Конспект лекцій з дисципліни

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ

«ЕКОНОМІКА Й ОРГАНІЗАЦІЯ

ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»

ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА»

ДЕННОЇ ТА ЗАОЧНОЇ ФОРМ НАВЧАННЯ

РОЗРОБИЛА:

АС. БЛАГА В.В.

ХАРКІВ – 2007
ЛЕКЦІЯ 1. ІННОВАЦІЇ: СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Питання

1. Виникнення та розвиток теорії інновацій.

2. Науково-технічний прогрес та його роль у конкурентному розвитку країни

3. Сучасні світові тенденції розвитку інновацій.

4. Інноваційна діяльності в Україні та в розвинутих країнах.

 

Виникнення та розвиток теорії інновацій

Зародження теорії інновацій відноситься до початку XX ст. і це відтворено в працях західноєвропейських учених. Але питання, пов'язані з науково-технічним прогресом та його впливом на розвиток (трансформацію) суспільства, вивчалися й висвітлювалися в економічних теоріях, починаючи від класиків політекономії. Лише з 50-х років науково-технічний прогрес розглядається як чинник виробництва разом з капіталом та працею.

Інновації впливають на динаміку економічного зросту: з одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, з іншого – унеможливлюють продовження цього розширення в традиційних напрямках. Інновації руйнують економічну рівновагу, вносять збурювання і невизначеність в економічну динаміку. В основі механізму інноваційної діяльності лежить прибуток. Здійснення первинних і вторинних інновацій має свої особливості. Щодо конкретного механізму первинних інновацій, то тут є два підходи, розходження між якими залежить від того, на яку стадію загальноекономічної кон'юнктури припадає основна маса базисних інновацій.

Механізм вторинної інновації тісно пов'язаний з теорією життєвого циклу інновацій. Відповідно до цієї теорії, кожна базисна інновація приводить до створення нової галузі виробництва, що послідовно проходить цикл свого розвитку від початкового періоду різкого зросту через стадію зрілості до поступового занепаду. Цей процес відбувається в двох вимірах: по вертикалі (від більш істотних інновацій до менш істотних) і по горизонталі (від малої поширеності інновації до повного насичення нею ринку).

Впровадження інновацій свідчить про те, що з підвищенням рівня централізації управління підприємством знижується інноваційна активність.

Є й інші підходи до розгляду інновації у вигляді ідеї, практичного досвіду та ін. При цьому здійснюється зсув акценту на інноваційні процеси, що відбуваються (включаючи винахід і впровадження інновації). У цьому напрямку певний інтерес викликають дослідження інновацій у вигляді інструментальних і принципових. Інновації є цінними самі по собі, а інструментальні припускають створення умов для більш легкого впровадження принципових.

 

Рис. 1.1 Стадії інноваційного процесу

 

Нововведенням властиві певні джерела, принципи успішної реалізації і методи оцінки ефективності. П. Друкер виділяє такі джерела інноваційних ідей: (проранжовані за принципом зменшення щодо надійності й передбачуваності):

- інновації, що є несподіваними, найменш ризикованими і вимагають найменших зусиль;

- невідповідність між наявною реальністю і уявленням про неї;

- наявність в інноваційному процесі певних слабкостей і недоліків;

- раптові нововведення в структурі галузі чи ринку;

- демографічні нововведення;

- нововведення в сприйняттях, настроях і ціннісних настановах;

- нові знання.

 

Ця класифікація джерел інновації може бути покладена в основу цілеспрямованої діяльності підприємств, незважаючи на те, що границі між перерахованими джерелами інноваційних ідей нечіткі і перетинаються.

Науково-технічний прогрес та його роль у конкурентному

Розвитку країни

Науково-технічний прогрес є головним чинником історичної трансформації суспільства, еволюції економічної системи, але ця вирішальна його роль в економічному зростанні стала зрозумілою тільки в другій половині XX ст.

Узагальнення історичного досвіду різних країн доводить, що спрямованість суспільства на досягнення науково-технічного прогресу сприяє розвитку економіки країни, і навпаки, суспільства, які неспроможні забезпечити потік науково-технічних інновацій, неспроможні економічно розвиватися.

Кожна країна одночасно використовує всі джерела розвитку. Конкурентоспроможність і ефективність економіки визначаються структурою джерел її фінансування. Якщо для функціонування і розвитку народного господарства використовується в основному валюта від експорту природних ресурсів, то рівень економічного розвитку такої країни буде низьким.

З точки зору рівня розвитку країн, міжнародної кооперації та інтеграції світове співтовариство поділяють на такі групи:

1. Технологічне ядро: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція.

2. Країни першого технологічного кола: Італія, Канада, Швеція, Голландія, Австрія, Південна Корея та ін.

3. Країни другого технологічного кола: найрозвиненіші країни з точки зору інноваційної складової.

4. Постсоціалістичні країни Східної Європи.

5. Країни СНД.

6. Країни, що розвиваються.

Організація інноваційної діяльності в країнах-лідерах:

а) горизонтальна інтеграція НДДКР, створення обчислювальних мереж;

б) проведення спільних досліджень;

в) державна підтримка нових технологій.

Ці властивості зумовлюють невпевненість і нерівномірність у поширенні інноваційного продукту; постійно виникають “ніші”, у які можуть вбудуватися аутсайдери; складно зберігати позиції лідерства і монополізму в технологічній сфері.

Використовуючи розроблені у світі передові технології, можна перейти лише на стадію інвестиційного розвитку. Стадія ж інноваційного розвитку припускає певний технологічний монополізм, одержуваний у результаті власних розробок і винаходів.

Сучасна ринкова модель економіки базується на інноваційному типі розвитку, характерні риси якої наведені на рис.1.2.

 

 

Рис. 1.2. Риси інноваційного розвитку

 

ПРОЦЕСІВ

Питання

1. Сфера інноваційної діяльності

2. Інноваційний процес, його етапи та стадії

3. Система класифікації інновацій

4. Життєвий цикл інновацій

Рис. 2.4. Укрупнені стадії інноваційного процесу

Моделлю, що несе змістове навантаження, є функціональна інноваційна модель (рис. 2.5). Згідно з цією концепцією, нові знання, одержані в результаті фундаментальних, а потім і прикладних досліджень, породжують автоматично нові технології і продукти. Тому нові знання мають автоматично вести до економічного зросту.

Рис. 2.5. Функціональна послідовність інноваційного процесу

Життєвий цикл інновацій

Інноваційний проект охоплює всі стадії інноваційної діяльності, пов'язаної з трансформацією науково-технічних ідей у новий чи удосконалений продукт, впроваджений на ринку, у новий чи удосконалений технологічний процес, використаний у практичній діяльності, або в новий підхід до соціальних послуг. З погляду стадій здійснення інноваційної діяльності проект містить у собі НДР, проектно-конструкторські і дослідно-експериментальні роботи, освоєння виробництва, організацію виробництва і його пуск, маркетинг нових продуктів, а також фінансові заходи.

В основі розгляду змісту інноваційного проекту за процесом його формування і реалізації, тобто технологічно, лежить концепція життєвого циклу інноваційного проекту, яка виходить з того, що інноваційний проект є процес, який відбувається протягом кінцевого проміжку часу. Життєвий цикл інновацій – це період від зародження ідеї, створення і поширення нововведення до його використання.

У такому процесі можна виділити ряд послідовних за часом етапів (фаз), що відрізняються видами діяльності, які забезпечують його здійснення.

Формування інноваційної ідеї (задуму)

Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцінка за обсягом, терміном, розміром прибутку) проекту і шляхи їх досягнення, суб'єкти й об'єкти інвестицій, їх форми їх і джерела.

Розробка проекту

Це процес пошуку рішень відносно досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов'язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів для її реалізації. На цьому етапі:

– здійснюється порівняльний аналіз різних варіантів досягнення цілей проекту і вибір найбільш життєздатного (ефективного) для реалізації;

– розробляється план реалізації інноваційного проекту:

зважуються питання створення спеціальної організації для роботи над проектом (команди проекту);

виробляється конкурсний добір потенційних виконавців проекту й оформляється контрактна документація.

Реалізація проекту

Це процес виконання робіт для реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль за виконанням календарних планів і витрат ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.

Завершення проекту

Це процес здачі результатів проекту замовнику і закриття контрактів (договорів). Цим завершується життєвий цикл інноваційного проекту.

Розглядаючи інноваційний проект за елементами організації, можна виділити в ньому дві частини: органи управління формуванням і реалізацією проекту й учасники інноваційного проекту.

Узагальнено цикл управління можна проілюструвати двома стадіями:

розробка інноваційного проекту

управління реалізацією інноваційного проекту

 

На першій стадії визначається мета проекту й очікувані кінцеві результати, дається оцінка конкурентоспроможності і перспективності результатів проекту, можливого ефекту, формується склад завдань і комплекс заходів проекту, здійснюється планування проекту й оформлення його. Найважливішою на цій стадії є оцінка можливості реалізації проекту.

На другій стадії вибираються організаційні форми управління, зважуються завдання виміру, прогнозування й оцінки оперативної ситуації, що склалася після досягнення результатів, витрат часу, ресурсів і фінансів, аналізу й усуненню причин відхилення від розробленого плану, корекції плану.

Питання

1.Планування та принципи розробки інноваційної політики.

2.Методи визначення вітчизняних і світових тенденцій розвитку інноваційних ідей.

3.Самоорганізація в процесі управління інноваційною політикою підприємства.

 

1 .Планування та принципи розробки інноваційної політики

Діяльність будь-якого підприємства неможлива без ретельного і всебічного планування. У противному випадку неминучі помилки і прорахунки, що можуть призвести до великих фінансових втрат і, в остаточному підсумку, банкрутству. Насамперед необхідно визначитися з тим, що ми будемо розуміти під поняттям “інноваційна політика”.

Правильна інноваційна політика – це розроблена програма дій, спрямована на послідовне науково-технічне відновлення підприємства з метою забезпечення і підтримки його конкурентноздатності.

При розробці інноваційної політики розрізняють:

1. Базові стратегії – модель поведінки підприємства в цілому й окремої стратегічної господарської одиниці (СГО) в тій чи іншій конкретній ринковій ситуації. Наприклад, стратегія вибору ринків; стратегія конкуренції на обраному ринку. І далі: досягнення переваги в конкуренції на основі лідерства в якості продукції; лідерство в цінах; ринкова спеціалізація; ринкова кооперація.

2. Функціональні стратегії – комплекси заходів і програм для окремих функціональних сфер і підрозділів підприємств. Вони мають підпорядковане значення і є по суті ресурсними програмами, які забезпечують практичну реалізацію базових стратегій.

Типи інноваційної стратегії підприємства: захисна, наступальна, імітаційна, традиційна, «за нагодою», залежна.

Наступальна інноваційна стратегія охоплює: активні НДДКР, орієнтовані на маркетинг; стратегію злиття; стратегію придбання. Наступальні стратегії звичайно потребують кредитних інвестицій і, отже, більше використовуються на підприємствах, що мають достатньо високий фінансовий потенціал, кваліфікований склад менеджерів і творчий науково-технічний потенціал.

Захисна інноваційна стратегія відбиває реакцію підприємства на дії конкурентів і побічно на потреби і поведінку споживачів.

Імітаційна інноваційна стратегія пов'язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів. Використання цієї стратегії, не дуже віддалене в часі від першого використання базової інновації, як правило, пов'язане з придбанням ліцензії на виробництво такого продукту.

Залежна інноваційна стратегія відзначається тим, що характер технологічних змін на підприємстві залежить від політики інших фірм, які виступають як основні в коопераційних технологічних зв'язках. “Залежні” підприємства не роблять самостійних спроб змінити свою продукцію, оскільки вони тісно пов'язані вимогами до неї провідного підприємства.

Традиційна інноваційна стратегія означає відсутність технологічних змін на підприємстві. На традиційних виробництвах закріплюються певні інноваційні форми на тривалий період їх “життєвого циклу”. Традиційна стратегія вважається інноваційною як осмислена відмова від оновлення продукції внаслідок ретельного аналізу ринкової ситуації і стану конкурентів, але традиційна стратегія не уникає власне інноваційної поведінки, оскільки вона пов'язана з удосконаленням форми і сервісу традиційної продукції.

Інноваційна стратегія “за нагодою” пов'язана з використанням інформації і можливостей, які виникають у зовнішньому середовищі підприємства. Характерною рисою цієї стратегії є відсутність власної науково-технічної діяльності. Такий тип поведінки ще називають “стратегією ніші”, оскільки перевага полягає у відшукуванні на існуючих ринках товарів і послуг особливої ніші, яка має споживача з нетиповими, але досить різноманітними потребами.

 

 

 

Рис. 3.1 - Комплекс вирішуваних завдань для розробки інноваційних стратегій

 

Інноваційна політика (стратегія нововведень) вимагає об'єднання технічної політики з політикою капіталовкладень. Така політика ґрунтується на визначених об'єктах досліджень і пошуку нових технологічних можливостей. З вибором стратегії зв'язане створення планів проведення досліджень і розробок, а також інших форм інноваційної діяльності. Стратегічне планування ставить визначені цілі, основні з яких – це:

1. Ефективний розподіл і використання ресурсів. Це так звана внутрішня стратегія. Планується обмеження у використанні таких ресурсів, як капітал, технології, люди. Створюються підприємства в нових галузях, і здійснюється вихід з неприбуткових (небажаних) галузей. Підбирається ефективний портфель підприємств.

2. Адаптація до зовнішнього середовища. Ставиться мета забезпечити ефективне пристосування до змін у таких зовнішніх факторах, як політика, демографія, економіка.

Розробляючи власну стратегію, керівництво фірми має враховувати також зміни в демографічній ситуації, освітньому рівні населення, адаптації кадрів до умов ринкової економіки.  Приклад такого планування показаний на рис. 3.2.

 

 

Рис. 3.2. Розробка стратегічного інноваційного планування

Ретельний аналіз внутрішнього середовища повинен виявити сильні і слабкі сторони в діяльності фірми. Відмінності фірм й організацій у ділових стосунках часто зумовлюються тим, як їхні керівники ставляться до стратегії впровадження і використання нововведень і в якій мірі зв'язують їх з фінансовими цілями підприємства.

Інноваційних ідей

Середньовірогідний проміжок часу між моментом появи інноваційної ідеї (реєстрація патенту на винахід, публікація прогнозованої ідеї проекту і т.д.) і моментом максимального використання цієї ідеї визначається за допомогою спеціальних методів. Інноваційний менеджер повинен уміти ретельно відстежувати вітчизняні і світові тенденції розвитку науки і техніки, особливо в межах діяльності своєї фірми. Для цього необхідно знати відповідну методику і грамотно її застосовувати під час аналізу документально-інформаційних потоків. Для аналізу великих масивів науково-технічної документації застосовуються в основному такі методи.

1. Метод структурно-морфологічного аналізу, який полягає у фіксації появи принципово нових технічних ідей, розробок, проектів щодо визначення предметної області в інноваційній діяльності фірми. Результати застосування цього методу дозволяють формувати інноваційну стратегію на підгалузевому рівні.

2. Метод визначення характеристик публікаційної активності – базується на аналізі інформаційного потоку. Потік публікацій по різних напрямках науки і техніки підкоряється циклічному розвиткові і може розглядатися як організована система. Відстежуючи публікації, можна визначити, на якому етапі життєвого циклу розвитку перебуває предметна область у тій чи іншій країні. Метод дозволяє пропонувати конкретні рекомендації для формування науково-технічної політики на галузевому рівні.

3. Метод виявлення груп патентів із сімействами патентів-аналогів заснований на тому, що фірми патентують за рубежем тільки такі інноваційні ідеї, які мають практичну значимість. Виявляючи напрямок швидкого збільшення кількості патентів-аналогів, можна встановити спрямованість інноваційної діяльності провідних світових фірм у розвитку виробничого потенціалу.

4. Метод термінологічного і лексичного аналізу базується на припущенні про заміну термінологічного апарату при використанні дослідниками теорій, ідей, знань з інших областей техніки і науки. Розвиток інтегральних знань зв'язано з великими структурними зрушеннями, які спочатку важко відстежити відомими методами. Термінологічний аналіз дозволяє виявити зародження перспективних інновацій на ранніх етапах і спрогнозувати спрямованість очікуваних структурних змін у тій чи іншій області. Лексичний аналіз текстів аналогічний термінологічному – розходження полягає лише в тому, що розглядаються і беруться до уваги не конкретні слова-терміни, а словосполучення – лексичні одиниці.

5. Метод показників, який заснований на аналізі показників технічних систем. Кожна технічна система описується певним набором показників. З розвитком науково-технічного прогресу вони удосконалюються, що і відбивається в технічній документації. Вивчаючи динамічні характеристики показників технічних систем, можна скласти досить повне уявлення про тенденції проведення наукових пошуків і спрямованість інноваційних процесів у світовій і вітчизняній практиці.

Загальна послідовність підготовки вихідної інформації для прийняття управлінських рішень у питаннях формування науково-технічної політики фірми охоплює декілька блоків.

Україна власний патентний фонд почала формувати недавно – з 1992 р. Він базується в основному на матеріалах фонду колишнього СРСР. Патентна документація коштує надто дорого, однак, якщо країна зацікавлена в розвитку, ці витрати необхідні. Патентні бібліотеки розвинених країн світу містять дані про науково-технічні рішення за останні 200 років. Перш ніж буде опублікований зміст офіційного державного патенту, інформація про нього публікується в державних періодичних виданнях патентного відомства країни. Великий масив даних про винахідницьку діяльність СРСР утримується в бюлетені "Винаходи, відкриття, промислові зразки, товарні знаки". З 1990 р. цей бюлетень перестав надходити в Україну.

Процес формування розглянутих блоків підготовки й обробки вихідної інформації є дещо складним для інноваційного менеджера і займає багато часу (рис. 3.3).

 

 

Рис. 3.3. Процес підготовки масивів початкової інформації для прийняття рішень щодо формування інноваційної політики

Для скорочення цього процесу можна звернутися за послугами у відповідні організації і відомства, однак варто пам'ятати, що, по-перше, такі послуги дорогі, а по-друге, є ризик неповного охоплення масиву даних.

Підприємства

На будь-якому підприємстві є документи, що регламентують систему управління ним (статутні, законодавчі та нормативні). Одночасно на підприємстві відбуваються процеси, пов'язані з несанкціонованим управлінням, тобто процеси самоуправління та самоорганізації. Процес організації слід розглядати як наслідок регламентного управління, а самоорганізацію – як таку, що ініціює самоуправління. При цьому самоорганізація може розглядатися у двох аспектах: як процес і як явище. Процес передбачає формування сукупності таких дій, які ведуть до створення стійкої реакції в системі управління підприємством. Сутність самоорганізації у вигляді явища – в об'єднанні елементів виробничого процесу для реалізації мети інноваційного розвитку підприємства з урахуванням внутрішніх правил і процедур, що діють у його межах.

Існують технічний та соціальний різновиди самоорганізації. Перший з них слід розглядати як процес у вигляді програми автоматичної заміни алгоритму дій у разі зміни цілі управління підприємством або чинників зовнішнього середовища. З точки зору розгляду його як явища – це набір таких альтернативних інтелектуальних адаптивних систем, які забезпечують спроможність підприємства діяти незалежно від умов функціонування. Соціальний вид самоорганізації як процес передбачає гармонізацію відносин, пов'язаних зі зміною з часом пріоритетів, інтересів, цілісної орієнтації, мотивів і цілей соціального розвитку колективу підприємства, а як явище – конкретні дії підприємства, вчинки людини, форми комунікацій тощо. Соціальна самоорганізація поділяється на особистісну (як правило, в межах інформаційного забезпечення) та колективну (внутрішні та зовнішні комунікації, робота в умовах непередбачених ситуацій). При цьому самоорганізації підприємства або людини сприяють такі властивості, як самоаналіз, ініціативність, саморегулювання, вміння передбачати розвиток, самостійність у прийнятті рішень, наполегливість, енергійність, високий рівень дисципліни. Серед позитивних проявів самоорганізації керівника підприємства, керівників структурних підрозділів, фахівців слід відзначити винахідницьку та раціоналізаторську діяльність, створення нових машин, технологій, управлінських структур та ін.

Процес самоорганізації створюється на підприємстві тоді, коли внутрішній та зовнішній вплив призводить до порушення встановленого порядку діяльності. При цьому формуються нові пропорції, елементи в діяльності підприємства та виводяться з неї застарілі, які не сприяють його інноваційному розвитку. У зв'язку з цим виділяються такі цикли самоорганізації на підприємстві:

- самоорганізація;

- самоуправління;

- професійне управління;

-  організаційні функції;

-  організаційна структура управління підприємством.

 

Рис. 3.4. Основні ознаки перетворень в інноваційному розвитку підприємства

ДІЯЛЬНОСТІ

Питання

1. Іноземний досвід державного регулювання інноваційних процесів

2. Державне регулювання інноваційної діяльності в Україні

3. Соціально-економічний аналіз

 

Питання

1.Конкуренція як причина нововведень.

2.Попит як складова частина стимулювання ринку інновацій.

3.Аналіз попиту на інноваційний продукт.

 

Таблиця 5.1-Чинники економічного зростання

Чинник росту	Вага кожного, %
1. Збільшення трудовитрат	32
2. Підвищення продуктивності праці,	68
у тому числі за рахунок:
нововведень (інновацій);	28
капіталу;	19
освіти і професійної підготовки кадрів;	14
економії, обумовленої масштабами виробництва;
поліпшенням розподілу ресурсів;	7

 

Попит на інновації випливає із прагнення наростити багатство, що створює умови і резерви для ефективного економічного зросту, збільшення обсягу доходу, розширення можливостей споживання і заощадження.

Суб'єкти реального сектора економіки звертаються до інновацій у силу необхідності не тільки підтримати прибутковість свого бізнесу, але й одержати конкурентні переваги на ринку. Бажання дістати додатковий прибуток і монопольний надприбуток штовхає до зниження витрат виробництва, тобто до змін в умовах виробництва, у засобах і предметах праці. Швидкий розвиток ринків товарів і послуг, насичення споживчого попиту на відомі товари і послуги знижує можливості витягти додатковий прибуток у виробництві традиційних товарів.

 

Види попиту:

 

– негативний попит – відбиває факт «недолюблювання» товару потенційними споживачами, що намагаються уникнути його купівлі (пригадайте і прокоментуйте ставлення вітчизняного споживача до появи на нашому ринку СВЧ- печей (мікрохвильових);

– відсутність попиту – спостерігається у двох випадках: коли споживачі, на яких орієнтовано виробництво даної продукції чи її реалізацію, не зацікавлені в ній або не знають про неї;

– прихований попит – відбиває неможливість задоволення споживачів за рахунок наявних на ринку товарів і послуг. Така ситуація виникає у двох випадках: коли підприємство-виробник не має інформації про попит, що виник, або коли воно знає про цей попит, але не поспішає задовольняти його;

– нерегулярний попит – характеризується виникненням коливань попиту протягом тривалого часу. Це сезонні коливання, характерні для підприємств харчової промисловості тощо;

– надмірний попит – виникає, коли розмір попиту перевищує розмір пропозиції. Це дуже сприятлива ситуація для виробників. Вона дає змогу вивести на ринок нові продукти і випередити конкурентів;

– повноцінний попит – означає адекватність нововведень бажанням споживачів, перехід нововведення в стадію зрілості;

– нераціональний попит – до нього відносять попит на товари, шкідливі для здоров’я. Оскільки велика частина нововведень характеризується неповнотою інформації в цій сфері, необхідна значна реклама й інші засоби інформування потенційних покупців.

Таблиця 5.2

ІННОВАЦІЙ

Питання

1.Формування та реалізація інновацій

2.Суб’єкти інноваційної діяльності

3.Інтеграція науки та виробництва

 

1.Формування та реалізація інновацій

Менеджмент інновацій в умовах прискорення темпів науково-технологічного прогресу вимагає від організаційних структур здатності до швидкого впорядкування і гнучкої адаптації.

Нові методи швидкої й ефективної реалізації інноваційних завдань, новий зміст виробничої діяльності, нові вимоги до ресурсного забезпечення визначають нетрадиційний підхід до організаційного проектування.

Основні недоліки традиційних організаційних структур в умовах упровадження інновацій: застиглість, їхнє зациклення на визначених обов'язках персоналу, нездатність реагувати на вимоги неформального менеджменту.

Інноваційна організація є досить складною техніко-економічною і соціальною системою, що відбиває її індивідуальність і специфіку. Описати цю систему можна, визначаючи характер взаємодії на кожнім з її рівнів: "організація – зовнішнє середовище", "підрозділ – підрозділ" ("група – група"), "індивід – організація".

В інноваційній організації взаємодія на рівні "організація – зовнішнє середовище" здійснюється за допомогою органічного підходу. Взаємодія на рівні "підрозділ – підрозділ" ("група – група") реалізується різними типами департаментизації в традиційних організаційних структурах менеджменту – дивізіональних і матричних, а також у цільових творчих колективах (ЦТК). На рівні "індивід – організація” взаємодія носить індивідуалістичний характер.

Органічний підхід до проектування організації характеризується:

• слабким чи помірним використанням формальних правил і процедур;

• децентралізацією й участю персоналу в прийнятті рішень;

• широко обумовленою відповідальністю в роботі;

• гнучкістю структури влади і невеликою кількістю рівнів ієрархії.

Дивізіональна організаційна структура менеджменту застосовується, головним чином, у великих промислових організаціях, які, використовуючи бюрократичні методи менеджменту, поступово втрачають свою гнучкість, мобільність і працюють за інерцією. Використання дивізіональних структур менеджменту технологічними і продуктовими інноваціями дозволяє створити в межах цілого відносно невеликі і досить економічно самостійні підрозділи. Дивізіональні структури частіше використовуються для досягнення високого ступеня гнучкості виробничої системи за проведення інтенсивної інноваційної політики.

Характерною рисою дивізіональної структури є створення власних функціональних органів менеджменту в межах кожної самостійної організаційної ланки.

Організації, побудовані з використанням матричних організаційних структур менеджменту:

• менеджмент програми;

• цільові творчі групи (колективи);

• постійні комплексні групи.

Для матричних структур характерним є призначення конкретного менеджера цільової програми. Менеджер програми не є представником певного підрозділу чи менеджером у межах лінійно-функціональної структури, а виступає як менеджер, відповідальний за інноваційну програму.

Менеджер інноваційної програми має великі повноваження, а також несе відповідальність за координацію діяльності різних учасників реалізації програми. Повноваження делегуються йому в межах існуючої лінійно-функціональної структури. Передачу повноважень здійснює вищий лінійний орган, що міститься в даній сфері координації.

Важливою складовою частиною матричної структури менеджменту є використання напівавтономних груп чи цільових колективів. Ці групи створюються згідно з метою чи програмою для вирішення якоїсь конкретної проблеми і користуються повною свободою в організації своєї діяльності. Вони можуть самостійно здобувати ресурси і розподіляти отриману продукцію, визначати усе, що стосується організації праці, якості продукції, утримання устаткування, проведення новацій, прийому на роботу. Наявність таких груп дозволяє спростити ієрархію в організації і зробити структуру більш динамічною.

У даний час у галузях високих технологій і в галузях швидкого зростання з‘явилися організації, що одержали назву едхократичних (від англ. adhokracy – спеціальний, влаштований для даної мети). Вони проектуються для виконання нестандартних і складних робіт. Влада в них заснована на знанні і компетентності, а не на позиції в ієрархії менеджменту.

Ключовою у едхократії є компетентність, і вона цінується найвище. Контроль у менеджменті підтримується встановленням цілей. Засоби досягнення цілей вибираються самими виконавцями. Кожен безпосередньо відповідає за свої дії, і винагороджується той, хто домагається успіху. У едхократичній організації індивід зазнає сильного тиску ззовні, що частково послаблюється груповою роботою, яка створює почуття спільності в роботі. Ризик так само, як і винагорода, розподіляється між учасниками.

Формальності не типові для едхократичної організації і зводяться в ній до мінімуму. Це стосується ієрархії, робочих умов і приміщення, пільг, одягу і т.п.

Комбінацією розглянутих типів інноваційних організацій є організація, орієнтована на ринок. За характером взаємодії з зовнішнім середовищем – це органічний тип організації, яка швидко адаптується в змінах, що відбуваються поза нею. За характером взаємодії частин усередині організації – це або розвинута дивізіональна, або реальна матрична структура, або цільовий творчий колектив. І, нарешті, за характером взаємодії індивіда з організацією – це індивідуалістський тип. Принциповою відмінністю даного типу організації від інших є те, що в інших випадках безпосередньо навколо ринку групувалася тільки частина організації, то тут мова йде про групування всіх частин організації навколо ринку чи ринків.

Необхідно враховувати, що всі розглянуті типи інноваційних організацій здійснюють виробничо-фінансову діяльність у межах певних організаційно-правових форм (акціонерні товариства відкритого (закритого) типу, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, різні товариства), що вимагає дотримання особливих норм у прийнятті управлінських рішень про виконання великих і складних інноваційних програм.

Обґрунтований вибір організаційно-правової форми інноваційної організації дає змогу створити високоефективний економічний механізм менеджменту (дослідження, проектування, виробництво, збут, продаж) на основі сприятливих умов формування і використання фінансових, кадрових і матеріально-технічних ресурсів.

Питання

1.Значення інновацій для розвитку України

2.Способи державного впливу на ефективність інноваційної діяльності

Інноваційної діяльності

Центральне місце в системі прямого державного впливу на ІП займає фінансування НДДКР і інноваційних проектів з бюджетних засобів. Важливо підтримувати раціональне співвідношення під час фінансування організацій, що здійснюють НДДКР і інноваційну діяльність (базове фінансування), і під час виділення засобів на разові конкретні інноваційні проекти (цільове фінансування). Велику роль у створенні початкового попиту на інновації мають державні контракти на виконання НДДКР і державні замовлення на інноваційну продукцію. Ефективність ІП істотно підвищується при організації конкурсів у розподілі бюджетних засобів. Для цього створюються спеціальні бюджетні або частково бюджетні (змішані) фонди.

Винятковою прерогативою держави є правове регулювання ІП за допомогою законодавчої фіксації статусу наукової й інноваційної діяльності, захисту прав науковців, розробки механізмів реалізації інноваційної п