Обґрунтування системи використання вгідь та проекту впорядкування їх території .

Література: А. М. Третяк Землевпорядне проектування: теоретичні основи і територіальний землеустрій.- К.:Вища освіта,2006, с.453..463, Особливості землеустрою фермерських господарств.- Львів:ЛДАУ,-2006.-39с.

1. Обґрунтування розміру і розміщення ділянок для ведення фермерського господарства здійснюються на стадії територіального землеустрою і відображаються в проектах формування землеволодінь та землекористувань в межах сільської ради.

Основним завданням організації території фермерських господарств є забезпечення раціонального використання кожної земельної ділянки з метою отримання найбільшого товарного сільськогосподарського виробництва при надійній її охороні. При цьому складається проект внутрішньогосподарського землеустрою, в якому обґрунтовується розмір і розміщення садиби, дорожної мережі та інших елементів інженерної інфраструктури, організація угідь.

При розробці проекту повинні бути застосовані найновіші методи обґрунтування землевпорядних рішень, запроваджені нові системи землеробства та ін., при цьому застосовують економіко-математичні моделі.

На проектному плані повинні графічно точно розміщені проектні

пропозиції (економічно та технічно обґрунтовані).

2. Садиба фермера - це комплекс будівель, куди входить: житловий будинок, приміщення для худоби, навіс для сільськогосподарської техніки, склад для грубих кормів, склад для зерна, гноєсховище, біогазова установка тощо. Крім того, елементом господарського двору може бути фруктовий сад, город та інші малі архітектурні форми.

Вимоги до розміщення садиби фермера:

· садиба фермера повинна мати зручне розташування на території земельного масиву, мати надійний зв'язок із зовнішніми пунктами зберігання і переробки сировини;

· ділянка, вибрана для забудови, повинна розміщуватися на незаболоченій (перезволоженій) території, мати придатні для будівництва ґрунти, зі спокійним рельєфом місцевості, з глибоким заляганням ґрунтових вод;

· садиба фермера повинна бути забезпечена електроенергією, газо - і водопостачанням, опаленням та іншими інженерними і соціальними екосистемами за рахунок централізованого чи локального користування;

· садиба фермера повинна бути захищена від шкідливих вітрів, а розміщення будівель повинно відповідати санітарним, протипожежним та архітектурно-планувальним вимогам.

· площа садиби фермера обчислюється з врахуванням розміщення, з дотриманням санітарних та протипожежних розривів, вище перечислених будівель та комплексів. Для уникнення неправильного, з позиції архітектурно-планувальних вимог, їх розміщення, складається проект планування та забудови садиби фермера.

Відповідальним при розміщенні садиби фермера є вибір загального (принципового) планувального кооперування окремих садиб для того, щоб у подальшому уникнути великих затрат на комунікації, дорожнє будівництво тощо. При цьому можливі варіанти:

Варіант 1. Три варіанти розміщення садиби на території окремо взятого фермера (рис.1).

Варіант 2. Зблоковане розміщення садиб двох фермерів (однобічна забудова) (рис. 2).

Варіант 3. Зблоковане розміщення садиб фермерів (двобічна забудова)

1		2		1
2		3		2
1		2		1

 

                Рис. 1.Варіанти розміщення садиби фермера:

1) в одному з кутів земельної ділянки:

2) при одній із сторін земельної ділянки;

3)у центрі земельної ділянки.

 

	1			1	1			1	1			1	1			1
		1	1			1	1			1	1			1	1
2

 

                Рис. 2.Зблоковане розміщення садиб двох фермерських господарств

                      (однобічна забудова):

1) садиби фермерів;

2) спільна дорога.

11	1			1	1			1	1			1	1			1	11
		1	1			1	1			1	1			1	1 1
2
11 11	1 1	1	1	1 1	1 1	1	1	1 1	1 1	1	1	1 1	1 1	1	1	1 1	11 11

Рис. 3 Зблоковане розміщення садиб чотирьох фермерських господарств

 (двобічна забудова)

При можливості розміщення зблокованих садиб фермерів може ставитися питання щодо розміщення культурно-побутових приміщень, створення культурного та релігійного центру на теренах фермерських господарств, (читальні, каплиці тощо).

3. Територія фермерського господарства вимагає виробничих зв'язків не лише із садибою, але й із зовнішніми кореспондуючими пунктами. Цей зв'язок здійснюється по дорогах, які можна розділити на магістральні і польові. Часто роль магістральних доріг відіграють дороги загального користування. Якщо дороги загального користування не є елементом проекту внутрігосподарського землевпорядкування фермерського господарства і їх розміщення розглядається при складанні "Схеми формування землеволодінь і землекористувань на території сільської ради", то польові дороги - елемент проекту. Відомо, що проектування польових доріг при складанні проекту внутрігосподарського землевпорядкування віднесено до елементів упорядкування території сівозмін. Ми вважаємо, що при складанні проекту внутрігосподарського землевпорядкування фермерського господарства проектування польових доріг та захисних лісонасаджень повинно розглядатися окремо, оскільки вони є елементами інженерної інфраструктури і вимагають взаємозв'язаного розміщення на території господарства. При їх проектуванні (не дивлячись на те, яка і скільки сівозмін буде запроектовано в господарстві та яка кількість полів буде в них) дороги повинні зручно розміщуватися щодо садиби фермера, доріг загального користування та окремих земельних угідь, які є на території і вимагають диференційованого підходу при їх використанні.

Польові дороги проектуються з ґрунтовим покриттям, хоч можуть проектуватися і з твердим покриттям на окремих відтинках. На дорогах слід забезпечувати надійний водовідвід, що гарантує добру їх експлуатацію. Ширина доріг 3 - 5 м. Проектні дороги - тупикові, хоч можуть бути і транзитними.

Якщо при проектуванні доріг виникають варіанти, то порівнюють їх і вибирають кращий. При оцінці варіантів використовують загальноприйняті показники.

До елементів інженерної інфраструктури, які не залежать від системи використання земель, але мусять розміщуватися на території, відносять: лінії електропередач, газо- і водопостачання, полезахисні, водорегулюючі, прияружні та прибалкові лісосмуги, водозатримувальні вали, вали-канави тощо, їх положення на території фермерського господарства, розміри та конструкція визначаються в Генеральних планах організації використання й охорони земель на території сільської ради. На проект землевпорядкування фермерського господарства вони переносяться як елементи, що не підлягають перегляду.

4. Мета організації вгідь - знайти найбільш раціональний вид і спосіб використання кожної земельної ділянки та доцільне розміщення її на території господарства.

При цьому повинні виконуватися такі вимоги:

· максимальне виробництво сільськогосподарської продукції;

· збереження та підвищення родючості земель;

· підтримання існуючих та розвиток створюваного агроландшафту на території господарства.

Основними чинниками, які визначають систему використання земель, є природні умови, матеріально-технічне забезпечення господарства, рівень розвитку землеробства тощо.

При організації вгідь вирішуються такі питання:

· обґрунтування складу, співвідношення та розміщення земельних
угідь;

· проектування системи використання сільськогосподарських
угідь;

· проектування заходів щодо освоєння земель, їх поліпшення та
охорони.

Виходячи із завдань повного використання земель, необхідно, щоб всі вони виконували свої функції.

Одним із основних прийомів встановлення раціонального складу та співвідношення вгідь є трансформація, під якою розуміють переведення їх з одного виду в інший, з менш продуктивного в більш продуктивний (пряма) або з більш продуктивного в менш продуктивний (зворотня - з ріллі запроектована дорога, лісосмуга).

На території фермерського господарства можуть розміщуватися різні земельні вгіддя. Серед них найбільш продуктивними є сільськогосподарські, до яких належать: рілля, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища. Фактична площа їх не завжди задовольняє погреби господарства, тому в процесі землевпорядкування обґрунтовується площа і розміщення всіх угідь на території господарства. В основі їх обґрунтування повинна лежати агроландшафтна організація території, при якій виділяються землі режимного (заказні, захисні та охоронні території) та сприятливого використання.

До заказних належать: заповідники, ландшафтно-екологічні ніші, міграційні коридори, зелені зони тощо.

До заказних і охоронних територій відносять: санітарно-захисні зони між тваринницькими приміщеннями та житловими будинками, промисловими об'єктами та житловою зоною, водоохоронні зони та прибережні смуги.

Агроекологічні території перезволожені, ерозійне небезпечні, забруднені отрутохімікатами, залишками важких металів вздовж доріг, залишками добрив тощо. Використання заказних ландшафтно-екологічних територій регулюється відповідними правовими та нормативними документами. Рівень і система використання земель, сприятливих для ведення сільськогосподарського виробництва, обґрунтовується в проекті землеустрою фермерського господарства. Оскільки фермер товаровиробник, то він зацікавлений в інтенсивному використанні всіх земель, дотримуючись відповідної (передової) системи землеробства. Відомо, що рілля використовується в системі сівозміни, сад - садозміни, сіножаті -- сінокосозміни, пасовища - пасовищезміни. Оскільки площа сільськогосподарських угідь фермера незначна, то всі види змін не можуть існувати в класичній формі - чергування посіву (використання) в просторі і часі, а лише в часі з короткою ротацією. Але це не дає права уникати тих завдань, які стоять перед окремими змінами.

Площа вгідь та сівозмін залежить від потреби в них (спеціалізації фермерського господарства). Найбільш складною і динамічною в ринкових умовах є спеціалізація господарства. Вона повинна забезпечити бездефіцитне

використання гумусу в ґрунті, що може базуватися на виробництві власних або завізних органічних добрив. Отже, задача ця є комплексна і може вирішуватися традиційним розрахунковим шляхом або з використанням ЕОМ.

Враховуючи всі перелічені вимоги, важко правильно розмістити запроектовані угіддя на території.

5. Система використання вгідь тісно пов'язана зі спеціалізацією господарства. Оскільки переважна більшість фермерів займається рослинництвом, то в них найбільшу площу займатимуть орні землі, які використовуватимуться в системі сівозмін.

Сівозміна - основна ланка системи землеробства. Вона представляє собою чергування сільськогосподарських культур і пару в просторі і часі. Це чергування культур повинно було витримуватися за весь час ротації сівозмін. Освоєння статичних (з наперед заданим чергуванням культур) сівозмін у фермерських господарствах є неможливим, оскільки фермер зацікавлений в отриманні максимального виходу продукції з одиниці площі залежно від умов ринку. Отже, в умовах динамічності виробничих ситуацій, складності рельєфу місцевості та різноманітного ґрунтового покриву у фермерському господарстві упорядкування території ріллі слід проводити за принципом "від поля до сівозміни", а не "від сівозміни до поля", який використовується ще й заразу колективних господарствах, "нав'язується" і фермерам.

Територія фермерського господарства хоч і невелика, проте різноманітна за рельєфом, ґрунтовим покривом, умовами зволоження тощо. З цього приводу її не можна розглядати як однорідну. І тут виникає суперечність: на цій території треба запровадити правильну статичну сівозміну, часом і не одну. Цього можна уникнути, коли на території господарства сформувати однорідні за рельєфом, ґрунтовим покривом, умовами зволоження поля, які можуть бути у вигляді смуг, окремих контурів тощо. Для кожного такого поля запровадити сівозміну. Чергування культур у межах такого однорідного поля проходитиме лише в часі. Таку сівозміну названо динамічною. Вона може адаптуватися до зміни умов і задач виробництва, які дають можливість максимально враховувати грунтово-економічні умови кожного поля і біологічні властивості кожної культури, яка вирощується в господарстві.

Якщо й погодитися з проектуванням статичних сівозмін, то вони повинні бути з короткою ротацією.

Впорядкування території динамічних сівозмін фермерських господарств практично вирішується на стадії організації вгідь та розміщення елементів інженерної інфраструктури. При проектуванні полів домагаються їх однорідності, проводять нумерацію, дають технологічну характеристику запроектованих полів, які записуються в паспорті спеціальної форми (Книги ведення динамічних сівозмін).

Впорядкування території сіножатей залежить від їх розміщення. Оскільки вони займають днища балок як елементів древньої гідрографічної мережі і з еколого-ландшафтних міркувань повинні використовуватися для сінокосіння, то слід забезпечити під'їзд до них і використовувати всю їх площу при сінокосінні лише в часі, чергуючи строки косіння.

Впорядкування території пасовищ, якщо такі проектуються, полягає в розміщенні їх масиву недалеко від садиби фермера і забезпеченні їх скотопрогоном. По периметру вони будуть огороджуватися, а всередині використовуватиметься порційне спасування з допомогою електропастуха. Обов'язковим при використанні пасовищ є належний догляд за ними.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що фермери зможуть успішно вести своє господарство лише за умови використання найновіших науково-технічних досягнень. У зв'язку з цим повинна бути відпрацьована система їх забезпечення відповідними інформаційними матеріалами, консультуванням, практичною допомогою на місцях.

Контрольні питання