Лекція 3 . Інноваційна політика фірми

Питання

1.Планування та принципи розробки інноваційної політики.

2.Методи визначення вітчизняних і світових тенденцій розвитку інноваційних ідей.

3.Самоорганізація в процесі управління інноваційною політикою підприємства.

 

1 .Планування та принципи розробки інноваційної політики

Діяльність будь-якого підприємства неможлива без ретельного і всебічного планування. У противному випадку неминучі помилки і прорахунки, що можуть призвести до великих фінансових втрат і, в остаточному підсумку, банкрутству. Насамперед необхідно визначитися з тим, що ми будемо розуміти під поняттям “інноваційна політика”.

Правильна інноваційна політика – це розроблена програма дій, спрямована на послідовне науково-технічне відновлення підприємства з метою забезпечення і підтримки його конкурентноздатності.

При розробці інноваційної політики розрізняють:

1. Базові стратегії – модель поведінки підприємства в цілому й окремої стратегічної господарської одиниці (СГО) в тій чи іншій конкретній ринковій ситуації. Наприклад, стратегія вибору ринків; стратегія конкуренції на обраному ринку. І далі: досягнення переваги в конкуренції на основі лідерства в якості продукції; лідерство в цінах; ринкова спеціалізація; ринкова кооперація.

2. Функціональні стратегії – комплекси заходів і програм для окремих функціональних сфер і підрозділів підприємств. Вони мають підпорядковане значення і є по суті ресурсними програмами, які забезпечують практичну реалізацію базових стратегій.

Типи інноваційної стратегії підприємства: захисна, наступальна, імітаційна, традиційна, «за нагодою», залежна.

Наступальна інноваційна стратегія охоплює: активні НДДКР, орієнтовані на маркетинг; стратегію злиття; стратегію придбання. Наступальні стратегії звичайно потребують кредитних інвестицій і, отже, більше використовуються на підприємствах, що мають достатньо високий фінансовий потенціал, кваліфікований склад менеджерів і творчий науково-технічний потенціал.

Захисна інноваційна стратегія відбиває реакцію підприємства на дії конкурентів і побічно на потреби і поведінку споживачів.

Імітаційна інноваційна стратегія пов'язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів. Використання цієї стратегії, не дуже віддалене в часі від першого використання базової інновації, як правило, пов'язане з придбанням ліцензії на виробництво такого продукту.

Залежна інноваційна стратегія відзначається тим, що характер технологічних змін на підприємстві залежить від політики інших фірм, які виступають як основні в коопераційних технологічних зв'язках. “Залежні” підприємства не роблять самостійних спроб змінити свою продукцію, оскільки вони тісно пов'язані вимогами до неї провідного підприємства.

Традиційна інноваційна стратегія означає відсутність технологічних змін на підприємстві. На традиційних виробництвах закріплюються певні інноваційні форми на тривалий період їх “життєвого циклу”. Традиційна стратегія вважається інноваційною як осмислена відмова від оновлення продукції внаслідок ретельного аналізу ринкової ситуації і стану конкурентів, але традиційна стратегія не уникає власне інноваційної поведінки, оскільки вона пов'язана з удосконаленням форми і сервісу традиційної продукції.

Інноваційна стратегія “за нагодою” пов'язана з використанням інформації і можливостей, які виникають у зовнішньому середовищі підприємства. Характерною рисою цієї стратегії є відсутність власної науково-технічної діяльності. Такий тип поведінки ще називають “стратегією ніші”, оскільки перевага полягає у відшукуванні на існуючих ринках товарів і послуг особливої ніші, яка має споживача з нетиповими, але досить різноманітними потребами.

 

 

 

Рис. 3.1 - Комплекс вирішуваних завдань для розробки інноваційних стратегій

 

Інноваційна політика (стратегія нововведень) вимагає об'єднання технічної політики з політикою капіталовкладень. Така політика ґрунтується на визначених об'єктах досліджень і пошуку нових технологічних можливостей. З вибором стратегії зв'язане створення планів проведення досліджень і розробок, а також інших форм інноваційної діяльності. Стратегічне планування ставить визначені цілі, основні з яких – це:

1. Ефективний розподіл і використання ресурсів. Це так звана внутрішня стратегія. Планується обмеження у використанні таких ресурсів, як капітал, технології, люди. Створюються підприємства в нових галузях, і здійснюється вихід з неприбуткових (небажаних) галузей. Підбирається ефективний портфель підприємств.

2. Адаптація до зовнішнього середовища. Ставиться мета забезпечити ефективне пристосування до змін у таких зовнішніх факторах, як політика, демографія, економіка.

Розробляючи власну стратегію, керівництво фірми має враховувати також зміни в демографічній ситуації, освітньому рівні населення, адаптації кадрів до умов ринкової економіки.  Приклад такого планування показаний на рис. 3.2.

 

 

Рис. 3.2. Розробка стратегічного інноваційного планування

Ретельний аналіз внутрішнього середовища повинен виявити сильні і слабкі сторони в діяльності фірми. Відмінності фірм й організацій у ділових стосунках часто зумовлюються тим, як їхні керівники ставляться до стратегії впровадження і використання нововведень і в якій мірі зв'язують їх з фінансовими цілями підприємства.