Розміщення літніх таборів і водних джерел.

6. Особливості впорядкування території культурних пасовищ.

7. Впорядкування території сінокосів.

Література: під ред. В.Д. Кирюхина Землеустроител. проектиров.-М.:Колос,1976, с.336...366,., Одарюк Т. С., Русіна Н. Г., Басенюк Т. І. Землевпорядне проектування: Навчальний посібник – К.: Аграрна освіта, 2010.- с. 118…134., Л. М. Тібілова Впорядкування території зрошуваних культурних пасовищ.

1. На основі багаторічних спостережень встановлено, що при використанні пасовищ в одні і ті ж строки погіршується ботанічний склад і якість травостою. Щоб цьому запобігти рекомендується чергувати строки випасання і періодично надавати відпочинок пасовищам шляхом часткового або повного виключення їх частини для покращання сінокосіння і відпочинку. Надання пасовищам відпочинку повинно проходити в системі пасовищезмін. Під пасовищезміною розуміють систему використання пасовищ і догляду за ними направленому на підтримання і покращення продуктивності травостою, шляхом послідовного чергування випасу, сінокосіння і відпочинку по роках на окремих ділянках у відповідності з комплексом заходів по відновленню і покращенню травостою. Пасовищезмінні ділянки суміщають з ділянками чергового випасання або гуртового.

Для Лісостепової зони рекомендується комбіноване чергування строків випасу і чергування ділянок, пропонується наступна схема:

І рік – триразове випасання;

ІІ рік – сінокосіння після осипання насіння (повний відпочинок);

ІІІ рік – сінокосіння в фазі цвітіння і одноразовий випас по отаві;

ІV рік – сінокосіння до цвітіння трав і дворазовий випас по отаві;

V рік – сінокосіння до цвітіння з одноразовим випасом.

Впорядкування території пасовищ включає такі елементи:

· розміщення гуртових ділянок;

· розміщення загонів чергового випасання;

· розміщення скотопрогонів;

· розміщення літніх таборів та водних джерел.

2. Основні питання, які вирішуються при розміщенні гуртових ділянок – формування випасних груп худоби, визначення площі випасних ділянок та територіального розміщення цих ділянок відносно рельєфу, ґрунтового і ботанічного покриву, ситуації та інших просторових та природних умов.

Випасні групи худоби, гурти, отари формують з врахуванням віку, статі, породного складу, продуктивності тварин.

Гурти корів формують по 100-200, 200-250 голів, а телиць – до 100 голів, гурти молодняку великої рогатої худоби старше одного року – 300 голів. Вівці формують в отари по 600-1200 голів залежно від породи, віку, статі.

Найкращі високопродуктивні пасовища розміщені поблизу ферми відводять для телят віддалені – 0,5 – 1 км, для молодняка ст. 1 року на віддалі – 2,5 – 3 км.

Для овець відводять злаково-полинні пасовища.

Коням відводять рівнинні, незаболочені ділянки і можуть бути на відстані до 5 км. По конфігурації гуртові ділянки повинні бути зручними для випасання, бажано правильної прямокутної форми. Короткою стороною розміщують до прогону. По можливості межі гуртових ділянок суміщають з природними урочищами. Гуртові ділянки повинні бути максимально наближені до водних джерел.

Обчислюють площу нетто і брутто гуртових ділянок. Площу нетто визначають за формулою:

 

де Н – кількість голів в гурті;

М – добова потреба в зеленій масі для однієї голови, ц;

Д – тривалість пасовищного періоду, днів(для нашої зони 160-170днів);

У – проектна врожайність зеленої маси, ц/га.

(М) для корів складає 0,5-0,6ц.

Площу брутто обчислюють за формулою:

де К_нетто і К_брутто - коефіцієнти схеми пасовищезміни.

 

3. Для раціонального використання пасовищ важливе значення мають способи випасання.

Використання пасовищ по загонах охороняє травостій від витоптування і створює можливість відпочинку частини загонів від випасу на порівняно довгий час (20-30 днів), що забезпечує нормальне відростання трави і збільшують продуктивність пасовищ.

При розміщенні загонів чергового випасання вирішуються наступні питання:

· визначення кількості і розмірів загонів;

· встановлення форми і розміщення.

Кількість загонів визначають за формулою:      

,

де К – кількість загонів;

Ц – цикл випасання (приймається 22-27днів);

Ч – число днів випасання в одному загоні (2-5);

О – кількість загонів, що відпочивають.

 

 

Площа загонів визначається за формулою:

де М – необхідна кількість зеленого корму для гурта на 1 день;

У – урожайність пасовищ;

Ч – число днів випасу в одному загоні.

Площа загону прямо пропорційна до продуктивності. Але дуже малої площі не проектується, це потребує великих затрат на огорожу, тому проектуються укрупнені загони з порційним випасом.

Форма загонів повинна бути правильна прямокутна. Ширину встановлюють з розрахунку 1-1,25 м на одну голову ВРХ і 15-20 см для овець. Довжина загону залежить від площі, ширини, але при великій площі довжина повинна бути не більше 600м. Розміщують загони так, щоб скоротити лишні пересування тварин з розрахунку вільного доступу до літнього табору, водопійної площадки.

    Загони формують однотипні по травостою і в умовах складного рельєфу розміщують довшою стороною паралельно до горизонталей. В степових районах розміщують довшою стороною до переважаючих вітрів, орієнтують з півночі на південь.

4.  Зв’язок загонів чергового випасання і гуртових ділянок з літніми таборами або фермами здійснюється за допомогою прогонів для худоби. Прогони проектують для забезпечення попередження витоптування травостою або посівів сільськогосподарських культур. Вони повинні проектуватись на рівнинних сухих ділянках, не прокладатися по заболочених місцях, крутих схилах, по краях обривів. Прогони не слід суміщати з магістральними дорогами, щоб не перешкоджати руху транспорту, не пошкоджувати дорожнє полотно. Не слід проектувати прогони поблизу ізоляторів і могильників. Їх проектують прямолінійно без лишніх поворотів.

     Всі прогони поділяють на:

· основні (магістральні);

· додаткові (внутрішньогуртові).

За допомогою магістральних прогонів здійснюється зв’язок ферми з пасовищними масивами. Ширина 15-20 м для ВРХ та 25-35 м для овець.

Внутрішньогуртові скотопрогони обслуговують, як правило, один гурт худоби. По них худоба пере ганяється від магістральних скотопрогонів до загонів чергового випасання. Ширина внутрішньогуртових скотопрогонів – 8-10м.

5.Літній табір – це додатковий центр, який влаштовують на віддалених пасовищах. Це місце відпочинку, доїння і підкорми в пасовищний період. На території літнього табору повинні бути розміщенні під навіси для худоби, складські приміщення, житлові будиночки для персоналу, кімната відпочинку.

    Літній табір повинен знаходитися в центрі пасовищних масивів, на сухій, незаболоченій, незатопленій, підвищеній (відносно рельєфу) ділянці.

    Поблизу літнього табору повинні знаходитись ділянки лісу чи чагарнику.

    Літній табір влаштовують для 2-3 гуртів, з розрахунку 30-50м² на одну голову.

    При розміщенні водних джерел слід керуватися санітарно-гігієнічними та профілактичними вимогами:

· не допускати розміщення водних джерел на заболочених, забруднених ділянках;

· проектувати обслуговування з 1-го водного джерела не більше 250 голів ВРХ і 2000 голів овець. Для цих потреб використовують природні водні джерела (річки, озера).

 Забезпечення водою може здійснюватись за допомогою водопроводу і автоматичних поїлок та привізної води.

· до кожного водного джерела повинен бути забезпечений зручний підхід.

6. В даний час основним напрямком створення і зміцнення стійкої кормової бази є інтенсивні форми використання кормових угідь, шляхом створення на них культурних пасовищ, особливо зрошувані.

    Культурне пасовище – це високопродуктивне сільськогосподарське угіддя створене шляхом докорінного або поверхневого покращення сільськогосподарських угідь або земель, що раніше використовувались в сільському господарстві, на якому здійснюється загінно-порційний випас худоби в системі пасовищезміни, вносяться добрива і проводиться комплекс заходів по догляду за травостоєм.

    Створення культурних пасовищ потребує влаштування їх території, вони можуть довго існувати при системному випасанні, при хорошому забезпеченні водою з використанням зрошувальної техніки і правильного розміщення загонів і прогонів.

    Особливості влаштування їх території, полягають в ретельному підборі ділянки, виборі джерел водопостачання і зрошення, в визначенні необхідної кількості води для поливу і водопою, в розробці комплексу заходів по створенню травостою і догляду за ним. Ширина загонів залежить від ширини захвату поливної техніки. Прогони також проектують з врахуванням параметрів поливної техніки

7. Для підвищення продуктивності сінокосів рекомендується перемінне використання їх на сіно (сінаж) і випас худобою отави.

Сінокосозміна – це чергування по роках строків початку збору трав, скошування трав з випасом худобою отави, здійснення заходів по догляду за сінокосами (внесення добрив, оранка, підсів трав).

Сінокосозміни проектують 4-х, 6-ної ротації. Сінокосозмінні масиви ділять до відповідно прийнятої сінокосозміни на певну кількість ділянок з різними строками використання їх по роках.

Сінокосозмінні ділянки формують однотипні по травостою, природних властивостях, строках проходження фаз колосіння, цвітіння.

Влаштування території сінокосів полягає в розміщенні ділянок, доріг, польових станів і водних джерел.

Ділянки формують досить габаритними по площі, а по конфігурації і розмірах зручні для механізованого обробітку.,Якщо ділянки дуже великі, то їх ділять на поля. Оптимальна форма поля квадрат чи прямокутник. Поля повинні бути компактними, нерозчленовані природними урочищами.

Розміщення доріг. Дороги проектують з таким розрахунком, щоб забезпечити зручний під’їзд до кожної ділянки сінокосозміни і до кожного поля. Ці дороги прокладають по сухих піднятих місцях, шириною 3 – 4 м. Кожна ділянка повинна мати зручний зв’язок з табором або фермою, а також з населеним пунктом і пунктами переробки.

  Розміщення польових станів і водних джерел. Польові стани влаштовуються при значному віддалені сінокосозмінних масивів від господарських центрів.

Вода повинна бути для господарських і життєвих потреб для господарських потреб використовують природні водні джерела, а для життєвих викопують колодязі. Водні джерела повинні поблизу польового стану.

Контрольні питання

1. Завдання влаштування території кормових угідь.

2. Влаштування території пасовищ.

3. Розрахунок площі кормових угідь.

4. Порядок складання зеленого конвеєра.

5. Організація території пасовищезміни.

6. Розміщення гуртових та отарних ділянок, загонів чергового випасання.

7. Розміщення скотопрогонів, водних джерел, водопійних площадок.

8. Проектування сінокосозмін та влаштування їх території.

 

Тема 4. Впорядкування території багаторічних плодових насаджень

План