Розміщення водних джерел, польових станів.

Література: Під ред. В.Д. Кирюхина Землеустроител. проектиров.-М.:Колос,1976, с.264...311, П. Г. Казьмір, Л. П. Казьмір Землевпорядне проектування:Організація угідь та сівозмін та впорядкування території сівозмін.- Львів:ЛДАУ, 2007,-97 с.

 

1. Основним завданням впорядкування території сівозмін є створення на всій сівозмінній ділянці необхідних просторових умов впровадження передової науково обґрунтованої системи землеробства і чергування сільськогосподарських культур у просторі та часі, які за умови високих економічних показників забезпечували б розширене відтворення родючості ґрунтів, раціональне використання всіх сільськогосподарських угідь, підвищення їх продуктивності, ріст урожайності при дотриманні природоохоронних технологій і формували б екологічно стійкий агроландшафт у комплексі з іншими запроектованими заходами. Визначення кількості, типів, видів і площ сівозмін та обґрунтування проекту впорядкування їх території здійснюється залежно від характеру рельєфу, ґрунтового покриву ступеня еродованості земель, складу культур у кожній сівозміні.

А це досягається шляхом правильного і узгодженого розміщення кількості полів, їх меж, захисних лісових насаджень (полезахисних або водорегулювальних), польових шляхів, гідро­технічних протиерозійних споруд, меліоративних канав, зрошуваних систем тощо.

Впорядкування території сівозмін полягає в узгодженому розміщенні наступних елементів:

· полів і робочих ділянок;

· захисних лісосмуг;

· польових доріг;

· польових станів і водних джерел.

Поле – це частина сівозмінного масиву менш більш рівновелика призначена для посіву сільськогосподарських культур, а також для виконання різних виробничих процесів, догляду за посівами та збору врожаїв.

Для забезпечення цих вимог при проектуванні полів дотримуються наступних правил:

1. поля розміщують з врахуванням рельєфу;

2. поля розміщують з врахуванням ґрунтів;

3. поля розміщують з врахуванням існуючої організації території;

4. поля розміщують з врахуванням проектних елементів;

5. забезпечення рівно великості полів;

6. встановлення розміру поля, сторін, форми.

Площа поля залежить від площі сівозмінного масиву, від кількості полів в прийнятій схемі чергування культур (середній розмір поля).

Довжина поля – це довжина гону або довжина ходу машино-тракторного агрегату (направляюча лінія обробітку).

Найбільш оптимальною є довжина гону 1000-2000м (чим довше поле, тим менше холостих заїздів і поворотів). Але надто велика довжина створює незручності при посіві, зборі урожаю.

Ширина поля залежить від довжини і площі поля, але прийнято використовувати таке співвідношення ширини до довжини 1:2 та 1:3.

По формі поля та робочі ділянки повинні забезпечувати виробниче і агротехнічно правильне використання техніки. Неправильна конфігурація збільшує холості заїзди, повороти. Тому поля повинні проектуватися у вигляді прямокутників, трапецій, кути при нижній основі, якої не повинні бути меншими 60^◦.

Поля у формі трикутників і неправильних чотирикутників створюють клини, збільшуються холості заїзди.

Для забезпечення умов одержання однакових валових зборів сільськогосподарської продукції поля повинні бути рівновеликі. Можуть бути такі відхилення:

· для польової сівозміни – до 10%;

· для кормової сівозміни – до 15%;

· для овочевої сівозміни – 5-10%.

Дорізку малих за площею ділянок для досягнення рівновеликості проводити недоцільно.

При проектуванні полів сівозмін не слід допускати включення в них різко відмінних за агрорупами ґрунтів, щоб була можливість застосування єдиної агротехніки, виконання робіт в одні і тіж строки.

В умовах вираженого рельєфу слід враховувати вплив величин робочого ухилу та ухилу місцевості. Довгі сторони полів розміщують вздовж горизонталей, тобто впоперек схилу, з метою затримання поверхневого змиву ґрунту.

     Для визначення середніх робочих ухилів використовують палетку,тоді середній робочий ухил визначається формулою:

і =(100× n × а× h)/Р,

де n – число горизонталей між паралельними лініями палетки;

а – відстань між паралельними лініями палетки;

h – висота перетину рельєфу, м;

Р - площа поля, м²

Середній ухил місцевості визначають за формулою:

 

                             

і =(100×с× h)/Р,

де с – довжина всіх горизонталей в межах поля;

                          

Р – площа поля.

     При розміщення полів слід враховувати зв’язок поля з населеним пунктом, виробничим центром. Відстані повинні бути якнайменші. Ця вимога характеризується величиною середньої віддалі від населеного пункту до центру ваги фігури сівозміни:

   К_сер = __К₁ Р₁ + К₂ Р₂ +...+ К_n Р_n___,

                                ∑Р

 

К₁, К₂ – відстані від центру кожного поля;

Р₁, Р₂ – площі цих полів.

 

    2. Мережа доріг на території господарства повинна забезпечувати можливість зручних переїздів людей, руху машин і перевезення вантажів, а також обслуговування в полях.

    Польові дороги поділяються на:

· основні – дороги між полями сівозмін;

· допоміжні – розміщують по коротких сторонах полів і робочих ділянок – для обслуговування техніки, для холостих розворотів.

Основні польові дороги (польові магістралі) проектуються як прості ґрунтові дороги, шириною 6-8м. Важливе значення має прямолінійність цих доріг.

Допоміжні проектують шириною 4-5м. При невеликих площах полів ширина – 3м.

При розміщенні доріг біля лісосмуг стараються проектувати їх з навітряної сторони лісосмуги. Разом з тим дороги слід розміщувати по схилу вище за лісосмугу, щоб був стік талої води не на дорогу, а в інший бік.

    

3. На ділянках захищених лісосмугами створюються більш сприятливі умови для вирощування сільськогосподарських культур. Лісосмуги затримують стік поверхневих вод, зменшують розвиток поверхневої і вітрової ерозії, захищають посіви від пилових ураганів. Це підвищує урожайність в кінцевому результаті. Позитивний вплив лісосмуг зумовлює 20-30% абсолютного росту урожайності по продовольчих і технічних культурах, 30-40% по овочевих і зеленій масі кормових культур.

Захисні лісосмуги поділяються на:

· полезахисні – на рівнинній території і пологих схилах, де немає ерозії (поздовжні, поперечні) – від захисту від вітрів.

· приводороздільні – на гребенистих випуклих елементах території;

· водорегулюючі – розміщують впоперек схилу для затримання поверхневого стоку вод з метою попередження ерозії грунту;

· прибалкові і прияружні – для попередження змиву грунту на їх схилах ширина (2 – 2.5м).

При розміщенні лісосмуг враховують такі питання:

1. напрям (орієнтування) лісових смуг;

2. відстань між ними;

3. ширина лісосмуг.

Напрям поздовжніх лісових полос на рівнині бажано встановлювати по можливості впоперек переважаючих вітрів, але в залежності від напрямку меж землекористування, доріг. Доводиться допускати відхилення від 1 до 45 градусів, щоб забезпечити правильність запроектованих полів.

Віддаль між лісосмугами на рівнинній місцевості встановлюється в залежності від природних зон:

1. на сірих лісових, опідзолених грунтах - 600м;

2. чорноземах – 400 – 500м;

3. на каштанових – 250-350м;

4. на піщаних – 400м.

В умовах складного рельєфу місцевості лісосмуги служать для захисту від вітрів і ще для затримання поверхневого стоку і попередження ерозії.

На півдні, де мало опадів, але часті суховії наносять значну шкоду землеробству, слід лісові полоси розміщати перпендикулярно до напрямку переважаючих вітрів (шкідливих), за винятком схилів більше 2-3 градуси. В Лісостепових районах шкідливі вітри не мають такого негативного впливу.

Відстань між лісосмугами на силових землях (3-4градуси) на сірих лісових і опідзолених чорноземах не менше 350м; на чорноземах – 400м; темно-каштанових – 300м.

На більш крутих схилах відстань, звичайно, зменшується.

Ширина лісосмуг – 9-12м, максимальна 15м на схилах з гіршими ґрунтами.

Розміщення лісосмуг ведеться одночасно і узгоджено з розміщенням інших елементів організації території. Площа лісосмуги входить в площу того чи іншого поля.

Оцінка варіантів проектних рішень проводиться з врахуванням позитивних і негативних впливів від розміщення лісосмуг.

Позитивний вплив на збільшення продукції і чистого прибутку мають:

1. покращення захищеності лісосмугами полів і ділянок на схилах від шкідливих вітрів;

2. покращення умов зволоження схилів за рахунок затримання снігу;

3. протиерозійна захищеність схилів.

До негативних сторін відносять:

1. виключення з ріллі площ зайнятих під лісосмугами, що зменшує вихід сільськогосподарської продукції;

2. вартість додаткових витрат на холості заїзди.

4. Польові стани влаштовують на віддалених від господарських центрів сівозмінних масивах. Це дозволяє звести до мінімуму затрати на перевезення людей. Скорочує час на виконання польових робіт, створює кращі умови для працівників. Їх розміщують з мінімальною кількістю будинків та навісів легкого типу. Польовий стан влаштовують для кожної бригади, з житловими будинками.

Польовий стан повинен розміщатися в центрі обслуговуючої площі, поблизу доріг. Ділянка повинна бути захищена від вітрів, суха (не затоплюватись талими водами), поблизу природних водних джерел.

    Розмір площі залежить від ступеня використання. Згідно типових проектів площа польового стану складає 1- 1,5 га.

    Будівництво споруд для польового водопостачання здійснюється з метою забезпечення працівників та машин водою. Видами польового забезпечення є стави, колодязі. Необхідність у воді визначається через норми потреби води: для господарських потреб на одну людину – 40-60 л, для тракторів – 120 – 150 л.

 

Контрольні питання

1. Елементи впорядкування території сівозмін.

2. Поняття про поле і робочу ділянку, вимоги до їх розміщення.

3. Рівно великість полів за площею.

4. Проектування лісосмуг.

5. Проектування польових шляхів.

6. Назвати вимоги до розміщення польових станів.

 

 

Тема 3. Впорядкування території природних кормових угідь

План

Організація пасовищезмін.