних рішень;

Р₁, Р₂ – ступінь впевненості (ймовірності), що будуть помилки при прийнятті рішень.

4. Для оцінювання ступеня економічного ризику як імовірності технічного і комерційного успіху при нововведеннях можна використовувати формулу, застосовувану багатьма американськими компаніями:

Е =                                                  (8.3)

де Е – ефективність реалізації нововведень;

П – щорічний обсяг продажу нового виробу;

С – продажна ціна виробу;

Т – життєвий цикл новації (період від освоєння виробу до зняття його з виробництва);

Р_м – ймовірність технічного успіху (впровадження);

Р_к – ймовірність комерційного успіху (можливість збуту й одержання очікуваного прибутку;

– сума затрат на реалізацію, що містить витрати на розробку, освоєння виробництва і поточні виробничі затрати.

Імовірність технічного і комерційного успіху визначається в залежності від характеру продукції за спеціально розробленими таблицями з урахуванням інших факторів (інформаційних виробничо-технічних, науково-технічних, юридичних, кадрових).

5. У ряді випадків для визначення ступеня ризику і вибору оптимальних рішень застосовується методика "дерева рішень". Вона допускає графічну побудову різних варіантів, які можуть бути прийняті. Співвідносячи суб'єктивні й об'єктивні оцінки подій, розміри втрат, доходів і рухаючись за гілками "дерева", оцінюють кожен варіант шляху і вибирають найкращий. Аналогічний приклад розглядається й у більш пізніх роботах.

Іноді для оцінки ризику застосовують окремі положення теорії ігор.

Оцінка конкретного виду ризику (рис. 1) припускає як визначення фінансової стійкості, реальності окремого рішення чи проекту в цілому, так і вкладення засобів у даний проект.

Для практичного застосування така схема організації робіт вимагає, природно, деталізації в залежності від цілей і завдань розв'язуваної проблеми.

Як уже було відзначено, ризик супроводжує всяке рішення, при виборі якого є можливість і необхідність оцінювати ймовірність удачі, неуспіху і відхилення від поставленої мети, завдання. Кількісна величина ймовірності, що виражається значенням в інтервалі від 0 до 1, визначає ступінь ризику. Іншими словами, кількісною оцінкою, критерієм ступеня ризику служить міра його врахованої невизначеності, ймовірності досягнення необхідного, заданого результату.