Особливості внутрішньогосподарського землевпорядкування.

Література:

1. Найбільшою гірською країною в України є Карпатські гори. Українські Карпати входять до єдиного гірського регіону Європи. Вони займають 209256км². їх середня довжина 1500 км і ширина 350км. Сформовані під час раннього третинного періоду, Карпати є „молодими" горами. Вони розташовані в межах висот від 300 до 2655 метрів над рівнем моря, як для гірської системи, Карпатські гори є середніми.

Карпатські гори складаються з продуктів розпаду пісковиків, відомих як „флітові утворення", сформованих зі змінних пісковиків та сланців. Інша частина Карпат утворена з вапняку або магматичних порід (Татри). Переважна частина Південних Карпат сформована метаморфічними гірськими породами. У долинах Карпатських гір беруть початок річки, з яких 90% впадають у Чорне море і лише 10% - у Балтійське.

Близько 300000 гектарів природних лісів збереглося в Карпатах. Лісовий покрив у Карпатах розподілений нерівномірно - від 29,5% в Угорщині, до 60% у Румунії. Велика частина лісів Карпат є в природному стані, без будь-яких змін, викликаних втручанням людини.

Цінне біорозмаїття в Карпатах підтримують не тільки ліси. Третина Карпат вкрита напівприродними територіями пасовищами, які формувалися протягом століть під впливом людини. Полонини підтримують існування великого розмаїття рослин.

Проблема, перед якою постав Карпатський регіон, є відлякуючою: як підвищити матеріальний добробут населення та якість його життя і в той же час зберегти та бережливо використовувати багате біорозмаїття та культурний спадок регіону.

Сільське господарство та вівчарство сформували ландшафт Карпат та Криму від високих альпійських лук - пасовищ до вузьких смуг сільськогосподарських угідь у долинах. Історичне гірське вівчарство було одним із найважливіших елементів культури Карпат.

Незважаючи на сучасні проблеми в сільськогосподарському секторі, більшість людей у сільських частинах Карпат ще живуть за рахунок фермерства, хоча подекуди з'являються доходи від нових видів діяльності -туризму.

Традиційно в Карпатах розвиватиметься й лісове господарство, яке переходить на промислові райони. Але й тут потрібний науковий підхід щодо лісокористування та лісорозведення, які мають свою традицію в Карпатах. Лісокористування повинно зберегти біологічне розмаїття та пов'язані з цим цінності, водні ресурси, ґрунти, унікальні і вразливі екосистеми та ландшафти, одночасно підтримувати екологічні функції та цінність лісу.

Тут виділяють передгірський, нижній гірський лісовий, верхній лісовий гірський, субальпійський та альпійський пояси. З урахуванням експозиції схилів, межі поясів різко змінюються.

До висоти 400-500 м розміщується передгірський пояс широколистяних лісів, де переважає дуб, хоч зустрічаються й бук, граб, клен тощо. На місці зрубних лісів поселяється трав'яниста рослинність.

У нижньому ярусі від 500-600м до 1200-1300м розповсюджені переважно букові та змішані ялиново-модринні ліси.

Верхній гірський пояс (від 1200-1300 до 1500м) вкритий ялинковими лісами.

Субальпійський пояс (вище 1500м) вкритий високогірськими травами, зарослями чорниці (афонів), брусниці та буянів (лохини).

Характерною особливістю Українських Карпат є наявність тут полонин — безлісої площі на вершинах гір. Дуже цікава рослинність кам'янистих розсипів і скель. Тут ростуть едельвейси альпійські, та інші.

Карпатський регіон є таким унікальним тому, що він є цінною доволі крупною екосистемою, яка ізольована від інших гірських систем.

Оскільки природні умови гірських
і передгірських районів Карпат та Криму різко відрізняються від прилеглих територій, то є особливості в організації й упорядкуванні земель, тобто в землеустрою, бо землевпорядкування - це не тільки практична діяльність землевпорядного виробництва, з допомогою якого держава організовує використання земель сільськогосподарського призначення, що має юридичну, технічну та економічну сторони, але й великий природоохоронний державний захід, бо кожне землевпорядне рішення (незалежно від того, на якому рівні воно приймається), що реалізується у вигляді проекту - це не що інше, як моделювання майбутнього ландшафту. Тому організація використання й впорядкування земель сільськогосподарського призначення на ландшафтній основі з повним еколого-економічним їх обґрунтуванням найважливіше завдання землевпорядкування на сучасному етапі в Карпатському регіоні.. При реалізації земельної реформи в Україні значних змін зазнають сформовані території сільськогосподарських підприємств.

Очевидно, що під час вирішення питання щодо використання окремих ділянок слід врахувати потребу цілісності екосистеми та агроландшафту, як природної основи сільськогосподарського виробництва.

Незалежно від рівня проектного рішення, природоохоронна роль землеустрою повинна витримуватися, адже на території сільської ради є, або можуть бути (проектуватися) заказні, захисні, охоронні, агроекологічні ділянки, а їх розміри та розташування повинні бути обґрунтовані. Якщо не сформувати цих ділянок заздалегідь, то при закріпленні приватної власності на землю ці питання вирішуватимуться з великими труднощами або й зовсім їх неможливо буде вирішити.

Очевидно, особливості землеустрою створюватимуться і природними умовами, серед яких рельєфні та грунтово-кліматичні будуть переважати.

Врахування зональних особливостей території є одним із принципів землевпорядного проектування.

Основну частину земель в гірських районах займають схилові землі і лише незначна частина площі припадає на неширокі долини зі спокійним рельєфом. Складність рельєфу визначає основні характеристики використання земель. Для господарств цієї зони характерна низька сільськогосподарська освоєність території, низька розораність земель. Зустрічаються господарства, в яких рілля займає 2-3% площі сільськогосподарських угідь. Своєрідне і просторове розміщення земель. Розміщенню сільськогосподарських угідь, особливо ріллі, тут властива висока контурність. Площа ріллі в господарстві переважно складається з невеликих ділянок неправильної форми, які розмежовані лісовими масивами, кормовими угіддями та природними урочищами. Населені пункти розміщуються в понижених місцях і тому, як правило, витягнуті вздовж шляхів, які прокладені долинами. У долинах і на прилеглих схилах концентруються ділянки орних земель, а віддалені від долин схили, які є більш круті, використовуються під кормові угіддя. Безлісі вершини гір покриті субальпійськими луками, які тут називають полонинами. Полонини використовуються майже виключно для випасу худоби в літній період (липень - серпень).

В гірській зоні важливим чинником розміру землекористування є конкретне розміщення населених пунктів і їх земель, яке продиктоване природними умовами і в першу чергу рельєфом. Справа в тому, що транспортне сполучення можливе між сусідніми населеними пунктами, які розміщені в одній долині, і утруднене, а то й неможливе між населеними пунктами, які розділені вододілами з крутими схилами. А отже, обмежуються варіанти укрупнення невеликих господарств з метою досягнення раціональних розмірів землекористування.

Площа ріллі в господарстві обмежується наявністю ділянок, придатних для обробітку і розміщених у транспортне доступних місцях. Є господарства, в яких рілля в структурі займає 1-2% сільськогосподарських угідь. Кормові угіддя крутосхилів використовуються як сіножаті і пасовища, а полонини - тільки для випасання худоби в літні місяці. Така структура угідь зумовлює тваринницький напрям сільськогосподарського виробництва в усіх господарствах гірських районів. Суттєвий вплив на всі параметри землекористування має просторове розміщення його земель. Просторові умови розміщення землекористування характеризуються: розміщенням його площі відносно господарських центрів, і зокрема центральної садиби; взаємним розміщенням його окремих частин; конфігурацією (формою) масиву і його компактністю; конфігурацією і розміщенням зовнішніх меж. Кожна з цих характеристик виражає просторові умови використання земель у господарстві, впливає на організацію виробництва і умови управління ним, а отже, й на ефективність виробництва в цілому.

У гірських умовах найбільш важливою характеристикою є взаємне розміщення елементів, між якими реалізуються транспортні зв'язки. Землекористування повинно формуватись таким чином, щоб забезпечувався зручний зв'язок населених пунктів з центральною садибою, кожного населеного пункту з масивами угідь, які він обслуговує, і була можливість наблизити тваринницькі ферми до площ, з яких поголів'я худоби ферми забезпечується кормами.

Зовнішні межі в цих умовах, як правило, намічаються по природних урочищах, різко виражених вододілах, водотоках, ярах та глибоких тальвегах, межах масивів лісового фонду, хоч це й призводить до неправильних (спотворених) геометричних форм землекористування в

плані.

У гірських районах, де є полонини, землекористування господарства складається з двох і більше масивів: основного масиву з господарським центром і одного або декількох масивів полонинних пасовищ.

2. Особливості внутрішньогосподарського землевпорядкування

Відомо, що в проектах внутрішньогосподарського землевпорядкування розглядаються такі питання:

· розміщення населених пунктів;

·   виробничих підрозділів,

· масивів земель виробничих підрозділів тощо;

· розміщення внутрішньогосподарських доріг, водогосподарських та інших інженерних споруд;

· організація вгідь і системи їх використання; упорядкування території ріллі;

· упорядкування території багаторічних плодоягідних

насаджень;

· упорядкування території природних кормових угідь.

 Оскільки землі населених пунктів (їх межі та площа) встановлені при формуванні території сільських рад, то вони повинні залишитись незмінними. У гірських районах Карпат населені пункти мають особливу форму забудови, яку можна прирівняти до хутірської системи розселення, що зумовлена рельєфом місцевості. Забудована частина карпатських сіл розташована в долинах річок та древніх форм гідрографічної мережі, тому присадибні ділянки та ділянки, виділені селянам для ведення особистого господарства (ОСГ), розміщені на значній відстані від місця постійного проживання в декількох місцях на схилах гір. Це призводить до значних транспортних витрат.

Завдання сучасного землевпорядкування - провести комасацію земельних ділянок ОСГ і впорядкування їх розміщення.

При розміщенні на території сільської ради забудованої частини села слід враховувати вимоги не тільки функціонального, але й архітектурно-планувального, будівельного і екологічного плану. Розміщення ділянок для ОСГ повинно ув'язуватися з проектом організації використання земель на

території сільської ради.

Рівень використання земель, незалежно від форми власності на землю, у Карпатах певною мірою залежить від забезпечення цих ділянок під'їзними шляхами сполучення. Оскільки основні земельні вгіддя розміщені на схилах гір різної крутизни, то часто топографічні умови зумовлюють потребу в значних транспортних витратах. (Ділянки для ОСГ розташовані по той бік річки, гори, яру, доїзд до яких треба здійснювати за десятки кілометрів). Якщо цього не врахувати при їх розміщенні, то затрати на перевезення вирощеної продукції часто перевищують її вартість, через що такі ділянки стають "непотрібними ґаздам" і вони їх залишають, нікому не передавши.

За умов розвитку багатоукладних форм господарювання під'їзними шляхами повинні бути забезпечені фермерські і приватні господарства і масиви, виділені для ведення особистих підсобних господарств. Оскільки лінії транспортного зв'язку набувають значення осей територіальної організації виробництва, то їх розміщенню повинна приділятися належна увага, бо в подальшому вони слугуватимуть постійними елементами інфраструктури, до яких належать газо-, водо-, електро-. трубопроводи та інші постійно діючі елементи інфраструктури та рекреації: ставки, парки, майдани тощо.

Відомо, що структура сільськогосподарських угідь тісно пов'язана з природними умовами. Тому в господарствах передгірських і гірських районів Карпат та Криму у структурі сільськогосподарських угідь переважають природні кормові вгіддя (у Карпатах їх 48,4%).

При встановленні складу та співвідношення вгідь у господарствах передгірських і гірських районів беруться до уваги фактичне їх розміщення та стан (рівень) використання. Оскільки в господарствах згаданого регіону значна частина земель розміщена на схилах крутизною понад 3°, а за рекомендаціями наукових організацій ці схили не слід розорювати з тим, щоб не допустити змиву та розмиву їх, то і в перспективі (за проектом внутрішньогосподарського землевпорядкування) вони не повинні залучатися для розорювання. Крім того, при вирішенні питання використання земель на перспективу (за проектом) слід врахувати потребу створення нових агроландшафтів, котрі були зруйновані під час господарювання тут Сільськогосподарських підприємств (колгоспів І радгоспів), у яких з метою розширення площі орних земель розорювалися крутосхили, днища балок, видолинки, котрі з позицій ландшафтної організації території мусили б залужуватися і використовуватися для випасання худоби та сінокосіння. З цих же причин (розширення площі орних земель) у господарствах регіону зруйновано багато чагарників і лісів водоохоронного призначення, що теж слід би врахувати на перспективу. Тому при внутрішньогосподарському землевпорядкуванні слід дотримуватися такого порядку при встановленні складу вгідь: виділити землі режимного (природоохоронного) призначення, еродовані схили для ґрунтозахисної системи землеробства, днища балок і видолинки - для залуження і використання під сінокіс, зруйновані ерозією ділянки, які втратили родючий шар. - для заліснення, оскільки тільки так можна вирішити питання не лише природоохоронного значення, але й питання поповнення будівельних матеріалів.

З викладеного випливає, що в господарствах регіону можлива як пряма, так і зворотна трансформація. Розмір трансформації слід оцінювати не лише з економічної, але й екологічної позицій.

Щодо системи використання вгідь, то в господарствах регіону рілля використовується в системі сівозмін, сади та виноградники - у системі садо-, виноградозмін, сіножаті - у системі сінокосозмін і пасовища - у

системі пасовищезмін.

Тривалий час у господарствах регіону панувала статична система сівозмін з прямолінійно-прямокутною формою полів і робочих ділянок; проектувалися рівновеликі за площею поля, що дозволяло організувати захист полів від ерозії. Таким принципом проектування полів називався принцип "від загального до часткового". Очевидно, так запроектовані поля не будуть однорідними за ландшафтними умовами, а отже, не завжди будуть придатними для отримання високих урожаїв.

В умовах складного рельєфу місцевості формування (проектування) полів має свої особливості, оскільки тут змінюється не тільки крутизна схилу, але й висота над рівнем моря, що значно впливає на кінцевий результат - вихід продукції. Рельєф як компонент ландшафту не може бути змінений, тому система землеробства тут повинна бути адаптивною, а поля формуватися (проектуватися) за принципом "від часткового до загального" (тобто "від поля до сівозміни"). Отже, у складних рельєфних умовах однорідним може бути поле у вигляді смуги, яка витягнута впоперек схилу. Таке формування полів лежить в основі контурної організації території, яка є територіальною основою ґрунтозахисної системи землеробства.

Межі полів, які слугують лінійними рубежами, на схилі можуть проектуватися такими способами: прямолінійно (на прямих пологих схилах), прямолінійно-контурно, де у вершині прямих відтинків меж, запроектованих на випуклому чи вгнутому схилах з чітко вираженим вододілом (тальвегом), вписують кругові криві радіусом не більше ніж 60 м), контурно-паралельно (з метою дотримання однакової ширини поля-смуги вписують, коригуючи клини, які засіваються травами і слугують трав'янистим буфером на шляху потоку) та контурно, повторюючи, в основному, накреслення горизонталей. В умовах горбистого рельєфу місцевості кожен горб - це окремий водозбір, і обробіток слід проводити окремо кожного горба "по спіралі", починаючи від підніжжя горба. При проектуванні екологічно однорідних полів не досягається їх рівновеликості, а в запроектованих полях запроваджується динамічна сівозміна, в якій чергування культур відбувається лише в часі.

У практиці землевпорядкування відсутні показники еколого-економічної оцінки проекту, хоч очевидність її не викликає сумніву.

При впорядкуванні території ріллі проектують (розміщують) польові дороги та полезахисні лісосмуги, які строго ув'язуються з рельєфом місцевості.

 Внаслідок сильної диференціації території схилових земель тут кожна ділянка має свої особливості і для того, щоб досягти максимального ефекту, необхідна науково обґрунтована система використання кожної ділянки, де враховуються всі ці умови. Тому сівозміну доводиться приймати не як наперед задану схему чергування культур, а формувати її постійно, тобто щорічно вибирати найкращий варіант розміщення культур у полях з урахуванням агротехнічних вимог і основних принципів ведення сівозмін стосовно до метеорологічних і виробничих умов, що склалися на даний момент (період), якості і стану ґрунту. Тобто сівозміни в таких умовах повинні бути динамічними, в яких чергування культур проходить лише в часі і які дають можливість максимально врахувати ґрунтово-екологічні умови кожної земельної ділянки і біологічні властивості кожної культури в сівозміні, що забезпечить правильну плодозміну. Процес ведення динамічних сівозмін може бути автоматизованим з використанням сучасних комп'ютерних технологій. Ведення динамічних сівозмін найбільше підходить для дрібних господарств фермерського і селянського типу.

У передгірських і гірських районах Карпат та Криму при впорядкуванні території багаторічних плодово-ягідних насаджень, котрі розміщуються на схилах, особлива увага звертається на розміщення порід і сортів, оскільки від інсоляції, наприклад, залежить колір і технічні властивості плодів. Оскільки плодові дерева й виноградні кущі тривалий час ростуть на одному місці, а міжряддя утримуються за системою чистого пару, то їх розміщенню повинна приділятися належна увага. Ряди повинні розміщуватися у строгій відповідності до рельєфу місцевості. У місцях можливої концентрації стоку повинні проектуватися заходи укріплення дна русла. Не менш важливим моментом при впорядкуванні території багаторічних плодово-ягідних насаджень є правильне розміщення дорожньої мережі не тільки транспортного (міжквартальні), але й технологічного (міжкліткові на виноградниках) призначення. Велике захисне значення  на території багаторічних насаджень мають лісосмуги, які проектуються як вітроломні, так і водорегулюючі. їх розміщення проводиться зі строгим врахуванням рельєфу місцевості.

При впорядкуванні території багаторічних плодово-ягідних насаджень слід звертати увагу на запобігання зсувним та карстовим явищам, а також селям, враховувати діючі та затухаючі яри. Від вмілого, збалансованого комплексу запроектованих заходів може бути досягнутий не лише економічний, але й екологічний ефект. У структурі сільськогосподарських угідь природні кормові вгіддя в господарствах Карпатського регіону займають майже половину їх території (48,4%), і значна частина їх розташована на схилах, тому впорядкуванню їх території повинна приділятися особлива увага.

Продуктивність гірських сіножатей і пасовищ низька, що зумовлено не стільки природними умовами, скільки способом використання та догляду. Докорінне поліпшення цих угідь неможливе, оскільки є велика небезпека руйнування розораного схилу поверхневими водами. Можливим способом поліпшення природних угідь є знесення добрив, але його важко здійснити через транспортну недоступність цих територій. Отже, одним зі способів підвищення їх продуктивності є організація пасовищезміни.

Важливим заходом підвищення продуктивності й ефективності використання гірських пасовищ є застосування періодичного сінокосіння.

Ділянки, непридатні для сінокосіння через нерівність рельєфу, а також малодоступні для транспортних засобів, повинні використовуватися лише для випасання худоби.

За характером травостою, рельєфу та часу їх використання природні кормові вгіддя поділяють на три групи:

1) луки заплав малих річок і балок;

2) гірські луки гірсько-лісового поясу;

3) високогірні луки-полонини.

Не дивлячись на низьку продуктивність полонин, вони відіграють певну роль у забезпеченні худоби кормами.

    Отже, у гірських і передгірських умовах часто застосовують комбіноване використання природних кормових угідь у вигляді трирічної сінокосопасовищезміни.

Гірські пасовища (полонини), які розташовані на схилах гір, докорінно відрізняються від рівнинних не лише ботанічним складом травостою," але й умовами випасання. На рівнинних пасовищах худоба рухається фронтально, на гірських - у колону (гусаком). Межі гуртових ділянок, загонів чергового спасування та скотопрогони повинні строго ув'язуватися з рельєфом місцевості. Особливої уваги під нас впорядкування території пасовищ заслуговує вибір місця для літнього табору та водопійного майданчика. Якщо відсутні природні майданчики, то будують їх у добре захищених місцях. Крім літнього табору для худоби, будують колиби.

 

Контрольні питання

1. Характеристика Українських Карпат.

2. Зональні особливості території.

3. Особливості впорядкування території сівозмін.

4. Особливості впорядкування території багаторічних плодово-ягідних насаджень.

5. Особливості впорядкування території кормових угідь.