Денної та заочної форм навчання

РОЗРОБИЛА:

АС. БЛАГА В.В.

ХАРКІВ – 2007
ЛЕКЦІЯ 1. ІННОВАЦІЇ: СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Питання

1. Виникнення та розвиток теорії інновацій.

2. Науково-технічний прогрес та його роль у конкурентному розвитку країни

3. Сучасні світові тенденції розвитку інновацій.

4. Інноваційна діяльності в Україні та в розвинутих країнах.

 

Виникнення та розвиток теорії інновацій

Зародження теорії інновацій відноситься до початку XX ст. і це відтворено в працях західноєвропейських учених. Але питання, пов'язані з науково-технічним прогресом та його впливом на розвиток (трансформацію) суспільства, вивчалися й висвітлювалися в економічних теоріях, починаючи від класиків політекономії. Лише з 50-х років науково-технічний прогрес розглядається як чинник виробництва разом з капіталом та працею.

Інновації впливають на динаміку економічного зросту: з одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, з іншого – унеможливлюють продовження цього розширення в традиційних напрямках. Інновації руйнують економічну рівновагу, вносять збурювання і невизначеність в економічну динаміку. В основі механізму інноваційної діяльності лежить прибуток. Здійснення первинних і вторинних інновацій має свої особливості. Щодо конкретного механізму первинних інновацій, то тут є два підходи, розходження між якими залежить від того, на яку стадію загальноекономічної кон'юнктури припадає основна маса базисних інновацій.

Механізм вторинної інновації тісно пов'язаний з теорією життєвого циклу інновацій. Відповідно до цієї теорії, кожна базисна інновація приводить до створення нової галузі виробництва, що послідовно проходить цикл свого розвитку від початкового періоду різкого зросту через стадію зрілості до поступового занепаду. Цей процес відбувається в двох вимірах: по вертикалі (від більш істотних інновацій до менш істотних) і по горизонталі (від малої поширеності інновації до повного насичення нею ринку).

Впровадження інновацій свідчить про те, що з підвищенням рівня централізації управління підприємством знижується інноваційна активність.

Є й інші підходи до розгляду інновації у вигляді ідеї, практичного досвіду та ін. При цьому здійснюється зсув акценту на інноваційні процеси, що відбуваються (включаючи винахід і впровадження інновації). У цьому напрямку певний інтерес викликають дослідження інновацій у вигляді інструментальних і принципових. Інновації є цінними самі по собі, а інструментальні припускають створення умов для більш легкого впровадження принципових.

 

Рис. 1.1 Стадії інноваційного процесу

 

Нововведенням властиві певні джерела, принципи успішної реалізації і методи оцінки ефективності. П. Друкер виділяє такі джерела інноваційних ідей: (проранжовані за принципом зменшення щодо надійності й передбачуваності):

- інновації, що є несподіваними, найменш ризикованими і вимагають найменших зусиль;

- невідповідність між наявною реальністю і уявленням про неї;

- наявність в інноваційному процесі певних слабкостей і недоліків;

- раптові нововведення в структурі галузі чи ринку;

- демографічні нововведення;

- нововведення в сприйняттях, настроях і ціннісних настановах;

- нові знання.

 

Ця класифікація джерел інновації може бути покладена в основу цілеспрямованої діяльності підприємств, незважаючи на те, що границі між перерахованими джерелами інноваційних ідей нечіткі і перетинаються.

Науково-технічний прогрес та його роль у конкурентному

Розвитку країни

Науково-технічний прогрес є головним чинником історичної трансформації суспільства, еволюції економічної системи, але ця вирішальна його роль в економічному зростанні стала зрозумілою тільки в другій половині XX ст.

Узагальнення історичного досвіду різних країн доводить, що спрямованість суспільства на досягнення науково-технічного прогресу сприяє розвитку економіки країни, і навпаки, суспільства, які неспроможні забезпечити потік науково-технічних інновацій, неспроможні економічно розвиватися.

Кожна країна одночасно використовує всі джерела розвитку. Конкурентоспроможність і ефективність економіки визначаються структурою джерел її фінансування. Якщо для функціонування і розвитку народного господарства використовується в основному валюта від експорту природних ресурсів, то рівень економічного розвитку такої країни буде низьким.

З точки зору рівня розвитку країн, міжнародної кооперації та інтеграції світове співтовариство поділяють на такі групи:

1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція.

2. Країни першого технологічного кола: Італія, Канада, Швеція, Голландія, Австрія, Південна Корея та ін.

3. Країни другого технологічного кола: найрозвиненіші країни з точки зору інноваційної складової.

4. Постсоціалістичні країни Східної Європи.

5. Країни СНД.

6. Країни, що розвиваються.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах:

а) горизонтальна інтеграція НДДКР, створення обчислювальних мереж;

б) проведення спільних досліджень;

в) державна підтримка нових технологій.

Ці властивості зумовлюють невпевненість і нерівномірність у поширенні інноваційного продукту; постійно виникають “ніші”, у які можуть вбудуватися аутсайдери; складно зберігати позиції лідерства і монополізму в технологічній сфері.

Використовуючи розроблені у світі передові технології, можна перейти лише на стадію інвестиційного розвитку. Стадія ж інноваційного розвитку припускає певний технологічний монополізм, одержуваний у результаті власних розробок і винаходів.

Сучасна ринкова модель економіки базується на інноваційному типі розвитку, характерні риси якої наведені на рис.1.2.

 

 

Рис. 1.2. Риси інноваційного розвитку